Osvita.ua Высшее образование Рефераты Культура Суспільне буття і свідомість
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Суспільне буття і свідомість

У ході культурної практики кожна людина повинна соціально визначити цінності і смисл приватного життя, міжособистісних стосунків, моралі, побутової етики, тобто освоїти повсякденний пласт культури

Суспільне буття і свідомість являють собою сукупність спеціалізованих сфер культури, що включає процеси соціального порядку, життєзабезпечення та економічної, політичної і правової взаємодії, а також філософії, соціології, психології тощо.

Ментальне поле. Історичні типи ментальності

Ментальне поле – це той дух культури, під впливом якого в суспільстві відпрацьовується характерна для певної культури сукупність уявлень, переживань, життєвих установок людей, яка визначає їх певне бачення світу. Цю сукупність називають менталітетом, або ментальністю. Ментальність – це проекція загального світу культури на психіку людей.

Виділяються такі особливості менталітету:

  • Менталітет відбиває специфічні особливості відповідного типу культури, особливий образ думок, які формуються в тих, хто до даної культури належить.
  • Менталітет – це історично зумовлений феномен. Соціальні перетворення та еволюції культури приводять до зміни менталітету, але трансформація його відбувається лише в наслідок значних культурних змін.
  • Менталітет входить до структури індивідуальної психіки людини в процесі її залучення до даної культури. На протязі життя ментальність особливості може модифікуватися, але відбувається це тільки за умови впливу на індивіда якої-небудь нової для нього культурної форми і, як правило це пов’язано з глибинними психологічними зрушеннями.
  • У менталітеті суспільне та індивідуальне зливаються і стають нерозрізненими. Він являє собою і суспільне явище, яке виступає як незалежна від окремих людей соціокультурна реальність, і явище особистісне, яке характеризує психіку окремої людини. Менталітет народу є одночасно і ментальність його окремих представників.
  • Менталітет укорінюється у підсвідомих глибинах людської психіки, і його носії можуть усвідомити його зміст лише ціною спеціальних зусиль. Ментальні установки зазвичай здаються людині чимось само собою зрозумілим, і вони спираються на них у своєму мисленні і поведінці, не задумуючись, чому вони саме так думають і діють, а не інакше.

Ментальність особливості важко піддається перебудові.

Ментальне поле структурується деякими спільними ідеям, які виявляються в категоріях культури.

Категорія культури – це загальні уявлення і установки, яких дотримуються люди у сприйманні й розумінні об’єктивної реальності. Вони поділяються на дві групи. До першої відносяться онтологічні категорії, властиві всім об’єктам, з якими люди мають справу. У цих категоріях відбуваються уявлення про загальні універсальні атрибути навколишнього об’єктивного світу. Це, наприклад, простір, час, рух, зміни, властивість, якість, кількість, причина, наслідок, відповідність, закономірність тощо. Ці категорії характерні для будь-якого об’єкта як у природі, так і в суспільстві.

Друга група категорії включає соціальні категорії, що характеризують людину і суспільство, основні, найважливіші обставини суспільного життя людей, їх діяльності і духовного світу (наприклад праця, власність, держава, свобода, справедливість, добро, совість, обов’язок тощо). Обидві групи категорій тісно взаємопов’язані, оскільки між онтологічними та соціальними категоріями межа відносна і в різних культурах простежується неоднаково.

Розглянемо ментальність індійської культури, в її основі лежать такі категоріальні уявлення, як переселення душ («метемпсихоз»), ілюзорність, нереальність матеріального світу («майя»), існування потойбічного справжнього буття («брахман», «атман»), досягнення вищого блаженства у злитті з ним («нірвана») та ін. З цими уявлення пов’язані типові риси ідеалів життя індусів: особлива значимість духовного самоспоглядання і самозаглиблення у свій внутрішній світ, пасивність і споглядальний характер щодо зовнішнього світу, пошук способів самовдосконалення і підпорядкування тілесного начала духовному. Смерть для індуса – лише зміна душею тіла, у якому вона перебувала, і вони бояться не стільки смерті, скільки «карми» - подальшої долі своєї душі, яка може за вчинені людиною гріхи зазнати подальших страждань, опинившись у тілі якої-небудь істоти.

Давньоєгипетська ментальність, навпаки, вважала, що життя людини продовжується після смерті у тому самому вигляді, як воно проходило на землі. Тому єгиптяни мислили все своє життя, як підготовку до вічного існування, ретельно піклувалися про збереження тіл померлих, увічнення їхньої фізичної зовнішності в твердому матеріалі, влаштуванні могильників з необхідними для життя речами. Категорії життя і смерті окреслювали в єгиптян головну тему їх духовних переживань.

В античній ментальності найважливішу роль відігравали ідеї краси, гармонії і узгодженості людини і космосу. Стародавньогрецька скульптура, архітектура, поезія, філософія свідчать, що в давніх греків ці ідеї були одним з головних стимулів творчої діяльності.

Виділяються різні типи ментальності. Якщо мова йде про будь-який народ в цілому, то його менталітет визначається особливостями загальнонаціональної культури. Основні категорії певної культури обов’язкові для всіх її носіїв – інакше вони просто не змогли б розуміти один одного і жити в одному суспільстві, взаємодіючи між собою. Але в складі народу існують різні соціальні групи і спільноти, в яких є власні субкультури.

У межах кожної субкультури загальний зміст окремих категорій може модифікуватися. На єдині для всього народу категоріальні уявлення в різних соціальних групах нашаровуються деякі відмінності у їх розумінні. У кожній субкультурі складається груповий менталітет, який являє собою окремий різновид загальнокультурного менталітету. Специфічний груповий менталітет формується також у адептів тієї чи іншої окремої культурної форми.

Ментальність особистості визначається, по-перше, типом суспільства, в якому вона живе, тобто особливостями соціально-культурного світу, до якого належить дане суспільство; по-друге, особливостями національної культури; по-третє, особливостями культур або культурних форм, які зумовлюють менталітет окремих соціальних груп у суспільстві.

Таким чином, ментальність людей можна розглядати на різних рівнях:

  • на рівні соціокультурних світів чи типів культури (ментальність архаїчна, антична, західноєвропейська, східна);
  • на рівні національних культур (ментальність українців, росіян, китайська, американська);
  • на рівні субкультур, носіями яких є різні соціальні групи (дворянська, акторська, християнська, православна).

Зміст менталітету складається з ментальних комплексів – уявлених образів, які формуються накладанням «категоріальної сітки» на конкретні явища дійсності і визначають їх сприйняття. Ментальні комплекси визначають собою «згустки смислів», дещо ніби особливого «ущільненя» ментального поля, які надають йому характер негомогенності, неоднорідності. Такі «згустки смислів» є джерелом наших «установочних» попередніх міркувань суджень про речі. Ми підводимо під ці смисли явища, які трапляються нам у житті, щоб зрозуміти і оцінити останні. Ментальні комплекси виступають ніби передумовами, які сприяють орієнтації людини в подіях і умовах життя, а також займати відповідну позицію щодо них.

Як ментальні комплекси, можуть виступати соціальні стереотипи – спрощені схематичні уявлення про окремі суспільні явища і об’єкти, що отримали широке визнання суспільної думки.

Багато ментальних комплексів являють собою вербальні ілюзії, «мовні міражі», які ніби утворюють особливу – «вторинну», «психогенну реальність».

Ментальне поле культури з його «категоріальною сіткою» і сукупністю в цій сітці ментальних комплексів зумовлюють існуючу в культурі окрему цілісну систему образів, які характеризують світо-устрій та виступають як картина світу.

Картина світу, як і інші ментальні утворення, не має чітко визначених обрисів і здебільшого включає в себе недостатньо логічно співвіднесені компоненти, двоякі і невизначені образи. В різних культурах, особливо в сучасну епоху, картина світу багатогранна і поліваріантна, та включає в себе загальнодоступні компоненти наукового знання, релігійні вірування, і данні життєвого досвіду. Виявленням і аналізом змісту картини світу, приведення її у форму логічно-упорядкованого світогляду займається філософія, як один з духовних феноменів культури.

У чому полягають найважливіші культурні новації римської античності

Епоха античної культури розпочинається з утворення грецьких полісів – "міст-держав" на присередзимноморських землях Еллади і Малої Азії на початку І тис. до н.е. і завершується з руйнуванням Римської імперії в V ст. н.е. В Греції і Римі в цю епоху інтенсивно розвивається тваринництво, землеробство, добування металів, ремісництво, торгівля. Руйнується родоплемінна патріархальна організація суспільства. Росте майнова нерівність сімей. Родова знать нарощує багатство завдяки широкому використанню праці рабів, а це призводить до боротьби за владу. Суспільне життя стає бурхливим – у соціальних конфліктах, війнах, політичних переворотах.

Поняття "античний світ" (від лат. аntiques – стародавній) ввели італійські гуманісти епохи Відродження, позначивши цим терміном греко-римську культуру, як найранішу з відомих їм на той час. Ця назва зберігається до тепер, хоч були відкриті з того часу ще й давніші культури. Це поняття зберігалось як звичний синонім класичної культури, тобто того світу, у лоні якого виникла наша європейська цивілізація.

Історія античної епохи поділяється на дві фази, які частково нашаровуються одна на одну – грецьку і римську античність.

Культура Риму склалась і сформувалась під впливом культур багатьох народів, передусім етрусків і греків, акумулювавши кращі їхні досягнення. У більшості випадків римляни перевершили своїх учителів. У свою чергу, у період найвищого розквіту римська культура справила величезний вплив на подальший розвиток Європи.

Історія Античного Риму охоплює період з VIII ст. до н.е. по VI ст. н.е. Паралельно з процвітанням елліністичних центрів на Заході росла воєнна міць Риму. Спершу невеликої олігархії (влади небагатьох) на берегах Тибру, потім – володаря всієї Італії і нарешті великої держави, яка поглинула усі Середземноморські території, весь античний світ.

Власні художні традиції римлян були досить блідні. Рим сприйняв і асимілював весь пантеон грецьких божеств, давши їм тільки інші назви. Зевс став Юпітером, Афродіта – Венерою, Арес – Марсом та ін. Римська культура с самого початку несла в собі зерна занепаду. Велич Риму штучно підтримувалась багнетами легіонерів. Державу постійно трясли загрозливі повстання рабів, починаючи з відомого повстання Спартака.

Опанувавши грецьку культуру, римляни збагатили її чудовими відкриттями в галузі будівельної техніки. Римляни першими стали використовувати в будівництві міцний і водонепроникний матеріал –римський бетон, створили й вдосконалили особливу систему великих громадських будівель із цегли і бетону, широко використовували поряд з грецькими ордерами такі архітектурні форми, як арка, склепіння, купол.

Римляни суттєво вдосконалили сільськогосподарські знаряддя, які отримали у спадок від греків. Зокрема, до плуга вони додали колеса, ніж і відвал; цей прототип відомий і сьогодні. Винайшли серп та жатку. Почали варити і розливати віконне скло (у Помпеях було знайдено бронзові рами з рештками скла розміром 100х70 см).Удосконалили колісний транспорт, зробили для воза поворотний передок і голоблі.

У римські часи з'явилося багато новинок у книжковій справі. Крім папірусу, поширився винайдений у малоазійському місті Пергамі матеріал для письма – особливим чином оброблена шкіра – пергамент. Крім книг-сувоїв з'явилися книги–кодекси, які від сучасних книг відрізнялися тільки способом скріплення аркушів. Бібліотеки, як сховища документів, книг, існували вже давно, а ось бібліотеки для громадського користування виникли саме в Римі. Цікаво, що в цих бібліотеках були передбачені досить ізольовані місця для роботи, оскільки в ті часи люди читали виключно вголос.

Римляни зуміли освоїти і переробити накопичений наукою різних країн потенціал і, розвиваючи його, досягнути найзначніших результатів. Помітним внеском римської науки було створення цілого ряду енциклопедичних робіт, які систематизували знання, накопичені в різних сферах. Так, основні ідеї античної матеріалістичної думки про атоми, про смертність душі, незалежність природи від волі богів викладає Тіт Лукрецій Кар у науково-просвітницькій поемі “Про природу речей”. Він, зокрема, формулює фундаментальні ідеї зв'язку руху і часу, збереження речовини (“з нічого ніщо постати не може та в цілковите ніщо повернутись”), нескінченність світу (“Всесвіту справді у жодному напрямі жодна границя не замикає… Визнати мусиш те, що не має кінця, в який бік би не ширився, всесвіт”).

Класична праця з географії належить Страбону, який зібрав у своїй “Географії” всі існуючі відомості про країни і народи – від Британії до Індії. Птолемей, узагальнюючи астрономічні спостереження, розробив геоцентричну модель світу, згідно з якою навколо Землі, яка має форму кулі, обертаються Сонце та інші планети. Ця модель залишалася панівною до Нового часу. Головною фігурою античної медицини і незаперечним авторитетом протягом подальшого тисячоліття був Гален, який вивчав нервову систему, спинний мозок. Галену належить перша в історії науки концепція кровообігу.

У Римі вперше виникають професійні акторські трупи і камерні (для невеликої кількості глядачів) театральні вистави.

Римська архітектура не може порівнятися в художніх цінностях з грецькою, але вона велична, досить ефективна і у своїх інженерно-будівельних досягненнях була значно вищою від простої балочної конструкції грецького храму. Типи римських будівель різноманітніші, світські не менше визначні, ніж культові, і багато з них закріпились у світовій культурі на віки. Це, наприклад, тип базиліки зі склепінчастим перекриттям, який потім став основою християнських храмів.

У І-ІІ ст. було побудовано знаменитий Колізей – амфітеатр, що вміщав одночасно 50 тис. глядачів, які через вісімдесят входів могли швидко заповнити і звільнити амфітеатр. Тут відбувалися гладіаторські бої і травля звірів. Арена амфітеатру мала дерев'яну рухому підлогу, яка могла підніматися і опускатись. Вона могла заповнюватись водою з підведеного до будівлі рукава акведуку, і тоді в Колізеї влаштовувалися морські битви.

Ще одна знаменита будівля Пантеон – "храм усіх богів". Збудований близько 118-125 рр. відноситься до епохи імператора Адріана (117-138 рр.). Пантеон – це велична купольна ротонда, у якій вперше образний акцент був перенесений із зовнішнього виду на внутрішній простір храму. Тут вперше було вирішено проблема організації великого внутрішнього простору: поєднання стіни і склепу, стіни і купола (будівля висотою 42,7 м була перекрита куполом 43,2 м в діаметрі без єдиної опори).

Щоб підтримати таку громаду знадобились масивні стіни, товщина яких сягає 6 м. Це надає зовнішньому виду храму деяку незграбність, яка виправдовується небувалим простором, що відкривається перед враженим відвідувачем усередині храму. Це справжнє царство світла! Світло ллється з верху із дев'ятиметрового отвору в куполі – знаменитого "вікна Пантеону". Під впливом світла, що ллється з неба, відвідувач сприймає весь цей величний простір, обрамований пишною архітектурою, ніби частинку всесвіту, зібрану під дахом храму. У численних архітектурних спорудах, зведених за грецькою традицією, художники виконували стінні розписи, де провідними були міфологічні сюжети, а також сюжети з життя римлян.

Це підтверджується багатьма зразками, які було знайдено під час розкопок Помпей і Геркуланума. Найвищим досягненням римської скульптури став портрет. Скульптори не лише фіксували риси портретованого, а й розкривали його як особистість, виводили образ на рівень соціально значущого ідеалу. Індивідуалізація людини вивела на перший план ідею духовної краси.

В античності було зроблено принциповий крок уперед щодо становища людини в суспільстві, осмислення художньої творчості – складається гуманістична традиція. Культура Риму ніколи не забувалася і безпосередньо вплинула на подальший розвиток культури, на політичне й релігійне мислення, філософські та юридичні погляди, літературу і мистецтво Західної Європи. За античності зароджуються явища, які на подальших етапах стануть визначальними в культурі, особливо – християнська релігія.


18.11.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!