Економічна теорія: центральний банк, як "банк банків". Реферат
Виникнення центральних банків історично зв'язано з централізацією банк нотної емісії в руках деяких, найбільш надійних, комерційних банків, які користуються загальною довірою, чиї банкноти могли успішно виконувати функцію загального кредитного способу обігу. Такі банки стали називати емісійними
Наприкінці XIX - початку XX ст. у більшості країн емісія всіх банкнот була зосереджена в одному банку, що став називатися центральним емісійним банком, а на сучасному етапі - просто центральним банком. Ця назва відбиває роль банку в кредитній системі країни. Центральний банк служить як би віссю, центром кредитної системи.
З погляду власності на капітал центральні банки бувають державні, капітал яких належить державі (Великобританія, ФРН, Франція, Канада, Росія); акціонерні (США, Італія); змішані - акціонерні товариства, частина капіталу яких належить державі (Японія, Бельгія). Деякі центральні банки були відразу утворені в якості державних (у Німеччині, Росії); інші створювалися як акціонерні, а потім націоналізувалися (у Великобританії, Франції) [16, 115].
Уряд, звичайно, зацікавлений у надійності центрального банку в силу особливої ролі останнього в кредитній системі країни, у проведенні її економічної політики. Центральний банк незалежно від належності його капіталу є юридично самостійним: його майно відособлене від державного майна, центральний банк розпоряджається ним як власник.
У той же час незалежність центрального банку має відносний характер, оскільки економічна політика уряду не може бути успішної без узгодження і тісного взаємозв'язку її основних елементів: грошово-кредитної і фінансової політики. У кінцевому рахунку будь-який центральний банк у тому чи іншому ступені поєднує риси і банку, і державного органу.
Перед будь-яким центральним банком стоїть триєдине завдання - забезпечення:
- стабільності купівельної спроможності і валютного курсу національної грошової одиниці,
- стабільності і ліквідності банківської системи,
- ефективності і надійності платіжної системи.
Для вирішення цього питання центральний банк виконує п'ять основних функцій:
- монопольної емісії банкнот,
- грошово-кредитного регулювання,
- зовнішньоекономічну,
- банку банків,
- банку уряду.
Банкноти складають незначну частину грошової маси промислово розвинутих країн, однак банкнотна емісія як і раніше необхідна для платежів у роздрібній торгівлі, а також для забезпечення ліквідності кредитної системи. Регулювання економіки шляхом впливу на стан кредиту і грошового обігу - це складний елемент економічної політики уряду, головними цілями якої є досягнення стабільного економічного росту, низького рівня безробіття та інфляції, вирівнювання платіжного балансу.
Центральний банк є органом валютного контролю, провідником державної валютної політики. Він:
- визначає режим обмінного курсу національної валюти і здійснює його регулювання,
- проводить операції щодо керування офіційними золотовалютними резервами,
- регулює міжнародні розрахунки, платіжний баланс,
- контролює рух валютних цінностей як усередині країни, так і за кордоном,
- бере участь у розробці прогнозу й організовує складання платіжного балансу.
- бере участь у підготовці міжнародних угод з відповідних питань,
- займається співробітництвом з центральними банками інших країн, а також з міжнародними і регіональними валютно-кредитними організаціями,
- представляє країну в цих організаціях.
Як уже відзначалося, незалежно від приналежності капіталу, центральні банки тісно пов'язані з державою. Як банкір уряду, центральний банк виступає його касиром кредитором, фінансовим консультантом. У центральному банку відкриті рахунки уряду й урядових відомств.
Загальний стан економіки багато в чому залежить від стану грошово-кредитної сфери. За числом інститутів, обсягом кредитних ресурсів і операцій базу всієї грошово-кредитної системи складають комерційні банки й інші кредитні установи. Досить відзначити, що від 75 до 90% усієї грошової маси в більшості країн складають банківські депозити і лише 25-10% - банкноти центрального банку. Тому державне регулювання грошово-кредитної сфери може бути успішним лише в тому випадку, якщо держава через центральний банк здатна впливати на масштаби і характер операцій комерційних банків.
Для впливу на грошово-кредитну сферу центральний банк використовує насамперед здатність комерційних банків збільшувати чи зменшувати депозити, а отже, грошову масу. Однак це не означає, що він може безпосередньо визначати обсяг депозитної емісії і кредитних операцій банків.
Методи грошово-кредитної політики центрального банку різноманітні. Найбільше широко використовуються:
- зміна процентних ставок, за якими центральний банк надає кредити комерційним банкам (офіційної дисконтної ставки, ставки рефінансування, ломбардної ставки);
- зміна норм обов'язкових резервів банків;
- операції на відкритому ринку, тобто операції по купівлі-продажу державних облігацій, векселів і інших цінних паперів;
- політика валютного курсу або курсова політика.
Традиційним методом регулювання є зміна процентних ставок центрального банку. Підвищення офіційної ставки зменшує можливості комерційних банків в одержанні кредиту для поповнення своїх резервів, що у свою чергу приводить до скорочення їхніх позичок, а значить, грошової маси і збільшення ринкових процентних ставок. 3міна офіційних ставок відіграє роль сигналу для всього ринку позичкових капіталів: підвищення ставок означає початок проведення політики кредитної рестрикції, зниження - кредитної експансії. У країнах з розвиненим ринком цінних паперів найбільш розповсюдженим методом грошово-кредитного регулювання є операції на відкритому ринку (ООР).
Приймаючи на збереження касові резерви комерційних банків, центральний банк створює їм кредитну підтримку. Він є для комерційних банків кредитором останньої інстанції, тобто кредитором на крайній випадок.
Будучи "банком банків", центральний банк виконує функції головного регулюючого органа платіжної системи країни. Він організовує міжбанківські розрахунки, координує і регулює організацію розрахункових (у тому числі клірингових) систем, служить розрахунковим центром банківської системи.
У більшості країн центральний банк здійснює нагляд і контроль над банками з метою підтримки стабільності і надійності банківської системи, захисту інтересів вкладників і кредиторів. У ряді країн (Австралія, Італія, Росія) наглядова і контрольна діяльність здійснюється винятково центральним банком; в інших (Німеччина, США, Швейцарія, Франція) - центральним банком разом з іншими органами (казначейством, банківською комісією й ін.); а в деяких державах (Австрія, Данія, Канада, Норвегія) - не центральним банком, а іншими органами.
Основні напрямки нагляду і контролю центрального банку над комерційними наступні:
- видача ліцензій на здійснення банківської діяльності, на проведення окремих видів операцій (валютних, з цінними паперами, з дорогоцінними металами);
- перевірка й аналіз фінансової звітності, наданої банками; ревізії на місцях;
- установлення нормативу обов'язкових резервів і системи економічних нормативів, контроль за їхнім дотриманням.
Центральний банк кредитує державу, консультує мінфін з питань розміщення і погашення державних позик, вибору дат емісії і визначення прибутковості державних цінних паперів у залежності від ринкової ситуації, керує державним боргом.
Усі функції центрального банку взаємозалежні. Кредитуючи державу і банки, він одночасно створює кредитні знаряддя обігу, здійснюючи випуск і погашення урядових зобов'язань, впливає на рівень позичкового відсотка. Це визначає особливе положення, що займає центральний банк у банківській системі, і створює об'єктивні передумови для виконання ним своєї найважливішої функції - функції грошово-кредитного регулювання.
Центральний банк здійснює свої функції через банківські операції: пасивні й активні. Пасивними називаються операції, за допомогою яких утворюються банківські ресурси, активними - операції з їхнього розміщення.
На відміну від комерційних банків, центральний банк не має справи безпосередньо з підприємцями і населенням. Його головною клієнтурою є комерційні банки. Останні виступають як би посередниками між економікою і центральним банком. Він зберігає вільну готівку комерційних банків, тобто їхні касові резерви. Історично ці резерви давалися комерційними банками в центральний як гарантійний фонд для погашення депозитів.
У XX ст. у більшості країн комерційні банки відповідно до закону зобов'язані зберігати частину своїх касових резервів у центральному банку. Такі резерви називають обов'язковими банківськими резервами. Центральний банк встановлює мінімальне відношення обов'язкових резервів до їх зобов'язань по депозитах (норму обов'язкових резервів).
Література
- Антонов Н. Г., Пессель М. А. Денежное обращение, кредит и банки. - М., 1995. - 130 с.
- Башнянев П. И., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Политическая экономия. - К., 2000. - 138 с.
- Горовнова Е. Г., Продиус И. П. Финансово-кредитная система государства. - К., 1997. - 220 с.
- Грищенко О. Гроші і грошово-кредитна політика. - К., 1998. - 137 с.
- Дзюблюк О. В. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин. - Терн., 1996. -163 с.
- Жуков Е. Ф. Деньги. Банки. Кредит. - М., 1999. - 256 с.
- За ред. Акселя Зіденберга і Лутца Хоффмана Україна на роздоріжжі. - К., 1998. - 387 с.
- Комплексна програма розвитку банківської системи Україна, стратегія на перспективу // Вісник НБУ. - К., 2000. - №8.
- Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика. - К., 2001. - 140 с.
- Мочерний С. В. Основи економічної теорії. - Терн., 1993. - 234 с.
20.07.2011
