Osvita.ua Высшее образование Рефераты Экономическая теория Інфляція та її соціально-економічна суть. Реферат
Загрузка...

Інфляція та її соціально-економічна суть. Реферат

Причини і суть інфляції. Види інфляції. Наслідки та антиінфляційна політика

Економічні терміни та категорії:

  • інфляція,
  • повзуча та галопуюча інфляція,
  • гіперінфляція,
  • суперінфляція,
  • інфляція попиту,
  • інфляція витрат,
  • нуліфікація,
  • ревалоризація,
  • девальвація.

Інфляція – знецінення грошей в результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над сумою цін товарів та послуг, тобто недотримання вимог закону грошового обігу.

Інфляція зумовлює загальне падіння купівельної спроможності та зниження курсу національної валюти, перерозподіл частки національного багатства на користь підприємств-монополістів, держави, тіньової економіки та мафіозних структур.

Явище інфляції відоме приблизно з IV – III до нашої ери, тобто з моменту, коли грошовим товаром у світі утверджувалося срібло. Причиною знецінення була втрата довіри до монет, в яких при карбуванні закладалося менше металу порівняно з офіційно встановленою кількістю. Але постійного та загального характеру інфляція набуває на рубежі ХІХ – ХХ ст. разом з невпинним розвитком та поглибленням ринкових відносин в суспільстві.

Сучасна інфляція має багатофакторний характер. Основними її причинами є:

  • Диспропорції між основними сферами народного господарства (між попитом і пропозицією, доходами і витратами держави тощо) і насамперед глибока деформація між групою "А" і групою "Б";
  • Монополістичні тенденції в економіці, які через механізм ціноутворення призводять до необґрунтованого підвищення цін на товари і послуги;
  • Надмірні воєнні витрати;
  • Зростання дефіциту державного бюджету, однією з вагомих причин якою є непропорційний ріст соціальних витрат (на виплату пенсій, стипендій, допомоги безробітнім тощо). Разом з надмірним воєнними витратами це призводить до зростання внутрішнього боргу і випуску в обіг зайвої маси грошей;
  • Необґрунтоване підвищення заробітної плати, при якому темпи зростання перевищують темпи розвитку продуктивності праці;
  • Крах золотого стандарту, що зумовлює відсутність обміну банкнот на золото;
  • Дотації держави нерентабельним галузям і підприємствам, великий обсяг незавершеного будівництва;
  • Надмірна кредитна емісія;
  • Наявність маси посередників між виробниками і споживачами, кожен з яких підвищує ціни на товари і послуги.

Крім названих внутрішніх причин, існують і зовнішні. До них належать:

  • необґрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валюти;
  • швидкий ріст цін на імпортні товари та послуги;
  • пострадянський синдром.

Так, протягом лише 1992 року ціни на нафтопродукти, які закуповує Україна зросли приблизно у 300 разів.

Методологічним ключем до аналізу видів інфляції є теорія грошей, яка передбачає багатогранність підходу при визначені основних форм інфляції. Залежно від темпів інфляційного процесу розрізняють три різновиди інфляції:

  • повзучу,
  • галопуючу,
  • гіперінфляцію.
     

Повзуча інфляція – така інфляція, що досягає щорічно не більше одноцифрового числа (наприклад 5%) і проявляється у постійному зростанню цін. За повзучої інфляції безгосподарність та марнотратство, некомпетентність та економічна неграмотність керівництва країни покриваються за рахунок народу. Повзуча інфляція не спричиняє швидкоплинних і виразних негативних явищ в економічному житті.

Водночас вона здатна виступати дійовим фактором збалансування грошово-фінансових та матеріально-речових ресурсів, прискорення технічного переозброєння виробництва, стимулює товаровиробників постійно дбати про зниження матеріалоємності і затрат живої праці. Проте вказані переваги повзучої інфляції можна досягти лише в умовах вільного ринку, конкуренції і підтримання рівноваги попиту – пропозиції.

Галопуюча інфляція – це така інфляція, яка набуває розміру двозначного числа щорічно. Вона супроводжується стрімким, стрибкоподібним підвищенням цін, охоплює всі сфери господарського життя і викликає серйозні негативні наслідки в економіці та соціальній сфері. Зростання індексів галопуючої інфляції практично не кероване (10 – 100%).

Гіперінфляція – надвисока і вкрай небезпечна інфляція, що як правило, веде до економічного паралічу, провокування гострих соціальних конфліктів та непередбачених катаклізмів. На перший план діяльності уряду висувається емісійна інфляція, потужність друкарського верстата (50% і більше на місяць). Міжнародний валютний фонд допускає 40% рівень інфляції і 2% рівень дефіциту держбюджету протягом року.

В Україні ціни в 1993 році зростали щомісяця в середньому на 170%, що свідчило про супергіперінфляцію. Так за 1992 – 1993 р. ціни в Україні зросли в 2569 разів. За 1992-1995 р. споживчі ціни зросли у 80000 разів, а грошові доходи населення лише у 26,7 тисяч разів. Теорією грошей допускається і більш вузька класифікація факторних форм інфляції. Йдеться про виділення групи інфляційних форм, розвиток яких зумовлений монетарним фактором, та інфляційні форми, що розвиваються під впливом немонетарних чинників. У першому випадку це, як правило, інфляція попиту, а у другому – інфляція витрат.

Інфляція попиту характеризується тим, що суспільство прагне витрачати більше, ніж це дозволяють виробничі потужності економіки. Виробничий сектор не в змозі відповісти на підвищений попит збільшення реального об’єму продукції, що призводить до підвищення цін на товари.

Інфляція також може виникнути в результаті змін витрат. Це інфляція витрат. Її головна причина – це збільшення номінальної заробітної плати та підвищення цін на сировину та енергію.

Інфляція в Україні – результат всієї сукупності складних соціально-економічних процесів, які склалися після розпаду СРСР.

Розгляд питань соціально-економічних наслідків інфляції є центральним в даній темі і передбачає перш за все, розгляд тих глибоких соціально-економічних наслідків, до яких призводить інфляція, а саме її крайня форма – гіперінфляція. Отже, наслідки впливу гіперінфляції на макроекономічні процеси в цілому є завжди і у всіх аспектах деструктивними. Необхідно звернути увагу на такі соціально-економічні наслідки інфляції:

Гіперінфляція призводить до розбалансування економічної рівноваги, порушення структури виробництва, підриває стимули довгострокових інвестицій, стримує процес нагромадження;

Відбувається перелив капіталу із сфери виробництва у сферу обігу, де більш швидкими темпами збільшується його кругообіг. За цих умов формується інфляційний мультиплікатор, яки прискорює деструктивні процеси в економіці;

Знижуючи реальні доходи широких верств населення інфляція звужує ємність внутрішнього ринку, спотворює структуру попиту, посилює спекуляцію, тіньовий бізнес;

Гіперінфляція неодмінно призводить до кризи державних фінансів, що розвивається в наслідок швидкого знецінення податків та інших надходжень до державної скарбниці та одночасного зростання видаткової частини бюджету;

В умовах гіперінфляції відбувається натуралізація обміну. Гроші втрачають здатність виконувати функції міри вартості та засобу накопичення. За цих умов здійснюється стихійний перехід до бартерних операцій;

Розвиток гіперінфляції ослаблює зовнішньоекономічні позиції країни, зменшує її конкурентні позиції на світовому ринку, призводить до падіння валютного курсу національних грошей, знецінення їх;

В ході посилення інфляційного процесу загострюється дефіцит платіжного балансу, який викликає порушення зовнішньоекономічних пропорцій;

Політичні наслідки гіперінфляції, загострення соціальних конфліктів. Гіперінфляція, як правило призводить до урядових криз, згортання демократії, встановлення тоталітарних режимів. У зв’язку з цими процесами зростає значимість активної антиінфляційної політики, яка має займати чільне місце в політиці уряду та центральних банків будь-якої країни.

Ключова роль в процесі боротьби з гіперінфляцією та пошуку ефективних методів стабілізації грошового обігу належить державі, з боку якої можуть застосовуватися наступні засоби стабілізації:

  • Загальне підвищення народногосподарської ефективності;
  • Прискорення НТР;
  • Вдосконалення структури відтворення;
  • Розумна інвестиційна політика;
  • Конверсія військового виробництва;
  • Скорочення чисельності управлінського персоналу, вдосконалення його роботи;
  • Раціоналізація зовнішньоторгових та зовнішньоекономічних відносин;
  • Проведення фінансово – кредитної реформи;
  • Суворий контроль за виплатою коштів;
  • Продумана податкова політика;
  • Обмеження масштабів діяльності "тіньової економіки";
  • Створення сприятливого клімату для середнього та малого бізнесу.

Проведення антиінфляційної політики з боку держави передбачає і застосування суто монетарних методів стабілізації грошового обігу.

Розрізняють такі три з них:

  • Нуліфікація (лат. Nulificatio – знищення) означає такий різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними. Цей метод використовується за наявності суперінфляція. Він мав місце під час проведення грошової реформи 1922 – 1924 р. в колишньому СРСР коли один новий карбованець обмінювався на 50 млрд. старих, під час проведення грошової реформи 1996 року в незалежній Україні коли обмінний курс складав за 1 гривню – 100000 купонокарбованців.
  • Ревалоризація – це повернення попередньої купівельної сили грошовим знакам. Для цього з обігу вилучаються зайві гроші. Цей метод застосовується за незначної інфляції.
  • Девальвація – означає зниження обмінного курсу (ціни) валюти порівняно з іноземною. Протягом 1991 – 1994 років радянський карбованець був декілька разів девальвований, внаслідок чого його комерційний курс щодо американського долара на кінець 1991 року становив близько 100 карбованців, а у березні 1995 року – понад 5000 карбованців. В Україні курс купона до долара з жовтня 1992 року по лютий 1995 року знизився з 340 до 150 тисяч карбованців, тобто більше ніж в 440 разів.


28.07.2011

Загрузка...

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!