Osvita.ua Высшее образование Рефераты География Китай: загальна характеристика країни. Реферат
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Китай: загальна характеристика країни. Реферат

Китай - країна, історія державності якої сягає кількох тисячоліть, її народ зробив вагомий внесок у матеріальну та духовну культуру людства

Площа - 9,6 млн. км2.

Населення - 1,2 млрд. чоловік.

Столиця - Пекін.

Китай - країна, історія державності якої сягає кількох тисячоліть, її народ зробив вагомий внесок у матеріальну та духовну культуру людства. Китай з його великою територією, величезними трудовими і багатими природно-сировинними ресурсами, потенційно містким внутрішнім ринком має об'єктивні передумови для створення цілісного, різнобічно розвинутого господарства, здатного забезпечувати потреби країни у всіх необхідних товарах.

Нині за розмірами ВВП та економічним потенціалом Китай входить у першу десятку провідних країн світу. Зростання ролі в світовому господарстві Азіатсько-Тихоокеанського регіону ще більше посилює економічні можливості Китаю.

З дня проголошення в 1949 р. Китайської Народної Республіки країна пройшла складний шлях соціального і економічного розвитку, що привів до утворення сучасної моделі централізовано керованої економіки Китаю, в якій поєднуються елементи соціалістичного господарювання з елементами ринкового господарства. Провідною політичною силою в Китаї ось уже майже півстоліття є Комуністична партія Китаю.

Китай - республіка. Вищий орган влади - Всекитайські збори народних представників.

В адміністративному відношенні КНР поділяється на 23 провінції, 5 автономних районів (Внутрішня Монголія, Сіньцзян-Уйгурський, Тибетський, Гуансі-Чжуанський, Нінся-Хуейський) та три міста центрального підпорядкування - Пекін, Тяньцзінь та Шанхай.

З 1997 року Сянган (Гонконг) є особливим адміністративним районом Китаю, а з 1999 року до КНР приєднається Аоминь (Макао).

Природно-ресурсний потенціал. Китай - третя за площею країна світу - має значний земельний фонд, великі запаси корисних копалин, потужні гідроресурси, а також широкі можливості щодо освоєння ресурсів океану.

Природа Китаю багата і різноманітна. На півночі суворі гірські хребти, покриті лісами або степами помірного поясу, прилягають до холодних просторів Сибіру, а на півдні - гори з вічнозеленими тропічними лісами. На рівнинах Східного Китаю, що знаходиться під впливом теплих мусонів Тихого океану, розкинулись родючі поля, на заході - безводні простори найбільших азіатських пустель і гори, вкриті вічними снігами.

Площа сільськогосподарських угідь у КНР становить близько 350 млн. гектарів, або трохи більш як 1/3 території країни. Ще 1/6 території зайнято лісами. Орні землі становлять близько 100 млн. гектарів, або 11% земельного фонду. Але якщо врахувати, що в окремих районах можна збирати 2-3 врожаї на рік, посівна площа Китаю набагато більша, ніж площа ріллі, вона оцінюється в 150-170 млн. гектарів.

Основна частина орних земель припадає на східні райони країни, на заході знаходиться тільки 12% таких земель.

Китай надзвичайно багатий сировинними паливними і мінеральними ресурсами.

Великі запаси залізної руди і руд легуючих металів для чорної металургії є в більшості провінцій, зокрема - в Північному Китаї, Сіньцзяні та на півдні. Особливо багато родовищ руд поліметалів, олова, сурми, вольфраму, ртуті в провінціях Південного та Південно-Західного Китаю. Тут є також великі поклади фосфоритів, плавикового шпату, азбесту, різноманітних будівельних матеріалів.

Промислові запаси вугілля становлять майже 1/3 світових. На провінції Північного Китаю припадає половина запасів вугілля в країні, ще 1/5 запасів зосереджена в провінціях північного заходу. 1/3 території Китаю перспективна на нафту й газ. Найкраще розвідані нафтоносні площі знаходяться на півночі Великої Китайської рівнини (1/3), на північному сході (1/4) та на північному заході. Перспективний на нафту шельф китайських морів.

У країні є значні запаси ядерної сировини: в провінціях Гуандун, Сіньцзян, Цінхай та у Внутрішній Монголії. Можливості енергетики істотно доповнюються великим гідропотенціалом. Річний стік річок Китаю --2,7 тис. км3, що становить майже 9% стоку всіх річок земної кулі.

Населення. Кожний п'ятий житель Землі - китаєць. Для природного руху населення Китаю за останні десятиліття характерні зниження коефіцієнтів народжуваності і смертності. Природний приріст населення знизився до 1,2% на рік. Тепер щороку населення Китаю збільшується на 12-14 млн. чоловік. Кількість економічно активного населення становить понад 500 млн. чоловік.

Економіка Китаю функціонує в умовах надлишку робочої сили та прихованого аграрного перенаселення. Відбувається стихійна урбанізація, кількість міст з населенням понад 1 млн. чоловік становить вже більш як чотири десятки.

Розміщене населення Китаю нерівномірно. У Східному Китаї на 1/5 території проживає 2/3 населення країни. Половина його зосереджена в приморських районах, західні та північно-західні райони країни з несприятливими природними умовами заселені все ще досить слабо. На Північному Заході і в Тибеті на 1 км2 припадає тільки 1-4 чоловіки.

Протягом останніх десятиліть у результаті активізації економічного життя країни посилилися міграційні потоки робочої сили. Вони спрямовані з густозаселених районів Великої Китайської рівнини в провінції Північного, Північно-Східного, Північно-Західного і Південно-Східного Китаю. Зростає також сезонна і маятникова міграції в зонах міст-мільйонерів.

Найбільшими містами Китаю є Шанхай (понад 12 млн. чоловік), Пекін (понад 9), Тяньцзінь (8), Чунцін (7), Гуанчжоу, Фучжоу, Чанчунь, Шеньян (всі по 5-6 млн. чоловік), а також Далянь, Ухань, Ціндао та ін.

Господарство. У розвитку економіки КНР можна виділити кілька періодів: відбудови і першої п'ятирічки, "великого стрибка", "культурної революції" і сучасних реформ.

У роки відбудови і першої п'ятирічки (1949-1957 рр.) була проведена земельна реформа, що ліквідувала пережитки системи феодалізму на селі. Розпочалася індустріалізація країни. Внаслідок авантюристичної політики керівництва Китаю з 1958 року почалися роки "великого стрибка".

Були поставлені нереальні завдання: за З-5 років ліквідувати економічне й технічне відставання від економічно розвинутих країн. Було надмірно форсовано розвиток промисловості, а формою "вдосконалення" сільського господарства стало створення "народних комун". Почався економічний хаос, на подолання якого пішли роки. "Народні комуни" розукрупнили, селянам повернули частину усуспільненої власності і присадибні ділянки. Становище в економіці дещо нормалізувалось.

З 1966 року в Китаї почався період "культурної революції" - політичної кампанії, яку розгорнули ліворадикальні політичні сили. Внаслідок масових репресій було паралізовано діяльність господарських органів, знову дезорганізоване господарство країни.

Завдяки проведенню системи заходів і цю кризу вдалося ліквідувати. В 70-ті роки економічний розвиток певною мірою стабілізувався. Керівництво Китаю відмовилося від пріоритетів ідеологічних доктрин.

У 1978 році було проголошено курс на економічну реформу ("гайге"). Реформу розпочали з сільського господарства. Селяни одержали землю в довгострокову оренду, була впроваджена система сімейного підряду. Як результат - різко зросло виробництво сільськогосподарської продукції. Розпочалися реформи і в промисловості. Розширилась самостійність підприємств.

Водночас у зовнішньоекономічній діяльності Китай перейшов до політики "відкритих дверей", тобто до політики співробітництва з усіма державами, використання іноземного капіталу, побудови вільних економічних зон.

У результаті змін, що відбулися у системі власності, в сучасному Китаї утворилось п'ять її форм:

  • державна,
  • колективна,
  • особиста,
  • приватна,
  • державно-капіталістична.

Різко зросла кількість приватних підприємств, в тому числі з участю іноземного капіталу.

Оцінка сучасного рівня економічного розвитку Китайської Народної Республіки є досить неоднозначною. З одного боку, КНР - велика держава, що за абсолютними показниками поступається небагатьом країнам світу. Країна має великі можливості в енергетиці (третє місце в світі за видобутком палива, в тому числі перше - за видобутком вугілля), посідає друге-третє місце за виробництвом сталі, перше - за виробництвом зерна і тканин. У КНР розвинуті космічна і атомна промисловість, нафтохімія і електроніка. З другого боку, виробництво промислової і сільськогосподарської продукції на душу населення порівняно невелике.

За роки будівництва соціалізму у КНР докорінно змінилася галузева структура господарства. На початку 50-х років у структурі ВВП частка сільського господарства становила 1/2, промисловості - близько 1/4. На початок 90-х років співвідношення оцінюється так: промисловість - 1/2, сільське господарство близько 1/3.

Отже, структура ВВП Китаю наблизилась до індустріально-аграрних структур економічно розвинутих країн. Але за рівнем продуктивності праці сільське господарство має показники значно нижчі порівняно з промисловістю. Крім того, для економічної системи характерні недосконала інфраструктура і порівняно низький технологічний рівень цивільних галузей промисловості.

Промисловість. У КНР створено потужну багатогалузеву промисловість. Поряд з традиційними (текстильна, вугільна, металургійна) виникли і такі нові галузі промисловості, як нафтодобувна і нафтопереробна, хімічна, авіаційна, космічна, електронна.

Структура енергобалансу зберігає "вугільний" характер. Кам'яне вугілля забезпечує 3/4 потреб в енергії, нафта - близько 1/5. Видобуток вугілля становить 1,2 млрд. тонн, родовища розробляються в усіх провінціях країни, але найбільше -в Північному Китаї.

Нафти добувають понад 170 млн. тонн. Основні райони видобутку - Північний Схід і шельф. Потужності електроенергетики не забезпечують потреб господарства країни, хоча за виробництвом електроенергії - 840 млрд. кВт/год. - КНР посідає четверте місце в світі.

Чорна металургія країни спирається на власні запаси залізної руди, легуючих металів і вугілля. В 1994 році виплавлено 91 млн. тонн сталі і 96 млн. тонн чавуну. Виробництво металу представлене трьома групами підприємств: основу галузі становлять великі комбінати в Аньшані, Ухані, Мааньшані та Баошані, кожний потужністю понад 10 млн. тонн; в другу групу входять півтора десятка заводів середньої потужності, третя група - це численні невеликі металургійні і металообробні заводи провінцій.

Машинобудування - найважливіша галузь китайської індустрії. Провідне місце тут посідають підприємства, що випускають продукцію воєнного призначення. Налагоджено також виробництво машин і устаткування для різних галузей промисловості, виробництво металорізальних верстатів, автомобілів, тракторів і сільськогосподарських машин.

Розвинуте загальне машинобудування й електронна промисловість. Характерною рисою територіальної структури галузі є співіснування великих машинобудівних центрів, у яких розміщені великі машинобудівні заводи, і численних дрібних підприємств, що діють у кожній провінції. Найбільші машинобудівні центри Китаю - Шанхай, Пекін, Тяньцзінь, Шеньян, а також Харбін, Далянь, Чанчунь, Гуанчжоу, Ухань, Нанкін, Сіань, Чунцін.

У хімічній промисловості особливо вирізняються виробництва воєнної хімії і мінеральних добрив. За виробництвом добрив (понад 20 млн тонн у перерахунку на вміст корисного компонента) КНР поступається тільки США.

Текстильна промисловість Китаю за обсягом готової продукції посідає перше місце в світі. Вона дає близько 1/4 світового виробництва бавовняних тканин і 1/10 - тканин із хімічних волокон. Китай є також важливим виробником натуральних шовкових тканин.

Основні підприємства текстильної промисловості зосереджені в Східному і Північному Китаї. Найбільший центр текстильної промисловості - Шанхай, шовкових тканин - Ханчжоу. Значними центрами текстильної промисловості є також Пекін, Тяньцзінь, Ціндао, Нанкін, Усі, Сіань, Чунцін, Гуанчжоу.

Сільське господарство. Китай - велика сільськогосподарська країна. Тут збирають понад 1/3 світового врожаю рису та просяних культур, зосереджено 1/10 світового поголів'я великої рогатої худоби і 2/5 свиней. Китай - один з найбільших у світі виробників кукурудзи, бавовни, сої, чаю, тютюну, м'яса птиці, коконів шовкопряда.

Для галузевої структури сільського господарства характерне значне переважання рослинництва (в основному продовольчих культур), частка якого становить понад 70% вартості валової продукції галузі. В самому ж рослинництві спеціалізація того чи іншого району визначається співвідношенням трьох груп культур: зернових, технічних і овочевих.

Зернове господарство дає основну частку продовольства країни. Традиційною культурою є рис, який займає до 1/4 посівних площ. Щороку в Китаї збирають близько 180 млн. тонн цієї цінної культури. На півдні та в районі Сичуань рис - основна зернова культура, в басейні р. Янцзи, крім рису, вирощують пшеницю та ячмінь, на півночі рис поступається пшениці, гаоляну (просяна культура) й кукурудзі. В південних районах збирають по два, навіть по три врожаї рису на рік.

Технічними культурами засіяно близько 1/6 посівної площі. З-поміж волокнистих культур основними є бавовник (1/4 світового виробництва) і джут. Важлива цукроносна культура - цукрова тростина. Головними олійними культурами є соя (близько 20 млн тонн на рік) й арахіс. Китай посідає друге місце в світі (після Індії) за виробництвом чаю (580 тис. тонн на рік).

Овочівництво і бульбові культури (особливо батат і картопля) дають істотну частку продовольства. Вирощують більш як сто видів різних овочів, зокрема численні сорти капусти, редьки й ріпи, моркви, цибулі.

Тваринництво має різні напрями розвитку в східних і західних районах країни. У східних районах частка тваринництва незначна в структурі виробництва, важливе значення мають свинарство і птахівництво. Західна і почасти північно-східна частини країни - зона екстенсивного тваринництва, яке використовує великі пасовища. Тут розводять овець, кіз, коней, верблюдів, а у високогірних районах яків.

У територіальній структурі сільського господарства Китаю виділяються чотири зони.

Зона богарного землеробства і тваринництва північної частини Східного Китаю (північ Великої Китайської рівнини, Північно-Східний Китай та Внутрішня Монголія). Тут зосереджена половина орних земель і 1/3 посівних площ. Зона дає третину зернових і стільки ж тваринницької продукції.

Зона рисосіяння, субтропічних і тропічних культур південної частини Східного Китаю (Східний, Центральний і Південний Китай, улоговини і плато Південно-Західного Китаю). Це - один з найстаріших районів світового землеробства, де зосереджено 40% орних земель Китаю, він дає 3/5 зерна країни і половину продукції тваринництва.

Зона пасовищного скотарства й оазисного землеробства в Північно-Західному Китаї.

Високогірна зона Цінхаю і Тибету.

Транспорт. У Китаї, враховуючи кількість населення та розміри території, транспорт ще не задовольняє потреб господарства. Половину обсягу всієї його роботи виконують залізниці, важливе значення в перевезенні вантажів має водний, особливо морський транспорт, а в перевезеннях пасажирів - автомобільний. Повітряний транспорт ще недостатньо розвинутий.

Найгустіша мережа залізниць, автошляхів, водних комунікацій склалася на Великій Китайській рівнині, де зосереджена більшість населення і господарських об'єктів, та на північному сході. Вона забезпечує вихід до портів на узбережжі, через які здійснюється більша частина зовнішньоторгових перевезень. Найважливіші з них - Шанхай - на сході, Далянь, Ціньхуандао, Тяньцзінь та Щндао - на півночі, Гуанчжоу та Сянганна - на півдні.

Внутрішня частина держави забезпечена шляхами набагато гірше, і континентальні зовнішні комунікації тут також обмежені - це залізниці на Монголію і на Казахстан, а також стратегічне Каракорумське шосе на півострів Індостан через найвищі у світі перевали.

Зовнішньоекономічні зв'язки. КНР з початку 80-х років активно розвиває політику "відкритих дверей", яка передбачає активне залучення іноземного капіталу, науково-технічне співробітництво, створення "особливих економічних зон", в яких заохочується діяльність зарубіжних та спільних підприємств.

Частка КНР у міжнародній торгівлі залишається порівняно скромною. Переважає вивіз продукції гірничодобувної, легкої промисловості і сільського господарства в обмін на продукцію важкої промисловості.

Китай вивозить вугілля, нафту, кольорові метали, рис, бавовну, чай, тканини, одяг тощо. Китайські товари легкої промисловості користуються попитом на світовому ринку.

В імпорті переважає довіз прокату, мінеральних добрив та машин. 3/5 зовнішньоторгового обороту КНР припадає на Японію, США та Східну Азію.

Внутрішні відмінності. В Китаї склалися такі історико-географічні райони: Північний Схід (Манчжурія), Північ (східна частина країни на північ від Хуанхе), Схід (промислові приморські райони Великої Китайської рівнини), Центр і Південь, Північний Захід та Південний Захід, їх умовно можна розглядати як економічні райони.

Північний Схід - один з провідних індустріальних районів Китаю. Його господарський профіль визначають паливно-енергетичний, металургійний та лісопромисловий комплекси. Тут розвинуте також багатогалузеве сільське господарство (пшениця, рис, гаолян, соя). Найважливіші міста в центральній частині району - Шеньян, Аньшань, Фушунь, на півночі - Харбін, на узбережжі - Далянь.

Північ - третій, після Східного та Північно-Східного Китаю, за значенням промисловий район країни. Провідне місце тут посідають трудомісткі і наукоємні галузі - електроніка, електромашинобудування, приладобудування, виробництво синтетичних матеріалів тощо. В цьому районі знаходяться столичні округи Пекіна і Тяньцзіня, які є зосередженням не тільки адміністративної, фінансово-економічної діяльності, а й осередком науки і культури. Степові райони Внутрішньої Монголії, що належать до цього району, залишаються все ще недостатньо освоєними.

Східний Китай - найважливіший у господарському відношенні район країни, на який припадає 30% населення, 35% промислової і ЗО% сільськогосподарської продукції. Тут добре розвинуті текстильна, суднобудівна, електронна, верстатобудівна, металургійна, хімічна промисловість. Всебічно розвинуте сільське господарство - постачальник рису, пшениці, сої, бавовни, чаю, різноманітних овочів, свинини і птиці. В районі зосереджений значний культурний і науковий потенціал. Найбільші міста - Шанхай (найбільше місто Китаю), Нанкін (стара столиця країни), Ханчжоу, Ціндао, Фучжоу.

Центр і Південь - аграрно-індустріальні райони. Центральний Китай має пересічний рівень економічного розвитку. Основне промислове ядро його -Ухань. Спеціалізація сільського господарства така ж, як і в Східному Китаї. Південний Китай багатий на сировинні ресурси. Найбільший його промисловий і торгово-економічний центр - Гуанчжоу. Поряд з Гуанчжоу знаходяться важливі для Китаю вільні економічні зони. На узбережжі розташований Сянган - один із найпотужніших промислових вузлів сходу Азії.

Північно-Західний район має несприятливі природні умови, але багатий на природні ресурси. Це відкриває значні можливості для його розвитку в перспективі. Головні міста - Сіань, Ланьчжоу, Урумчі.

Південний Захід. Основний осередок господарської діяльності району - Сичуанська улоговина. Тут розвинуте багатогалузеве сільське господарство і різноманітна промисловість. Головні міста - Чунцін, Ченду. До Південного Заходу належить також високогірний район Тибету, що має суворі природні умови. Тут знаходиться Лхаса - важливий релігійний центр ламаїзму, що є одним з напрямів буддизму.


03.09.2011

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!