Osvita.ua Высшее образование Рефераты Культура Еллінізм як грецька духовна культура
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Еллінізм як грецька духовна культура

Еллінізм – це грецька духовна культура, яка вбирала деякі риси східних культур, що відповідали духу соціальних змін в Греції у період після смерті Александра Македонського

Після смерті Александра Македонського (323 до н.е.) його імперія розпалася на окремі царства: Єгипет (монархія Птолемеїв), Сірія (монархія Селевкідів), держави Малої Азії і Македонії. Загальний зміст цих грандіозних соціальних процесів полягав в об'єднанні узбережжя і глибинних районів материка, а також створенні єдиного економічного простору для різних сформованих культур. В основному на всіх етнічних територіях збереглася місцева влада за умови, що вона визнає свою залежність і регулярно виплачує данину.

В умовах безперервних воєнних дій, коли життя цілих країн перебувало в залежності від індивідуальності і таланту полководця, в масовій свідомості став переважати суб'єктивно-ідеалістичний підхід в оцінці громадського життя, тепер знову ідеалом служила не громадянська норма і абстрактний збірний образ, а конкретна видатна особистість. Уже наприкінці IV ст. до н.е. афіняни обожнювали в буквальному значенні своїх царів-благодійників, зводячи їм статуї і вівтарі, засновуючи щорічні свята на їх честь і т.п.

Відбувається подальший поділ мистецтва на жанри. Виділяється декоративно-парадний жанр — багатофігурні пишні рельєфи і композиції колосальних масштабів (Колос Родоський). Іноді, коли подія мала виняткове суспільне значення, художня уява створювала шедеври експресивно-героїчного плану. Така «Ніка Самофракійська» — статуя богині-переможниці, споруджена на честь розгрому флоту Птолемея. Струнка фігура в шатах, що розвіваються, немов злетіла з небес на ніс корабля, встановленого на скелі високо над морем.

В основному цей жанр розвивав прийоми, що використовував Лісіпп з Сікіону, останній скульптор класики і перший скульптор Еллінізму (часів правління Александра Македонського). Він умів передати індивідуальне, характерне в людині і одночасно підкреслити самостійне виразне значення скульптурної форми. Його захоплювало чергування світла і тіні, закладена в скульптурі можливість змінювати образ в залежності від точки, з якої дивиться на неї глядач (Лісіппа можна вважати першим імпресіоністом в скульптурі).

Саме ці прийоми, що створюють ілюзію руху в нерухомих фігурах, блискуче реалізовані в статуях Афродіти Мілоської (III-II ст. до н.е.) і Аполлона Бельведерського (Леохар, 340 до н.е.).

Скульптура поступово відходить від монументалізму, стає по-своєму більш інтимною, створюються образи чарівних пухких дітей, розвивається дрібна пластика, з'являються камеї — синтез пластики і ювелірного мистецтва, садово-паркова архітектура (особливо в Александрії Єгипетській).

Шедевром античної скульптури є фриз храму-вівтаря Зевса в Пергамі (180 до н.е.). Горельєф довжиною в 120 м, що зображає битву богів-олімпійців з гігантами, щільно заповнений фігурами в бою. При цьому замість жаху битви фриз передає життєстверджуючий настрій, викликає відчуття гімну.

Кращі традиції Родоської школи втілені в скульптурній групі «Лаокоон» майстрів Агесандра, Афінодора і Полідора (бл. 50 р. до н.е.). Лаокоона, що попередив троянців про підступність греків, і двох його синів душать два велетенські змії. Страждання на обличчі героя, високий трагізм всієї композиції виражають протест проти несправедливості богів, Фатуму. Група виконана в оповідальній манері, з чого можна зробити висновок про її зв'язок з рельєфом храму.

Про це говорить і те, що група призначена тільки для фронтального огляду. Звичайно при цьому скульптура втрачає свою об'ємність, стає рельєфом без фону. Але автори нейтралізували цей недолік унікальним способом: вони створили просторову перспективу, характерну винятково для живопису. Якщо дивитися на скульптуру з досить великої відстані, здається, що всі фігури знаходяться на різному віддаленні від глядача. Виділяються три плани, і в кожної фігури — свій простір руху. Композиція створює відчуття глибини простору в багато метрів.

Але автори продовжили досліди з перспективою. При наближенні до скульптури перспектива просторова зникає, але починає грати свою роль перспектива значеннєва. Фігури синів нарочито зменшені в порівнянні з центральною — Лаокооном. Досягнутий ефект підсилюється ще і за рахунок «руху» останнього; завдяки невеликій сходинці на постаменті він займає більший простір і виразність його посилюється, а фігури синів лише врівноважують рух центральної фігури. Два змії, що оповили тіла трьох героїв — не тільки персонажі сюжету, їх роль в композиції велика: вони перетворюють групу в єдине ціле.

Замкнутість поліса-держави в епоху Еллінізму змінилася відкритістю міста, що належить великій імперії. Центром його стає не храм, а адміністративні будинки і торговельні портики, що оточували агору. Вздовж широких, пересічних під прямим кутом вулиць стояли багатоповерхові дохідні будинки з вікнами на вулицю, будинки багатіїв з колонадами, будинки без вікон з внутрішнім двориком. Місто менше зв'язане старими містобудівними традиціями, воно більше підлегле рельєфові місцевості, природні схили стали використовуватися для спорудження терас — можна говорити вже про появу міського пейзажу.

В будівництві храмів переважав іонічний ордер, велике поширення одержали круглі храми, з'явилися відкриті вівтарі (як, наприклад, той самий Пергамський вівтар). Як будівельні матеріали широко використовувався камінь і сирцева цегла. Найбільш великими і технічно досконалими були громадські будинки і споруди: храми, гімнасії, булевтерії (будинки міських рад), театри, стадіони, іподроми, портові споруди. До останніх відносився Александрійський маяк — зарахований до семи чудес світу. Маяк був споруджений в 280 р. до н.е. на острові Фарос в гирлі Нілу і в висоту сягав 135 м.

На його вершині була встановлена бронзова статуя Посейдона заввишки 7 м. Під куполом маяка горіло багаття, дрова для якого піднімали по гвинтовому пандусі на ослах. Маяк, відомий нам з опису арабів, являв собою триступінчасту вежу. Він служив також спостережним пунктом, метеорологічною станцією і фортецею з гарнізоном. Александрійський маяк у перебудованому вигляді проіснував до XIV ст., потім був зруйнований внаслідок землетрусу.

Свідченням технічних досягнень стародавніх греків було ще одне з семи чудес світла — Колос Родоський, статуя бога Геліоса, що представляла собою позолочену бронзову на залізному каркасі фігуру висотою 32 м. Колос був споруджений на початку III ст. до н.е. при вході в гавань міста Родос. Всіх, що бачили статую, вражали не її художні вартості, а інженерна майстерність його творця — Хареса з Ліндосу.

В інтелектуальному житті імперії велике значення одержали грецькі (класичні) традиції і, головне, знання їх, «ученість». В усьому елліністичному світі одержала поширення розмовна грецька мова — койне. Однак в сфері духовного життя намітилося різке розшарування. Основна маса населення захоплювалася спортивними видовищами (подвоївся амфітеатр навколо арени — народилася форма сучасного стадіону); зі сценічних жанрів особливу популярність придбала комедія ситуацій і характерів; трагедія стала тяжіти до благополучних кінцівок (Медея щадить дітей, Антігона ховається і т.п.).

Елітарна культура віддавала перевагу книжним формам, з'явилися драми для читання, а не для постановки. Оскільки красномовство в умовах монархії і бюрократії втратило своє суспільне значення, розцвіла поезія (але остаточно втратила зв'язок з музикою). Велике поширення одержує трохи штучне новаторство, але дійсно розвиваються лише жанри, слабко розвинуті в греків: епіграма, ідилія (пейзажна лірика), буколіка (сцени з «пастушачого» життя). Загальне ретельне вивчення грецької мови і класичних зразків культури привело (зокрема, александрійських знавців) до створення філологічних наук.

Тут необхідно відзначити, що грецька культура в різних регіонах сприймалася неоднозначно. В східному Парфянському царстві прийняття грецької культури було просто неможливим. Іудеї відносилися до неї як до культури поневолювачів, повстання Маккавеїв в 165-142 рр. до н.е. було спрямовано в першу чергу саме проти греків. Римляни прийшли в елліністичний світ для багатьох не як поневолювачі, а як миротворці.

Література

1. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. - М., 1990.

2. Тойнбі А. Дж. Дослідження історії: У 2 Т. - К., 1995.


16.10.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!