Osvita.ua Высшее образование Рефераты История Українська історія з другої половини XVIII ст. і до наших днів. Реферат
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Українська історія з другої половини XVIII ст. і до наших днів. Реферат

Багата українська культура з другої половини XVIII ст. почала виявляти ознаки занепаду

Поезія великого Тараса "перевернула свідомість" багатьох молодих галичан. Видані 1859 р. в Лейпцигу деякі не цензуровані вірші Т. Шевченка вперше потрапили в Галичину і вразили душі молоді, "як щось зовсім нове і нечуване".

Т. Шевченко завершив процес формування новітньої української духовності. Він визначив характер, зміст, проблематику, систему ціннісних орієнтирів нашої культури, дав могутній поштовх розвитку усіх її видів і форм: мови, літератури, образотворчого мистецтва, театру, філософсько-етичного вчення тощо.

У шевченківській моделі культури був закладений величезний заряд народних морально-етичних і духовних цінностей, який дав можливість українському народові вистояти у найтяжчих випробуваннях. Українська культура в таких умовах виявляла дивовижну життєздатність, оскільки була невід'ємним явищем історичного поступу. Цю свою нездоланність вона унаочнила двома процесами: по-перше, об'єднанням навколо шевченківського ядра всіх здорових сил нації (М. Драгоманов, О. Духнович, Ю. Федькович, С. Воробкевич) і, по-друге, рятівним виходом не лише за межі Росії, але й на культуру слов'янських та багатьох інших європейських народів.

Центром національного відродження в Україні був Харківський університет. Незважаючи на тотальну русифікацію, університети висунули цілу когорту вчених зі світовим ім'ям у галузі природничих та технічних наук, таких, як П. Тутківський, Д. Заболотний, М. Гамалія, І. Пулюй, І. Горбачевський, С. Тимошенко - аж до геніального В. Вернадського. Щодо гуманітарних наук, то рівень і світовий престиж визначили, насамперед, українці: М. Костомаров, М. Драгоманов, В. Антонович, О. Потебня, М. Дашкевич, Ф. Вовк. У галузі філософії з'являються праці П. Юркевича, С. Гогоцького, галицького філософа К. Ганкевича.

Чи не головною науковою подією того часу була участь членів "Київської громади" у діяльності Південноросійського відділення "Русского географического общества" (1873-1876 рр.). Підсумком експедиції стало семитомне наукове дослідження, яке б могло скласти честь найславетнішій європейській академії того часу. Тут були зібрані і досліджені документи з усіх сфер буття українського народу - про природу, географію, історію краю. У виданні взяли активну участь М. Драгоманов, Ф. Вовк, М. Лисенко, О. Русов, П. Житецький, В. Антонович.

Престиж української мови, віру у її великі можливості утверджувала й поширювала передусім українська література. Початком нової доби в українській літературі було опублікування "Енеїди" І. Котляревського в 1798р. На світовий рівень підніс українську літературу Тарас Григорович Шевченко. У творчості він поєднав національне і загальнолюдське, "став велетнем у царстві людської культури" (І. Франко). Т. Шевченко був видатним поетом-романтиком. Прикладом романтизму є твори "Іван Підкова", "Тарасова ніч", "Гамалія". Творами реалістичного спрямування є його поеми "Кавказ", "Наймичка" та ін.

Як народний подвиг Т. Шевченко оспівував боротьбу за волю, славу, національне самоутвердження ("Гайдамаки").

Найвагоміші здобутки української літератури кінця XIX - початку XX ст. пов'язані з діяльністю Івана Франка. Універсальна особистість в історії світової культури, поет, прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і організатор літературного життя. Його творчість стала основою комплексного вивчення зв'язків української та світової культур.

69 років, з 30 грудня 1922 року до 24 серпня 1991 року Україна перебувала в складі СРСР – державному утворені, яке виникло на руїнах колишньої Російської імперії.

Формально – друга за розмірами і рівнем розвитку Україна була самостійною республікою з чітко окресленою територією, економікою і культурою, з своїм адміністративним центром, судовою системою, управлінським апаратом. Вона мала власну Конституцію, Герб, Гімн, прапор – символи, які нібито відображали національну самобутність українців їх держави.

Фактично, з утвердженням жорстокого централізму і одноосібної влади, Україна перетворилася в звичайну провінцію підпорядковану московському центру з його грубим диктатом і дріб’язковою опікою. Українці змушені були заплатити страхітливу ціну за соціалістичні експерименти, які в кінцевому підсумки відкинули СРСР на узбіччя цивілізованого світу.

Перебуваючи в складі СРСР Україною прокотились кілька хвиль масових репресій:

  • Перша (1929-1931 рр.) - пов’язана з колективізацією.
  • Друга (1932-1934 рр.) - викликана голодом, правлінням Постишева, вбивством Кірова.
  • Третя (1936-1938 рр.) - породжена політичним недовір’ям;
  • Четверта (1939-1940 рр.) - обвинуваченням західноукраїнського населення в націоналізмі.

Арешти, допити, суди йшли щоденно. Кількість репресованих не встановлено, але про їх число можна судити по цифрі "виявлених" в Україні з 1930 р. по 1941 р. (понад 100) всілякого роду "центрів", "блоків", "організацій".

Починаючи з 1933 р. почалося справжнє гоніння на українську інтелігенцію – еліту народу. Жертвами репресій стали: С. Єфремов, В. Чехівський, А. Ніковський, Й. Гермайзе, М. Зеров, М. Хвильовий, Л. Курбас та сотні інших.

В Академії наук України, за неповними даними, було репресовано 250 чол., із них 19 академіків. Розгрому піддалась спілка письменників: 89 чол. розстріляно, 64 заслано, а 83 змушено емігрувати. Масові репресії прокотилися по освітянській ниві. В 1933 р. за політичними мотивами було звільнено близько 200 працівників Наркомату освіти УРСР, всіх керівників облвно і 90% керівників районної ланки та кожен десятий вчитель. Руйнівний смерч пронісся в збройних силах, навіть партії. Із 102 членів і кандидатів у члени ЦК КПУ та 9 членів Ревізійної комісії, яких обрали в 1933 р. репресовано 100.

За розмахом знищення населення власної країни сталінська практика не має рівних у світовій історії. Мова йде про десятки мільйонів громадян. Мабуть не було в Союзі такої родини, якої б не торкнулося чорне крило репресій. Навіть дружини найвищих посадових осіб в державі: Голови Верховній Ради СРСР М. І. Калініна і голови Ради Міністрів В. М. Молотова перебували у в’язницях.

Вся ця кривава вакханалія творилася під прапором захисту соціального експерименту побудови соціалізму – найсправедливішого суспільства – від внутрішніх і зовнішніх ворогів.

Під час Другої світової війни народ України приймав безпосередню участь у військових діях. Саме на території України проходили важкі бої фашистських та радянських військ. В 60 з’єднаннях і майже 2 тисячах партизанських загонах і групах про-радянського спрямування налічувалося до півмільйона українських бійців. Понад 100 тис. вояків нараховувала УПА. Вони дезорганізували тилові комунікації, зривали економічні і політичні заходи окупантів, здійснювали диверсії, вели розвідувальну й ідеологічну роботу.

За літо 1941 р. – осінь 1944 р. партизани України здійснили на транспортних артеріях ворога близько 5 тис. великих операцій і масу дрібних диверсій. Партизанами підірвано 4959 залізничних ешелонів, 1566 танків і бронемашин, знищено 211 літаків, 915 складів, 248 вузлів зв’язку і т. д.

Україну сміло можна віднести до одних з найголовніших вкладників у загальносвітову перемогу над фашистською силою.

Після спроби державного перевороту 19-21 серпня 1991 року були остаточно скомпрометовані прихильники тоталітарного режиму.

Верховна Рада України 24 серпня прийняла Акт, яким проголосила незалежність України. Процес дезінтеграції СРСР набрав незворотного характеру. 1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум – 90,34% виборців підтвердили Акт проголошення незалежності України.

8 грудня 1991 р. Президенти Росії, України і Білорусії підписали угоду про припинення існування СРСР і утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Україна безпосередньо взяла участь у розвалі радянської імперії.

Сьогодні Україну визнають всі країни світу, вона підтримує дипломатичні зв'язки з сотнями країн світу, веде культурний обмін, здійснює економічні та політичні зв'язки з державами світу. Щоправда сьогодні відношення світових держав до України різнобарвне, від повного ігнорування до іронізації українських спроб ввійти в світовій простір. Однак не дивлячись на це, Україна приймає участь у багатьох міжнародних організаціях, залучає своїх громадян до різноманітних загальноєвропейських та світових справ і продовжує вносити свою часточку у всесвітню історію.

Висновки. За географічним вектором українська історія та культура - це, безперечно, історія та культура європейського типу. А тому в українській національній історії та культурі так чітко виступає європейський індивідуалізм.

Від антів і волинян VI ст. крізь княжу добу, крізь козаччину і аж до XX ст. завжди, коли народ мав нагоду виявити свою політичну волю, він виявляв одну і ту ж характерну рису: схильність віддавати перевагу індивідуальній свободі над інтересами держави, схильність наділяти вищою владою віче (раду) і ревно пильнувати дії своїх вождів.

Україна внесла чимало до загальносвітової історії. Щоправда предки зробили в цьому плані дещо більше, ніж сучасники. Але ще не вечір. Хочеться вірити, що Україна ще не сказала своє останнє слово в світовій історії.

Література

  1. О. Д. Бойко. Історія України. – К., 1999.
  2. В. Й. Борисенко. Курс української історії. – К., 1998.
  3. В. І. Семененко, Л. О. Радченко. Історія України. – Харків, 2000.


29.03.2013

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!