Osvita.ua Высшее образование Рефераты Культура Модернізм: ідейні та художньо-естетичні засади
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Модернізм: ідейні та художньо-естетичні засади

У рефераті зроблено огляд такої художньої течії як модернізм. Вказано основні причини його виникнення, особливості модернізму та його вплив на культуру сучасності

Пробудження нової естетичної свідомості. Складні процеси відбуваються сьогодні у вітчизняному мистецтві. Ламаються стереотипи псевдореалізму, не витримують критики колишні й новітні кон'юнктурні теми, зникає старий ходульний герой з його удаваним пафосом і не менш удаваним романтизмом.

Йде пошук нової образності, що ґрунтується на перетвореній тематиці та оновленому герої, на принципово інших виражальних засобах. В усіх видах мистецтва спостерігаємо елементи модернізму й постмодернізму, художній авангард минулого та сучасного стає предметом пильної уваги й зацікавленості суспільства.

Не завжди, зрозуміло, ці процеси є виправданими й сприйнятливими, але вони закономірні у наш час відродження й омолодження суспільства, культури, мистецтва. Через художні експерименти авангарду здійснюється розрив із застарілими канонами минулого, забезпечується адаптація до майбутнього. У посткласичних інтонаціях сучасної естетичної свідомості вчувається нове світовідношення, менталітет епохи модернізму й постмодернізму. З'являється нова публіка, що сприймає твори за допомогою синтезу філософії, науки і мистецтва, шляхом синестезії Слова, Звуку, Кольору.

Естетика авангарду формує авангардну людину - таку, що живе майбутнім як теперешнім, сучасним як постісторичним. Авангард, вже за визначенням, крокує тільки вперед; як Орфей, він не може дивитись назад, у минуле. Хто озирнеться, той втратить кохану - або перетвориться у "соляний стовп" (як дружина Лота), "засолиться" у часі й просторі. Особливо це важливо для наших часів, коли всі ми проходимо через "мертву зону", коли нема вороття:

За Стіксом - вперед,
За Летою - тільки вперед,
Затискаючи душу мою у долонях лабет,
Не згуби, не втеряй!
(Кнутс Скуніекс, "Не оглядайся!")

Відчуття зламності епохи, її футуристичної спрямованості підживлює сьогодні бажання естетичних змін, потяг до модерного мистецтва. Один з показників зрослого інтересу до естетики авангарду - численні виставки авангардистів, неоавангардистів, постмодерністів у Києві, Львові, Одесі, інших великих містах України. Протягом останніх років сотні тисяч глядачів познайомились із творчістю С.Далі, Р.Раушенберга, Г.Мура, Ф.Бекона - зарубіжних фундаторів авангардистських напрямків у художній "містерії" ХХ століття. Набутком широкого загалу стають праці представників "класичного" російського авангарду - В.Кандинського, М.Шагала, М.Ларіонова, Л.Попової, О.Родченка, П.Філонова. В естетичній свідомості утверджується поняття й феномен "українського авангарду" - від К.Малевича і М.Семенка до Е.Андієвськоі та Р.Бабовала.

Перед зачудованими очима української публіки відкривається ретроспектива всього авангарду XX сторіччя, його "першої" й "другої" хвилі, зарубіжних та вітчизняних варіантів. З'являється справді щаслива можливість порівнювати роботи 10-20-х та 60-80-х років, усвідомлюючи особливості авангардних шукань у різні періоди і в різних країнах. Але ще цікавіше, мабуть, побачити у цих вельми різноманітних явищах дещо споріднене, епохальне, універсальне.

Художній авангард XX століття постає як цілісне, глобальне явище, незважаючи на строкатість, різноманітність історичних та національних проявів. Якими б різними шляхами не йшов розвиток авангардизму на Заході й, скажімо, в Україні, можна говорити про деякі загальні архетипи й парадигми, що обумовлюють особливості художньої мови, стильові засади образності, манеру творчого самовираження. Всі вони є певним способом посткласичного "впадіння" у сучасність.

То що ж об'єднує різні й такі несхожі авангардні художні явища? Взагалі, що може бути спільного між напрямками, течіями, авторами, творами, які претендують і часто-густо справді займають унікальне місце у розмаїтій системі сучасної культури й мистецтва? Відповідь на ці питання може дати аналіз авангардизму як історично й естетично закономірного явища у розвитку мистецтва нашого "божевільного раціо-століття".

Поняття авангарду й модернізму, їхня хронологія. Намагання індуктивно обгрунтувати поняття авангарду, виходячи з емпіричного розмаїття його художніх проявів, не дає позитивного результату через невичерпність і незавершеність у часі феномену авангардизму. ХХ сторіччя породжує все нові й нові модифікації авангарду у вигляді різноманітних поставангардистських та неоавангардистських течій. Тому розкрити сутність авангардизму можна, виходячи з його естетики, теоретичних і програмних праць, що дали імпульс або визначили основні напрямки його розвитку.

Від філософських концепцій та естетичних маніфестів я пропоную поступово "зійти" до художніх реалій авангарду - у контексті сучасної культури. Таким - дедуктивним - шляхом можна дійти до розуміння не лише стильової (чи "антистильової") суті авангарду, але до усвідомлення його взаємозв'язку з соціокультурними процесами, його образно-естетичної специфіки. Адже як би не розрізнялися прийоми творчого самовираження митців-модерністів, всі вони так чи інакше сповідують загальні принципи авангардизму, стоять на позиціях естетики, котра вимагає "некласичних", інноваційних методів творчості.

Дослідження авангардизму в мистецтві ХХ сторіччя почалося, по суті, разом з його виникненням. Багато хто з фундаторів художнього авангарду були одночасно його теоретиками, "програмістами задзеркалля". До них належать В.Кандинський ("Про духовне в мистецтві"), К.Малевич ("Від кубізму до супрематизму. Новий живописний реалізм"), О.Родченко ("Все - досліди"), С.Далі ("Поезія стандарту"), А.Бретон ("Маніфест сюрреалізму"), І.Голль ("Маніфест сюрреалізму"), Ф.Т.Марінетті ("Перший маніфест футуризму"), К.Едшмід ("Експресіонізм у поезії"), Р.Хюльзенбек ("Дадаїстський маніфест 1910 року"), Г.Гессе ("Митець і психоаналіз"), О.Богомазов ("Малярство та елементи"), інші талановиті митці й теоретики як в Україні, так і в Росії і на Заході.

Предметом культурологічної, естетичної та мистецтвознавчої рефлексії авангардизм став дещо пізніше, коли перетворився на помітне й автономне явище художнього життя ХХ століття. Маю на увазі "золотий період" російського та українського авангарду 20-х років, що викликав дискусії у філософсько-естетичній літературі того часу (див., наприклад: Иоффе И. Культура и стиль: Система и принципы социологии искусств. - Л., 1927), а також розквіт "першої хвилі" західного авангарду, що викликав до життя його теоретичний аналіз (Х.Ортега-і-Гассет, Р.Поджіо, Р.Естивальс, П.Бюргер, інші естетики та мистецтвознавці Заходу).

"Друга хвиля" авангарду, сучасний неоавангард і постмодернізм також не залишаються без уваги з боку дослідників найрізноманітніших орієнтацій (наприклад, Дж.Кейдж у США, Ж.Дерріда у Франції, М.Кальвезі в Італії, С.Моравскі та А.Кучинська у Польщі, М.Епштейн та А.Єрофеєв у Росії, Д.Горбачов, Д.Затонський, А.Макаров, О.Соловйов в Україні. У сучасній українській естетиці вже нарешті вичерпується потік суто "критичних", негативістських оцінок модернізму, відроджується інтерес не лише до класики світового та вітчизняного авангарду, але й до його історичного розвитку, художньо-естетичних метаморфоз.

У зв'язку з цим уточнюється саме поняття й хронологічні рамки авангарду, його співвідношення з модернізмом, неоавангардизмом, постмодернізмом. Гадаю, що таке уточнення буде плідним для подальшого викладення, оскільки його предметом є саме естетика авангардизму в її відмінностях як від традиційної естетики класичного мистецтва, так і від естетики проміжних, "маньєристських" періодів розвитку мистецтва, які лише модифікують або інтегрують досягнення попереднього мистецтва.

Висхідною для міркування над поняттям позицією оберемо визначення авангардизму й модернізму, подані в словнику "Естетика" (М., 1989) [на жаль, в українському довіднику "Естетичне виховання" (К., 1988) авангард цілковито ототожнюється з модернізмом, синонімічно розчинюється в ньому, не набуваючи категоріального статусу]. Авангардизм тут тлумачиться як граничний вияв більш широкого явища - модернізму. Становлення останнього пов'язується, у свою чергу, з періодом авангардизму, що підготував його. Інакше кажучи, модернізм і авангард - це багато в чому подібні, тотожні явища в мистецтві ХХ століття. Їхньою спільною суттєвою рисою є опозиція щодо класичного мистецтва, принципове використання "сучасних", "передових" методів і прийомів творчості.

Разом з тим, якщо авангард - це завжди модерне мистецтво, то модернізм не завжди буває авангардним (наприклад, деякі твори радянського живопису на межі 50-60-х років часто характеризується як "модернізм без авангарду"). Більше того, деякі автори схильні бачити у модернізмі тільки поставангардний період розвитку мистецтва, котрий характеризується лише повторенням, репродукуванням вже знайдених авангардом художніх принципів та рішень. За словами Є.Яковлева, "модернізм"... ці способи, засоби і форми модифікує, не вносячи принципово нового у наступне за авангардом художнє мислення" (Яковлев Е.Г. Заметки об эстетике русского авангарда (В.Кандинский и К.Малевич) // Философские науки. - 1989. - № 9. - С. 91).

Погоджуючись з автором у тому, що авангард у мистецтві - це історично-конкретне явище у розвитку художньої культури, я пропоную вбачати в авангардизмі і метаісторичну (трансісторичну) категорію мистецтва. Як на мене, будь-яка художня епоха має свій власний авангард у постатях тих митців, котрі були провісниками нових стилів, напрямків та шкіл у мистецтві (приклади: катакомбне малярство ранніх християн, творчість І.Босха, імпресіоністів, символістів і т.ін.). Вони значно випереджали свій час, екстраполюючи свої твори у майбутнє, "зісковзуючи" в нього віссю часу. З цього погляду авангардні твори завжди є актуальними, вони синхронно співіснують у часі з будь-якими конкретно-історичними "хвилями" авангарду.

Саме у цьому смислі авангард одночасно є конкретно-історичним і метаісторичним (трансісторичним), бо може бути виявленим у тих періодах розвитку мистецтва, які характеризувалися зміною естетичних парадигм і художніх канонів творчості (у музиці, наприклад, - зміна ладо-тональних, гармонійних і темпоритмових систем від давньогрецьких ладів і ритмів через новоєвропейську поліфонію і контрапункт до сучасної додекафонії та панк-музики).

Сутність авангарду як "передового" напряму мистецтва, спрямованого у майбутнє, залишається принципово незмінною, незважаючи на будь-які культурно-історичні модифікації. Це "у принципі", з погляду історії мистецтва в цілому.

Але авангард ХХ століття все ж таки суттєво відрізняється від усіх попередніх авангардних течій. Його специфічна риса - яскраво виражена антиакадемічна, "антисалонна" спрямованість, котра досягається завдяки повному розриву з традиційними, передовсім реалістичними методами художньої творчості. На перший план виходить безпредметність і концептуальність, символізм та ірраціональність, матеріальність та абсурдність зображення.

В авангардизмі ХХ століття багатьма дослідниками виділяються такі спільні й суттєві риси, як-от: войовничість, безкомпромісність, елітаризм, дистанція щодо сучасності, переоцінка традицій, поліцентризм (наявність численних напрямків), інтердисциплінаризм (тісні зв'язки між окремими видами мистецтва), синестетизм, програмність, "революційність", утопізм. Авангарду властивий "блюзнірськи бешкетний" характер як творчості, так і стиля життя (від Тулуз-Лотрека до Далі, від Кручених до "митьків").

Все це дозволяє розглядати авангард ХХ століття як цілісне художнє явище, що протистоїть не лише академічному, але й усьому традиційному мистецтву в історії людства. Авангардизм з цього погляду визначають як "універсальний код" цілого періоду в розвитку світової культури. В цьому смислі він містить в собі всі течії "сучасного" мистецтва (хоча в будь-який "авангардний період" поруч з ним існують і навіть антитезисно підживлюють його різноманітні течії неореалізму, примітивізму, неокласицизму, релігійного мистецтва тощо).

Експлікація поняття "авангард" здійснюється за допомогою категоріальних позицій: мистецтво й антимистецтво, відчуження й контрвідчуження, утопія та ідеологія, субкультура і культурна криза (див.: Wyboоry i ruzuka awangardy: Studia z teorii awangardy. - Warszawa - Lуd, 1985. - S. 24.). Ŕâангард виступає тут на боці "антимистецтва", "контрвідчуження", "утопії", "субкультури" (саме такі його риси відзначає відомий польський спеціаліст з естетики авангарду Стефан Моравськи).

На відміну від попереднього мистецтва, авангард, за словами Т.Щербини, "займається виявленням усього можливого, а не чогось потрібного або важливого". У цьому, найширшому значенні авангард охоплює всі новаторські, модерні течії і напрямки художньої практики нашого століття і в цьому семантичному обсязі буде розбиратися надалі.

У понятті авангарду я об'єдную його "першу" і "другу" хвилю, сучасний "неоавангард". Адже мета лекцій - входження в ментальну, філософсько-естетичну лабораторію авангардизму, осягнення його основних соціокультурних і художньо-творчих проблем. Наголос робиться на загальноестетичній, методологічній проблематиці авангардизму, що залишає в стороні його конкретно-історичні специфікації.

А втім, як би не відрізнявся неоавангард від "класичного" авангарду, їхня суть єдина - новаторський, бунтарський, "антикультурний" дух стосовно стереотипів творчості. Змінюються лише зовнішні форми та умовні прийоми вираження цього духу. Вони стають все більш витонченими та ексцентричними. Так, характеризуючи стильову концепцію сучасного авангарду (неоавангарду), один з дослідників вбачає її в геометричній абстракції, переказаній мовою промислових товарів. Виділяються "два ключових елементи естетичного перевороту: геометризм та "готовий об'єкт". Функції нового авангарду вбачаються у відшаруванні метафізичних цінностей від культурних, у викритті сакралізованих стереотипів сприйняття.

Як бачимо, сутнісний смисл авангардизму і модернізму - епатаж публіки новими, нетрадиційними формами в ім'я руйнування старих, догматизованих цінностей - зберігається у будь-які періоди. Неоавангардизм, що виник після перехідних форм "театру абсурду" Беккета і "нового роману" Роб-Грийє (кінець 50-х років), зберігає свою значимість донині. Зарубіжні дослідники розрізнюють чотири типи неоавангарду: поп-арт, "технологічний", "акціоністський", "метахудожній". Кожний з них, будучи новим словом у культурі та художній мові, претендує на справді авангардне значення в історії модерного мистецтва. Кожному з них належить законне місце в "музеї" сучасного світовідношення, що розкриває світ людини в мистецтві другої половини ХХ століття.

Використана література

1. Новітня культура. – Харків, 2001.

2. І.Цибій. Декілька слів про модернізм. – К., 1999.

3. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – К., 2000.


29.10.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!