Osvita.ua Высшее образование Рефераты Экономика предприятия Основні напрями вдосконалення інформаційного бізнесу
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Основні напрями вдосконалення інформаційного бізнесу

Інформаційний бізнес в Україні, яка робить перші кроки у формуванні інформаційного суспільства, знаходиться у зародковому стані і необхідно ще дуже багато зробити для його становлення та розвитку

Зважаючи на досвід країн з розвиненою інформаційною інфраструктурою, основні концептуальні засади становлення та розвитку інформаційного бізнесу (ІБ) можна сформулювати таким чином:

  • загальна тенденція становлення ІБ не повинна відрізнятися від світового досвіду, тобто доцільним є перехід від традиційних видів діяльності до цільового інформаційного обслуговування в різних режимах;
  • доцільно розвивати не тільки державний, а й недержавний (приватний) сектори інформаційного ринку. Світовий досвід показує, що державному сектору та його органам статистики не під силу здійснити якісне інформаційне обслуговування і задовольнити інформаційні потреби користувача. В умовах ринку змінюються джерела інформації (потоки інформації), виникає проблема збереження комерційної таємниці;
  • зростає вага економічного аналізу інформаційної діяльності. В умовах кризи підтримування власних інформаційних підрозділів стає дуже дорогим, тому в багатьох випадках їх скорочують. За ринкових умов кращі шанси мають невеликі, але мобільні і добре організовані структури, здатні швидко змінювати номенклатуру ІПП, збільшувати частку інтелектуальних і наукомістких проектів, упроваджувати абонентське або договірне обслуговування користувачів;
  • ІБ має бути диференційованим відповідно до етапів життєвого циклу продуктів і технологій, що дасть змогу своєчасно та безболісно припиняти роботу над неконкурентоспроможними і дубльованими розробками;
  • важливою задачею є використання ІТ для аналізу підприємств і фірм, що приватизуються;
  • перспективним є встановлення контактів із закордонними фірмами та інформаційними системами для обміну інформацією. Необхідно створити зовнішні та внутрішні БД для інформування потенційних інвесторів про стан ринків і сфер інвестування;
  • за умов становлення інформаційного ринку особливої ваги набуває підтримка держави, яка з допомогою економічних і правових функцій повинна стимулювати інформаційний бізнес через прийняття відповідних законів (інформатизації, сертифікації ПП тощо), проведення відкритих конкурсів і розподіл фінансових коштів не по організаціях чи відомствах, а по конкретних проектах.

Виходячи зі стану справ на сьогодні, держава повинна здійснити пряме регулювання через:

  • структурні зміни в господарському механізмі на основі розроблення відповідного правового забезпечення та податкової політики, стимулювання конкуренції;
  • організацію конкурсів на надання державних замовлень та інвестицій;
  • установлення державних стандартів на ІС, ІТ тощо;
  • розроблення механізму сертифікації інформаційних продуктів, технологій і фірм;
  • створення умов для розвитку інформаційної інфраструктури та професійної підготовки і перепідготовки кадрів;
  • формування контрактної системи взаємостосунків (фінансового механізму контрактів, організації і масштабів).

Удосконалення інформаційного бізнесу розглянемо в рамках розвитку таких аспектів: правового, технічного, організаційного та економічного.

Концентрація уваги на правовому аспекті інформаційного бізнесу пояснюється високими темпами зростання даного сектору економіки, новизною відносин, що складаються, і недостатньою опрацьованістю комплексу питань, пов’язаних з правами підприємців у царині ІБ, проблемою захисту інформації як об’єкта інтелектуальної власності, інформаційною безпекою суб’єктів господарювання усіх рівнів — від низової ланки (підприємства) до держави в цілому та ін.

Становлення та розвиток підприємницької діяльності, зокрема у сфері інформаційного бізнесу, повинні спиратися на відповідні законодавчі норми, що регламентують усі аспекти правовідносин об’єктів і суб’єктів інформатизації, а також правовий статус методів, форм і засобів захисту інтелектуальної власності.

У розвинених країнах сформувався новий розділ юридичної науки, що отримала назву "інформаційне право", або "комп’ютерне право". Базу інформаційного/комп’ютерного права складають законодавчі акти про інформацію та її захист, захист інтелектуальної власності, державну і комерційну таємниці, господарське та кримінальне законодавство, а також міжнародний діловий кодекс. Ми вже розглядали, що зроблено в Україні з формування правової бази інформатизації, але дуже багато ще треба зробити. Зокрема необхідно виконати наукові дослідження і розробки, спрямовані на:

  • удосконалення механізму правового захисту програмних продуктів як об’єкта інтелектуальної власності;
  • удосконалення договірних відносин за розроблення та продажу обчислювальної техніки, засобів комунікацій, програмних продуктів, надання інформаційно-обчислювальних послуг;
  • застосування обчислювальної техніки в адміністративному управлінні;
  • запобігання розробленню і поширенню програмних зловживань (вірусні програми);
  • розроблення механізму електронного документообігу та електронної звітності тощо.

Технічний аспект стосується насамперед створення інформаційної інфраструктури, відповідної сучасним досягненням у царині інформаційно-комунікаційної техніки і нових інформаційних технологій. Цього можна досягти через закупівлю відповідної техніки і технологій у розвинених країнах з одночасним прискоренням фундаментальних наукових досліджень і розробок з цієї проблеми та налагодження випуску сучасних засобів ОТ і комунікаційного обладнання. Світові тенденції у розвитку технічної бази інформатизації такі:

  • розроблення нової генерації мікропроцесорів та уніфікованої операційної системи;
  • стандартизація архітектури різнотипних ЕОМ;
  • перехід на єдину елементну базу, розроблення уніфікованих ЕОМ (від портативних до загального призначення) з єдиними системними засобами;
  • включення комплексу прикладних програм у базову операційну систему;
  • формування технічної основи для нових видів інформаційного обслуговування;
  • використання якісно нової технології змішаного сигналу (аналоговий/цифровий), оптичних кабелів передавання інформації, зі стандартизацією мікроелектронних компонентів, з практичним використанням цифрової мережі і переходом до багатосмугової цифрової мережі інтегрованого обслуговування.

Розширення у рамках архітектури відкритих систем можливостей комплексного передавання та оброблення таких видів інформації: відеофайлів, файлів даних, діалогових даних, оперативних даних, відеопотоків, звукових даних. Ці процеси пов’язуються з використанням таких засобів комутації: повідомлень, датаграм, пакетів, каналів, кросової комутації та прозорої комутації повідомлень.

Організаційний блок заходів передбачає обґрунтування і подальший розвиток інформаційного бізнесу як цілком нового напряму діяльності, акцентуючи увагу на: вдосконаленні організаційної та виробничої структури фірм інформаційної галузі (склад і підпорядкованість організаційних ланок, що виконують різноманітні функції, спеціалізація їх і характер розподілу праці та функцій управління); формуванні інформаційної інфраструктури об’єктів різних рівнів і статусу; організації технологічних процесів оброблення інформації; наданні інформаційних послуг і розроблення прикладних програмних продуктів та інформаційних систем з використанням функціонального, об’єктного/предмет­ного і змішаного принципів; розробленні відповідної документації тощо.

Особливу увагу слід приділити організаційним аспектам процесів технічного обслуговування засобів обчислювальної та комунікаційної техніки, супроводу програмних продуктів, навчання, сервісної і консультаційної діяльності, а також питанням оплати, охорони праці і техніки безпеки, ергономіки виробництва тощо.

Економічний аспект, як найбільш представницький, охоплює комплекс питань, пов’язаних з дослідженням закономірностей формування інформаційного ринку, зі створенням методичних основ формування господарського механізму фірм ІБ, які б враховували їх специфіку, методичних основ оцінювання конкурентоспроможності апаратних і програмних засобів, формування системи інформаційного маркетингу тощо.

Розглянемо деякі з цих проблем докладніше.

Однією з них є проблема вимірювання обсягів інформаційного виробництва, з тим, щоб використовувані показники можна було порівнювати. Без сумніву, універсальною одиницею вимірювання є вартісна оцінка. Але проблема полягає у кількісному вимірюванні. Зіставити різні інформаційні виробництва можна тільки у разі відносно близьких одиниць вимірювання обсягів виконуваних робіт.

Найпоширенішою одиницею виміру інформації є шеннонівський біт (двійкова одиниця). Але вимірювати довжину повідомлень, що передаються в шеннонівських бітах, досить складно і, мабуть, недоцільно. Для кількісної оцінки обсягів інформаційного виробництва необхідно використовувати більш узагальнені та предметні одиниці вимірювання інформації та її потоків.

За час, що минув, у різних інформаційних виробництвах використовувалися різні одиниці вимірювання: символ, поле, запис, документо-рядок, документ, текст, файл, масив інформації, інформаційний кадр (20 рядків по 80 символів) тощо. Вживалися й такі умовно-натуральні одиниці вимірювання, як машино-година корисної роботі ЕОМ, нормо-людино-година, людино-день тощо. Більшість з них використовується й нині, здебільшого у внутрішньофірмовому плануванні.

Іншою проблемою є встановлення системи показників оцінювання економічної діяльності підприємств (фірм) інформаційного бізнесу. На сьогодні одним з найпоширеніших узагальнених показників оцінки діяльності фірм ІБ є дохід від продажу, який розраховується як в цілому, так і за класами обчислювальної техніки та основними видами робіт: універсальні ЕОМ; ЕОМ середнього класу; персональні комп’ютери; робочі станції; програмне забезпечення; периферійне обладнання; передавання даних; обслуговування; підтримка тощо За цим показником щорічно визначаються 100 провідних компаній світу, список яких публікують американські журнали "Datamation", "PC Magazine", спираючись на дані звітів таких загальновизнаних на інформаційному ринку маркетингових фірм, як Dataquest, Computer Intelligence та Soft.letter.

Варто наголосити, що статистичні дані про стан фірм ІБ є доступними (на відміну від нашої країни) для широкого кола користувачів. Це пояснюється кількома причинами.

По-перше, бажанням увійти до числа провідних виробників, що забезпечує підвищення престижу і репутації фірми. Крім того, незважаючи на наявність комерційної таємниці, фірми зацікавлені у поширенні відповідної інформації про свою діяльність серед фахівців і користувачів, оскільки подібні публікації є дуже гарною рекламою.

По-друге, більшість виробників пропонують на ринку цінних паперів власні акції, й акціонери, відповідно, мусять мати відомості про стан справ у конкретній фірмі.

Наступний показник — витрати на програми науково-дослідної і технологічної діяльності (НДТД) у вартісному вимірі та порівняно з доходом фірми (питома вага витрат на НДТД у доході фірми). Отже, зростання випуску засобів обчислювальної техніки, периферійного обладнання, програмного забезпечення тощо пов’язується з витратами на програми/проекти НДТД довгострокового і перспективного характеру.

Для зіставлення доходів фірми, чисельності працівників і витрат на НДТД використовується показник витрати на НДТД у розрахунку на одного працівника.

Для аналізу розподілу доходів від різних видів інформаційної діяльності вживається такий показник, як питома вага доходу від продажу продукту (виду діяльності) у сумарному доході фірми.

Широко використовуються також дані, що характеризують обсяги виробництва і продажу, а також питому вагу на ринку відповідних продуктів/послуг (засобів обчислювальної техніки, периферійного обладнання, програмного забезпечення тощо).

Для оцінки становища підприємства на ринку необхідні всебічний аналіз його діяльності і визначення перспектив. У основу такої оцінки покладено показники:

  • величина капіталу і майна;
  • структура капіталу і майна;
  • власний капітал (чисті власні кошти);
  • зміна власного капіталу протягом певного періоду.

На базі аналізу фінансових документів розраховується безліч показників, що характеризують економічний стан і стійкість на ринку. Серед них показники, з допомогою яких можливо визначити:

  • здатність погашення боргів в міру настання термінів платежів;
  • здатність швидко перетворюватися в гроші (ліквіди); заборгованість інших партнерів і матеріальні запаси;
  • достатність обсягу продажу щодо обігового та основного капіталу (фондів);
  • стійкість загального фінансового стану.

До складу основного капіталу включаються три елементи: реальний основний капітал, інвестиції та нематеріальні активи. До реального основного капіталу належать будівлі, машини, обладнання тощо. Інвестиції — це кошти, вилучені з підприємства на тривалий термін і вкладені в інші підприємства. Нематеріальні активи — це активи, що не мають фізичної, натуральної форми, але наділені "невідчутною цінністю" і внаслідок цього приносять додатковий дохід. До них відносять торгові марки, секрети вироб­ництва, патенти, авторські права, організацію управління та ін.

Вартість нематеріальних активів може матеріалізуватися в такий, наприклад, момент, як продаж підприємства, коли власникам сплачується сума, що перевищує балансову вартість усього майна. Ця різниця і складає "ціну" нематеріальних активів. Але вона списується або фігурує в балансі чисто символічно у вигляді грошової одиниці.

Для характеристики відносних показників використовуються коефіцієнти трьох основних груп:

  • показники фінансового стану фірми;
  • показники комерційної активності;
  • показники рентабельності.

Для визначення фінансового стану фірми використовується декілька коефіцієнтів залежно від того, що являє найбільший інтерес. Так, для з’ясування стану поточних розрахунків фірми визначають відношення обігових коштів до короткострокової заборгованості (коефіцієнт покриття). Відношення позикового капі­талу фірми до власного капіталу є дуже показовою величиною, оскільки останнім часом посилюється значення зовнішніх джерел фінансування, а загальна сума зобов’язань не повинна перевищувати суму власного капіталу. Використовують також коефіцієнт власності, який характеризує ступінь залежності фірми від позикових коштів. Крім того, застосовують відношення поточних зобов’язань до власного капіталу і реального основного капіталу до власного капіталу.

Серед показників комерційної активності використовують:

  • відношення суми продажу до суми активів;
  • відношення суми продажу до реального основного капіталу;
  • коефіцієнт оборотності капіталу та ін.;
  • У групу показників рентабельності включають коефіцієнти;
  • чистого прибутку;
  • валового прибутку;
  • відношення чистого прибутку до суми активів.

Іншим важливим показником є ринковий (біржовий) курс акцій. Цей критерій може бути використаний акціонерними товариствами відкритого типу. Але в Україні недержавні організаційно-правові форми ІБ здебільшого не є акціо­нерними товариствами відкритого типу і не пропонують користувачам свої акції на ринку цінних паперів. Проте на перспективу необхідність розгляду такого підходу цілком очевидна.

Для оцінювання і прогнозування кількісних відносин використовуються:

  • відношення поточної ринкової вартості до річного доходу (Price/Earning, Р/E);
  • співвідношення між ринковою (біржовою) вартістю компанії та її балансовою вартістю (market to book, МВ).

Перша величина є непостійною, для розрахунку її використовується величина зростання доходів на акцію, яка залежить від багатьох факторів, зокрема від: коливань валютного курсу, що безпосередньо впливають на вартість придбання обчислювальної техніки і програмного забезпечення та вимагають спеціального дослідження; існуючих законодавчих обмежень; системи оподаткування; митних зборів тощо. Балансова вартість є величиною стабільною порівняно з доходами та їх зростанням.

У свою чергу, співвідношення між ринковою (біржовою) вартістю акції та її балансовою вартістю характеризується двома специфічними критеріями діяльності фірм: зростанням основного капіталу і доходом на акцію (return on equity, RОE). Показники фінансової діяльності є основою такого співвідношення, яке доповнюється ще одним показником діяльності — зростанням акціонерного капіталу, використовуваним для біржових прогнозів щодо майбутнього становища.

На загальнодержавному рівні дуже важливим показником є обсяги фінансування НДТД у сфері інформатизації, оскільки намітилися певні тенденції у фінансуванні проектів як Національної програми інформатизації, так і галузевих і регіональних. Прогрес науки і технологій — життєво важливий фактор і каталізатор економічного і соціального розвитку. У розвинених країнах розроблено індикатори, за допомогою яких виконується комплексне оцінювання НДТД і впливу їх на рівень розвитку національної економіки. Після того як ці індикатори стали однаковими, з’явилася можливість проведення міжнародного порівняльного аналізу . В основу його покладено показник внутрішніх витрат на НДТД (ВВ НДТД) Цей показник включає всі витрати, призначені для фінансування діяльності різними національними та іноземними економічними структурами на національній території за винятком витрат, здійснених за кордоном і фінансованих національними структурами.

Цілісна оцінка вкладень фінансових коштів НДТД у конкретній країні може бути отримана, якщо ВВ НДТД співвіднести з валовим національним продуктом (ВНП) — питома вага ВВ НДТД у ВНП. З іншого боку, певний інтерес являє й таке: скільки коштів виділено на НДТД державою, а скільки фінансується приватним сектором.

Нині у більшості країн виявляється тенденція до активізації приватного сектору в заміщенні державного фінансування НДТД.

Урахувати вплив НДТД на національну економіку досить складно. Для цього використовується декілька показників, зокрема баланс технологічних зв’язків (БТЗ) і баланс у торгівлі високотехнологічною продукцією (БТВП).

БТЗ покриває всі транзакції з обміну технологічними знаннями і послугами (патенти, ліцензії, підготовка кваліфікованих кадрів, технічна допомога, програмне забезпечення, експертний аналіз тощо). Єдиною країною, що має позитивний БТЗ, є США: 2,61, в інших провідних країн це співвідношення негативне: Японія – 0,85; ФРН –0,85, Франція –0,80. За показником БТВП незаперечним лідером є Японія.

Як уже зазначалося, в умовах становлення інформаційного ринку особливої ваги набуває підтримування державою, яка допомогою економічних і правових важелів повинна стимулювати інформаційний бізнес через прийняття відповідних законів і нормативних документів з проблем інформатизації, сертифікації програмних продуктів, інформаційних технологій, фірм тощо), проведення відкритих конкурсів і розподіл фінансових коштів не по організаціях чи відомствах, а по конкретних проектах.

Логічно було б зробити такий висновок: держава, вкладаючи кошти в інформаційну діяльність, має виходити з того, що результати таких вкладень належать державі, а отже, громадянам країни, і вони повинні користуватися інформаційними ресурсами без оплати, оскільки останні створено за їх рахунок. Однак при цьому виникає низка протиріч: не всі громадяни рівною мірою зацікавлені у використанні інформаційних ресурсів, створених за їх рахунок, і споживання інформаційних продуктів і послуг (ІПП), створених на їх основі, не може бути рівним.

Деякі громадяни використовують ІПП, підготовлені за державний рахунок, для власного споживання, а деякі — для комерційної діяльності.

Безкоштовна або на пільгових умовах реалізація ІПП, підготовлених за державний рахунок, порушує свободу конкуренції і ставить інших учасників інформаційного ринку в гірші умови.

Реалізація права вільного доступу до інформації кожному громадянину, як записано в законі про інформацію, потребує надзвичайно великих витрат. Цього права виявляється недостатньо для регулювання інформаційних відносин у суспільстві.

У багатьох країнах рішення було знайдене шляхом уведення в практику таких принципів: у всіх галузях інформаційної діяльності, в яких сформувалися та існують ринкові відносини, державні інформаційні структури реалізують свої послуги і продукти за ринковими цінами всім категоріям споживачів (у тому числі населенню, іншим державним організаціям, суспільним чи комерційним організаціям). Соціально незахищеним верствам населення видаються дотації (але в основному за цільовим методом як споживачам, а не через встановлення неконкурентно низьких цін).

В окремих галузях інформаційної діяльності, де відсутня можливість створення ринкових відносин (наприклад, послуги масових бібліотек), ІПП надаються безкоштовно або за низькими цінами. Однак це стосується тільки послуг, що не потребують для свого надання ніяких додаткових витрат (доступ у читальний зал, право користуватися фондами і БД) і призначених винятково для власного споживання (у некомерційних цілях). Будь-які інші послуги незалежно від їх призначення мають надаватися за ринковими цінами для того, щоб одні споживачі не отримували суттєво більше, за інших, і тим самим не зменшували можливості інших в умовах фіксованого і обмеженого обсягу ресурсів.

Доходи, отримані від продажу ІПП, створених за державний рахунок, повертаються громадянам у вигляді скорочення витрат на їх підготовку або у вигляді надання ІПП більш високої якості. Для цього державні інформаційні структури, або організації, що використовують кошти держбюджету, не мають права включати в собівартість своїх послуг витрати на підготовку БД і масивів першоджерел (які таким чином отримують статус суспільної власності).

Поряд із розглянутими економічними підходами до забезпечення рівного доступу до інформації іноді вживаються й частково адміністративні заходи, коли держава встановлює для комер­ційних споживачів ціни вищі, ніж для некомерційних.

Що до ІПП, виготовлених за державний рахунок і наданих споживачам для здійснення комерційної діяльності в інформаційній сфері (наприклад, фонди першоджерел і БД), замість звичайних угод "купівлі-продажу" використовуються орендні та ліцензійні відносини, які повніше відповідають суті ІПП як об’єктів інтелектуальної власності.

Література:

  • Азеев А. А. и др. Организация и функционирование вычислительного центра. — М.: Статистика, 1977. — 160 с.;
  • Ансофф И. Стратегическое управление. М: Экономика, 1989, 518 с.;
  • Аррендондо Лени. Искусство деловой презентации: Пер. с англ. — Челябинск: Урал LTD, 1998. — 520 с.;
  • Артамонов Г. Т. Информатика: теория и практика (заготовки к книге) // НТИ, Сер.1. Организация и методика информационной работы, 1997, № 8, с. 30—33; 1998, № 1, с. 29—34; № 4, с. 31—36; № 6, с. 31—35; № 12, с. 29—33; 1999, № 6, с. 36—43;
  • Бизнес в Европе: информационная индустрия. / Информатика. Экспресс-информация. М. — ВИНИТИ, 1991. — № 45. — С. 2—9;
  • Бланк И. А. Управление формированием капитала. — К.: "Ника-Центр", 2000. — 512 с.;
  • Бове К, Аренс У. Ф. Современная реклама: Пер. с англ. / Общ ред. Феофанова О. А. — Тольятти: Издательский дом Довгань, 1995. — 704 с.;
  • Большой экономический словарь. Multilex 2/0 EKONOMICS.
    CD-ROM;
  • Боэм Б. У. Инженерное проектирование программного обеспечения. — М.: Наука, 1991. — 190 с.;
  • Бузова Н. Н. Проблемы развития народнохозяйственного информационного комплекса // Современные средства информатики. М.: Наука, 1986. — 277 с.;
  • Бурлак Г. Н и др. Экономика, организация и планирование работы ВЦ / Г. Н. Бурлак, С. Н. Помпеева, Л. С. Фельдман: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 1989. — 238 с.;
  • Введение в информационный бизнес: Учеб. пособие / О. В. Голосов, С. А. Охрименко, А. В. Хорошилов и др.; Под ред. В. П. Тихомирова, А. В. Хорошилова. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 240 с.


08.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!