Osvita.ua Высшее образование Рефераты Культура Сумо як бойове мистецтво Японії
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Сумо як бойове мистецтво Японії

Сумо - традиційна японська боротьба. Вона існувала вже в епоху До-фун. У «Кодзікі» і «Ніхонгі» розповідається про тікара-курабе – «змагання в силі» - богів Такемiкадзутiнокамi і Такемiнакатанокамi, на основі якого вирішувалося питання про право родоначальника імператорського роду володіти землею Iдзумо

Тікара-курабе являло собою примітивний вид боротьби, переможцем у якій ставав той, кому вдавалося звалити супротивника додолу. В описі правління імператора Суйнін розповідається про те, як Номіно сукуне ударом ноги вбив у двобої Тайма-но Кехая. Цей епізод за традицією вважається початком сумо, а Номі-но сукуне – його родоначальником.

З VII в. змагання по сумо стали проводитися при імператорському дворі. Згідно «Нихонги», у 642 р. імператриця Когоку улаштувала змагання по сумо для розважання посла з корейської держави Пекче за участю воїнів палацевої варти і корейців. У 682 р. пройшов турнір між хаято з Ато і з О:сумі. У VIII ст. імператор Сому (724-749) поклав початок традиції проведення в 7-й день 7-го місяця регулярних турнірів по сумо, що були присвячені Танабата, святу закінчення польових робіт і початку осені.

Думають, що сумо здавна входило в програму розваг селян під час Танабата і було тісно зв'язане з землеробським культом. Двобої влаштовувалися для гадань про якість майбутнього врожаю, розважанню й умилостивляння камі. Таке ритуальне сумо дотепер зберігається в деяких районах Японії: під час турніру в храмі О:ямадзумі-дзіндзя в містечку О:місіма в преф. Ехіме кращий борець грає пантоміму, що зображує сутичку з духом рисового колосся; на турнірі в м. Сакураї преф. Нара борці схоплюються в бруді рисового поля; на турнірі у святилище Інарі-ся в м. Хігасікане борються саотоме – дівчини, що саджають рис. Навіть давню назву сумо - «сумаі» - зв'язують із закінченням збирання рису - сумаі.

У 821 р. при імператорі Сага (809-823) у «Дайрісікі» («Укладення про придворні церемонії») був внесений параграф про введення турнірів сумо: сетиє. Змагання сумо сетиє розглядалися як обряд умилостивлення ками в ім'я благополуччя країни і дарування багатого врожаю, а також як форму гадання про якість врожаю.

Крім того, на них відбирали воїнів для охорони державної скарбниці, членів імператорської родини і т.д. За 2-3 місяця до сумо сетиє в усі провінції для виявлення гідних претендентів направлялися посланці з числа офіцерів правої і лівої палацевих варт; вони оповіщали про турнір, спостерігали за відбірними змаганнями. Чемпіонат проходив протягом одного дня на території палацу й обставлявся досить урочисто.

Його відкривало яскравий хід колони з трьохсот борців. Порядок проходження колони визначався численними правилами. За їхнім дотриманням стежив відповідальний за проведення турніру, найчастіше принц крові. Йому допомагали розпорядники з числа аристократів. Приблизно за десять днів до турніру проводилися попередні сутички, під час яких оцінювали сили борців і вибирали кращих з них приблизно до 17-го номера, визначаючи черговість виходу на площадку для боротьби.

Під час змагань борці виступали двома командами — від правої і лівої варти. Сутички проводилися на рівній піщаній площадці. Чітких правил спочатку не було, і борці крім кидків використовували також удари руками і ногами, але до кінця XII в. найбільш небезпечні прийоми були заборонені, склався набір кидків, майже ідентичний сучасному. Судили двобої військові чиновники, а за верховного арбітра був сам імператор. Турніри сумо сетиє проводилися щорічно, спочатку в середині 2-ої декади 7-го місяця, пізніше у 8-ий місяць. Останній такий турнір відбувся в 1174 р.

З 2-ої середини XII ст. намітилося розмежування ритуально-спортивного і бойового сумо Ритуально-спортивний варіант одержав поширення серед сільських борців завдяки діяльності колишніх учасників сумо сетиє, що, повертаючись в рідні села, поширювали там прийоми і ритуали придворного сумо Бойове сумо розвивали бусі, для яких заняття боротьбою були підготовкою до рукопашних сутичок і способом розважитися. На його основі формувалося мистецтво боротьби в збруї йороі куміуті.

Великим шанувальником сумо був Мінамото Йорітомо. У 1189 р. він організував турнір по сумо у святилищі Цуругаока Хатіман-гу: у Камакура. Пізніше подібні турніри проходили досить часто, тому що його спадкоємці - Ерійе, Санетомо й Еріцуне – теж дуже любили сумо.

Сегуні Асікага мало цікавилися сумо, але ця боротьба швидко набирала популярність серед селян і городян. Усе велику популярність здобували виступи борців на ярмарках і площах. У період Сенгоку (1467-1568) турніри по сумо заохочували багато хто даймьо:. Великим шанувальником сумо був Ода Нобунага (1532-1582), що у 1570-1581 р. неодноразово влаштовував великі турніри і зібрав у своєму замку Адзуті біля півтори тисячі борців.

Золоте століття сумо почалося в епоху Едо (1603-1867), коли ця боротьба поряд з театром кабукі перетворилася в улюблену розвагу городян. З'явилися професійні корпорації борців сумо, виступи яких залучали юрби глядачів. Вони влаштовували турніри кандзин дзумо: для збору пожертвувань на будівництво або ремонт храмів. Пізніше під цією же назвою проводилися і турніри винятково для заробітку борців.

У сорокові рр. XVIII ст. затвердилася традиція проведення двох щорічних японських чемпіонатів по сумо у О:сак і в Едо поперемінно. На них всі учасники розділялися на команди «Схід» і «Захід». Цей розподіл зберігався й у матчах меншого масштабу. Аж до сер. XVIII ст. домінували борці з Осак, яких підтримували меценати з купецького стану. Едо довгий час залишався на другому плані, оскільки се:гуни, піклуючись про спокій у столиці в період з 1648 по 1720 рр. неодноразово забороняли проведення в ній змагань, що часом проходили досить бурхливо, з бійками між борцями і уболівальниками. Після зняття цих заборон більшість борців високого класу перебралося в столицю.

В 2-ій пол. епохи Едо професійне сумо набуло свій сучасний вид. Сутички стали проходити на спеціальному ринзі досі:, що представляє собою поміст площею близько 18 кв. футів, піднятий на 2 фути над землею, що спочиває на міцній глиняній підставі й оточений величезними джгутами з рисової соломи. Двобої відбуваються у внутрішнім колі діаметром ледве більш 15 футів.

Над рингом на 4-х стовпах установлюється навіс, що нагадує дах синтоістського храму. У сутичці перемагає той, хто змусить супротивника торкнутися підлоги будь-якою частиною тіла або вийти за межі рингу. Правила строго забороняють будь-які удари. Вагові категорії відсутні, і тому всі бійці намагаються набрати як можна більшу вагу.

По ступені майстерності борці рикісі розділяються на кілька категорій. Очолюють піраміду екодзуна. Цей титул з'явився близько трьохсот років тому. З тих пір його удостоїлися не більш 50 борців, тому що, щоб претендувати на нього, борець повинний як мінімум двічі стати чемпіоном на великих турнірах у наступному за екодзуна званні о:дзєкі і зарекомендувати себе з кращої сторони в очах суддів і колег. Борці старших категорій носять професійні псевдоніми. З XVIII ст. великими тиражами видаються бандзуке — рекламні буклети зі списками команд по категоріях майстерності і характеристиками ведучих борців.

Турніри відкриваються парадом учасників досі:ірі. Команди по черзі виходять на ринг і плескають у долоні, щоб привернути увагу ками. Кульмінація параду — поява екодзуна, що виходить у супроводі головного судді і двох найсильніших борців, один із яких несе церемоніальний меч.

На відміну від інших рикісі, крім ошатного шовкового пояса з фартухом на його стегнах красується витий прядив'яний канат зі звисаючими зигзагоподібними паперовими смугами – указівка на те, що живіт борця є сінтай. Екодзуна виконує ритуальні дії, ляскає у долоні. На закінчення він по черзі лівою і правою ногою із силою тупотить по рингу, відганяючи злих духів.

На сутичку рикісі виходять у торимавасі - поясі, що досягає 9 м у довжину і 80 см у ширину. Перед початком сутички вони ходять по рингу, розсипаючи жменями «очисну сіль». Двобою передує психологічна боротьба: зжавши руки в кулаки, борці повільно сходяться на відстань у 6-10 см. і свердлять один одного поглядом, намагаючись залякати супротивника, а потім починають сутичку, що триває від декількох секунд до 5-7 хвилин.

Класичний арсенал сумо в епоху Едо нараховував 48 прийомів (зараз 70), а з варіантами й особистими секретами - до 300 і включав різні кидки, поштовхи і зачепи. У сумо розроблена досить специфічна система підготовки борця. Рикісі піднімаються з першими променями сонця і роблять ранковий туалет. Близько 6 ранку починається тренування, що триває 4-5 годин. У 11 велика перерва, борці приймають гарячу ванну і снідають, з'їдаючи 5-6 звичайних порцій висококалорійного м'ясного блюда тянко.

Після сніданку - двох-тригодинний сон. Потім короткочасне тренування і легка вечеря, за якою дозволяється випити саке. Раціон рікісі в сполученні з режимом сприяє швидкому нарощуванню м'язів і жирового прошарку. Незважаючи на величезну вагу, що може досягати 200 кг, борці сумо зберігають чудову рухливість і гнучкість.

Велике сумо епохи Едо знайшло відображення у творчості найбільших художників того часу, що залишили безліч кольорових гравюр з портретами знаменитих рікісі, зі сценами боротьби, по яких можна відновити всю атмосферу змагань. Збереглися також біографії чемпіонів.


26.10.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!