Osvita.ua Высшее образование Рефераты Культура Культура епохи раннього залізного віку: кіммерійці, скіфи, сармати
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Культура епохи раннього залізного віку: кіммерійці, скіфи, сармати

З відкриттям та поширенням заліза в історії стародавнього населення України розпочалася нова епоха, позначена докорінним зламом старих соціально-економічних структур. Залізний вік в Україні датується XII ст. до н.е. — IV ст. н.е.

Ранній період ранньозалізного віку традиційно обмежують часом існування кіммерійських і чорноліських пам'яток. Беручи до уваги, що залізний вік почався з часу білозерської та білогрудівської культур, ми вважаємо існування цих культур першим етапом ранньозалізного віку (початок XII —X ст. до н.е.), а кіммерійські, чорноліські та синхронні їм пам'ятки відносимо до другого етапу раннього періоду (IX — перша половина VII ст. до н.е.).

Білозерська культура стала основою кіммерійської, яка є, ймовірно, пізньою частиною білозерської. Кіммерійці розселилися у степах Північного Причорномор'я наприкінці II —на початку І тис. до н.е. Це найдавніший народ на території України, назву якого донесли до нас писемні джерела. Геродот (V ст. до н.е.), зокрема, повідомляє про те, що території, зайняті скіфами, належали раніше кіммерійцям.

Етнічність кіммерійців остаточно не з'ясована. Є певні підстави стверджувати, що вони належали до однієї з груп іраномовного населення. Провідною галуззю їхнього господарства було кочове скотарство, дуже висока ефективність якого давала змогу створювати значний додатковий продукт.

Без цього не могли б існувати військові кінні загони згаданого народу, котрі здійснювали далекі грабіжницькі походи аж у Передню Азію. Кіммерійці першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд, а також металообробку, яка допомогла кардинально поліпшити озброєння кінних дружин. Поряд з економічними в кіммерійському середовищі відбувалися важливі суспільно-політичні процеси. Спостерігався перехід від військової демократії до станово-класового суспільства на базі рабовласницького способу виробництва.

Кіммерійські пам'ятки представлено лише похованнями, зазвичай курганними, відомі й безкурганні поховання. Поширені вони від Дунаю (Істру) до Волги (Араксу). Виділено два ступені культури: чорногорівський та новочеркаський. На першому ступені ховали в простих прямокутних та овальних ямах, іноді з дерев'яним перекриттям (іноді — з підбоями) у скорченому на боці положенні.

Чоловіків супроводжували зброя (стріли з бронзовими та кістяними наконечниками, кинджал з бронзовим руків'ям та залізним лезом), збруя (часто стременоподібні вудила), а жінок — золоті та бронзові пронизки, намистини, глиняний посуд. Посуд зберігав білозерські традиції (товстостінні круглотілі горщики, часто орнаментовані наліпним валиком із "вусиками", кубки з циліндричними шийками та черпаки, орнаментовані канелюрами, шишечками), але зникли одноручні черпаки, поширилися лощені кубки та дерев'яні кубки із золотими пластинками.

На новочеркаському ступені істотно змінився поховальний обряд: з'явилися глибокі ями, відомі прямокутні ями з дерев'яним дахом, поставленим на дерев'яні стовпи. Предмети почали класти і на перекриття. Поширилася цільнозалізна зброя, в тому числі й залізні наконечники стріл, замість стременоподібних — двокільчасті вудила. У посуді стали переважати кубки, подібні до жаботинських (прикрашені геометричним орнаментом). Важливою рисою культури кіммерійців є стели, які хоча й не мають виразно відтвореної голови людини, але містять зображення одягу та озброєння (подібні до стел бронзового віку України).

Військово-політичне об'єднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до н.е. і розпалося під натиском скіфських племен. Кіммерійська культура частково розчинилася у скіфській. Частина кіммерійців мігрували на Близький Схід.

У середині VII ст. до н.е. у південноукраїнських степах з'явилися іраномовні племена скіфів, витіснивши звідси, а частково асимілювавши кіммерійців.

У Джерелом наших знань про культуру скіфів є твори античних авторів (насамперед Геродота) і археологічні розкопки, позаяк свого письма скіфи не мали.

Скіфська культура була тим новоутворенням, яке виникло завдяки складним етносоціальним процесам у євразійських степах.

За культурно-господарським типом скіфська культура належала до кочової (точніше - напівкочової) скотарської.

Лісостепова зона скіфських часів була заселена різноетнічними племенами: неври на Правобережжі, гелони і будини на Лівобережжі. Геродот згадує про калліпідів-елліно-скіфів, тобто, змішане греко-скіфське, не кочове плем'я.

У середині V ст. до н.е., після підкорення лісостепу і вздовж Дніпра вже мешкали напівскіфські етноси - скіфи-орачі та скіфи-землероби. Різниця між ними полягала в тому, що перші культивували злаки для власного споживання, а другі на продаж.

На формування синкретичного характеру скіфської культури вплинули контакти цих племен з грецькими містами-державами, що з'являються в VII ст. до н.е. в Північному Причорномор'ї, а також з Китаєм і Персією.

Третя чверть V - кінець IV ст. до н.е. - період розквіту скіфської держави, що тривав майже століття і закінчився наприкінці IV ст. до н.е. глибокою кризою.

Основним заняттям царських скіфів - провідного племені в скіфській державі було кочове скотарство. Розводили коней, велику та дрібну рогату худобу. Внаслідок цього, стаціонарних будівель у скіфів не було. Геродот писав, що житла у них на візках. Інші античні автори повідомляють, що найменші візки бувають чотириколісними, а інші - шестиколісними.

Вже на початку IV ст. до н.е., на поселеннях степового Подніпров'я фіксуються постійні житла. Це двокамерні напівземлянки з округлими приміщеннями, де розміщувалося відкрите вогнище та земляні лави по периметру.

Іноді трапляються наземні однокімнатні споруди, округлі в плані. У деяких поселеннях Подніпров'я зафіксовані прямокутні в плані землянки (поселення біля с. Первомаївка на Херсонщині та Лиса Гора біля м. Василівка Запорізької обл.). Основним матеріалом для виготовлення цих будівель були глина і дерево.

До наших днів дійшли відомості про одяг скіфів. Чоловіки носили куртку з поясом та штани на взірець шаровар, м'які чобітки, шапки з гострим верхом.

Жінки - широку довгу сорочку, яка доповнювалася різними деталями.

Прикраси - браслети, перстні, гривни, оздоблені пояси носили не тільки жінки, але й чоловіки.

Вірування скіфів відносились до політеїзму, тобто існувала віра в багатьох богів. Геродот називає сімох скіфських богів, яких він ототожнював із грецькими богами. На чолі пантеону стояла богиня Табіті (Гестія) - охороняла вогнище та житло (саме ім'я Табіті означає "та, що зігріває"). Далі Папай (Зевс) та його дружина Алі (Гея) - божества неба і землі, союз двох стихій - джерело життя. Далі Гойтосір (Аполлон), Аргімпаса (Афродіта), Галімасад (Посейдон).

Арей - молодший з богів, але в житті Скіфії його культу належала провідна роль. Геродот пише, що на честь Арея проводилися щорічні жертвоприношення. По всій Скіфії споруджувалися велетенські чотирикутні жертовники з хмизу, на верхівці яких був укріплений старовинний залізний меч (символ Арея). Цьому мечу скіфи приносили в жертву овець та коней.

Високого рівня у скіфів досягло ювелірне мистецтво. На парадному посуді, кінському спорядженні, головних уборах та одязі бачимо характерні зображення тварин - ведмедя, рисі, бика, коня чи кози. Часто це символ-мітка: ратиця хижака, пильне око або потужне крило птаха, гостре ікло або пазур хижака. Саме зображення тварин чи характерних для них частин тіла, дало назву особливій течії в декоративно-прикладному мистецтві "звіриний стиль". Основним матеріалом для виготовлення творів скіфського мистецтва були кістка, ріг, бронза, срібло, золото, залізо тощо.

До шедеврів світового мистецтва належить золотий гребінь із кургану Солоха (Запорізька область). Верхня частина гребня прикрашена динамічною батальною сценою за участю трьох воїнів ймовірно скіфських воєначальників. Дослідники припускають, що автор цього твору був вихідцем із грецького місцевого середовища і, прекрасно оволодівши художніми засобами античного мистецтва, знав і степову атмосферу життя кочівників.

До відомих у світі шедеврів скіфського золотарського мистецтва належить кубок із кургану Куль-Оба - виготовлена із сплава золота з сріблом ваза. На верхній частині вази зображені сцени з життя скіфів, нижня частина заповнена вертикальними жолобками у вигляді вузьких пелюстків.

Сьогодні чи не найвідомішим у світі зразком мистецтва скіфів є золота пектораль із кургану Товста Могила - нагрудна прикраса ритуального характеру. Розділена на три смуги - зооморфну, рослинну і антропоморфну пектораль є яскравим прикладом греко-скіфського ювелірного мистецтва. Особливо майстерно виконана композиція із зображенням двох напівроздягнутих скіфів, котрі стоять на колінах і тримають сорочку з овечого хутра - золоте руно.

Вражає досконалістю прикрашений фігуркою вепра кинджал з експозиції Національного музею історії України.

До наших днів дійшли взірці скіфської скульптури - виконані з граніту, пісковику чи вапняку, воїни у бойовому обладунку. Цей образ володаря причорноморських степів у ІП-ІІ ст., до н.е. ставили на могилах у Степовій Скіфії.

Знайдені в Неаполі Скіфському (столиця скіфської держави) терракотові статуетки і бронзові фігурки грецьких богів (Деметра, Кора, Афродіта, Гермес, Зевс) належать до предметів імпорту, але деякі з них, імовірно, виготовлялися на місці за античними зразками. Відомі й примітивні зооморфні та антропоморфні фігурки, ритуальні "хлібці", які свідчать про поширення місцевих землеробсько-скотарських культів.


17.10.2010


Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.
Комментарии
Аватар
Введите ваше имя: Заполните, или авторизуйтесь
Введите код:
Осталось 1000 символов. «Правила» комментирования
Нет комментариев