Osvita.ua Высшее образование Рефераты Культура Українська культура у світі
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Українська культура у світі

Вітчизняна культура як така у світі майже не представлена. Очевидно, що пекучою проблемою культури є її недостатнє фінансування. На щастя, Парламент нарешті повертається до невирішених проблем у сфері культури

Поняття "культура" складне і багатогранне. Чимало філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латинського походження і означає "обробіток", "догляд".

Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106—43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетворенню природи на благо людини, а з іншого, — засіб удосконалення духовних сил людини, її розуму.

Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з досконалістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" набуває самостійного наукового значення.

Німецький філософ XVII ст. Й.Рейдер відстоював ідею історичного прогресу людства, пов'язуючи його з розвитком культур. Він підкреслював, що творення і засвоєння набутої людством культури є необхідною умовою становлення людини, її "другим народженням".

Український філософ Г. Сковорода вперше поставив питання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у символічній формі.

Сьогодні не існує загальноприйнятого визначення культури. У світовій літературі можна знайти більш як 500 визначень поняття "культура". Ось деякі з них:

  • Культура — все те, що є результатом людської історії.
  • Культура — як міра людяності людини.
  • Культура — все те, що людина створила власним розумом, а не отримала від природи.
  • Культура — це матеріальний і духовний прогрес як індивідів, так і різноманітних соціально-національних спільнот.
  • Культура — водночас історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражених у матеріальних і духовних цінностях, створених самою людиною.

Традиційно розрізняють два основні напрямки культури — матеріальний і духовний, — відповідно до двох головних сфер людської діяльності — матеріальної і духовної. Матеріальна культура охоплює всю сферу виробничої діяльності людства та її результати: як знаряддя праці, житло, предмети повсякденного побуту, одяг, будівельні споруди, засоби зв'язку, пам'ятники і монументи тощо. Духовна культура стосується області свідомості, пізнання, моралі, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури та інших сторін духовної діяльності людини. Сюди також належать релігія і міфологія, світоглядні, політичні, моральні та інші уявлення людей. Між матеріальною і духовною культурою існує тісна органічна єдність.

Будь-яка абсолютизація чи недооцінка матеріальної або духовної сторони культури надзвичайно збіднює її як багатогранне і цілісне явище.

Структура культури являє собою цілий макросвіт. Вона охоплює освіту, науку, мистецтво, літературу, міфологію, мораль, політику, право, релігію. При цьому всі її елементи взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему такого складного явища, як культура.

Також визначається певна типологія культури відповідно до її носіїв. Залежно від цього необхідно виділити світову і національну культури. Світова культура — це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету.

Національна культура уособлює надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного окремого суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя і діяльності народу. Так, зокрема, виділяють національні культури — українську, російську, французьку та ін.

Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та іншими народами. В результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення. І як наслідок — різні культури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різноманітнішими.

Щодо української культури та її місце в світових процесах, то в урядовій програмі “Назустріч людям” одним із завданням було виголошено наступне: «Українська культура у світі. Вихід у світовий цивілізаційний простір». Українська культура має стати впізнаваною у світі. МЗС дбатиме про подолання нинішньої відірваності української інтелектуальної та творчої еліти від основних мереж і каналів міжнародного спілкування, сучасних цивілізаційних процесів.

Міністерство також сприятиме створенню організаційних засад та започаткуванню діяльності інформаційно-культурних центрів України. У рамках конкретних зовнішньополітичних популяризаторських акцій МЗС буде пропагувати за кордоном кращі надбання культурної спадщини України. До пріоритетів належатиме робота з повернення українських культурних цінностей, насамперед тих, які становлять виняткову державну та історичну цінність для України.

Що ж маємо насправді? Вітчизняна культура як така у світі майже не представлена (хіба що трішки завдяки гастролям хору Верьовки чи ансамблю Вірського, але треба розуміти, що іноземці не трактують ці ансамблі як культуру, а радше як розвагу-екзотику).

Щоправда деякі наші співаки, художники і навіть оркестри виступають по світу? Однак виступати успішно це ще аж ніяк не визнання. Тих виступів мізерна кількість — що для нашої держави взагалі нічого.

А високою культурою, якою пишаються у світі, вважаються симфонічні оркестри, що гастролюють із відомими солістами, оперні театри, грандіозні виставки в музеях, у галереях, театральні постановки, кіно та визнана література — і це все рухається по всій Європі й Америці, якщо не по світу. А де ми? Клопочемося в садочку під черешнею про «відродження». Скажімо, попередня міністр культури у своєму звіті за 100 днів подає єдину і найголовнішу програму у сфері музики — «Культура великого народу починається з душі маленької дитини», — спрямовану на розвиток дитячого мистецького виховання. Тим часом українська симфонічна музика (а вона високо професіональна) взагалі не звучить у світі...

Уперше в нашій історії взагалі маємо можливість вивести українську культуру в світ. А говоримо лише про пісню і дитяче виховання... Воно також потрібне, без сумніву. Але які наші пріоритети? І на якому рівні?

Міністерство культури України протягом багатьох років перебувало далеко від радянської столиці в такому собі статусі провінціалки. Після здобуття незалежності, на жаль, так нічого не змінилося. Попереднім міністерствам культури було зручно залишатися традиційно провінційними. І перебували вони в стані глибокого летаргійного сну (хоч інколи треба було пробудитися, щоб знятися в кіно). Здається, що це традиційне нерозуміння і трактування культури суспільством і її чиновниками як щось неповажне, але над яким обов’язково слід поплакати, залишилося, особливо, коли до культури ще причепили туризм. (Як можна ці дві галузі ставити нарівні?)

Отож, пріоритетом повинен бути вихід української культури у світ. Але, борони Боже, не в стилі «День України в…» Це суто радянський винахід, який, окрім пострадянських країн, ніде не практикується.

Входження вітчизняної культури до Європи може відбутися виключно професіонально в певних галузях — у поодиноких музеях, галереях, на театральних чи концертних сценах, у кіно... Це довготривалий проект, у якому всі галузі української культури могли б достойно показати себе в європейських (і не тільки) державах, у друкованому (книжки, альбоми) і в живому (вистави, концерти) вигляді. Для успіху цим проектом повинні займатися професіонали найвищого рівня зі знанням іноземних мов, які зможуть налагодити особисті зв’язки і контакти.

Ось головне: нам треба перейти до глобального осмислення нашої культури, не обмежуючи її тільки внутрішнім споживанням.

Очевидно, що пекучою проблемою культури є її недостатнє фінансування. Цю універсальну проблему можна вже сьогодні починати розв’язувати американським чи європейським способом (які, до речі, однакові). Треба спробувати вчити людей, як можна заробити гроші на свої заклади чи колективи. Це створення товариств волонтерів, а потім наглядових рад.

Це, до речі, звичайна світова практика. 30 років роботи в американській музичній сфері у Нью-Йорку показали мені, як може розвиватися культура в країні, де немає мінкульту. Знаю, що читач миттєво заперечить: там законодавство сприяє вкладанню грошей у культуру. Однак річ не тільки в цьому. Законодавство — ще не все. Там є те, що у нас, на жаль, відсутнє — прагнення розвивати культуру, бути причетним до цього процесу, значною мірою завдяки праці величезної кількості волонтерів (очевидно, безплатно). Це модно: від найнижчих до найвищих щаблів суспільства, — віддавати свій час саме культурі, щоб не читати «Відвідувачів — черги, а грошей немає. … Чого бракує київським музеям».

Бажаючи все контролювати, радянська влада впровадила паралізуючу систему абсолютної залежності від держави, відбираючи найменший прояв ініціативи. Заходжу до Музею народного і прикладного мистецтва у Лаврі показати гостям український народний одяг, який, на мою думку, є шедевром мистецтва. Ледь блимають дві лампочки високо під стелею — а решта всі згаслі! Запитую, в чому річ. «Нема грошей на лампочки!» Чого тоді відкривати музей — як побачити розкішні кольори народного одягу без світла? Це сама без­порадність і приклад пасивності, нечуваної в ринкових умовах…

Радянська система роботи в культурі, за якою ми працюємо, полягає в тому, що держава дає гроші на якийсь захід — захід виконується — гроші використовуються, але ніхто не думає про доцільність. Яка користь із того заходу? Чи вартий він тих витрат? А якщо зал лише наполовину заповнений — нікого це не турбує. Недавно була на одному з концертів «МюзикФесту». Разом із симфонічним оркестром виступав хор «Думка». На сцені було більше людей, ніж в залі… Був четвертий концерт цього дня. Якого можна сподіватися результату? Чи це раціональний розподіл фондів? Скільки ми бачили випадків, коли роздаються люксусові запрошення на захід уже після закінчення заходу.

Це означає, що були гроші — і їх обов’язково хоч як треба було використати. Або фінансується ряд фестивалів, які не мають ніякої мети, — просто для приємності… Зате нема грошей підтримати наших уже визнаних митців за кордоном, які стараються вижити в жорстких умовах конкуренції і яким конче потрібні плечі держави. Потрібно переосмислити пріоритети фінансування, бо ця система спонукає до великих розтрат і заохочує безрезультатність.

Справа має інший вигляд, коли починається праця за ринковою системою. Треба людей привчити до того, що держава не може все оплачувати і що заходи треба рекламувати (якнайдешевше, можливо) і, завдяки активному продажу квитків, оплачувати ці заходи. А не як тепер, коли кількість проданих квитків нікого не хвилює, адже захід фінансується державою.

Навіть Китай, відомий державною підтримкою мистецтв, де дотепер ставлення до оперних театрів і оркестрів було таким самим, як і до своїх сталеварень, де продаж квитків і підтримка меценатів не мала ніякого значення, так само як у нас, почав масштабно децентралізувати свої мистецькі організації і поступово зменшувати їм грошову підтримку. Для тренування китайського персоналу в цій зовсім новій ділянці у славетному Кеннеді-Центр у Вашингтоні відбувся двотижневий семінар, де нові менеджери культури розглядали існування трьох стратегічних компонентів: мистецький, маркетинг і фандрайзинг (збір коштів). Голова Кеннеді-Центр, пан Майкл Кайзер, намалював трикутник, поєднуючи ці три компоненти у формі стільця на трьох ніжках, і сказав: «У ринковій економіці стілець не втримається на одній ніжці».

Ми на 40 — 50 років позаду світу в питаннях менеджменту культури. І зрозуміло, що процес переходу на ринкову систему буде тривалий, тому починати його треба вже тепер.

У політиці і в економіці Україна прагне вибороти своє місце в Європі й у світі. На це ідуть великі зусилля і великі кошти. Це саме має відбуватися в культурі. Кожна культурна людина, яка жила за кордоном, підтвердить, як високо шанують там культуру. Україна не одержить визнання країни, гідної вступу до ЄС чи взагалі до Європи, без визнання її культури.

Щоправда сьогодні українська влада обирає стратегію інтеграції культурних взаємин. Поважне місце української культури у світі тепер вважають не менш важливим, ніж політичну та економічну присутність. Днями у Парламенті розглянуть кілька так би мовити “культурних” законопроектів, зокрема і закон про меценатство. Харківський театр “Березіль” та львівський - Леся Курбаса, десятки кіношників, що перемогли за кордоном, Коцюбинський, Тутанхамон та інші сучасні митці. Вони – унікальні, а головне з України. Про них знає світ, тільки не українці.

Визнання за кордоном сучасних українських здобутків у мистецтві трапляються не надто часто. А якщо бувають, то тільки завдяки індивідуальним ініціативам. Українська мистецька присутність у світі – це переважно короткотривалі акції. Про книговидавничу справу та кіномистецтво годі згадувати.

“Колись Україна пишалася в добрі та розкоші”, писав Шевченко. Унікальне “Повчання Володимира Мономаха дітям”, перший у світі юридичний документ “Руська Правда”. Все це було. “Закуток” – місце, де творив Винниченко, ми вже втратили. Щоб цього не сталося із Сарселем під Парижем, що є українським духовним центром, треба вивчати українське мистецтво, в тому числі діаспорне.

До невирішених проблем у сфері культури Парламент нарешті повертається. Адже не існує відомостей про сучасних українських перекладачів, філософів та модифіковані книги. У планах Уряду - створити український телеканал «Культура», який не «крутитиме» російське "мило" чи бойовики, і сприйматиметься у Європі.


05.10.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!