Osvita.ua Высшее образование Рефераты Экономика предприятия Перехід до інформаційного суспільства
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Перехід до інформаційного суспільства

На кожному етапі розвитку людства ступінь розвитку суспільства визначається ступенем розвитку домінуючих технологій. Саме такі технології й визначають тип епохи (етап) розвитку людства

Концепція інформаційного суспільства.

За висловом Фукідзави Юкіті, наукові технології є інструментом цивілізації, розвиток яких забезпечуватиме добробут суспільства. Виходячи з цього, "інструментом" розвитку інформаційного суспільства або інформаційного етапу цивілізації є інформаційні технології.

Поняття "інформаційні технології" є багатоаспектним. Тому у визначенні його наголошується той аспект, про який йде мова (операції, організація, складові тощо).

У даному випадку під інформаційними технологіями (ІТ) розуміють обчислювальну техніку, системи зв’язку, які використовують для створення, збирання, передавання, зберігання та оброблення інформації в усіх сферах суспільного життя.

Для порівняння розглянемо ще декілька поширених визначень.

Інформаційна технологія — це система методів і способів збирання, накопичення, зберігання, пошуку та оброблення інформації на основі використання засобів обчислювальної техніки.

Інформаційна технологія — процес, що використовує сукупність засобів і методів збирання, оброблення та передавання даних (первинної інформації) для отримання якісно нової інформації про стан об’єкта, процесу або явища.

Згідно з визначенням, прийнятим ЮНЕСКО, інформаційна технологія — це комплекс взаємопов’язаних наукових, технологічних, інженерних дисциплін, які вивчають методи ефективної організації праці людей, зайнятих обробленням і збереженням інформації, обчислювальну техніку і методи організації її взаємодії з людьми і виробничим обладнанням, їх практичні додатки, а також пов’язані з усім цим соціальні, економічні та культурні проблеми.

Нині саме інформаційні технології, ступінь їх розвитку та поширення визначають рівень розвитку тієї чи іншої держави. Всі провідні країни світу інтенсивно опрацьовують концептуальні засади формування інформаційного суспільства: розробляють багатомільярдні проекти, спрямовані на вдосконалення інформаційної інфраструктури, проекти інформаційно-правової підтримки праці, навчання та життя людини в такому суспільстві. Так, у США результатом розроблення національних програм "Стратегічна комп’ютерна ініціатива", "Удосконалена програмна технологія", "Мікроелектронно-комп’ютерна технологія", "Нова комп’ютерна ініціатива", "Національна інформаційна інфраструктура: план дії" стали: розроблення комп’ютерів нового покоління, які мають спеціальні знання, вміють бачити, чути й говорити; створення інформаційної інфраструктури, яка забезпечує доступ до загальнонаціональних інформаційних ресурсів з будь-якої точки країни, на основі якої практично комп’ютеризовано всі сфери діяльності людини. Досягнення повної інформатизації в США прогнозується на друге десятиріччя ХХІ ст. Упровадження таких високоінтелектуальних технологій, якими є інформаційні, породжує низку проблем, пов’язаних з підвищенням комп’ютерної грамотності населення. Одна з останніх програм — "Виклик технологічній грамотності» націлена на поліпшення інформатизації навчальних закладів.

Канада також має значні здобутки у формуванні засад інформаційного суспільства через реалізацію проектів формування Канадської інформаційної магістралі.

Європейський союз (ЄС) інтенсивно працює над розробленням концепції інформаційного суспільства та програм, що її реалізують. Основні принципи і напрями, за якими розвиватимуться країни ЄС, викладено в Зеленій книзі "Життя та робота в інформаційному суспільстві: спочатку люди".

Докладніше особливості та результати здійснення зазначених та інших програм розглядатимуться у розділі 3.

Задача України полягає у тому, щоб не втратити шанс, який сьогодні вона має, щодо участі в міжнародних проектах і впровадження в життя цих концепцій. Проблем на цьому шляху надзвичайно багато. Тому важливим є правильно вибрати пріоритети та розробити ефективну стратегію дій щодо входження в інформаційне суспільство. Як показує світовий досвід, крім суто технологічних проблем, які, безумовно, є ядром, виникає ціла низка економіко-організаційних та управлінських питань, без вирішення яких сформувати це ядро неможливо.

Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) впливають на всі сфери людської діяльності і на людину особисто. Науковці відмічають соціально-психологічний вплив на людину ІКТ, який проявляється у зміні ставлення людини до роботи та її змістовного наповнення. В основі змін, що відбуваються, лежить принципово інше ставлення до інформації та її ролі у суспільстві. Все більшого поширення набуває ставлення до неї як до товару. Отже, стає можливим говорити про становлення інформаційного ринку.

Останнім часом історія інформаційно-технологічних революцій та їх вплив на суспільні відносини висвітлювалися у численних джерелах, отже, немає потреби робити повний їх виклад. Тим паче, зважаючи на прискорення темпів життя і змін, що відбуваються, такий опис миттєво застаріває. Однак варто нагадати головні ознаки технологічної трансформації у сфері оброблення та передавання інформації. Наслідком цих перетворень було набуття людським суспільством нової якості, формування нової соціально-технічної парадигми — інформаційного суспільства.

Перша революція пов’язана із винаходом писемності, що привело до гігантського якісного і кількісного стрибка. З’явилася можливість передавання знань від покоління до покоління.

Друга революція (середина XVI ст.) спричинена винаходом книгодрукування, який радикально змінив індустріальне суспільство, культуру, організацію діяльності.

Третя революція (кінець XIX ст.) зумовлена винаходом електрики, завдяки якій з’явилися телеграф, телефон, радіо, які дають змогу оперативно передавати і нагромаджувати інформацію в будь-якому обсязі.

Четверта революція (70-і рр. XX ст.) пов’язана з винаходом мікропроцесорної технології і появою персонального комп’ютера. На мікропроцесорах та інтегральних схемах створюються комп’ютери, комп’ютерні мережі, системи передавання даних (інформаційні комунікації). Цей період характеризують три фундаментальні інновації:

  • перехід від механічних та електричних засобів перетворення інформації до електронних;
  • мініатюризація всіх вузлів, пристроїв, приладів, машин;
  • створення програмно-керованих пристроїв і процесів.

Для більш цілісного уявлення про цей період доцільно ознайомитися з наведеною нижче довідкою про зміну поколінь електронно-обчислювальних машин (ЕОМ) і зіставити ці відомості з етапами розвитку галузі інформаційного обслуговування в Україні.

Довідка про зміну поколінь ЕОМ.

Перше покоління (1946—1960) — це час становлення архітектури машин фон-нейманівського типу, побудованих на електронних лампах зі швидкодією 10—20 тис. арифметичних операцій за секунду. До першого покоління належать: перша вітчизняна обчислювальна машина МЭСМ (Малая электронно счетная машина), створена в 1951 р. у м. Києві під керівництвом академіка С. А. Лєбедєва, серійні машини Минск-1, Стріла, БЭСМ (Большая электронно счетная машина), Урал-1, Урал-4 та ін.

ЕОМ першого покоління були громіздкими, ненадійними і потребували допоміжних холодильних установок. Використовувалися вони для розв’язування обчислювальних задач науково-технічного характеру. Процес програмування на цих машинах вимагав дуже хорошого знання устрою машини та її реакції на ту або іншу ситуацію.

Друге покоління (1960—1964) — машини, побудовані на транзисторах, зі швидкодією до сотень тисяч операцій за секунду. Поліпшені, порівняно з ЕОМ попереднього покоління, всі технічні характеристики. В цих машинах використовувалася бібліотека стандартних програм, процес програмування полегшено. Для програмування використовуються алгоритмічні мови. Першою напівпровідниковою машиною, що з’явилася в 1959 р., була модель RCA-501. У Радянському Союзі машинами цього покоління Минск-2, Минск-22, Минск-32, БЭСМ-2, БЭСМ-4, БЭСМ-6, швидкодія останньої — 1 млн операцій за секунду.

Третє покоління (1964—1970) — замість транзисторів почали використовуватися інтегральні схеми (ІС) і напівпровідникова пам’ять, що зумовило різке зменшення габаритів ЕОМ, підвищення їх надійності, збільшення продуктивності, доступ з віддалених терміналів.

Для підвищення ефективності використання виникла потреба у системній програмі, яка керує пристроями ЕОМ. Так було створено операційну систему.

Обчислювальні машини третього покоління, як правило, складають серії (сімейства) машин, сумісних програмно. Серія складається з ЕОМ, продуктивність та об’єм пам’яті яких зростають від однієї машини серії до іншої. Проте програма, налагоджена на одній з машин серії, може бути відразу запущена на іншій машині цієї серії (на машинах більшої потужності).

Першою у сімействі машин третього покоління була IBM/360, випущена в 1965 р. Вона мала понад сім моделей.

У Радянському Союзі до цього покоління відносять машини сімейства ЄС ЕОМ (Єдина система ЕОМ), сумісних з IBM/360, оскільки були копіями американських ЕОМ.

Четверте покоління (1970—1980-і рр.) — це машини, побудовані на великих інтегральних схемах (ВІС). Такі схеми містять до декількох десятків тисяч елементів на кристалі. ЕОМ цього покоління виконують десятки й сотні мільйонів операцій за секунду. З’являються мікропроцесори, здатні обробляти числа довжиною 16 і 32 розряди, статична пам’ять місткістю 256 Кбайт і динамічна пам’ять місткістю в 1 Мбайт. За своїми характеристиками ЕОМ такі різноманітні, що їх починають класифікувати на: надвеликі ЕОМ (В-7700 — фірма Барроуз, Ілліак-IV — Іллінойський університет, Ельбрус — СРСР), великі (універсальні), міні-ЕОМ і мікро-ЕОМ, або персональні комп’ютери (ПК).

П’яте покоління (з середини 80-х рр. — до теперішнього часу). Відмінними рисами ЕОМ цього покоління є:

  • нова технологія виробництва — не на кремнії, а на базі інших матеріалів;
  • відмова від архітектури фон Неймана, перехід до нових архітектур (наприклад, на архітектуру потоку даних). І, як наслідок, перетворення ЕОМ на багатопроцесорну систему (матричний процесор, процесор глобальних зв’язків, процесор локальних зв’язків, машини баз даних, процесор операційної системи тощо);
  • нові способи введення-виведення, зручні для користувача (наприклад, розпізнавання мови та образів, синтез мови, оброблення повідомлень на природній мові);
  • штучний інтелект, тобто автоматизація процесів розв’язування задач, отримання висновків, маніпулювання знаннями.

Перехід до ЕОМ п’ятого покоління означає різке зростання "інтелектуальних" можливостей комп’ютера, внаслідок чого машина зможе безпосередньо "розуміти" умову задачі, поставлену перед нею людиною. Отже, відпадає потреба у складанні програми як засобу "спілкуванням з ЕОМ для розв’язування тієї або іншої задачі.

Передбачається, що комп’ютери п’ятого покоління вестимуть діалог з непрофесійними користувачами на природній мові, в тому числі в мовній формі або шляхом обміну графічною інформацією — з допомогою креслень, схем, графіків, малюнків. До складу ЕОМ п’ятого покоління також має ввійти система розв’язання задач і логічного мислення, що забезпечує здатність машини до самонавчання, асоціативного оброблення інформації та отримання логічних висновків.

Уперше задачу розроблення принципово нових комп’ютерів було поставлено в 1979 р. японськими фахівцями, що об’єднали свої зусилля під егідою науково-дослідного центру з оброблення інформації — JIPDEC. У 1981 р. JIPDEC опублікував попередній звіт, що містив детальний багатостадійний план розгортання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з метою створення до 1991 р. прототипу ЕОМ нового покоління. Цей звіт було покладено в основу японської національної програми створення ЕОМ п’ятого покоління.

Над розробленням комп’ютерів п’ятого покоління працюють і Сполучені Штати Америки. У 1998 р. уряд США уклав угоду з компаніями IBM, SUN, DIGITAL, CRAY RESEARCH про розроблення найшвидшого у світі суперкомп’ютера. Проект планується завершити у 2004 р. Створення суперкомп’ютерів здійснюватиметься у співробітництві з Національною дослідною лабораторією Департаменту енергетики США в межах програми Advanced Strategic Computing Initiative (ASCI). Система використовуватиметься, головним чином, для моделювання ядерних випробувань. Відповідно до плану проекту на першому етапі буде створено комп’ютер із швидкодією 1 трлн оп/с. (1 терафлоп), потім систему обробки зі швидкістю 3 трлн оп/с. До кінця 2004 р. продуктивність зросте до 100 терафлоп.

Наступна, п’ята, інформаційна революція розпочалася наприкінці 90-х років. На думку П. Друкера , вона відбувається не в техніці, обладнанні, технології, програмному забезпеченні чи швидкодії, це є революція концепцій. Цим вона суттєво різниться від попередньої, зосередженої на даних — їх збиранні, зберіганні, передаванні, аналізі, наданні та використанні. П’ята інфор­маційна революція вирішує інше питання: "Яка сутність інфор­мації та у чому її призначення?". Це веде до перегляду задач, які мають розв’язуватися з допомогою інформації, і, як наслідок, до перегляду інститутів, що їх розв’язують.

Остання інформаційна революція почалась і набула найбільшого розвитку в комерційному підприємництві. Вона зумовила необхідність зміни погляду на сутність і призначення комерційного підприємства — його почали розглядати як механізм створення вартості та добробуту. У свою чергу, ця концепція висунула інше питання — для кого комерційне підприємство створює вартість і добробут, чим дала поштовх до розвитку корпоративного управління. Не зважаючи на важливість і масштаб впливу останньої інформаційної революції, вона здебільшого "не усвідомлюється впливовими людьми світу інформації через те, що розпочалася в інформаційній системі обліку, ставлення до якої ІТ-спеціалістів зазвичай характеризується сумішшю невігластва та презирства".

Революційний вплив комп’ютерів та інформаційних технологій поки що проявився там, де його ніхто не чекав: в операціях. Так, дійсно революційне програмне забезпечення дало змогу архітекторам значно скоротити витрати часу та коштів на розроблення проектів великих будівель, хірургам-ординаторам — набувати досвіду, виконуючи віртуальні операції на віртуальних пацієнтах. Завдяки програмному забезпеченню виробник обладнання може організовувати свої операції на основі передбачуваних потреб клієнтів в обслуговуванні та заміні техніки. Аналогіч­ну роль відіграє комп’ютер і у банківській справі, яка на сьо­годні є, очевидно, найбільш комп’ютеризованою галуззю.

Надії на те, що комп’ютер принесе революційні зміни в роботу вищого керівництва не справдилися. Для задач вищого керівництва комп’ютер і породжені ним інформаційні технології стали радше постачальниками даних, ніж інформації, не кажучи вже про нові задачі та нові стратегії.

Традиційне пояснення цьому — консерватизм управлінців "старої школи", які недостатньо активно впроваджують у свою діяльність ІТ. Це пояснення неправильне. Вище керівництво не використовує нові технології, оскільки вони не надають йому інформації, необхідної для виконання його власних задач. Більшість управлінських інформаційних систем зберігають дані, що стосуються активів і витрат підприємства. Це дані з традиційної системи обліку. Така інформація може бути корисною тільки бухгалтеру, але ніяк не керівнику.

Відомо, що традиційна система обліку не дає ніякої інформації для виконання задач вищого керівництва, пов’язаних з прийняттям ризикованих рішень щодо теорії бізнесу, стратегії бізнесу, відмови від старого і введення нового, балансу між короткостроковим і довгостроковим, між миттєвим прибутком і часткою ринку. Дійсно, жодна з цих задач не сумісна навіть з основними постулатами традиційної моделі обліку.

Незадоволення вищого керівництва даними, що постачаються інформаційними технологіями, й спричинила нову інформаційну революцію. Фахівці з інформаційних технологій, особливо керівники інформаційних підрозділів на підприємствах, швидко усвідомили, що дані обліку — це не те, що потрібно їх підлеглим (саме цим значною мірою й пояснюється презирливе ставлення фахівців з ІС та ІТ до обліку і бухгалтерів). Але вони, як правило, не розуміли, що справа не в обсязі даних, не в технології і не в швидкодії. Потрібні були нові визначення інформації, нові концепції. Першою новою концепцією інформації, що набула великого поширення, став облік економічних ланцюжків (economic-chain accounting), винайдений близько 80 років тому в США У. Дюраном.

Традиційний облік в основному постачає дані тільки про фінансові події всередині фірми. Облік економічних ланцюжків дає змогу відслідкувати витрати за всім економічним ланцюжком — від постачальника до кінцевого споживача. Споживач, природно, оплачує всі ці витрати і зовсім не цікавиться, де вони були понесені.

Облік економічних ланцюжків не потребує наявності комп’ютера. Проте комп’ютер здатний надати величезну допомогу в розрахунках, і саме тому облік економічних ланцюжків зараз все більше застосовується у виробничих компаніях і, найбільше, в сервісних підприємствах (наприклад, у мережах роздрібної торгівлі).

На початку 80-х років з’явилася концепція поопераційного обліку (activity-based accounting). На відміну від традиційного обліку витрат, поопераційний облік розроблено не для скорочення витрат, а для збільшення віддачі від них. У центрі його уваги — не уникнення марних витрат, а створення вартості. Відтоді з’явилося ще багато нових базових концепцій, а разом і багато цінної для керівництва інформації. Дві найпомітніші концепції — економічна додана вартість (economic value added, або EVA) та рейтингова система оцінювання керівництвом результатів діяльності (executive scoreboard).

Уже можна визначити наступну і, ймовірно, ще важливішу задачу розроблення ефективних інформаційних систем для вищого керівництва. Це збирання та організація інформації про зовнішній світ. Усі дані, які постачає управлінська інформаційна система, включаючи ті, що отримані із застосуванням нових засо­бів, відображають тільки внутрішній стан. Але всередині підприємства (як і всередині всього економічного ланцюжка) існують лише витрати. Результати знаходяться тільки ззовні. Єдино можливий центр прибутку — це платоспроможний клієнт. Але відносно зовнішнього світу (клієнтів і потенційних клієнтів; конкурентів і неконкурентів; ринків; технологій, використовуваних в інших галузях; валют; економічного становища країн тощо) у керівників практично немає даних. На сьогодні мало які підприємства, особливо в Україні, користуються навіть тією мінімальною зовнішньою інформацією, що є доступною. Ще менше компаній розуміють, що найважливішою для планування і стратегії є достовірна інформація про те, зростає чи знижується частка прибутків, яку клієнти витрачають на продукцію чи послуги їх галузі.

Зовнішня інформація для вищого керівництва, яку починає постачати нова інформаційна революція, ставатиме все важливішою і терміновішою. Всі нові концепції інформації — від обліку економічних ланцюжків і поопераційного обліку до EVA та рейтингової системи оцінювання — постачають тільки внутрішню інформацію. Це є характерним і для більшості існуючих інформаційних систем. Можна сказати, що чим більше внутрішньої інформації отримує вище керівництво, тим більше йому необхідно зовнішньої інформації, яка б її врівноважувала, а поки що її недостатньо або зовсім немає.

Протягом найближчих 10—15 років створення цих даних стане наступним інформаційним рубежем. Робота ця, як зазначає П. Друкер, вже почалася, але виконують її не фахівці з ІС та ІТ, а в основному вище керівництво у вузькоспеціалізованих компаніях середнього розміру або фахівці з маркетингу в цих компаніях. І знову ж таки, небагато хто з фахівців з ІС та ІТ є хоча б обізнаними про сутність проблеми, не кажучи вже про готовність її вирішувати. Отже, йдеться про необхідність формування й розвитку нової спеціальності — інформаційного менеджменту, фахівці якої здатні були б вирішувати нові проблеми, зумовлені змінами, що відбуваються під впливом чергової інформаційно-технологічної революції.

Набуття інформацією стратегічної ваги у підвищенні конкурентоспроможності підприємства в інформаційному суспільстві зумовило необхідність перегляду місця і ваги ІТ-підрозділу. Його керівник повинен стати посередником між господарським керівництвом і ринками. Потреба в керівникові, що виконує функції тільки головного технолога інформаційної діяльності у майбутньому відпаде. Він стане своєрідним каталізатором інформаційної діяльності і ланкою, що об’єднує всіх її учасників. Як посеред­ник, він повинен знати мову господарських керівників, допома­гати виявляти ризики та організаційні ускладнення в процесі реалізації ІТ-проектів. Керівник інформаційної служби повинен не тільки розумітися на технологічних питаннях інформаційної діяльності, а й вміти виконувати функції генерального менеджера, сприймаючи інформаційну діяльність як господарську сферу (бізнес-процес) і одночасно керувати нею. Тобто він повинен мати не тільки технологічну підготовку, а й підприємницькі знання. Отже, підготовка відповідних фахівців з інформаційного менеджменту (ІМ) є проблемою актуальною і важливою.

Нова інформаційна революція, яка почалася в комерційному секторі, починає охоплювати освіту та охорону здоров’я. І знову ж таки зміни стосуються передусім концепцій, а не інструментарію і технології. З кожним днем стає все очевиднішим, що технічні зміни приведуть до нового розуміння освіти. Дистанційне навчання, наприклад, цілком може змінити концепцію навчання у вищих навчальних закладах: перенесення навчального процесу з університетських містечок у місця, зручні для навчання з погляду кожного студента (наприклад, житлові будинки, автомобілі, при­міські поїзди, місця роботи тощо). Вірогідно, що у центрі уваги вищої освіти будуть програми безперервного професійного навчання дорослих .

У сфері охорони здоров’я аналогічне зміщення концепцій, цілком ймовірно, приведе до того, що охорону здоров’я визначатимуть не як боротьбу з хворобами, а як підтримку фізичного та психічного здоров’я. Боротьба з хворобами, без сумніву, залишиться важливою складовою охорони здоров’я, але тільки на правах підмножини. В освіті та охороні здоров’я, як і на підприємствах та в економіці загалом, акцент у словосполученні "інформаційні технології" усе більше зміщатиметься від "технології" до "інформації".

Сучасні зміни парадигми можна розглядати як перехід від технології, що базується здебільшого на використанні дешевої енергії, до технології, в якій переважає дешеве вкладення інформації завдяки досягненням у мікроелектроніці та телекомунікаційних технологіях.

Розглянемо основні риси інформаційно-технологічної парадигми, які взяті разом складають фундамент інформаційного суспільства .

Перша характеристика нової парадигми полягає у тому, що інформація є "сировиною". Тобто стався перехід від інформації для впливу на технології, як це було в період попередніх технологічних революцій, до технологій для впливу на інформацію.

Друга риса полягає у всеосяжності ефектів нових технологій. Оскільки інформація є інтегральною складовою будь-якої людської діяльності, всі процеси нашого індивідуального і колективного буття безпосередньо формуються (хоча, зрозуміло, не визначаються) в новий технологічний спосіб.

Третя характеристика полягає у мережевій логіці будь-якої системи або сукупності відносин, що використовують ці нові інформаційні технології (НІТ). Морфологія мережі добре пристосована до зростаючої складності взаємодій об’єктів і до непередбачуваних моделей розвитку складних процесів, що виникають під впливом таких взаємодій. Мережа здатна до зростання або самонавчання. Об’єкти мережевої топології ніби знаходяться на зовнішньому прошарку системи, тому є доступними для зовнішніх входжень. Усі інші топології обмежують те, що входить до неї. Мережа — це найменш структурована організація, про яку можна сказати, що вона має структуру взагалі. Без нових інформаційних технологій мережева логіка є дуже громіздкою для матеріального втілення. Завдяки НІТ мережа, як топологічна конфігурація, може бути матеріалізована в усіх видах процесів та організацій. Однак мережеву логіку доцільно застосовувати для структурування з одночасним збереженням гнучкості, бо неструктуроване є рушійною силою новаторства в людській діяльності.

Четверта особливість, яка пов’язана з мережевим принципом, але належить не тільки йому, полягає в тому, що інформаційно-технологічна парадигма базується на гнучкості. Процеси не тільки оборотні, об’єкти можна модифікувати і навіть фундаментально змінювати шляхом перегрупування їх компонентів. Для сучасного суспільства характерними є постійні зміни та організаційна нестійкість, тому нову технологічну парадигму вирізняє здатність до реконфігурації. Кардинальна зміна правил гри без руйнування організації, стала можливою завдяки можливості перепрограмування та переозброєння її матеріальної бази.

Нарешті, п’ята характеристика цієї технологічної революції — це зростаюча конвергенція конкретних технологій у високоінтегрованій системі, в якій окремі ізольовані технології стають невирізненими. Так, мікроелектроніка, телекомунікації, оптична електроніка і комп’ютери тепер інтегровані в інформаційних системах. У бізнесі, наприклад, існує і ще деякий час існуватиме відмінність між виробниками чипів і програмістами. Але навіть така диференціація розмивається зростаючою інтеграцією фірм у стратегічних союзах і спільних проектах, так само як і вбудуванням програмного забезпечення в мікропроцесори. Більше того, в термінах технологічної системи один елемент неможливо подати без іншого: мікрокомп’ютери визначаються в основному потужністю чипів, а проектування і паралельна обробка мікропроцесорів залежать від архітектури комп’ютерів. Телекомунікації нині є тільки однією з форм оброблення інформації; технології передавання і зв’язку одночасно все ширше диверсифікуються та інтегруються в одній і тій самій комп’ютерній мережі.

Отже, ми живемо в період технологічних змін, розвитком і широким застосуванням інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ). Цей процес значно відрізняється від минулих технологічних змін та є ширшим за них. Фахівці з інформаційних систем та інформаційних технологій до цього мають бути готові.

Ускладнення індустріального виробництва, соціального, економічного та політичного життя, зміна динаміки процесів у всіх сферах діяльності людини привели, з одного боку, до зростання потреб в інформації та знаннях, а з іншого — до створення нових засобів і способів задоволення цих потреб. ІКТ стають невід’ємною частиною нашого повсякденного життя, забезпечуючи нас корисними навичками та послугами будь-де — вдома, на роботі, на відпочинку.

Найважливіший урок усіх попередніх інформаційних революцій полягає у долі їх технологів. Так, революція у друкуванні швидко сформувала новий клас фахівців з інформаційної технології — друкарів, сьогоднішня інформаційна революція створила велику кількість інформаційних підприємств, фахівців з ІС та ІТ, розробників програмного забезпечення і керівників інформаційних служб.

Остання інформаційна революція висуває на перший план нову галузь — інформаційну індустрію, пов’язану з виробництвом технічних засобів, методів, технологій для виробництва нових знань. Найважливішими складовими інформаційної індустрії стають всі види інформаційних технологій, особливо телекомунікації.

Отже, бурхливий розвиток комп’ютерної техніки та інформаційних технологій став поштовхом до розвитку суспільства, побудованого на повсякденному використанні різної інформації, тобто інформаційного суспільства.

Як розуміють інформаційне суспільство вчені?

Японські вчені вважають, що в інформаційному суспільстві процес комп’ютеризації надасть людям доступ до надійних джерел інформації, позбавить їх від рутинної роботи, забезпечить високий рівень автоматизації оброблення інформації у виробничій і соціальній сферах. Рушійною силою розвитку суспільства має стати виробництво інформаційного, а не матеріального продукту, а сам матеріальний продукт стане більш інформаційно містким, що означає збільшення частки інновацій, дизайну і маркетингу в його вартості.

В інформаційному суспільстві зміняться не тільки виробництво, а й весь уклад життя, система цінностей, зросте значущість культурного дозвілля по відношенню до матеріальних цінностей. Порівняно з індустріальним суспільством, де все спрямоване на виробництво і споживання товарів, в інформаційному суспільстві виробляються і споживаються інтелект, знання, що веде до збільшення частки розумової праці. Від людини буде потрібна здатність до творчості, зросте попит на знання.

Матеріальною і технологічною базою інформаційного суспільства стануть різного роду системи на базі комп’ютерної техніки і комп’ютерних мереж, інформаційної технології, телекомунікаційного зв’язку.

Інформаційне суспільство — суспільство, в якому більшість працівників зайняті виробництвом, зберіганням, переробленням і реалізацією інформації, особливо вищої її форми — знань.

У реальній практиці розвитку науки і техніки передових країн в кінці XX ст. набуває зримих контурів створена теоретиками картина інформаційного суспільства. Прогнозується перетворення всього світового простору в єдине комп’ютеризоване та інформаційне співтовариство людей, що проживають в електронних квартирах і котеджах. Будь-яке житло оснащуватиметься всілякими електронними приладами і комп’ютеризованими пристроями. Діяльність людей зосереджуватиметься головним чином на обробленні інформації, а матеріальне виробництво і виробництво енергії покладатиметься на машини.

Уже опубліковано низку фактичних матеріалів, які доводять, що це не утопія, а неминуча реальність недалекого майбутнього.

За даними соціологічного дослідження, проведеного в США, вже нині 27 млн працівників можуть виконувати свою діяльність, не виходячи з будинку, а 1/3 всіх нещодавно зареєстрованих фірм заснована на широкому використанні самостійної зайнятості. У США до категорії самостійно зайнятих було віднесено: в 1980 р. — 5,7 млн чол., у 1989 р. — 14,6 млн, у 1995 р. — 20,7 млн чол.

Ряд вчених виділяють такі характерні риси інформаційного суспільства:

  • вирішено проблему інформаційної кризи, тобто вирішено суперечність між інформаційною лавиною та інформаційним голодом;
  • забезпечено пріоритет інформації порівняно з іншими ресурсами;
  • головною формою розвитку стане інформаційна економіка;
  • в основу суспільства будуть закладені автоматизовані генерація, зберігання, оброблення та використання знань з допомогою новітньої інформаційної техніки і технології;
  • інформаційна технологія набуде глобального характеру, охоплюючи всі сфери соціальної діяльності людини;
  • формується інформаційна єдність усієї людської цивілізації через формування єдиного інформаційного простору;
  • з допомогою засобів інформатики реалізовано вільний доступ кожної людини до інформаційних ресурсів усієї цивілізації, обмежений тільки інформаційною безпекою особистості, суспільних груп і всього суспільства;
  • досягнуто високої інформаційної культури населення — рівня загальної та комп’ютерної підготовки;
  • реалізовано гуманістичні принципи управління суспільством і впливу на навколишнє середовище.

Крім позитивних моментів прогнозуються й небезпечні тенденції:

  • усе більший вплив на суспільство засобів масової інформації;
  • інформаційні технології можуть зруйнувати приватне життя людей та організацій;
  • існує проблема відбору якісної і достовірної інформації;
  • багатьом людям буде важко пристосуватися до середовища інформаційного суспільства. Існує небезпека розриву між "інфор­маційною елітою" (людьми, що займаються розробленням інформаційних технологій) і споживачами.

На шляху до інформаційного суспільства найближче за всіх знаходяться країни з розвиненою інформаційною індустрією — США, Японія, Великобританія, Німеччина, інші країни Західної Європи. У цих країнах вже давно один з напрямів державної політики пов’язаний із інвестиціями та підтримкою інновацій в інформаційну індустрію, в розвиток комп’ютерних систем і телекомунікацій.

У надрах інформатизованого суспільства формується наступний етап розвитку цивілізації: суспільство довершеного навколишнього середовища. В університеті Кейо (Японія) створено навіть спеціальний факультет, метою якого є вивчення проблем цього нового різновиду суспільства . У центрі уваги суспільства довершеного навколишнього середовища знаходитиметься людина. Наукові відкриття оцінюватимуться з позиції їх ваги й наслідків для людини та суспільства. Знання стануть загальним надбанням, капіталом, а одним з головних завдань суспільства буде правильне оброблення інформації та практичне використання її. Розповсюджувана з великою швидкістю інформація може стати джерелом великих суспільних змін. Людина, навколишнє середовище та інформація — взаємопов’язані.

Отже, реальні зміни, що супроводжують процес упровадження та вдосконалення інформаційних і комунікаційних технологій, полягають не тільки в технологічному впливі. Впровадження НІТ веде до радикальних змін в організаційних структурах управління підприємствами, сприяє швидкій та гнучкій реакції на конкурентне середовище. Однак їх вплив не обмежується організаційними та економічними змінами. Водночас за рахунок викорис­тання ІТ, зокрема інтерактивних засобів (зображення, звук, текст), зароджується новий тип відносин у суспільстві, більш "індивідуалізований" та гнучкий. Тобто мають місце соціальні зміни.

Роль інформатизації за переходу до інформаційного суспільства.

Діяльність окремих людей, груп, колективів та організацій нині все більшою мірою залежить від їх інформованості та здатності ефективно використовувати наявну інформацію. Перш ніж вчинити якісь дії, необхідно провести велику роботу зі збирання та опрацювання інформації, осмислення її та аналізу. Пошук раціональних рішень у будь-якій сфері діяльності людини потребує оброблення великих обсягів інформації, що часом є неможливим без залучення спеціальних технічних засобів.

Зростання обсягу інформації стає особливо помітним у середині XX ст. Лавиноподібний потік інформації ринув на людину, не даючи можливості сприйняти її повною мірою; орієнтуватися у щоденній інформації все важче; часом вигідніше створювати новий матеріальний або інтелектуальний продукт, ніж вести пошук зробленого раніше аналога. Утворення великих потоків інформації зумовлюється:

  • надзвичайно швидким зростанням кількості документів, звітів, дисертацій, доповідей тощо, в яких викладаються результати наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт;
  • кількістю періодичних видань з різних сфер людської діяльності, що постійно збільшується;
  • появою різноманітних даних (метеорологічних, геофізичних, медичних, економічних та ін.), що записуються звичайно на магнітних стрічках і тому не потрапляють у сферу дії системи комунікації.

Як результат, настає інформаційна криза (вибух), яка має такі прояви:

  • з’являються протиріччя між обмеженими можливостями людини щодо сприйняття та опрацювання інформації та існуючими могутніми потоками й масивами інформації, що зберігається. Так, загальна сума знань спочатку змінювалася дуже повільно, але вже з 1900 р. вона подвоювалася кожні 50 років, до 1950 р. подвоєння відбувалося кожні 10 років, до 1970 р. — уже кожні 5 років, з 1990 р. — щорічно;
  • існує великий обсяг надмірної інформації, яка утруднює сприйняття корисної для споживача інформації;
  • виникають певні економічні, політичні та інші соціальні бар’єри, які перешкоджають поширенню інформації. Наприклад, унаслідок дотримання секретності часто необхідною інформацією не можуть скористатися працівники різних відомств.

Ці причини породили надзвичайно парадоксальну ситуацію — в світі накопичений величезний інформаційний потенціал, але люди не можуть ним скористатися в повному обсязі внаслідок обмеженості своїх можливостей. Інформаційна криза поставила суспільство перед необхідністю пошуку шляхів виходу зі становища, що склалося. Впровадження ЕОМ, сучасних засобів опрацювання і передавання інформації в різні сфери діяльності стало початком нового еволюційного процесу, названого інформатизацією, в розвитку людського суспільства, що знаходиться на етапі індустріального розвитку.

Інформатизація — це сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян і суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, побудованих на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.

Цей процес сам по собі може бути предметом дослідження, результатом якого є базові концепції, ключові фактори, методики оцінювання очікуваного ефекту і потенційних небезпек, обґрунтування програм і планів побудови інформаційного суспільства. Розглянемо сутність цього процесу.

Початок розвитку інформатизації припадає в США на 60-і роки, в Японії на 70-і роки, у Західній Європі — на кінець 70-х років.

Сучасне матеріальне виробництво та інші сфери діяльності все більше потребують інформаційного обслуговування, опрацювання величезної кількості інформації. Універсальним технічним засобом оброблення будь-якої інформації є комп’ютер — підсилювач інтелектуальних можливостей людини і суспільства загалом. Комунікаційні засоби, використовувані комп’ютерами, слугують для зв’язку і передавання інформації. Поява і розвиток комп’ютерів — це необхідна складова процесу інформатизації суспільства.

Отже, інформатизація суспільства є однією із закономірностей сучасного соціального прогресу. Цей термін все настирливіше витискує термін "комп’ютеризація суспільства", широко вживаний донедавна. Незважаючи на зовнішню подібність цих понять, вони істотно різняться. Розглянемо ці поняття у взаємозв’язку. Різниця між ними зумовлена різницею між об’єктами і предметами цих процесів. Так, об’єктом комп’ютеризації є інформаційні технології та системи, а предметом її — засоби автоматики, електроніки, обчислювальної та іншої інформаційної техніки. За комп’ютеризації суспільства основна увага приділяється розвитку і впровадженню технічної бази — комп’ютерів, що забезпечують оперативне отримання результатів опрацювання інформації та її накопичення.

Об’єктом інформатизації є суспільство в цілому, а предметом її — інформаційні технології та системи. За інформатизації суспільства основна увага приділяється комплексу заходів, спрямованих на забезпечення повного використання достовірного, вичерпного і своєчасного знання в усіх видах людської діяльності. Тобто інформатизація поширюється тільки на соціальні системи, а комп’ютеризація — й на технічні. Неправильним буде вираз "інформатизація технічних систем".

Для соціальних систем "інформатизація" є ширшим поняттям, ніж "комп’ютеризація", вона спрямована на найшвидше оволодіння інформацією для задоволення потреб суспільства. У понятті "інформатизація суспільства" акцент треба робити не стільки на технічних засобах, скільки на суті та меті соціально-технічного прогресу. Комп’ютери є базовою технічною складовою процесу інформатизації суспільства.

Інформатизація на базі впровадження комп’ютерних і телекомунікаційних технологій є реакцією суспільства на потребу в істотному збільшенні продуктивності праці в інформаційному секторі суспільного виробництва, де зосереджено більше половини працездатного населення. Зокрема, в інформаційній сфері США зайнято понад 60% працездатного населення, в СНД близько 40%.

Література:

  • ·        Азеев А. А. и др. Организация и функционирование вычислительного центра. — М.: Статистика, 1977. — 160 с.;
  • Ансофф И. Стратегическое управление. М: Экономика, 1989, 518 с.;
  • Аррендондо Лени. Искусство деловой презентации: Пер. с англ. — Челябинск: Урал LTD, 1998. — 520 с.;
  • Артамонов Г. Т. Информатика: теория и практика (заготовки к книге) // НТИ, Сер.1. Организация и методика информационной работы, 1997, № 8, с. 30—33; 1998, № 1, с. 29—34; № 4, с. 31—36; № 6, с. 31—35; № 12, с. 29—33; 1999, № 6, с. 36—43;
  • Бизнес в Европе: информационная индустрия. / Информатика. Экспресс-информация. М. — ВИНИТИ, 1991. — № 45. — С. 2—9;
  • Бланк И. А. Управление формированием капитала. — К.: "Ника-Центр", 2000. — 512 с.;
  • Бове К, Аренс У. Ф. Современная реклама: Пер. с англ. / Общ ред. Феофанова О. А. — Тольятти: Издательский дом Довгань, 1995. — 704 с.;
  • Большой экономический словарь. Multilex 2/0 EKONOMICS. CD-ROM;
  • Боэм Б. У. Инженерное проектирование программного обеспечения. — М.: Наука, 1991. — 190 с.;
  • Бузова Н. Н. Проблемы развития народнохозяйственного информационного комплекса // Современные средства информатики. М.: Наука, 1986.277 с.;
  • Бурлак Г. Н и др. Экономика, организация и планирование работы ВЦ / Г. Н. Бурлак, С. Н. Помпеева, Л. С. Фельдман: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 1989. — 238 с.;
  • Введение в информационный бизнес: Учеб. пособие / О. В. Голосов, С. А. Охрименко, А. В. Хорошилов и др.; Под ред. В. П. Тихомирова, А. В. Хорошилова. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 240 с.


04.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!