Osvita.ua Высшее образование Рефераты География Шляхи Волинської області: історичні аспекти формування. Реферат
Загрузка...

Шляхи Волинської області: історичні аспекти формування. Реферат

Величезну роль у розвитку регіону відіграло проходження через територію області торгівельних шляхів міжнародного значення

Дорожня мережа у стародавні часи формувалась під впливом торгівлі. Існували так звані торгівельні шляхи. Так у ХІ – ХІІ столітті з країн романського світу на Волинь потрапляла зброя, засвідчена знахідками романських мечів у Белзі, Городищі біля Шепетівки, Сонсядці та ін. Особливо жваву торгівлю Волинь вела з країнами Балтії. Важливим осередком міжнародного значення на північному заході Волинської землі був Дорогичин. Товари надходили з Києва по Прип’яті, а потім їх транспортували по суші і водою по Західному Бугу. Привезені в Дорогичин, вони розкуповувались іншими купцями, які везли їх для продажу в західні землі.

Величезну роль у розвитку регіону відіграло проходження через територію області торгівельних шляхів міжнародного значення. Один з них пролягав з Києва і по території Волині – через Дорогобуж, Пересипницю, Луцьк, Володимир – у центральну та західну Європу. До початку хрестових походів цей шлях був одним з головних, що пов’язували Схід і Захід. У Х – ХІ столітті по ньому велася жвава торгівля, про що свідчать відомі волинські скарби коштовних предметів з Кикова, Бортівки, Козлина, Бегені, Городища.

В більшості з них, крім прикрас, знаходились і срібні злитки. Зрозуміло, що міста, які знаходились на цьому шляху, з часом самі стали осередками міжнародної торгівлі. Другий шлях проходив по Західному Бугу, а на півдні по Дністру. На північних рубежах Волинської землі від нього відгалужувався шлях, який тягнувся по Прип’яті до Дніпра. Третій, водний шлях прямував по Дністру і Прип’яті, в околицях Берестя волоком з’єднувався із Західним Бугом, йшов по Віслі, а ще далі – в Гданськ, який був пов’язаний з усіма портами північного узбережжя Європи [3].

Названі торгові шляхи активно функціонували до татаро-монгольського нашестя на Русь. Проте внутрішні шляхи регіону зазнали незначних ушкоджень і в постмонгольському часі швидко відновились, про це свідчить велика кількість ремісничих виробів, знайдених у шарах похованих ґрунтів другої половини ХІІІ століття на території таких міст, як Володимир-Волинський, Луцьк, Перемишль. Перелік іноземних купців, які проживали в 1289 році у Володимирі-Волинському (німці, сурожці, новгородці), вказує на напрями волинської торгівлі – Центральна Європа, Крим, Північно-Західна Русь. Досить жвавою була торгівля з Прибалтикою, свідченням чого є, наприклад, продаж хліба ятвягам, про що повідомляє Галицько-Волинський літопис 1279 р.

Про існування торгових зв’язків між Західною Волинню і Центральною Європою свідчить знахідка на території Луцька скарбу, до складу якого входило 150 срібних чеських грошів ХІІІ – ХІV століття. Інший скарб, що складався із 42 монет, знайдений в с. Соснина Іваничівського району Волинської області.

Для вивчення торгових шляхів, які проходили через територію Волинської землі в другій половині ХІІІ – першій половині ХІV століття, можна використати документ, датований 1545 роком "Вирок урядових ревізорів у справі за скаргою луцьких міщан на шляхту Луцького і Володимирського повітів про незаконне стягнення мита з купецтва в шляхетських маєтках і з переліком новостворених і усталених здавна митниць". У документі є вставка, переписана з більш раннього акта, з якого довідуємось, що на захід від Луцька мита збирались у Шепоті, Володимирі та Хотечові; на схід – Жукові, Рівному, Горбкові, Корці. Цими пунктами позначався волинський відрізок європейського торгового шляху.

Крім того, торговий шлях пролягав у південно-західному напрямку – на Львів, і на цьому відрізку митні пункти були в Гіркій Полонці, Несвічі і Пустомитах, а також у південно-східному – через Красне та Остріг. Відомості про торговий шлях з Володимира на Торунь містяться в документі, датованому 1349 роком "Витяг з переліку митних зборів...", згідно з яким цей шлях проходив через Городило, річку Вепр, Холм і Люблін. У середині ХІV століття в Холмі функціонувала митниця. З Томуня у Володимир везли тканину та шкіру, а також переганяли худобу, натомість з Володимира експортували віск, шовк, хутро та спеції [2].

Велику роль відіграв давній добре відомий шлях з Чорноморської Кафи через Перекопські ворота та Таванський перевіз, а відтак степом на Київ. Таким чином в місто потрапляло багато шовкових тканин, які транзитні купці перевозили далі. Товари з Азії, Персії, потрапляли і на Волинь. Відомо, що київські купці часто торгували на Волині хутром. Привозились речі через здавна відомий магістральний шлях "гостинець" із сходу, з Києва на Волинь (через Корець, Доброгуж, Жуків, Олику і далі на Луцьк).

     

Територія нинішньої Рівненщини завдяки вигідному географічному розташуванню була тим місцем, де перехрещувалось багато торгівельних шляхів, через які сюди могли потрапити імпортні речі з країн Сходу та Заходу. Один з них, яким без посередництва Києва провозився через територію нинішньої Рівненщини "східний товар" – "шлях з Турок до Москви", що проходив, зокрема через митну комору погоринського м. Дубровиці. В деяких документах на шляху до Москви згадується також м. Корець.

Зокрема, купці з Молдавії, що торгували дорогоцінним камінням, перлами та металевими виробами і іншими товарами, їздили в Москву через Брацлав, Вінницю, Корець, Дубровицю. З Москви, головним чином, вивозились дорогоцінні хутра соболів, горностаїв, куниць, темно-бурих та сріблястих лисиць. Є досить часті документальні згадки про полотно "московське". Як свідчить митний Статут, що діяв на Волині в кінці 60-х – на початку 70-х років ХVI століття, оподатковувалась кожна тисяча лотків полотна московського.

У другій половині ХІІІ – першій половині ХІV століття система транзитної торгівлі дещо змінилась. Хоча її стратегічний напрям зі сходу на захід невдовзі після татарського погрому й відновився, але визначальним уже не був: на Волині його перетинав новий напрям – з Балтійського до Чорного моря, що ставило регіон у вигідніше порівняно з іншими територіями, становище. Цим і можна пояснити той факт, що з трьох західноруських міст, які мали складське право в середині ХІV століття, два, а саме Володимир і Луцьк знаходились у Центральній Волині. Можливо, це пояснюється й тим, що в Луцьку і Володимирі були спеціально обладнані річкові пристані на Стиру і Лузі, сліди яких помітні ще й нині [2].

Ще один відомий торговий шлях, через який потрапляли на Волинь товари, пролягав через Галичину. З першої половини ХІІ століття є документальна звістка про торгівельний рух між Галичем та Чорноморським побережжям. В документальних джерелах зустрічаємо також відомості про торгівельний маршрут з Кам’янця-Подільського (через місто проходив волосько-турецький та волосько-чорноморський транзит) на Кременець, який відомий з ХVІ століття, але міг існувати і раніше.

З джерел за 1573 року дізнаємось про безмитне перевезення купцями-вірменами з Кам’янця-Подільського "московських товарів" через Волинь за охоронним листом Київського Воєводи князя Острозького. Цей шлях, на думку деяких дослідників, пролягав через погоринське місто Дубно. Відомо, що транзитні купці в цьому місті звільнились від податків. Про це свідчить один з документів, в якому згадується купець з Кафи Іване Ормянин, що їхав з Кам’янець-Подільського, і якого на шляху з Дубно до Луцька пограбували в с. Дорогостаї. Через Кременець, отже, потрапляв на Волинь товар з Волощини – татарський та грецький (шлях на Хотин, Сучаву, Яси).

Про жваву торгівлю, яку вели міста Пруссії і місто Торунь на Волині, свідчить Універсал Казимира ІІІ на право вільного проїзду купців з Пруссії і Томуня до Володимира через землі Галицької Русі.

Існували також так звані "чумацькі шляхи". Так, наприклад, луцькі міщани займалися чумацьким промислом. Сіль постачали з Криму шляхами – водними (Дніпро, Прип’ять, Стир) і сухопутними (Через Брацлав – Вінницю – Острог – Дубно).

Як внутрішня, так і зовнішня торгівля на Волині у XIV – XVII столітті підлягала регламентації, на її розвиток значний вплив справила митна система. Прагнучи збільшити прибутки, магнати і шляхта влаштовували пункти стягнення мита. У 1536 році у Ковелі по вулиці Володимирській була встановлена митна контора для збору соляного мита. Про це свідчить лист від 18 жовтня 1536 року, в якому Сигізмунд І звертається до Володимирського старости князя Федора Сангушка з розпорядженням простежити за порядком зборів соляного мита на Волині і перевезенням солі з Дрогобича, Долини і Коломиї усталеними дорогами зі сплатою мита на Володимирській, Луцькій і Кременецькій митницях [3].

Слідкуючи за порядком діяльності митних комор, 25 серпня 1537 р. у Львові Сигізмунд І готує новий лист. У ньому звертається до Кременецького старости Дахна Вагилевича з розпорядженням не втручатися у збір мит у Волинських маєтках князя Василя Сангушка, а також врегулювати термін торгів у м. Мельничці для уникнення їх співпадіння з торгами у м. Ковелі, який належав Сангушкам. Торговці сіллю повинні були платити мито по 15 грошів за місце. За сіллю у напрямку на прикарпатські солеварні через Волинь тягнулись купецькі вози з Литви, частково, з Наддніпрянщини, взамін везучи різноманітні товари. На знак сплати мита на спаковані товари ставилась ціха (тавро).

До важливих товарів експорту з Волині водним шляхом по Віслі і Бугу до Гданська належали лісові. Вроцлавські митні книги відкривають прізвища феодалів – експортерів лісових товарів з Ковельщини: королева Бона, князь А. М. Курбський, ковельський староста Франц Хвальчевський та інші. У ХVІІ ст. Волинські ліси були спустошені.

Важливим товаром у цей час було збіжжя, головним чином жито. Зерно з Волині вивозилось на Наддніпрянщину, Польщу і через Гданськ у Західну Європу. Транзитним пунктом торгівлі на Волині був Володимир. Звідси купці перепродували товари у Росію, Білорусію і на захід: до Польщі, Німеччини та інших країн. Найбільше товарів перевозили взимку, найменше – навесні і восени під час бездоріжжя. У Ковель на ярмарки звозили продукцію зі Львова, Бродів, Соколя, Збаража, Тернополя, Києва, Канева, Черкас, Прилук, Чернігова, Ніжина [2].

Одна з головних доріг минувшини, як відомо із варягів у греки. Окремі її ділянки й досі збереглися і навіть перетинаються вже з іншою, сучасною, яка веде із Луцька у Любешів. Були на Волині і поштові дороги. Так, 317 років тому вперше таким трактом повезли пошту з Луцька до польського Замостя, і проходив він значно південніше сьогоднішньої дороги Луцьк - Володимир-Волинський. Коли Волинь перебувала у складі Російської імперії, то багато поштових доріг визначалися простим наказом директора малоросійської пошти.

Відомо, що 1898 році успішно велося будівництво дороги Володимир-Волинський – Ковель. Наступного року було відремонтовано мости через Стир у Колках і Рожищі. У 1906 році шосейних і вимощених доріг у Волинській губернії було 341 верста і 154 сажні, ґрунтових – 4427 верст і 368 сажнів.

Волинська область у 1939 році мала бруківкові та білощебеневі дороги в напрямку Ковеля, Коверець, Рівного, Дубно, Володимира-Волинського, – 400 км. Після війни в області не збереглося ділянок автошляхів, придатних для експлуатації. У роки розбудови дорожня мережа була не тільки відбудована, але й розпочалося нове будівництво, починаючи з 1951 року з плану 2 км/рік [1].

В області немає кам’яних матеріалів. Їх потрібно було завозити із сусідніх областей – Львівської та Рівненської. Так з’явилися на карті Волині шляхи: Ковель – Камінь-Каширський – Любешів; Рожище – Турійськ та інші.

За десять післявоєнних років було побудовано 195 км. Станом на 1 січня 1959 року в області нараховувалось 555 км доріг, з них 355 км – автошляхи загальнодержавного значення. З 60-х років ХХ ст. при влаштуванні доріг почали використовувати місцеві гравійні піски, відходи шлаків Бурштинської ДРЕС. З 1966 по 1970 роки збудовано і реконструйовано 522 км доріг з твердим покриттям. У 70-і роки ХХ ст. темпи дорожнього будівництва зросли в півтора рази, з’явилося 720 км доріг. А в 1976 – 1980 роках було зведено ще 656 км, зроблено 78 під’їздів до сільських населених пунктів. З 1987 по 1990 роки організаціями шляхового будівництва здано ще 454 км доріг.

В травні 1995 року була здана перша черга комплексу будівництва міжнародного пропускного пункту "Ягодин – Доброгурськ", адже саме розташування Волині створює об’єктивні умови для налагодження та здійснення плідного міжнародного співробітництва, в чому тоді і посприяла асоціація Єврорегіон "Буг", над створенням якої волиняни працювали спільно із сусідніми воєводствами Польщі та Брестською областю. В жовтні 1995 року був відкритий міждержавний автоперехід "Устилуг – Зосін". Нині Волинська область має розвинуту транспортну мережу [1].

На даний час розпочалось будівництво нової магістралі з боку Західного Бугу біля Ягодина. Розпочинається вона з мостопереходу довжиною 190 м. До неї облаштовано ще й під’їзні дороги протяжністю 4,5 км. Це початок транспортного коридору Балтійське море – Чорне море, будівництво якої розпочалось з реконструкції митного переходу Ягодин – Дорогурськ. Стартувало це будівництво у 2001 році в рамках Європейського Союзу із прикордонного співробітництва "ТАSІS".

Ще до початку 90-х років ХХ ст. ця місцевість знаходилась в зоні особливої уваги. Єдина дорога, яка вела до кордону з сусідами, була знана у народі як "бетонка" Київ – Варшава. Перші проблеми "бетонки" виникли з потоком автомобілів, який зростав не з роками, а з місяцями. Розрахована на радянські КРАЗи і КамАЗи, прийняла шалений тиск 40-тонних "ТІРів". Асфальтове покриття, яке поклали на бетонні плити, ситуації не врятувало, а лише додало волинським шляховикам зайвих турбот.

Сучасна мережа автошляхів Волинської області сформувалась завдяки розвитку великих і середніх міст, а саме Луцька, Ковеля, Нововолинська, Володимира-Волинського. Через них проходять шляхи міжнародного і державного значення. Це основні магістралі, які пожвавлюють рух, прямуючи у напрямку до міст. Інтенсивність руху по магістралях зростає в міру наближення до міст за рахунок реалізації приміських зв'язків. Місцева мережа автодоріг за протяжністю в кілька разів більша від магістральної, однак у значній мірі поступається останній як за експлуатаційними якостями, так і за інтенсивністю руху [1].

Для конфігурації мережі автомобільних шляхів області характерна радіальна система навколо великих міст і промислових вузлів. На головних напрямках економічних зв'язків автомобільні дороги ідуть паралельно до залізничних.

У мережі автошляхів області чітко розмежовуються магістральні і місцеві шляхи. Шляхи міжнародного значення становлять лише 9,2% загальної протяжності шляхів області і 7,3% шляхів державного значення, решта (83,5%) припадає на шляхи місцевого значення.

До основних автомагістралей області, які мають міжнародне і державне значення належать:

  • Київ - Луцьк - Брест;
  • Брест - Луцьк - Дубно - Тернопіль - Чернівці;
  • Ковель - Луцьк - Львів;
  • Ковель - Нестерів;
  • Рівне - Луцьк - Устилуг - Грубешів (Республіка Польща);
  • Київ - Коростень - Сарни - Ковель - Варшава (Республіка Польща).

Найважливіше значення має автомагістраль Київ - Луцьк - Брест, оскільки вона з'єднує область з центральними, південними і східними областями України і Республікою Білорусь. Це найбільш вантажо- і пасажиронапружена автотранспортна магістраль області.

Другою за значенням є автомагістраль Ковель - Луцьк - Львів, яка забезпечує зв'язок області із західними і південно-західними областями України.

Автомобільні магістралі Ковель - Хелм - Варшава і Володимир-Волинський - Устилуг - Грубешів - Замость забезпечують транспортні зв'язки області з Республікою Польща і країнами Центральної і Західної Європи [1].

Протяжність автошляхів загального користування становить 6320 км, в тому числі з твердим покриттям – 5540 км. Густота автомобільних шляхів загального користування становить 313,6 км на 1 тис. км2. За рівнем забезпеченості автомобільними шляхами з твердим покриттям (275 км на 1 тис км2) область не поступається загальнодержавному показнику (268 км на 1 тис км2). Довжина автошляхів області становить 3,4% від автомобільної мережі України (дороги з твердим покриттям). Близько 80% всіх доріг відноситься до місцевого і обласного значення.

В області нараховується понад 1,5 тис. км доріг загального користування, в тому числі 1,2 тис. км доріг з твердим покриттям, з яких понад 50% має асфальтно-бетонне і чорне покриття.

Всі дороги, які пролягають через нашу область, розділено на 5 категорій. Найголовніші з них магістральні та регіональні, які відносять до доріг державного значення. Далі йдуть територіальні, районні та сільські. Всі вони підпорядковані службі автомобільних доріг у Волинській області [1].

До магістральних доріг загальнодержавного значення у Волинській області відносяться:

  • М-07 – Київ – Ковель – Ягодин (на Люблін). Загальна протяжність становить 505,5 км, в межах Волині – 163 км;
  • М-08 – Устилуг – Луцьк – Рівне. Загальна протяжність – 161 км, в межах Волині – 131 км;
  • М-19 – Доманове – Ковель – Чернівці – Мамалига.

Ділянка дороги загальнодержавного значення М-19 Доманова (на Брест) – Ковель – Чернівці – Мамалига (на Кишинів) побудована в період з 1882 по 1888 роки. Початковий тип покриття - щебеневе шосе на піщаному підстилаючому шарі при ширині проїзної частини 5,0 м і ширині земляного полотна 10-12 м. До 1936 р. майже всі дерев’яні мости були замінені постійними. Дерев’яні мости залишались тільки на найбільш великих ріках таких як Прип’ять, Козачівка, Вижівка, Стохід і рукави Стоходу. В період Другої світової війни дорозі були нанесені великі збитки. Багато інженерних споруд було зруйновано.

Після закінчення війни дорога була відновлена і тимчасові споруди замінені на постійні. В 1947 – 1956 рр. був проведений капітальний ремонт дороги і на всьому протязі влаштовано чорне щебеневе покриття з влаштуванням просочування. На ділянці до 138 км і від 159 км до 163 км в період з 1971 р. по 1995 р. був проведений капітальний ремонт з доведенням її до параметрів ІІ категорії. Ділянка дороги від 138 км до 159 км була збудована з 1981. по 1986 роки під параметри другої категорії. Поверхня характеризується загальним нахилом з півдня – південного – заходу (абсолютні відмітки досягають 292 м) на північ – північний – схід (мінімальні абсолютні відмітки 132 м).

Ділянка автомобільної дороги Доманове (на Брест) – Ковель – Чернівці – Мамалига (на Кишинів) від км 0 до км 138 проходить по зоні Полісся. Для цього району притаманний одноманітний рівнинний рельєф, який змінюється невисокими піщаними горбами і пасмами, що зустрічаються також серед заболочених ділянок. Ділянка від 138 км до 168 км проходить по Сокальсько–Торчинській пасмовій височині, яка входить до складу Волино-Подільської височини. На цій ділянці переважає хвилястий рельєф.

На даний час ділянка автомобільної дороги до 163 км являється частиною автомагістралі державного значення Доманове (на Брест) – Ковель – Чернівці – Мамалига (на Кишинів), зв’язує Республіку Бєлорусь з Україною, а також обласні центри та Брест, Луцьк та Ковель де перетинається з дорогою Київ – Ковель – Ягодин (на Люблін), яка сполучає Україну з Республікою Польща.

Автомобільна дорога Доманове – Ковель – Чернівці – Мамалига обслуговує перевезення вантажів сільського господарства, місцевої промисловості, а також транзитні перевезення. Є регуляторне автобусне сполучення між населеними пунктами, які розташовані в зоні пролягання автомобільної дороги. Автомобільна дорога пов’язана під’їзними шляхами з залізничними станціями в місті Ковель, в с. Любитів, в смт. Голоби, в с. Переспа, в містах Рожище та Луцьку. Дорога сполучає чотири автомобільні дороги: Ковель – Жовква, Київ – Ковель – Ягодин (на Люблін), Луцьк – Маневичі – Дольск, Устилуг – Луцьк – Рівне.

Автомобільна дорога М-07 – Київ – Ковель – Ягодин (на Люблін) була побудована під параметри ІV категорії. На ділянці перегону Ягодин - Любомль в межах області параметри дороги доведені до категорії І-б. Всі тимчасові штучні споруди були перебудовані на постійні. На сьогоднішній час дана дорога належить згідно з технічною класифікацією доріг до ІІІ категорії. Вона має капітальний тип покриття – цементобетон завтовшки 18 см. Також проводиться її реконструкція для підсилення дорожнього покриття щільним дрібнозернистим асфальтобетоном завтовшки 7 см.

Дана дорога загальнодержавного значення перетинає територію України і пролягає по території Київської, Житомирської, Рівненської та Волинської областей. Дорога включена в маршрут Е–373 основних доріг міжнародної мережі відповідно до Європейської угоди про міжнародні магістралі, які пролягають по території України і входять в міжнародний транспортний коридор №9.

Автомобільна дорога М–08 Устилуг – Луцьк – Рівне була побудована в період 1882–1935 рр. під параметри ІV категорії. Ділянка дороги Торчин – Луцьк в 1908 році вимощена бруківкою; ділянка Луцьк-Рівне побудована в 1913 р. з білим щебеневим покриттям, а ділянка Володимир-Волинський – Торчин в 1935 р. вимощена бруківкою. В 1948–1967 рр. на всій автомобільній дорозі було влаштоване чорне щебеневе покриття. Починаючи з 1970 р., у зв’язку з постійно зростаючою інтенсивністю руху, на автодорозі почалися роботи з капітального ремонту, з доведенням параметрів до ІІ - ІІІ категорії.

На ділянці Луцьк-Рівне в межах області параметри дороги доведені до категорії І-б. Всі тимчасові штучні споруди були перебудовані на постійні згідно постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року за №455 "Про класифікацію автомобільних доріг загального користування та перелік автомобільних доріг, віднесених до магістральних автодоріг України державного значення".

Автомобільна дорога М–08 Устилуг – Луцьк – Рівне забезпечує вихід до західного державного кордону між Україною і Республікою Польща, до Львівсько-Волинського вугільного басейну, а в межах Волинської області забезпечує перевезення сільськогосподарських, будівельних та інших вантажів. По дорозі здійснюється постійне міжнародне і внутрішньообласне автобусне сполучення, а також транзитні перевезення. Автодорога зв’язана під’їзними шляхами із залізничними станціями: Устилуг, Володимир-Волинський, Луцьк, Ківерці, Олика, Цумань, а також з автодорогами державного та місцевого значення.

Подальший розвиток автотранспорту можливий лише за умови збільшення та вдосконалення мережі автошляхів і структури автопарку. Першочергове завдання в області полягає у створенні сучасних автошляхів обласного і місцевого значення за рахунок реконструкції і модернізації старих доріг, а також збільшення кількості доріг з твердим покриттям (особливо в поліських районах).

Література

1. Єврорегіон Буг: Волинська область // За ред. Б. П. Клімчука, П. В. Луцишина, В. Й. Лажніка. – Луцьк: Редакційно-видавничий відділ Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 1997. – 325 с.

2. Кучинко М. М. Волинська земля Х середини ХІV століття. - Луцьк: Вежа, 2002. – 303 с.

3. Кучинко М. М. Нариси стародавньої історії. - Луцьк: Надстир’я, 1994. – 207 с.

4. Волошин І., Лепкий М., Матвійчук Л. Історичні аспекти формування сучасних шляхів Волинської області // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. - Випуск 2 (14).


19.08.2011

Загрузка...

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!