Osvita.ua Высшее образование Рефераты Культура Українська культура як виток візантійської культури
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Українська культура як виток візантійської культури

Візантійське мистецтво сильно вплинуло на українське, і власне на ньому воно зросло й націоналізувалося. Наша іконографія в основі своїй цілком візантійська, хоч і сильно націоналізована

Візантійський вплив на українську культуру був величезний, довготривалий, і він ще й сьогодні помічається в нас на кожному кроці в усій нашій культурі.

Візантія — це мати православної віри, це вона защепила світло віри Христової. Тому зрозуміти нам візантійську культуру — це глибше зрозуміти культуру свою власну, культуру українську, саму нашу душу.

Візантія — це праджерело нашої віри, а тим самим — праджерело нашого українського духа, нашої духової культури.

Українці гордяться тим, що джерело їхньої культури не варварський (на ті часи) Рим, але власне високо культурна, глибоко християнізована Візантія.

І цим ми нічим не понижуємо своєї культури, вказуючи, що вона зродилася на візантійській основі, — ми тільки вказуємо на її найбільше благородне джерело, з якого ми довгі віки пили свою цілющу воду. Усю сприйняту високу культуру ми належно націоналізували, — цебто поєднали зо своєю, чим перетворили в нову українську культуру.

Культура наша до прийняття Православної Віри була мала, була зовсім іншого напрямку, бо була — поганська. Для сусідів візантійців ми, руси-українці, були чистими варварами. Напр. Патріярх Фотій в своїх Оміліях 51 і 52-ій 860 року зве русів: "Руси — це скіфський і брутальний народ", "народ невідомий (нам) і безчисленний, варварський, кочовий".1 І довгі віки, з кн. Володимира Великого починаючи, Русь-Україна сильно пильнувала переймати й собі високу культуру свого могутнього сусіда, Візантії, а тим самим перестати бути варварською. Усе найголовніше в нашій культурі взяли ми з Візантії.

Візантійська культура була велика й глибока, на ввесь тодішній світ славнозвісна, і тому нема нічого дивного, що кн. Володимир так прагнув її прийняти, і охрестив Україну року 988-го в візантійську Православну Віру. Що кн. Володимир Святий прийняв саме візантійську Православну Віру, у тому була його глибока історична мудрість і Божа опіка над нами, — тим ми зберегли себе, як слов`янську націю, набувши собі відповідну нам по духові Східню Віру й культуру, найкращу на той час у світі.

Коли б ми прийняли були Католицтво, то нас би до останку поїли такі "варварські" напасні народи, як німці, угорці, поляки. Німці, і взагалі католики були й є запеклими ворогами слов`ян, і вони винародовили б Україну-Русь і проковтнули б її, як це вони зробили, скажемо, з лужичанами й ін. північними слов`янами.

Візантійський вплив на Україну був надзвичайно сильний, і з часом захопив у нас увесь народ, усі його класи, тоді як пізніший західній вплив захоплював у нас головно саму інтелігенцію, мало поширюючись серед народу, бо він не відповідав його духові. І вплив цей був дуже давній.3

"Хоч візантійський вплив не захоплював всієї людини, не позбавляв її своїх національних ознак, зате він у своїй ланці захоплював усе населення згори додолу, з однаковою силою просякав в усі його класи. Він, цей візантійський вплив і надавав давньому громадянству таку духову цілість".4

Це високої ваги свідчення, бо це ключ до зрозуміння української душі, української духової культури. Тієї культури, на якій ми зросли й навіки позосталися в ній. Позосталися всі, хоч дехто й змінив пізніше свою Віру.

Ще А. С. Хомяков свого часу правдиво твердив, що на Заході основою всього життя було протиріччя культури завойовників і культури римської. Зовсім інше було й є на Сході: слов`янський світ сприйняв Православіє через Візантію, і такого протиріччя не мав, і тому вільно й недоторканно зберіг звичаї своєї глибокої давнини.5 А коли б ми прийняли були Католицтво, то чужа культура цілком би вбила нашого слов`янського духа.

Першою піддалася візантійським впливам українсько-руська інтелігенція (посли, військові, купці), піддалася ще до часу кн. Володимира Великого. Вищі класи добре знали візантійську культуру, бо мали безпосередні зв`язки з Візантією, — і легко переймали ЇЇ.

І коли Великому Князю Київському Володимирові,довелося остаточно вирішувати справу нової Віри, він пішов за тим, що в Україні давно вже було, — за найкращою Вірою в світі, за Візантійським Православіем. Зроби він інакше, мав би революцію в Києві.

Як Україна прийняла Православіє, то довгі роки в Києві сидів голова Української Православної Церкви, що мав титул:, "Митрополит Київський і всієї Руси", а він був грек, візантієць. Греками були спочатку й деякі Єпископи, що підлягали Митрополитові. Це були справжні культур-трегери на Сході, які переносили візантійську східню культуру на Русь. І ця культура легко тут защіплювалася, бо була "сродна" нам духом своїм, була культура східня, а не чужа західна.

Візантійські політичні концепції впливали на політичне мислення середньовічної Європи аж до XII ст.; своїми символами влади — скіпетром, короною, державою, золотою висячою печаттю — західна Європа завдячує Візантії. Не лише мозаїка в соборі св. Софії в Києві, а й мозаїки у Римі, в соборах св. Марка у Венеції (XIII ст.) та в Торчелло під Венецією (XII ст.), в норманських церквах Палермо чи його околиць (XII ст.) — все це було наслідуванням візантійського мистецтва, а деякі з цих мозаїчних композицій були виконані візантійськими майстрами.

Українське Духовенство легко пішло за новою культурою, і часті були випадки, коли воно вивчало й грецьку мову, а тим самим набувало змогу міцно приймати візантійську культуру, релігійну й світську.

Прикладом цього є твори Митрополита українця Іларіона, написані в першій половині ХІ-го віку, — вони ясно показують, як глибоко вже прийнялася в нас православна грецька культура, і якою високою вона вже була. У "Слові про Закон і Благодать", між іншим, Іларіон пише: "Вся страни, і гради, і людіе чтуть і славять коєгождо їх учителя, іже научиша Православной Вір и". Це ясний доказ, що ми прийняли Православну Віру, бо Митрополит зве так свою Віру через яких 40 літ по прийнятті її з Візантії Володимиром Великим р. 988-го.

Нагадаємо тут також і про відомого нашого письменника XII в., Митрополита Клима Смолятича, який у своїх творах покликувався на твори Гомера, Аристотеля й Платона, цебто, який глибоко сприйняв нову високу культуру, і пересаджував її на українську землю.

Переклади грецьких творів на русько-українську мову появляються в нас ще від початку нашого Православія, і з часом збільшуються.

І цікава річ: Митрополити-греки довго проживають у нас у Києві, по 1299-ий рік, аж до занепаду Києва через руїну татар. Сидять досить тихо, сіючи православну культуру, сидять спокійно, і їх легко сприймають в Україні. І тільки два рази за цей предовгий час (988-1281) був обраний Митрополит українець, а не грек. А не прийняти Митрополита грека Великим Князем Київським було легко, бо та Візантія була далеко й заступитися реально не могла. Однак в Україні цього не робили, бо видно в той початковий час Митрополит грек таки надавався до своєї ролі, добре виконував свою працю.

Візантійський вплив міцно охопив усю нашу культуру, як церковну, так і світську. Увесь церковний побут, усі церковні Богослужби, усі церковні обряди, календар, церковні книжки, — усе це було занесено з Візантії в Україну, і тут міцно сприйняте. І все церковне візантійське життя так само переноситься й до нас. Увесь сонм Святих сприйняли ми з Візантії.

Скрізь по Україні поспішно будуються святі Храми, а будують їх князі, бояри й багатші люди, — за прикладом Візантії. Як у Костянтинополі ще з часу ЮстинІяна сяяла на ввесь православний світ Свята Софія, Премудрість Божа, на подобу її повстав і в нас року 1037-го за вел. кн. Ярослава Мудрого славний Собор Св. Софії в Києві, — наша гордість і наша найбільша Святиня, — і Собор цей сяє. на всю Україну й тепер, хоч і в окупантських руках, голосно засвідчуючи про нашу духову єдність з давнім Костянтинополем, з його славною Софією.

Любов до чернецтва дуже рано перенеслася з Візантії в Україну, і вона рясно вкрилася монастирями, які відіграли в нас велику культурну й християнізуючу роль. Монастирі були в нас у великій пошані, і в них часто кінчали життя своє наші князі, бояри та взагалі видатні люди, як то було і в Візантії. З Візантії ж прийшла до нас звичка насильно постригати в ченці невгодних князів, княгинь та бояр.

Спосіб управління державою, а власне самодержавність, монархія, цей спосіб прийшов, в Україну з Візантії, і його добре наслідували перші українські князі, особливо Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах і ін. І доки Україна належно наслідувала в цьому Візантію, вона була велика, могутня й єдина; а як тільки перейшла до нас т. звана удільна західня система, Україна обезсиліла й упала.

Родинні відносини, родинне візантійське право потроху приживалися й у нас, як право християнське. Взагалі візантійське право охопило в нас усе життя, випираючи право поганське.

Підкреслю, що воля жінки принесена до нас з Візантії, — цієї волі не знали інші сусіди наші: ані татари, ані пізніша Московія.

І не тільки сама культура духова: Віра, наука, література, історія, мистецтво, музика й т. ін. переносилася з Візантії в Україну, переносились також культури матеріальна й соціальна, сліди чого позостаються в нас ще й досі. Церковне й державне право наше брало приклад з таких же візантійських.

А вже грецький вплив на мову нашу був надзвичайно великий 6, і він охопив головно релігійне життя та нашу культуру, особливо її термінологію. Наша церковна термінологія у більшості своїй грецька, напр., слова: Літургія, Евхаристія, манастир, Ікона, Тетрапод, Антимінс, Аналой, Біблія, Псалтир, Тріодь, Парастас, Антидор, Ектенія, і довгі десятки т. ін.

Нашою літературною мовою довгі віки була мова церковнослов’янська, — і в ній власне ми й бачимо величезний грецький вплив на всьому, а навіть на душі мови — на складні її.

Церковна і культурна візантинізація більшості балканських слов’ян була подією переломного значення. Вона вплинула на середньовічну і постсередньовічну історію і самих Балкан, і Східної Європи; більше того — наслідки її видимі й нині. Татарська навала в 1240-х рр. спочатку обірвала, а потім підривала контакти східних слов’ян із Заходом, так що їхні еліти повернулися до тієї культурної спадщини, яку мали в 1240-х рр.

Спадщину цю, переважно візантійську, вони хоч і зберігали, і розробляли, але мало чим збагачували. Україна й Білорусь, що відкрилися західним впливам дещо раніше ніж інші східнослов’янські території, поступово, зокрема від половини XIV ст., підпадали під панування католицької Польсько-Литовської держави. Але й тут церковна унія, укладена в Бересті 1596 року, дійшла до втілення аж через двісті п’ятдесят років, та й то з обмеженим, навіть із католицької точки погляду, успіхом.

Візантійські впливи доходили до православного слов’янського світу двома шляхами (хоч і не тільки ними) — через церковну ієрархію, світську й чернечу (обидві довший час були переважно грецькими, навіть у Східній Європі), та через двори державних правителів. Отож, наслідували Візантію насамперед у тих аспектах культури, в яких були зацікавлені Церква, держава чи вищі верстви слов’янського суспільства — у письмі, літературній мові, літературі (духовній і світській), у богословських та світських науках, мистецтві (церковному й двірському), в культі правителя, державній ідеології, праві й елементах витонченого способу життя.

Однак вищі верстви середньовічного слов’янського суспільства не були такі рафіновані, як візантійська еліта, тож багато що з візантійської культури не знайшло у них відгуку. Водночас їм довелось освоїти чимало елементарних речей, не завжди з духовної сфери. Більша частина найвченішої візантійської літератури так і залишилась не перекладеною на середньовічну слов’янську мову, зате цибулю (кромид) і капусту (лахана) болгари назвали по-грецькому, так само як серби — яєшню (міґанісана яя). Мистецтво у цьому плані становило виняток: тут слов’яни взяли від Візантії все найкраще, що вона могла дати. Правда, сприйняття мистецтва й не вимагає особливих інтелектуальних зусиль, оцінити його можуть і неофіти. Тим більше, коли все найкраще у мистецтві можна купити за гроші, — як тоді, так і тепер.

З двору та єпископської резиденції запозичені елементи візантійської культури переносилися вниз, в народ. Крім того, прочани, що ходили на прощу до Царгороду, поверталися з дивовижними розповідями про цю пишну столицю та з майстерно виготовленими предметами церковного вжитку; ченці мандрували на гору Афон і відвідували сербські, болгарські та руські монастирі, привозячи зі собою вже готові грецько-слов’янські розмовники (відомий один такий розмовник з XV ст.). Про міру культурного впливу Візантії на православних слов’ян найпоказовіше свідчить літературна мова й література.

Церковнослов’янську літературну мову як знаряддя для поширення слова Господнього серед слов’ян виплекали між другою половиною IX та початком X ст. два покоління візантійських і слов’янських місіонерів.

Вона ж стала знаряддям для перекладів з грецької. При тому, що до нас дійшло кілька оригінальних творів, написаних по-слов’янськи першими учнями святих Кирила і Мефодія, та кілька уривків, що, можливо, належать перу самого св. Кирила, все ж літературна діяльність слов’янських апостолів та їх прямих послідовників полягала насамперед у перекладах грецьких текстів — уривків обох Заповітів для церковних богослужінь (невдовзі, хоч точно невідомо коли, з’явився і повний переклад Святого Письма), богослужбових книг, патериків, себто повчальних висловів різних ченців-пустинників, кодексів канонічного та цивільного права.

У мовах православних слов’ян нараховується безліч лексичних запозичень із грецької. У болгарській мові їх близько тисячі чотирьохсот, у російській і сербській — близько тисячі, в українській — дещо менше. Найбільше з них припадає на сферу християнської термінології, зокрема на церковні звання, обряди і церемонії, будівлі, назви літургійних пісень і текстів, календарних місяців. Мова законів, суду, адміністрації, освіти, війська теж переповнена запозиченнями з грецької. У менш піднесеній сфері грецька мова забезпечувала слов’ян термінами з рибальства і мореплавства, торгівлі, монетарних та метричних одиниць, сільського господарства, садівництва і, зрештою, термінами більш цивілізованого побуту.

Греки по всьому світі розносили свою організовану огородну та садівничу культуру, і це від них пішли такі наші слова, як: вишня; черешня й багато інших. І взагалі ми багато сприйняли з візантійського городництва та садівництва.

Треба підкреслити, що візантійський вплив і був такий, що він не вбивав свого національного. Крім того, усе візантійське ми глибоко сприйняли душею й тілом, і воно стало нашим рідним. І тому візантинізм це не тільки душа нашої Православної Віри, але це й душа нашої культури, наших звичаїв, а тому це й душа кожного українця, якого б віровизнання він не був. Православні обряди наших Свят, які виробила на візантійській основі наша Православна Церква (напр. кутя, храмові празники й ін.), остаються обрядами спільними всім українцям, в тому й неправославним.

Візантійське мистецтво сильно вплинуло на українське, і власне на ньому воно зросло й націоналізувалося. Наша іконографія в основі своїй цілком візантійська, хоч і сильно націоналізована.

Використана література

1. Асеєв Ю. Архітектура Київської Русі. К., 1969.

2. Беровський Я. Походження Києва. К., 1981

3. Києво-Печерський патерик. К., 1991

4. Культура і побут населення України: Навч. Посіб. К., 1991.


05.10.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!