Osvita.ua Высшее образование Рефераты Культура Музична культура Індії
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Музична культура Індії

Протягом принаймні п'яти тисячоріч Індія виробила і зберегла глибоко оригінальну культуру, що належить до великих досягнень світової цивілізації. В умовах багатовікового панування рабовласників і поміщиків індійський народ затворів чудеса мистецтва. Не менш видатним є й індійське музичне мистецтво

По всій країні споруджено була безліч прекрасних будинків — всесвітньо знаменитих палаців, храмів, усипальниць. Велич і розмах архітектурних планів і форм вони сполучать з найтоншим орнаментальним оздобленням. З древніх часів славилися індійські художні вироби з дерева і слонової кісти, інкрустоване зброя, вишивка золотом.

Література Індії величезна. Її перші пам'ятники — священні книги Вед виникли за тисячоріччя до початку нашої ери. У IV-VI століттях нашого літочислення Індія створила свою класичну драму з її перлинами «Шакунталой» і «Рагхуваншей» геніального Калидаси.

Індійський народ — не тільки великий зодчий і віршотворець. Він також надзвичайно музичний. Його творчість багатонаціональна. Воно багато і різноманітно по темах, жанрам, по місцевих обласних стилях і мелодійних варіантах. Свої пісні є. у Бенгалії, Ассаму, Раджпутане, Пенджабу, Хайдарабаду. Класичні стилі індійського танцю також самобутні в різних частинах Индостана. Кожний супроводжується своєю особливою музикою древнього оригінального складу.

З незапам'ятних часів у піснях народу відбиті картини життя і роботи трудівників індійської землі. Поезія тяжкої праці, його гіркота, борошна, його руху, звуки, ритм — усе це втілено в музиці з майстерністю, що сполучить художню правду, емоційність і тонку добірність форми. Індія, землеробська країна, ще в стародавності створила селянські пісні про врожай — бенгальські, тамільські, ассамійські; пісні молотилщиц, ритмічно вигадливі селянські пісні лауни і багато хто інші. Індія — країна великої архітектури, древніх міст із їхніми зміцненнями, палацами, храмами.

Звідси стародавні пісні будівельників — мулярів, покрівельників, тесль, різьбярів по дереву і каменю. Далі, Індія — країна великих рік (Ганг, Інд, Брамапутра) і морських узбереж, де здавна печуть свої пісні-корабельники, човнярі, веслярі. Пісенне мистецтво індійського народу відбило й інші своєрідні риси праці, побуту, природи, флори і фауни країни. До числа дуже древніх відносяться, пісні погоничів слонів і буйволів, пенджабські пісні погоничів-верблюдів — таппа, пастушачі пісні, пунги — пісні приборкувачів кобр.

В Індії виникли, одержали надзвичайно широке распроранение і на тисячоріччя глибоко укоренилися релігії-брахманізму, буддизму, індуїзму. Ідеї й образи цих релігій зробили дуже велике і чим далі, тим більше мертвущий вплив на життя, побут і мистецтво народу. Численні релігійно-обрядові пісні, незважаючи на достаток захололих ритуально-культових мотивів, відбили у своєрідному переломленні і різні сторони реального життя величезної країни.

Сильний вплив на музику робило протягом тисячоріч кастове поділ суспільства. Цей надзвичайно реакційний, закостенілий інститут роз'єднував музичні культури і перешкоджав їхньому прогресу, а деякі шари суспільства (наприклад, так званих «недоторканих») прирікав, разом І з їхнім мистецтвом, на повну майже ізоляцію.

У I тисячоріччі до н.е. в Індії склався високомистецький епос — всесвітньо відомі поеми «Махабхарата» і «Рамаяна». Уривки з цих поем покладені були на музику. Мандрівні співаки-сказители — катхака — з'явилися імовірно, і творцями і виконавцями цих епічних пісень. Донині катхака зберегли традиційний архаїчний склад своїх розповідей, з частими переходами від мовного оповідання до співу. Це мистецтво багате героїчними образами. У суворому, мужньому стилі складені героїчні пісні Пятиречья, на частку якого випало особливо багато негод і військових іспитів, У Південній Індії народ ще в стародавності створив прекрасні пісні жанрів свараджати, варнам, у яких прославлялися герої країни і їхні подвиги в боротьбі за вітчизну. На крайньому південно-сході таміли (одна з древніх народностей Індії) склали багато століть назад свою патріотичну пісенність.

Індійська поезія з дуже давніх часів багата образами, лірика відображала схильність національного характеру народу до спокійного і піднесеного міркування. Лірична роздумлива народна пісенність — бенгальська, тамільська, пенджабська й інша також сходить до далекої стародавності. Індійська естетика затверджує, що її художня задача — «розкривати картину таємних несказанних глибин нашої істоти».

Однак морально-філософські ідеї не складали єдиного змісту народної пісенності. У ній зустрічається також величезна безліч простих і безпосередніх висловлень на опоетизовані теми повсякденного життя.

Час виникнення багатьох наспівів невідомо скільки-небудь точно, ню ми неминуче повинні звертатися до фольклору, тому що в ньому живуть і звучать найдавніші джерела національного пісенного стилю. Тому він укладає в собі не тільки принадність місцевого колориту, але і глибоко народну душу мистецтва минулого.

Індія — колиска музичного театру, створеного там за тисячоріччя до сучасної опери. Древнеиндийский ната (танцюрист, актор, по-санскритски) виконував танець і пантоміму; у той же час розспівувалися древні сказання з інструментальним супроводом. У «Рамаяне» зустрічаються соковито написані картини вуличних представленні народного театру з музикою.

Індійці — творці лялькового театру. Його представлення, що ввійшли в художній побут народу задовго до нашої ери, також одержували не тільки сценічне, але і музичне оформлення. У I же тисячоріччі до н.е. склалася джатра-народная драма-містерія на міфологічні сюжети, іноді з жанровими інтермедіями (шом). Виконавці джатри, поряд з розмовними діалогами, пекли пісні-монологи, а представлення відбувалося під акомпанемент інструментального ансамблю. Хороводні пісні й оркестр були невід'ємною частиною древнеиндийского народно-хореографічного театру раслила, зв'язаного з культом бога Крішни.

Багатий пісенний і інструментальний фольклор склав родючий ґрунт для високомистецького професійного мистецтва. Класична музика Індії з глибокої давнини в органічному зв'язку з поезією і танцем. «Сангита» — древнє поняття, що позначає цей синтез мистецтв. Первинні пам'ятники індійської літератури — Веди — складаються з міфологічних легенд, релігійних повчань, гімнових віршів і наспівів («Самаведа»), Автори цих гімнів — риши — чи читали розспівували їх на святах, при відправленні релігійних обрядів у чи храмах під відкритим небом.

Світська професійна музика в древній Індії хоча і харчувалася, у кінцевому рахунку, з того ж народно-пісенного джерела і мала загальну інтонаційну основу з культовими наспівами, однак же багато в чому відрізнялася від них: те було мистецтво менш консервативне і догматичне, не настільки піддане застиганню, більш близьке до живого життя і чуйне на її події, і запити.

Не випадково самих яскравих кульмінацій воно, досягало в періоди загального розквіту індійської культури і мистецтва: після перемоги Індії над військами Олександра Македонського, особливо в імперії Маурьев у правління пануючи. Ашоки Ц (III століття до н.е.), а також при династії Гупта (IV-V століття н.е.), коли імперія, який вона правила, представляла собою остання найбільша і сильна централізована рабовласницька держава на Индостанском півострові. Держава це, засноване на жорстокій експлуатації рабів, селян, ремісників, у той час ще сприяло розвитку культури і мистецтва.

Палаци царів і раджів (місцевих правителів) були центрами професійного театру, танцю, вокальної й інструментальної музики. Зокрема високої досконалості досягли жіночі хори — іноді з двома полухориями (про їх пишуть древні теоретики, і поети). Як і в народній творчості, хори ці пекли пісні й одноголосого, унісонного складу, з інструментальним супроводом.

Діви стрункі печуть і царевича заполонюють
Струнною музикою вони.
(Асвагоша)

Усі класичні стилі древнього індійського танцю дотепер нерозривні з музичним супроводом: хореографічний образ зі своїми рухами, «струмливими» і «говорящими», пластично витлумачує музику; музика ж, у свою чергу, не тільки емоційно розфарбовує танець, але і дає їй нерідко проникливий ліричний коментар.

У придворному мистецтві танці під музику складали також важливу органічну частину класичного театру. Індійська драма III-V. століть н.е., що іде коренями до древніх народних дійств, відрізнялася багатим і різноманітним змістом. На сцені грав інструментальний ансамбль (флейти, лютні, барабани і т.д.), пік хор, виповнювалися і вокальні мелодії соло.. Великий скарб індійської драматургії — «Шакунтала» Калидаси (початок V століття н.е.) — по жанрі своєму уявляє саме драму з музикою.

Умовність, символізм, прагнення до навмисної розкоші звучання проникали в придворне мистецтво, покликане обслуговувати побут рабовласницької верхівки і відповідати зніженим і почуттєвим смакам царів, раджів, чиновників, воєначальників, що належали до вищої, привілейованої варни (касті) кшатриев. У древнеиндийской літературі, наприклад у знаменитій поемі «Життя Будди» Асвагоши, описане почуттєве зачарування цих мелодій. Але суб'єктивні егоїстичні мотиви не могли заглушити співаючих голосів художньої правди, і душу народу, його характер, особливості психіки, світогляду яскраво відбилися й у древніх шарах професійної музики.

Характерна риса індійського мелосу - його прагнення до дуже широких обріїв і глибоких роздумів. Володіючи трехоктавним діапазоном, він більше тяжіє до порівняно низьких, темних регістрів. Хроматизми, що барвисто мерехтять чи виразно загострюють інтонацію наспіву, насичують його. Ритм відрізняється волею й імпровізаційною гнучкістю. Зустрічаються древнеиндийские наспіви великої ритмічної чіткості, енергії руху, із кристаллически рельєфною структурою і правильно повторюваним угрупованням длительностей; але більш часті мелодії з довгим і безупинної, як би замисленим розгортанням вигадливо-варіантного типу.

Емоційному змісту музики в древній Індії придавалось, як і в Двуречье, велике значення. Всяка інтонація, навіть окремий звук (нада) вважалися виразниками визначених почуттів людських чи образами явищ природи — рослин, квітів, птахів. Це була ціла філософія музики.

Виразність зв'язувалася насамперед з різноманітними мелодійними оборотами (пакар), що склалися за традицією і розрізнялися між собою ладами, інтонаційним ладом, мелодії, прийомами ритмічної фігурації голосів. Індійська музика задовго до нашої ери ґрунтувалася на семиступенной діатоніці. Діатонічні лади складалися різноманітні: іноді вони бували дуже близькі європейським середньовічним ладам. Імовірно, ще раніше склалися і нині існують мелодії пентатонного будуючи. Разом зі збагаченням емоційного змісту і виразної нюансировки виникли і широко розвилися різні різновиди й альтерації ладів.

Характерне і древнє явище в лад-інтонаційному ладі індійської музики — система шрути. Ще в далекій давнині поширена була манера виконання наспівів, при якій основна мелодійна лінія як би обволікалася проміжними і допоміжними звуками з застосуванням дуже вузьких інтервалів, що наближалися до четвертитонним. Це додавало своєрідну поетичну зибкість мелодійному малюнку, емоційно розцвічуючи -його. Такийий прийом интонирования наспівівів поступово закріпився в ладовоїої структури-музики й одержав у V столітті н.е. теоретичнее узагальнення в навчанні про двадцят дв звуки в діапазоні октави (так називані шрути, що значить: ще чутні, чуть сприймані).. Система шрути збереглася в індійській музиці донині.

Подібно тому як в архітектурі Індії височина задуму і стрункість композиції сполучаються з тонким мереживом орнаментального різьблення, так і в музиці зосереджена емоційність наспіву проступає найчастіше крізь багатий мелизматический візерунок (аланкари).

Велику виразну роль завжди грала метро-ритмічна сторона мелосу. Теорія ритму була докладно розроблена в стародавності і нараховувала біля ста двадцяти різних таля (характерних метроритмических фігур).

Розкішне багатство інтонаційних, орнаментальних і ритмічних варіантів в індійській класичній музиці восходит до більш обмеженого кола образів-мелодій, що мають значення типових. Індійці називають їхній рага, що означає: пробуджене почуття, пристрасть. Рага зв'язані насамперед з ладовою будівлею наспіву (тхат).

Слово «рага» (як і «патет» в Індонезії) позначає не тільки мелодійний тип, але і самий жанр добутку, створеного на цій мелодійній основі. Нерідко класичні рага — це твору двох- і трехчастной чи великої многочастной форми. Виконання продовжується іноді дуже довго — по нескольку годин.

Кількість разнообразнейших рага в індійській музиці величезно. Ще в стародавності їм приписувалася властивість могутня впливати на почуття і думку людини. Справді, різні рага викликали в людей і різні щиросердечні стани. Крім того, з мелодійними образами рага зв'язувалися і більш широкі, чим з нада, эстетические представлення про явища природи, життя, побуту. Так, протягом довгих століть- склалися шастра (правила, норми), що наказують виконання тих чи інших рага в залежності від часу року, дня і ночі. Вони одержували і поетично-образотворчі, мальовничі інтерпретації. Приводимо як зразок красиву североиндийскую рага «Бхаирави» (див. ноти, приклад 2 на стор. 24).

Древня Індія створила для своєї музики особливу оригінальну нотацію. Звуки позначалися початковими складами деяких санскритських слів, що визначали чи значення місце звуку (ступінь). Так виникли позначення: са (до), ри (ре), га (мі), ма (фа), па (сіль), дха (ля), ні (си). На додаток до цих основних знаків склалася система ліній, чорт, крапок —для позначення регістра, альтерацій, ритму, інтервалів шрути. Прикраси (аланкари) позначалися дрібними буквами. Система ця, в основі своєї, діє і понині.

Особлива внутрішня зосередженість є Стиль виконання одне? з характерних рис індійського стилю музичної інтерпретації. Вона восходит до глибокої стародавності, коли співаки, а іноді й інструменталісти чи пекли грали порию з закритими очима, як би знімаючи зовнішні враження, що можуть обурити емоційний стан артиста і викликати розсіювання цільного, у собі замкнутого ліричного образа. Це не виходить, що манера вокальної інтерпретації в індійців позбавлена була виразності.

Навпаки, її внутрішня динаміка яскрава,, різноманітна і, видимо, складає дуже древню традицію. Цю манеру можна було б визначити як динамічну лінію хвилеподібного характеру. Їй властиві були не стільки різкі зрушення і контрасти звучності, скільки поступові наростання і спади. Їм надовалося дуже велике виразне значення. Співаки і співачки, імовірно, досягали тут високого мистецтва.

Різноманітна і самобутня була індійська інструменти інструментальна культура. Серед ударних, більше всього поширені були барабани, у тому числі незвичайні для нас за формою, веретеноподібні мридангами і маленькі барабанчики табла; грають на них ударяючи долонями. Культура виготовлення їх була дуже високою.

Чи пергамент шкіра для барабанів оброблялися з великим мистецтвом різними складними складами (у тому числі спеціальними відварами рису). Цим способом досягалося настроювання інструмента і темброве фарбування звуку. Віртуозне виконання на ударних відрізнялося ще в стародавності настільки зробленою виразністю, що ними стали супроводжувати навіть самі лірично-проникливі пісень-мелодії. «Тривожить почуття звучний тамбурин» (Калидаса).

Найдавнішими з духових інструментів були труба-раковина (шанкха), ріг (шринга) і особливо згадуються часто в літературних джерелах флейти. Популярний був і нині існуючий древній смичковий інструмент саранги, звучання якого по I тембрі близько людському голосу. Але навряд чи не найбільше улюблена в Індії щипкова провина, що пережила тисячоріччя й упоминаемая ще у Ведах, з її різними обласними різновидами (північна провина, південна провина). Від інших струнні вина відрізняється тим, що в неї два резонатори. Крім звичайного — у підстави, вона має в грифа другий, виготовлений з видовбаного гарбуза. Конструкцію провини індійці вважали найбільш раціональної і досконалі.

Винахід її легенда приписує знаменитому музиканту-мудрецю Нараде. Фарбування звуку в провини. її ніжна і виразна. До нашого часу виконавці на провині дотримують манери, при якій найтонша гра тембровими, динамічними відтінками і вишукано-легеня мелодійного малюнка сполучаються зі строгою мірністю ритмічного руху.

У рамках індійського середньовіччя вченими-музикознавцями. Дармадером Мисра, Пандитом Лохана, Шарнгадевой, Агобалом і іншими написана безліч коштовних музично-теоретичних праць. Удосконалені були нотопись і інструменти. Дуже високо стояв народний і професійний театр. Але все це мистецтво, величезне, багатогранне, життєлюбне — чим більш багатим і технічно витонченим ставало воно, тим більше виявляло стражденно-споглядальні риси, а «летаргічний сон» мас, обплутаних тенетами релігії, кастових забобонів, задавлених вітчизняним і іноземним феодальним гнітом, неминуче прирікав його на підневільне, а те і застійне існування.

Так проходили століття, за яких насунулося нове страшне нещастя, що викликало небачене національне гноблення народу, животіння і винищування дорогоцінних створень його творчості, — британська колонізація. Але мистецтво Індії, музичне й інше, пережило і цю тяжку епоху і нині йде через нових труднощів до свого відродження.

З тих пір як Індія здобула незалежність, її музичне мистецтво усе ширше виходить на світову арену. Індійські музиканти— співаки, інструменталісти, композитори — широко і з великим успіхом виступають у країнах Сходу і Заходу, вони знайомлять слухачів з добутками і стилями не тільки сучасного, але і древнього індійського мистецтва. Воно одержало відзвук і у творчості європейських музикантів — наприклад, Ферруччио Бузони, Сирила Скотта, а в наш час — у добутках видного французького композитора Олівьє Мессіана (симфонія «Турангалила»).


03.11.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!