Osvita.ua Высшее образование Рефераты Культура Культура дохристиянської Русі. Реферат
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Культура дохристиянської Русі. Реферат

Особливості культури стародавніх слов’ян. Виникнення писемності. Мистецтво дохристиянської Русі

Особливості культури стародавніх слов'ян. Виникнення писемності

Давні слов’яни були язичниками. Вони поклонялися річкам, озерам, болотам, колодязям та силам природи. Найвищий бог виступає під різними назвами: Перун – бог громів, Хорс – сонця, Сварог та його син Сварожич – вогню, Дажбог – добробуту, Велес – худоби, Стрибог – вітру. Були у слов’ян інші боги: Чорнобог та Білобог, Явь та Навь, Лад і Лада, Макош та Ярило. Богам приносили жертви, просили їх про багаті врожаї, дощі, захистити від блискавки та грому.

У великій пошані були знахарі й чарівники, що лікували людей й займалися ворожбою. Знали їх під різними назвами: волхви, кудесники, потворники, відуни, ворожбити. Ворожили і чоловіки й жінки. У повсякденному житті було багато вірувань: у зустріч, у чихання, у птичі голоси, у те, що кінь спотикнувся – все це віщувало лихо. Усі народі свята супроводжувалися ворожбою та магічними обрядами: малювали замкнене коло та зображували дванадцять малюнків, що символізували дванадцять місяців.

У народних обрядах збереглися особливості давніх слов’янських свят. Прихід весни вітали веснянками й весняними іграми, в яких прославляли поворот сонця й розквіт природи. Русальний тиждень був присвячений русалкам, які, як вважалося, виходили з води й гуляли берегами. Святкували також Мертвецький великдень, присвячений пам’яті померлих предків, свято Купала – ніч чар, коли цвіте папороть і можна бачити заховані скарби й розуміти мову тварин. Під осінь приходило свято Коструба – прощання з літом, під час якого ховали ляльку, що зображувала смерть. У вересні урочисто святкувалося свято роду на честь завершення всього циклу землеробських робіт, на якому куштували "дари природи" – сир, мед, кашу.

На честь бога Велеса на початку січня випікали печиво у вигляді домашньої худоби, одягали маски тварин. Щороку відзначали свято Перуна, якому приносили в жертву биків, баранів. Бог сонця мав декілька назв: Ярило, Кострома, Купало. Його солом’яне чучело палили на багатті. Місця жертвування стародавні слов’яни називали капища. Загробне життя уявляли як рай чи вирій – гарний сад, де щасливо мешкали праведники після смерті. Люди, що жили лихим життям, мали бути прокляті після смерті й стати рабами на цілу вічність.

Виникнення писемності у східних слов’ян було зумовлено об’єктивними причинами, основна з яких – необхідність задовольняти потреби у спілкуванні. Слов’яни застосовували "черти" і "рези", про які пізніше згадував болгарський письменник Храбр в оповіданні "Про письмена". Арабський письменник Ібн-Фадлан бачив написи по-руськи на уламках дерев. У Новгороді були знайдені берестяні грамоти, на яких писали про господарські та сімейні справи. Тексти на берестяних грамотах видавлювали за допомогою спеціального інструменту – стилоса. Мовою письмового спілкування у ті часи була глаголиця – стародавній слов’янський алфавіт, який замінив "рези" і "черти". Найдавнішою пам’яткою стародавніх слов’ян є "Велесова книга", яка містить події історії слов’янства з кінця ІІ ст. до н. е. до І ст. н. е.

Слов’яни використовували також руничні знаки (давні скандинавські письмена на камені), та вузелкове письмо, яким не писали, а передавали повідомлення за допомогою вузлів, пов’язаних на нитках, а вони вже були замотані в клубки – так звані книги. Звідси походить відоме висловлення – "вузелок на пам’ять". Таке вузелкове письмо можна побачити на стінах храмів як орнаментальний узор поряд із ліками святих.

У дохристиянські часи склалися перекази про Кия, Щека, Хорива і їх сестру Либідь, про помсту княгині Ольги деревлянам за вбивство її чоловіка князя Ігоря, про одруження Володимира з полоцькою княжною Рогнедою, про "віщого" Олега тощо. Широке розповсюдження мали різні перекази, билини, пісні, приказки, казки, байки, загадки, заклинання, легенди, які виховували почуття дружби, справедливості, вірності, любові до своєї батьківщини.

Мистецтво дохристиянської Русі

Стародавні русичі були неперевершеними майстрами дерев’яної скульптури та архітектури. Наприклад, Софійський собор у Новгороді був споруджений з дуба з високими зрубами. У Києві було побудовано кам’яний князівський палац, стіни якого прикрашали фрески, мозаїка, інкрустації з різнокольорових порід порфіру та мармуру.

Ювелірні вироби слов’яни робили зі срібла. Знайдені срібні фігурки коней з золотими гривами та копитами і фігурки чоловіків у слов’янському одязі з вишивкою на сорочці. Під Черніговом, де Чорні Могили, знайдені мистецькі шедеври – ритони (стародавній посуд для вина у вигляді турових рогів). На них зображені фантастичні тварини з крилами. Популярними у ті часи були вироби давньоруських майстрів – браслети, коралові намиста, виготовлені за допомогою техніки черні та скані.

Складну композицію має кам’яна скульптура збруцького ідола, знайдена в гирлі річки Збруч на Тернопільщині. Збруцький ідол – частина унікальної язичницької споруди – святилища.

Популярним у слов’ян було музичне мистецтво. Були знайдені різноманітні музичні інструменти – гудки, свирілі, гуслі, бубни, флейти, труби тощо. Свиріль – інструмент, що складався з кількох сопілок. Гуслі були подібні до арфи.

Під час свят проводили різні ігри та водили танки. Для цього існували спеціальні окремі витоптані майдани, що звалися ігрищами. Стара забава слов’ян – боротьба чоловіків. У народних іграх брали участь митці різного фаху, що мали різні назви: гудець – це разом музика й співак; плясець – танцюрист; півець – співак. Були й окремі музики: свирець (або свирільник), сопільник, трубник. Загальна назва цих народних артистів – скоморохи.

Стародавні слов’яни, як пишуть літописці, мали самобутні весільні обряди, з музикою, співами й танцями. На весіллях було чути бубни, сопілки та різні "бісові дива". Весільні танки супроводжувалися плесканням у долоні. У найдавніші часи подружжя у слов’ян мало форму умикання, тобто викрадання дівчини. Велику роль у весіллі відігравали свати – навіть весілля звалося тоді сватьба. Заручини мають назву від того, що жених брав дівчину за руки. Обрядове значення мали рушники, потім з’явився коровай та обрядове деревце. Вінчання – це церковний обряд, при якому молодих прикрашали вінцем, немов княжою короною.

Отже, культура дохристиянської Русі мала специфічні риси своєї епохи і пізніше чимало її досягнень були запозичені християнством.

Література

  1. Знойко О. П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
  2. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л. Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.
  3. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л. Т. Левчук. – К.: Либідь, 1993. – 320 c.
  4. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л. Т. Левчук. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.
  5. История искусств: Учеб. пособие / Под ред. А. Воротникова. – Мн.: Современный литератор, 1999. – 608 с.
  6. Історія української культури / За заг. ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656 с.
  7. Качановский В. В. История культуры Западной Европы: Учеб. пособие. – Мн.: ИП Экоперспектива, 1998. – 190 с.
  8. Качкал В. А. Українське народознавство в іменах: Навч. посібник. У 2 ч. Ч. 2. – К.: Либідь, 1995. – 288 с.
  9. Крижанівський О. П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1996. – 480 с.


23.06.2012

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!