Ткацтво в Україні: історія виникнення, розвиток, сучасні майстри
Історія виникнення ткацтва. Розвиток сюжетно тематичних килимів. Сучасні майстри виготовлення гобеленів
Людина живе в оточенні краси і різнобарвності, витонченості форм природи, уміє бачити красу в навколишньому світі і сама творить предмети краси. Мистецтво творити, оздоблювати ужиткові вироби з’явилось і удосконалювалось з часу появи людства на землі. Уміння прикрашати своє оточення розвивалось у взаємозв’язку з потребами людини: створити житло своє естетичнішим, оздобити посуд, одяг, різні побутові речі. Це мистецтво поступово набувало своїх регіональних особливостей, входило в національну культуру, звичаї народу.
Народне декоративно прикладне мистецтво втілю в собі талант народу, його мудрість, розуміння краси і добра, його життєствердне світобачення. Воно нерозривно поєднане з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Між звичайними побутовими творами з дерева, глини, каменю і творами предметами народного мистецтва не існує чіткої межі. Якщо народний майстер свідомо і цілеспрямовано посилює художню виразність форми, конструкції і цілісності орнаментальних структур, то такий виріб сприймається емоційно-чуттєво, стає не лише предметом, а твором мистецтва. Ремеслом називають дрібне, ручне виготовлення готових виробів при відсутності поділу праці.
Народне декоративно-прикладне мистецтво України розвивалось в двох основних формах: домашнє художнє ремесло і організовані художні промисли пов’язані з ринком. Ці форми йшли паралельно між собою і взаємозбагачуючись, хоч кожна історична епоха вносила сувої зміни. Природні багатства України, вигідне географічне і торгівельне положення сприяли розвитку домашніх ремесел та організованих художніх промислів.
Професійно-декоративне мистецтво – результат творчості людей талановитих із спеціальною художньою освітою. Проте вироби особливо обдарованого майстра завжди виділяються і є свого роду шедеврами народної творчості.
Народне мистецтво не піддається моді, як буває у професійному, не залежить від неї, воно більш традиційне, ним повністю управляються незмінні закони краси душі народу. Майстри самодіяльної художньої творчості працюють не за законами художньої творчості, а в силу своїх обдарувань, власного світосприйняття.
Декоративна галузь складається із видів технік: поліхромії (ткацтво, вишивка, батік, вибійка, бісер, писанкарство, розпис), монохромії (інкрустація, випалювання, гравіювання), ажурно-силуетної (кування, метал, мереживо, витинанки), пластичної (різьблення, писання, карбування).
Найпоширенішим видом декоративно-прикладного мистецтва є вишивка. Це орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, виконані ручними або машинними швами. Вишиванням на Україні займались майже виключно жінки. Кожен регіон України має свої традиційні техніки і кольори вишивки.
В’язання – популярний вид в Україні домашнього заняття, полягає у виготовленні суцільного полотна, або окремих виробів переплетенням нитки у вигляді петель. Інструментами для в’язання є дерев’яний чи металевий гачок, спиці. Також поширене машинне в’язання.
Поширене мистецтво вибійки і розпису тканини. Набиванка, вибиванка, мальованка – це тканини з візерунками нанесеними з допомогою фарби і дощок. Вибивані дошки різьбярі виготовляють з грушевого і липового дерева.
Художня обробка шкіри – вид декоративно-прикладного мистецтва із специфічними прийомами формоутворення, оздоблення, утворює чимало естетично досконалих побутових речей, взуття, одягу. Основним матеріалом є натуральна шкіра, а з ХХ ст. – штучна також.
Здавна в Україні займаються виготовленням виробів із глини, пластичного і порівняно твердого матеріалу для посуду і декоративних речей, - керамікою.
Глина тверда після випалювання, має широкий спектр забарвлення: від білої, кремової, вохристої до червоної, коричневої, темно-сірої. Чарівного ефекту керамічним виробам надають кольорові глини (ангоби), а також прозорі поливки (лазурі).
Художня обробка дерева – найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва. За формоутворюючими техніками художнє деревообробництво поділяється на відповідні галузі: бондарство, токарство, столярство та декоративне різьблення.
Художнє плетіння – процес виготовлення творів, виробів з природних, рослинних матеріалів. Для плетіння використовують гнучкі матеріали: лоза, рогіз, стебла соломи із жита, пшениці. За зовнішнім виглядом плетеної площини виділяють суцільне, візерунчасте, ажурне плетіння.
Писанкарство має стародавнє, язичницьке коріння, характеризується вишуканими, символічними орнаментальними мотивами, які чітко підпорядковуються формі яйця. Для розпису писанок використовують бджолиний віск ледь розріджений парафіном, різноманітні барвники натурального походження, хімічні (анілінові фарби).
Ажурні візерунки із шкіри, тканини як прикраси одягу побутували в минулому на всій території України. Витинанкою декорували кептарі та кожухи. Українські народні паперові витинанки, як прикраси сільських хат з’являються всередині ХІХ ст. з геометричним, рослинним, зооморфним і антропоморфним орнаментами. Нескладні для опанування прийоми витинанки дали чудові зразки прорізного паперового декору в якому втілені вічні символи природи.
Історія виникнення ткацтва
Ткацтво – це одне з найдавніших ремесел. Воно виникло ще в період первіснообщинного ладу і представляє собою тканини, з яких люди шили одяг. Згодом виникла потреба і утеплити своє житло. В цей період виникли килими. Вони були виконані найстарішою ткацькою технікою-килимовою і прикрашені простим геометричним орнаментом. Згодом стали виготовляти складні килими – наприклад, ворсові з рослинним орнаментом. А в ХVIII столітті килимарство набуло вже великого поширення на Україні.
Побутовим було вживання килимів, ними прикрашали ослони, так звані полавочники, столи, скрині, підлоги, постіль, сани, завішували стіни. Килими виготовляли на верстатах двох типів – вертикальних і горизонтальних.
На вертикальних верстатах, які на центральній Україні мають назву кросна, виготовляли гладкі двосторонні і ворсові килими. Узор тканин вручну, шляхом переплітання, обвивання основи кольоровою ниткою, без застосування будь-якого допоміжного приладу – гнички чи човника. Узор орнаменту виконувався на всю ширину основи, а ткався орнамент рапортами, між якими потім вплітався фон. Така техніка дає можливість відтворювати на килимі рослини та квіти з їх закругленими майже природними формами.
Крім народних килимів у ХVIII столітті побутували так звані панські килими та гобелени. Панські килими мали своєрідне оздоблення з помітним впливом тогочасних мистецьких стилів бароко, рококо, класицизм. Їх характеризують малюнки з натуралістичним трактуванням квітів, овочів, плодів. Тематичні зображення були характерні також для гобеленів.
Батьківщиною мистецтва гобелена вважають Францію, де брати Гобелен у ХVII ст. заснували мануфактуру, яка виробляла великі ткані картини для утеплення стін і окраси замків. Найкращі зразки гобелена в Музеї Клюні в Парижі, в Ермітажі в Санкт-Петербурзі. Унікальна колекція західно-європейських шпалер є у Львові, в музеї етнографії та художнього промислу. Вони дають нам уявлення про розвиток цього виду мистецтва в ХVII-XVIII ст. У середині нашого століття це мистецтво відродилося і набуло нових сучасних якостей.
Класичний гобелен до ХХ ст. – це переважно живописна картина, виконана засобами ткацтва. Ескізи для них створювали кращі художники, тому протягом сторіч гобелен зазнав впливу всіх стилів мистецтва. Водночас сама техніка гобелена лишилася незмінною. Це було щільне переплетення однорідної пряжі, у якому беруть участь і основа і підткання.
Матеріали і техніка ткацтва були підпорядковані основному – найкраще виявляти малюнок, проробити найменші нюанси всіх деталей композиції. Гобеленова техніка давала змогу відтворювати людські постаті, обличчя, досягаючи об’ємності і пластичності.
Розвиток сюжетно тематичних килимів
Розвиток сюжетно-тематичних килимів на Україні має свою історію. З історичних джерел відомо, що французькі гобелени великою мірою впливали на розвиток мануфактурного виробництва у країнах Європи.
У ХVII ст. мануфактури виникають на Україні при поміщицьких маєтках. Найбільше їх зосереджується на Полтавщині, Київщині, Волині. Тут працюють досвідчені народні майстри. Виконані ними сюжетно-тематичні, так звані панські килими не поступаються своїми технічними й художніми якостями перед тогочасними західноєвропейськими гобеленами. Майстри пробували свої сили в зображенні птахів, тварин, людей, навіть цілих жанрових сцен.
Мистецтво гобелена на Україні особливо розквітло за роки Радянської влади. І перші пореволюційні роки митці закладають основи сучасного українського гобелена., творчо використовуючи традиції давніх українських сюжетно-тематичних килимів.
Сюжетно-тематичні килими 30-х років з’явились як наслідок зближення народного і професійного мистецтва. До створення картонів сюжетно-тематичних килимів були залучені провідні українські художники – М.Дерегус, В.Касіян, А.Петрицький, Д.Шавикін та інші.
При музеї Українського мистецтва були організовані спеціальні ткацькі майстерні, на роботу в які були запрошені кращі народні килимарниці з визначних осередків. Це була творча, натхненна праця майстринь, які поступово опановували складну техніку гобелена. Водночас вони ділилися секретами народного килимарства, вносили корективи в ескізи художників.
Саме в 30-ті роки були створені гобелени М.Дерегуса “Повернення з поля”, Д.Шавикіна “Парад Червоного козацтва” та багато інших, що ввійшли в скарбницю українського декоративного мистецтва.
Однією з перших майстринь, які ткали гобелени була Наталя Вовк. Вона була надзвичайно талановитою килимарницею. Її килими у 1913 році на Петербурзькій кустарній виставці здобули Золоту медаль.
Поряд з Наталею Вовк працювала Тетяна Іваницька. У роки Великої Вітчизняної Війни німецькі фашисти стратили талановиту майстриню в її рідному селі Срібному на Чернігівщині. Вороги розіп’яли килимарницю на кроснах і живою спалили на тлі недокінченого українського килима.
Після Перемоги поволі оживає мистецьке життя. Художники з великим натхненням і ентузіазмом створюють тематичні килими з багатофігурними композиціями, перетворюючи їх на великі станкові картини з об’ємнокласичним рішенням зображень, світлотіньовою розробкою форм.
Наприкінці 50-х років художники замислюються над створенням тематичних килимів, які б відійшли від станкового живопису, заговорили мовою декоративного мистецтва. Саме на це були спрямовані творчі шукання художників Івана та Марії Литовченків.
Їхні роботи виконані узагальнено, у площинно-декоративній манері, яскравій кольоровій гамі.
Починаючи з 60-х років гобелен перетворився на мистецтво монументального текстильного панно, яке притаманними йому художніми засобами передає ритм і динаміку сучасного життя, важливі суспільно значущі ідеї.
Зміст багатьох гобеленів 70-х років передає героїку трудових і бойових звернень.
Українському килиму завжди був властивий лірико-оповідальний характер, тісний зв’язок з мотивами народних пісень фольклору. Гобелен О.Прокопенко “Тонко ткала, дзвінко пряла” – це поетична, спокійна мов жеботіння веретина, розповідь про долю української дівчини в минулому, яка уславилася своїм умінням вправно прясти, майстерно і красиво ткати та вишивати.
Інший гобелен художниці “Де ж ти калинонько росла?” передає радість щасливої події: весілля.
Тонким ліризмом, задумом і сумом пронизаний твір В.Федька “Ой на горі вогонь горить, а в долині козак лежить”.
Сучасні митці виявляють усю неповторну красу і можливості матеріалу, будуть свої твори на конкретному зіставленні, та своєрідному поєднанні й доповненні один одного. В одному й тому самому творі можуть співіснувати щільне й ажурне переплетення, тонкі нитки можуть перемежовуватися з товстими. Усе це створює різноманітну поверхню, гру світла і тіні, глибину простору.
Сучасні майстри виготовлення гобеленів
Здавна славилася Україна своїми талановитими митцями, гончарами, різьбярами, вишивальницями, килимарницями, які створювали життєво необхідні речі, що поєднували у собі красу і доцільність. Майстри намагалися не тільки зробити корисні, зручні у побуті предмети, а й прикрасити їх.
На зміну безіменним ткалям, килимарницям, вишивальницям прийшли знатні майстри, чиї імена відомі далеко за межами країни.
Праця народного майстра нині дуже почесна, вона переростає в художню творчість.
Відомий французький художник Марк Сен-Санс, ознайомлюючись у Києві з досягненнями українських митців був захоплений багатством технік українського народного килимарства, їхнім новим відродженням у сучасних гобеленах.
Гобелен, як оптимальний творчий жанр для виявлення в найскладнішого змісту, для побудови асоціативних образів, цілих “картин”, вимагає витонченості ткання. Саме це мистецтво гобеленового ткання привабило художника М.Біласа.
Ім’я Михайла Біласа відоме в багатьох країнах. Художникові присвячено понад 100 публікацій багатьма мовами світу, де відзначається: глибина, народність, неповторна образність та виконавська майстерність. За фахом він художник текстильник, чудово володію малюнком, витончений колорист, має музичну освіту. Проте найхарактернішою рисою його мистецької особистості є надзвичайний контакт із духом рідної землі, творче проникнення у форми образності. Його ваблять можливості аплікації, колажу, пластичних та об’ємно-просторових вирішень.
Твори М.Біласа відзначаються глибокою майстерністю. Серед них: “Щедрівки” (1964 р.), “Базари”, “Гуляння”, “Різдво”, “Великодні”, “Вертепи”. Він створює сцени за мотивами літературних творів “Тіні забутих предків”, “Лісова пісня”, “Катерина”. А згодом “Бойківське весілля”, “Сінокоси”, “Довбуш” (1968 р.).
Усіх сколихнув триптих “Косівський базар” (1988), тут розкрита стихія народного побуту, хлібопекарських, ремісничих та торгівельних стосунків, що панували ще 20-50 років тому. Митець усе помітив, зауважив, виклав художньою мовою. Пізніше з’являються документи народної душі “Бойківське весілля”, “Гуцульське весілля”, серії “Різдво” і “Великдень”. Він надав переконливу оригінальну, декоративно неперевершену картину цих празників, багатства народних звичаїв.
Творчість Михайла Біласа утверджує духовний потенціал нації найсучаснішими формами.
У виставочних залах Будинку художника експонувались виставки гобеленів відомої мисткині Людмили Гоголь, присвячена її 70-літтю.
Особлива роль у житті й творчості мисткині належить Києву. Для неї Київ не просто Батьківщина, а й джерело натхнення. Київська сюїта в гобеленах починається з великого, майже історичного полотна “Русь” (1979), а далі “Київ молодий” (1982), продовжується в “Києві зимовому”, “Києві святковому” (1984), і на високій ноті завершується яскравим монументальним килимом “Українська осінь”, що нині прикрашає банкетний зал готелю “Київ”.
Та все ж таки головним стержнем її творчості є романтико-оптимістична закоханість у чарівний світ природи, його цінні вічності й красу. За допомогою кольорових ниток вона відтворює будь-які, найтонші відтінки різнобарвних квітів, так що створюється ілюзія відчуття їх подиху й аромату. Про це свідчить гобелен “Золота нива”.
Сила творчості мисткині – праця, творча енергія, щире захоплення мистецтвом і відданість йому.
Сьогодні працює дуже багато народних майстрів і майстринь: Галина Стеблій, гобелен “Дерево життя” 1999 р., Забашта Галина – “Вікна” 1999 р., Барна Оля “Різдвяна ніч в Яворові” 1999 р., Шульга Зеновія “Зародження руху” 1998 р., Захарчук Наталія “Тіні” 1999 р., Луковська Ольга “Дощ” 1999 р., Косів Роксоляна “Crescendo” 1999 р., Базак Марта “Дерево”, 1999 р., Словінська Анна “Мармуровий” 1999 р. Всі ці ткалі не є народними, але обов’язково будуть, про що свідчать їхні роботи надруковані в каталозі виставки “Шовкова косиця”, Львів, 1999 р.
29.10.2010
