• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Зародження фортепіанного мистецтва Коломиї було підготовлено непересічними здобутками талановитих краян не лише у сфері музики, але й інших сферах мистецтва та культури. Серед найбільших здобутків слід відмітити відкриття коломийського театру, створення української гімназії, відкриття філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка, заснування і розвиток музичних колективів і товариств.

Історія міста починається з першої половини XIII століття. Перша згадка про місто відноситься до 1240 року, хоча на думку дослідників є всі підстави вважати вік міста значно давнішим.

У літописі згадується, що в період Київської Русі Коломия була досить великим поселенням та важливим центром видобутку солі, приносячи чималий прибуток князівській скарбниці. Про походження назви міста збереглось багато переказів. Є згадки, що за вивіз солі платили митний збір-податок, який звався “Калима”, від якої й походить назва міста. За іншою версією - місто назване в честь угорського принца Калимона. Також існує думка, що за поселенням Заболотів чумаки, які їхали сюди по сіль, зупинялись біля річки Миї і мили кола возів від бруду. Власне, найбільш вірогідна версія про походження назви міста від потоку Мия, який тут впадає в річку Прут (оселя коло Миї).

У середині XIV століття Коломию захопили польські феодали. З 1367 року вона входила до складу Молдавського князівства. У кінці XIV століття Коломия знову відійшла до Польщі й у 1395 році польський король Владислав Ягайло надав місту привілей, за яким, крім права на проведення щосуботніх торгів, зафіксовано герб Коломиї: на червоному полі коронована голова орла. Однак у різних гербовниках та на міських печатках ХІХ – початку ХХ ст. зображення у гербі трансформувалося у половину орла.

У 1405 році місто дістало війтівство. Майже одночасно Коломия одержала Магдебурзьке право.

Місто росло і розвивалось. Осівши на протилежному правому березі річки Чорний потік, Коломия стояла на пограниччі Польщі, Угорщини та Волощини, і тому постійно була ареною не тільки міждержавних конфліктів і грабіжницьких нападів, але й об`єктом меркантильних стосунків.

Внаслідок посилення турецької агресії та польсько-турецьких війн XVI-ХVII століть Коломия не раз зазнавала руйнувань. Жахливий напад на місто вчинила турецька орда в 1589 році: майно було майже повністю спалено, а населення знищено або поневолено.

Після такої руїни Коломию потрібно було відбудовувати заново. Враховуючи природну незахищеність перед нападами чужинців, місто було перенесене далі на північ, на територію теперішнього центру. Коломия поступово починала відроджуватися – на початку ХVІІ століття тут було 8 цехів, налічувалося понад 200 ремісників, в т. ч. 150 пекарів, 10 гончарів, 11 кушнірів, 7 кравців, 12 шевців, 8 різників, 8 бондарів, 13 ремісників різних спеціальностей — слюсарі, римарі, ковалі, столяри становили окремий змішаний цех. Крім них, налічувалося ще 50 варників солі. Великими підприємствами були 2 водяні млини на Пруті. Багато міщан чумакувало. Вони, орендуючи соляні джерела на околицях Коломиї, виварювали сіль і вивозили її на Волинь, Київщину, Литву та інші місцевості.

В розвитку економіки міста велику роль відігравала торгівля. Коломия мала особливі привілеї, які забороняли купцям під загрозою втрати товару торгувати по селах, а виключно тільки в місті. Крім того, купцям категорично заборонялося обминати Коломию.

У 1772 році після першого поділу Польщі більша частина території покутських земель разом з Коломиєю, відійшли до Австрії. Ця подія позначилася на житті міста: від Коломиї відійшли села, податки з яких вона використовувала на свої власні потреби. За новим адміністративним поділом 1781 року Коломия була включена до Станіславської округи і частково втратила свої колишні функції повітового центру. До чотирьохсотлітньої полонізації краю додався новий австро-німецький вплив, і на околицях міста почали виникати німецькі колонії. Вже з 1803 року поблизу Коломиї 40 німецьких колоністів заснували поселення Маріямгільф, у 1918 році — виник Багінберг, а у 1933 році — Вінщентівка.

В 30-х роках ХІХ століття серед прогресивної частини коломийської інтелігенції твердо сформувалася думка про нагальну потребу відродження української мови, народних звичаїв, культури. Цьому сприяли погляди Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького та Івана Вагилевича – творців виданої у 1837 році збірки “Русалка Дністровая”, ідеї якої знаходили в Коломиї найпалкіших прихильників і однодумців. Цей період заклав основи культурно-мистецьких традицій Коломиї.

Саме тоді, після так званої “весни народів” 1848 року, в місті заходом о.Івана Озаркевича під назвою “Дівка на відданню, або На милуваннє нема силуваннє” була поставлена п`єса Івана Котляревського “Наталка Полтавка”. Прем`єра вистави відбулася 27 травня 1848 року, викликавши нечуваний ентузіазм не тільки серед українського населення, а й загальноміської публіки, до якої належали німецькомовні австрійці, чехи, поляки та інші.

Мистецьким керівником, режисером цієї події і всіх наступних вистав був австрійський офіцер-поручник Алоїз Ляйтнер, а виконавцями - активісти українського національно-культурного руху в Коломиї. Вистава мала винятковий успіх. Із скупих свідчень сучасників – уривок з листа Йосафата Кобринського до Якова Головацького: “С театру іду і зо мною кілька сот Русинів самих веселих. Не набувбисся на руском дивалі. Чудо не ігра. То інше діло чудо рідне слово, видіти народноє действіє...”.

До 1850 року коломийський аматорський театр продовжував виставляти переробки о.Івана Озаркевича, поступово перетворюючись з аматорського товариства в Коломиї на професійну мандрівну трупу. Не дивлячись на те, що діяльність цього театру в місті обмежувалась трьома роками /1848-1850/, для історії театральної культури краю це було непересічним явищем, що дало поштовх розквіту Коломийського професійного театру у ХХ столітті, де сформувався талант відомого актора українського кіно Василя Симчича.

Починаючи з 60-х років ХІХ століття, Коломия стала унікальним видавничим центром. За словами Богдана Романенчука: “... у видавничій ділянці Коломия в певному часі була більш продуктивніша ніж будь–яке інше провінційне містечко...”.

З коломийських друкарень виходили невеликими, але постійними тиражами різні часописи, журнали, окремі книги і листівки. Ініціаторами створення видавництва в Коломиї були брати Михайло та Теодор Білоуси. Під їх керівництвом побачили світ 600 книжок і брошур, понад 20 часописів, приблизно 50 листівок, багато мап, афіш, оголошень, квитанцій та іншої друкованої продукції різними мовами. Крім братів Білоусів, відомими коломийськими приватними видавцями були: Іван Наумович - серія книжок “Читальня” (1870-і р.р.), журнал “Наука” (1870-і р.р.); Іларіон Шушковський та Іван Левицький – часопис “Народна школа” (1875р.); Сидір Трембіцький – часописи “Весна” (1878-1880р.р.), “Пріятель дітей” (1881-1883р.р.); Юліан Васальський - видавництво “Библиотека для русской молодежи” (1894-1914р.р.) тощо.

Відомим книговидавцем також був Яків Оренштайн. В 1909 році він заснував в Коломиї видавництво “Галицька накладня”. В ньому на початку ХХ століття видавались твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Федьковича, Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша та інших.

За свідченням коломийських дослідників-краєзнавців Миколи Савчука та Миколи Васильчука всі книги з української і світової літератури видавались під назвою “Загальна бібліотека”.

З початку XX століття у Коломиї існувало видання філії товариства “Учительська громада”, яке було колективним органом. Тут побачила світ серія книжок “Вибрані твори українського письменства” та багато інших видань, що ставали в нагоді українським вчителям, викладачам гімназій, студентам та учням. Після закінчення першої світової війни й у повоєнний період більшість коломийських видавництв стали приватними і короткочасними. З 1925 року в Коломиї діяли чотири видавництва “Ока”, “Трембіта”, “Загальна книгозбірня” та “Видавнича Спілка Українського Народного Учительства”.

Відродження видавничої справи в Коломиї пов`язане з проголошенням незалежності України у 1991 році. Так, 28 лютого 1992 року коломийські журналісти й краєзнавці заснували редакційно-видавничий комітет “Енциклопедія Коломийщини” для видання багатотомної енциклопедії Коломийщини, де містяться особливо цінні матеріали щодо минулого Коломиї, зокрема, й культурно-мистецького життя. Так на 2005 рік вийшло п’ять зшитків “Енциклопедії Коломийщини”.

З 1993 року існує також видавничо-поліграфічне товариство “Вік”, засноване на громадських засадах. Під керівництвом директорів Михайла Андрусика та Василя Рябого видано понад 300 книжок, брошур, листівок, календарів, альманахів, зокрема, твори незаслужено забутих, репресованих письменників тощо.

З Коломиї пішло багато інших чудових починань. Це, зокрема, товариство “Січ”, засноване “Січовим батьком” Кирилом Трильовським; “Руський жіночий гурток” Наталії Кобринської; музей “Гуцульщина”, заснований у 1926 році Володимиром Кобринським, який десятки років збирав до нього матеріали. Зі спогадів про це: “... з запалом береться збирати культурні надбання сторіч, щоб забезпечити для майбутніх поколінь.

Це ж спадщина, яку ми одідичили, з обов’язком передати її нащадкам. Постає збірка, що з часом перетворюється в Музей народного мистецтва “Гуцульщина” ім. о.Йосафата Кобринського, гордість мешканців не лише Коломиї, але всього Покуття та Гуцульщини. Збірка включала етнографію, природничий відділ та історію минувшої доби...».

Зараз цей відомий культурно-мистецький осередок переіменовано в “Музей народного мистецтва Покуття та Гуцульщини ім. Йосафата Кобринського”. Коломияни дуже пишаються цим музеєм, бо відчувають що це одне з небагатьох місць, де національні традиції не приховують і не нищать.

Особливо важливу роль у просвітницькому житті Коломиї відіграла Коломийська гімназія – третя після Львівської та Перемишлянської на галицьких теренах. Її становлення відбулося 1861 року, коли в серпні австрійське міністерство освіти дозволило відкрити цей навчальний заклад. Вже 1864-1865 навчального року в гімназії навчалося 235 учнів, а 24 серпня 1871 року заклад отримав офіційний статус гімназійної школи. Директор Теодор Білоус, приділяв велику увагу методичній і педагогічній роботі в гімназії, особливо намагався прищеплювати українським студентам любов до рідних народних традицій, проте шовіністично налаштовані вчителі робили спроби щодо ополячування українських гімназистів.

У 1860-1870-х роках у Коломийській гімназії навчалися видатні письменники і художники, відомі пізніше громадські діячі – Василь Стефаник, Володимир Навроцький, Іван Плешкін, Іван Чупрей, Кирило Трильовський, Лесь Мартович, Марко Черемшина, Михайло Павлик, Остап Терлецький, Ярослав Пстрак та інші світочі української культури та науки.

21 вересня 1900 року у Коломиї відкрито 1-й клас гімназії з українською мовою: “... то було свято цілої Коломиї, а навіть Покуття. По богослужінні, що його відправив о.Кобилянський, зібралися представники місцевих властей, крайовий інспектор шкіл, візитатор Іван Левицький... Між гістьми був доктор Теофіл Окуневський, адвокат з Городенки, посол до австрійського парламенту, що робив старання у справі заснування цієї третьої гімназії з українською мовою навчання в Галичині...”.

Не дивлячись на такі незручності, з року в рік кількість українських гімназійних учнів зростала. Так в 1896-1897 навчальному році налічувалося понад 200 учнів. Першим директором Коломийської української гімназії став Софрон Недільський (1857-1917 рр..) – відомий організатор і педагог, який протягом чотирнадцятирічного керування гімназією зумів підібрати добрий педагогічний колектив і так налагодити навчально-виховну роботу, що Коломийська українська гімназія невдовзі стала однією з кращих в Галичині.

У різні роки тут працювали педагогами відомі українські культурні діячі, вчені, письменники: Дмитро Николишин, Володимир Павлусевич, математик Роман Шипайло, який керував гімназійним хором та досліджував сучасну українську музику (в 1937 р. виступав, зокрема, з рефератом на дану тему), Богдан Левицький, Орест Кузьма - ентузіаст вивчення мови есперанто, Олекса Ковбуз, Іван Баб'юк, Іван Храпливий, Антін Княжинський, Роман Рубінгер та багато інших. Все це були люди високої культури, широкого світогляду, які не обмежувалися викладанням свого предмету, а домагалися справді всебічного розвитку своїх вихованців.

“... Гімназія в Коломиї мала добру славу, ставила суворі вимоги в науці і хто виходив з неї в світ, той уже певно мав усі підстави до дальших наукових студій”.

Зі стін української гімназії Коломиї вийшло чимало талановитих студентів, що продовжили подальше навчання у Львові, Кракові, Відні та Празі. Одним з найобдарованіших випускників гімназії був Ярослав Барнич, якому судилося стати відомим українським композитором. Він знаний як автор славнозвісної оперети “Гуцулка Ксеня”.

У 1921 році за ініціативою директора гімназії Прокопа Мостовича був створений симфонічний оркестр. Але ця перша спроба була невдалою. Справа створення оркестру на той час була дуже актуальною, оскільки при гімназії існував хор під керівництвом професора Романа Шипайла, який виконував такі твори як “Кавказ” Станіслава Людкевича, “Гайдамаки” Йосипа Кишакевича, що вимагали супроводу симфонічного оркестру. Професор Шипайло змушений був запрошувати на репетиції професійних музикантів, навіть членів військового оркестру місцевого полку піхоти, оскільки серед учнів на той час не було музикантів, які б грали на духових інструментах.

У 1924-1925 роках в Коломиї проживав фаховий диригент, а згодом викладач Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка Филипп Баран. Слід відзначити, що він був не лише талановитим диригентом, але і високопрофесійним виконавцем, який володів багатьма струнними, дерев`яними і мідними духовими інструментами. Филипп Баран зумів об`єднати навколо себе талантовитих учнів, створивши таким чином підґрунтя для створення гімназійного симфонічного оркестру.

Перший прилюдний виступ цього колективу відбувся на концерті з приводу ювілею директора гімназії Прокопа Мостовича. Оркестр виконав два “Угорські танці” Йоганнеса Брамса. З того часу жодне музичне свято, що відбувалося в гімназії і інших школах міста, не обходилося без участі учнівського симфонічного оркестру під керівництвом Филиппа Барана. Цей оркестр став справжньою професійною школою для багатьох гімназистів, які згодом увійшли до складу симфонічного оркестру при філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка в Коломиї.

Коли у 1990 році в Коломиї відбувся Перший всесвітній собор духовної України, місто дуже урочисто відзначало одночасно дві події: 90 років з дня відкриття Першої української коломийської гімназії та відновлення її діяльності. На урочистості з нагоди цього свята прибули випускники колишньої гімназії з усього світу: відомі вчені, письменники, політичні та культурні діячі. “Зустрічі, спогади, промови. Урочисто відкрито на фронтоні гімназії пам`ятну дошку першому директорові цього навчального закладу Софронові Несільському...”.

До 1939 року у Коломиї існувала гімназія українського педагогічного товариства “Рідна школа”, яка мала також прекрасних педагогів. Директор Антін Микитюк викладав латинську мову; Гнат Загребний - математику і фізику; Ірина Чопанівська-Загребна - польську мову; Степан Рурак – географію; Олег Калитовський - природознавство, астрономію; Володимир Масевич - українську літературу; Дмитро Опришко – історію; Остап Світлий, Марія Білинська - німецьку мову; о.Іван Станецький – релігію.

У своїй діяльності “Рідна школа” ставила наголос на національне виховання молоді та перебирала відповідальність за програму навчання української мови в публічній шкільній системі. Вона дбала про фонди на утримування шкіл, співпрацювала з учительським колективом і мала постійний зв`язок з батьками шкільних дітей. Основою доходів “Рідної школи” була оплата за навчання дітей у школі, проте цього не вистачало на покриття всіх видатків, тому громадянство оподатковувало себе місячними членськими вкладами, які доповняли пожертви з-за кордону.

Навчання в школах товариства “Рідна школа” відбувалося у відповідності до навчальних планів і програм з різних предметів, серед яких обов`язковим був предмет “співи”. Цей предмет викладався у школах впродовж чотирьох років навчання. Крім уроків музики, у народних школах товариства музична освіта здобувалася також в кружках, на курсах, у гімназіях “Рідної школи”. Вагоме місце посідала музика в навчальному процесі учительських семінарів. Щоб навчатись у семінарії, необхідно було скласти вступні іспити з предметів, які викладалися на курсах. Перший рік навчання був підготовчим, і після його закінчення переводили на перший курс семінарії, де були такі навчальні предмети як музика і спів. На наступних трьох курсах, крім музики і співів, обов`язковою була гра на скрипці.

“Рідна школа” з кожним роком набувала популярності серед української громади, а назва “Українське педагогічне товариство” фіксувалася в офіційному діловодстві.

Таким чином, Коломия стала не лише освітнім центром, але й потужним осередком культурно-мистецьких традицій західно-українського регіону. Виникнення театру, діяльність педагогів шкіл та гімназій, відкриття друкарень спрямовувалося у русло національного відродження самобутньої культури українського народу.

Коломияни з гордістю пошановують своїх земляків, визначних діячів нашої культури і науки, подвижників українського національного відродження таких як о.Йосафат Кобринський, о.Іван Озаркевич, Михайло Голинський, Роман Шипайло, Филипп Баран, Ярослав Барни та багато інших, які зробили вагомий внесок до загальної культурно-мистецької скарбниці краю.

Список літератури

1. Антонюк Р. Коломийська гімназія імені М.Грушевського // Поліття. – 1998. – лютий №8. – С.1-2.

2. Альбоми пам`яті Романи Володимирівни Клапоущак // з фондів Музею Коломийської дитячої музичної школи №1. – 31 с.

3. Арсенич П. Меморіальна дошка М.Лисенку в Коломиї // Галичина. – 2003. – 9 грудня.

4. Бабій О. Життя і цілий світ [про Марту Томенко] // Червоний прапор. – 1985. – 21 вересня - С.4.

5. Баб`юк Л. З історії музичного життя Коломиї // Музика Галичини –Musica Galiciana. Т.ІІ – Львів: Сполом, 1999. – С.149-164.

6. Баб`юк-Коссак Л. Його добре знали в Коломиї // Вільний голос. – 1999. – 31 березня. – С.3.

7. Барвінський В. Концерт Галі Лагодинської. – Діло. – 1927. – ч.286.

8. Блажкевич Г., Старух Т. Правда і міфи про львівських піаністів-основоположників фортепіанної школи – Львів: Сполом, 2002. – 226 с.

9. Бойків М. Коломийська гімназія імені М.Грушевського // Поліття. – 1998. - №8. – лютий. – С.1.

10. Булка Ю. Музична культура Західної України // Історія української музики. 1917-1941 рр. Т.IV. – К.: Наукова думка, 1992. – С.545-590.

11. Васильчук М. Коломийський азбуковник / 1939-1999 рр./. Бібліографічний словник. - Коломия: Вільний голос, 2000. – 199 с.

12. Васильчук М. П`ять імен: діячі української культури на Коломийщині. – Коломия: Плин, 1995. – С.5.

13. Волошинський Б. Музичне свято // Жовтень. – 1987. - №9. – С.133.

14. Грабовецький В. Історія Коломиї. З найдавніших часів до початку ХХ ст. ч І. – Коломия: Вік, 1996. – 148 с.

15. Грабовецький В. Переднє слово // Статті з історії культури й освіти на Коломийщині. – Випуск І. – Івано-Франківськ-Коломия: Вік, 1996. – С.3.

06.11.2010