Osvita.ua Высшее образование Рефераты Культура Культурний розвиток України у складі Литовсько-Русської та Польської держав
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Культурний розвиток України у складі Литовсько-Русської та Польської держав

Високий рівень духовного життя й культури, успадкований від Київської Русі, правив за приклад інтелектуальної організації суспільства для литовської шляхти. І саме ця обставина зумовила визнання нею спадкоємності Київської держави

Розвиток української культури в XIV — XVI ст. органічно пов'язаний з історичними обставинами на землях України-Русі, яка тоді входила до великого князівства Литовського (це — Галицько-волинська Русь, Київське князівство і Чернігове Сіверщина): під владу угорських королів потрапило Закарпаття. Кревська унія 1385), закріпила об'єднання Литви з Польщею, надала право володіння польській шляхті українськими землями, тим самим узаконила експансію латинської культури на кілька віків.

Позитивним моментом в цьому процесі відзначимо входження українських земель в коло західної цивілізації-Однак за умовами Кревської унії Польща повела тотальний наступ на українську культуру, віру, звичаї, традиції, відкривши шлях колонізації України.

Неймовірно тяжкою для українського народу була перша половина XV ст. через щорічні напади татарських орд. Це негативно позначилось на економічному і культурному поступі України. Походи Менглі-Прея в 1478 р. спустошили Київщину, через чотири роки було нещадно пограбовано Київ і знищено його святині. Така ж. доля спіткала Черкаси, Полісся. Волинь. У XVI ст. Україна вступила руїною.

Люблінська унія (1569) узаконила політику національного, релігійного Й соціального гноблення українського народу, що в свою чергу спричинило відкритий супротив, збройний протест православного населення. Оборонцем старої руської віри, звичаїв стає козацтво, період становлення якого припадає на середину XVI ст.

Своєрідний характер культурного життя України XIV—XVI ст. і зумовлений тим, що народ з втратою державності, роз'єднаний державами-завойовницями і приречений виключно на роль виконавця чужої волі, був позбавлений можливості вільно, розвивати свої інтелектуальні та творчі здібності. Починаючи з XIV ст., вся духовна енергія українського народу спрямовувалась на те, щоб довести свою життєвість, прив'язаність до традицій національної культури. ЇЇ поступ перебував у зв'язку зі складними реаліями, що іноді суперечили суспільно-культурному розвитку.

Значення козацтва в культурному поступі українського народу

Українське Бароко XVII століття нерідко називають козацьким. Це, звичайно, перебільшення, але якась частина істини у такому визначенні є, бо саме воно, козацтво, було носієм нового художнього смаку.

Відомо чимало видатних творів архітектури і живопису, створених на замовлення козацької старшини. Але козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.

Козацькі думи, козацькі пісні, козацькі танці, козацькі літописи, ікони, козацькі собори — все це не порожні слова. За ними — величезний духовний досвід XVII — XVIII століть, значну частину якого пощастило втілити у своїй художній діяльності саме козацтву. Все це залишило в культурній свідомості народу найглибший слід. А краса козацького мистецтва породила легенди про золоте життя під булавою гетьманів, про козацьку країну тихих вод і світлих зір. (Така легенда покладена, наприклад, в основу поеми В. Мисика «Гетьманівна»).

Церковні братства та їхня культурно-просвітницька діяльність

Історія створення братств сягає давніх часів. Ще в Іпатіївському літопису за 1134-1159 рр. є згадка про "братчини", але до XV ст. вони не набули значного поширення.

Діяльність братств активізувалась у XV ст. Це зумовлювалося пожвавленням релігійного життя, реформаторськими рухами в Європі, особливо гуситськими, економічним збагаченням мешканців міст, яким Магдебурзьке право дало можливість створювати цехові організації. Останні спочатку були суто світськими, а невдовзі набули яскраво вираженого релігійного забарвлення, їх головна мета полягала в обороні своєї батьківської. віри. Найстарші з братств Львівсько-Успенське (1439р.) та Вілснсько-Кушнірське (1458 р.ї.

Стан православної церкви на той час був не кращий. Духовенство, особливо нижчих ланок, було малоосвічене, а його вплив на прихожан -мізерний. Вища церковна влада більше дбала про свої статки. Приблизно таку ж картину спостерігаємо і в католицькій церкві, але завдяки реформаційним рухам, що з 1568 р. Істотно впливають на католицтво в Польщі, вона швидко впорядковується, починають відкриватися школи, до яких охоче йде вчитись і православна молодь.

Братства по-діловому перейняли досвід єзуїтів, активізували діяльність, почали подавати допомогу парафіяльній церкві в оздобленні й організації урочистих богослужінь, на яких роздавали старцям щедру милостиню та пригощали всіх братчиків медом і обідом. Медоварення були державною монополією, але на храмові свята братства одержували право зварити і реалізувити мед, що також давало їм прибуток.

Великого значення братства надавали вихованню, формуванню моральних засад. Братчики не допускали сварок та пиятики, для всіх були обов'язкові дотримання дисципліни, повага та пошана до старших, чесність-та люб'язність до братчиків, так і дорослих людей.

Братства мали свою виборну систему. Старшим братом, головою братства, братом-скарбником, братом-ключником міг бути обраний тільки найдостойніший. За непослух братчики каралися своїм судом, якому надавались королівські привілеї.

Благодійність була нормою життя братчиків, які  різний спосіб допомагали старим, бідним, немічним, хворим, вдовам, сиротам, ув'язненим, подорожнім, виходячи щоразу із своїх можливосте»!. Братства мали свої шпиталі — притулки для тих, хто не мав житла. Вони утримувалися за рахунок благодійних внесків та зборів.

Уже з перших своїх кроків братства зрозуміли, що освіта — краща зброя для захисту своєї віри, дальшої діяльності та утвердження в суспільстві. Тому при всіх братствах відкривалися й активно працювали школи, вихованці яких несли ідеї братства в маси.

При братствах працювали друкарні, зокрема Львівська, Віденська, Київська, Могилівська та інші. Вони залишили помітний слід у культурі свого народу: випускалася різноманітна література, а що найголовніше — підручники.

Братства заохочували самоосвіту серед своїх членів, всіляко допомагаючи в цьому. Вони були вссстановими, приймаючи до лав усіх, хто бажав і міг щось зробити для розбудови української держави, її освіти і культури. Братства проіснували до революції 1917р.

Острозька Академія та Київо-Могильнський коллегіум. К.Острозький, П.Могила, І.Вишенський

Є щось символічне в долі «Острозької спадщини»: онука Василя-Костянтана Острозького Анна-Алоїза Ходкевич заснувала на місці Острозької школи єзуїтський колегіум (1624) і перехрестила кістки батька, Олександра Острозького, перетворивши цю процедуру на своєрідне театралізоване дійство. За свідченням місцевого літописця, «загробний» голос князя просив, щоб його було обернено на католика, бо «віра ліпша римська». Однак не менш символічно й те, що сам «Тренос» написано польською мовою (втім, як і багато Інших антиуніатських творів), а його автор, син ректора Острозької школи Герасима Смотрицького, здобув освіту в єзуїтському колегіумі та кількох західноєвропейських університетах.

Нова українська культура, що формувалася в опозиції наступу католицизму, була відкритою Заходу. Проповідь національної ізоляції, «культурного старовірства», з якою виступив наприкінці XVI ст. пристрасний полеміст, афонський чернець Іван Вишенський, практично не знайшла підтримки. Традиційному церковно-схоластичному вихованню, яке обстоював Вишенський, було протиставлене викладання «семи вільних мистецтв» *, запроваджене, за європейським взірцем, спочатку в Острозі, а потім—у братських школах.

Наступним кроком стало створення Петром Могилою 1632 р. на основі школи Київського Богоявленського братства колегіуму (знаного як Києво-Могилянський), де традиційна для братських шкіл грецька мова значно поступилася місцем латині, котра у Речі Посполитій мала не лише освітнє, а, передусім, практичне значення —як мова судочинства, діловодства тощо. З виникненням колегіуму (який сучасники, за свідченням Боплана, вважали «університетом або академією») за Києвом остаточно закріпилася роль провідного осередку національної культури, де групувалися найкращі інтелектуальні сили суспільства. Піднесенню престижу міста сприяло й відновлення Могилою занедбаних і напівзруйнованих київських храмів (Софійського, Михайлівського, Кирилівського тощо).

Пересопницьке Євангеліє

У книжках, мистецтві їх оздоблення знайшли відображення суспільні обставини, коли відбувся рух до «посполитої» мови та збагачення орнаментики народними мотивами. В пій життєствердній атмосфері «посполитих» книг, що в XVI ст. набули особливого значення, відчутно виявила себе гуманістично-ренесансна світоглядна позиція. Під цим кутом зору вигідно сприймаються видатні пам'ятки середини XVI ст. «Служебник», «Холмське євангеліє» і особливо «Загорівський Апостол» (1554), «Перссопницьке євангеліє», створене (1556— 1561) «пилностю й прилежанием» Григорія, архімандрита Пе-ресопницького «рукою Михайла Васильовича енна протопопн Саноцкого» у Пересопницькому монастирі на Волині.

Закономірним явищем був переклад тексту святого письма «из язика болгарського на мову рускую, то для лепшого виразумленія люду христіанського посполитого». В умовах латинської експансії наголошення на потребі українізації було спробою активної протидії католицизму і мало на меті патріотичне виховання суспільства.

Поява багатьох українських рукописних книг на землях Волині — підтвердження того, що цей регіон протягом XIV — XVI ст. залишався у центрі суспільного життя. У Луцьку литовський князь Витовт здійснив акт коронації (1429); міста Волині охоче заселялися ремісниками та майстровими, розвивалися торгівля, сільське господарство, цехові спілки, пожвавилися культурні осередки.

Автор ілюстрацій «Пересопницького євангелія» невідомий. Можливо, ним був згаданий перекладач Михайло, а можливо, якась інша невстановлена особа. Орнаментальні мотиви Євангелія вражають красою і вишуканістю форм, високим колористичним смаком і композиційною довершеністю. В композиції орнаменту, декорі мініатюр, у характері зображення євангелістів помітні ренесансові впливи, що спостерігалися також у малярській школі західноукраїнських земель. Чарувала мова Євангелія, досить наближена до народної.

«Пересопницьке Євангеліє» — це той вододіл, за яким по один бік стоять традиційні середньовічні цінності, по другий — нові естетичні ідеали з концентрацією уваги на людській особистості. Поза сумнівом, переписувачі і перекладачі книжні мали європейську освіту, цікавилися релігійним і суспільним життям, дбали про розвиток рідної мови. Вони оберігали писемне слово, виступали носіями національної культури, провісниками прогресивних суспільних рухів. Недарма у XV ст. користувався популярністю трактат чорноризця Храбра «О письменах» (X ст.) в якому старослов'янська писемність підносилася на один щабель з грецькою І латинською. Передрук трактату у 1578 р. в Острозі був першим відгуком на книгу П. Скарги (Вільно, 1577), де автор намагався протиставити руській мові грецьку і латинську'. Поруч з офіційною церковнослов'янською у побуті спілкування велося мовою посполитого люду, що не зазнала візантійського впливу. Від часу захоплення турками Царстрада зростає значення так званої словенороської мови.

Розвиток медицини. Медичні школи. Перші дипломатичні лікарі. Церковна медицина. Ю.Дрогобич. Н.Амбодик

Литовці у XIV ст. щодо культури значно поступалися перед придніпровськими слов'янами: вони не мали писемності, вироблених форм державного права, не знали багатьох ремесел, що були відомі слов'янському населенню. Заволодівши величезними західними і південними територіями Русі, що набагато перевищувала Литву кількістю населення, литовці швидко підпали під вплив підкорених. Литовські князі приймають християнство, одружуються з руськими княжнами, руська мова І письмо стають державними. Відновлюються торговельні й культурні зв'язки з сусідніми народами. Складалися відносно сприятливі умови для розвитку культурного життя, зокрема для розвитку медицини.

У XV ст. зруйнований внаслідок постійних нападів золотоординців Київ втратив на деякий час провідну роль у культурному житті українських земель. Таким містом стає Львів.

Уже під 1377 р. в міських актах Львова знаходимо відомості про заснування в місті шпиталю для хворих і бідних. У податковому списку міста за 1405 р. значиться доктор медицини Бенедикт. У 1407 р. в місто проведено глиняними трубами воду, каналізаційні труби було проведено через 70 років, а воду в окремі будинки заможних осіб подано в 1614 р. Головні вулиці міста були бруковані каменем, по околицях вистелені дошками. З 1408 р. в обов'язок міського ката (Іогіог) входило вивезення з вулиць сміття.

В 1444 р. засновано школу «для науки дітей благородних і простих». Перший запис про аптеку датовано 1445 р. Керував аптекою русин Василь. В 1447 р. в міських актах уперше згадується про запрошення для задоволення громадських потреб лікаря з платнею 10 кіп грошів (600 грошів). У 1550 р. міським лікарем працював доктор медицини з Іспанії Егреніус із зарплатою 103 злотих на рік. За тих часів у Львові було три міські шпиталі і два при монастирях. Була в місті також лазня, яку за звичаєм та правом» було звільнено від усяких податків. Школярі та вчителі мали право раз на два тижні користуватися нею безкоштовно. З економічним і політичним посиленням Московської держави виникла потреба в різноманітних знаннях. Цим було зумовлене залучення вчених із споріднених країн, передусім з України Ще до її возз'єднання з Московською Руссю за Богдана Хмельницького, згодом з Білорусії, а також Із Греції та єдиновірних, тобто православних, країн Близького Сходу.

З Києво-МогилянськоЇ академії 1648 р. прибули вчені Єпіфаній Славинецький і АрсенІй Сатановський (про їхню діяльність див. с. 200), з Білоруси—Симеон Полоцький, що став вихователем дітей царя Олексія Михайловича. Пізніше, в 1985 р., приїхали брати Ліхуди з Греції.

Першочерговим завданням запрошених учених було виправлення богословських рукописних книг, у яких траплялося багато помилок, що виникли при повторному переписуванні. Згодом на цих учених покладалися функції «справщиків»—коректорів при виданні книг. 1682 р, у Москві було засновано Слов'яно-греко-латинську академію, з якої пізніше вийшло багато видатних культурних діячів, зокрема Михайло Васильович Ломоносов, а також П. В. Посников — лікар, фізіолог і дипломат). Шумлянський І М, Тереховський розробили проект перетворення госпітальних шкіл на медико-хірургічні училища. За реформою 1786 р., програми медичних шкіл були наближені до програм медичних факультетів, але справжніми вищими медичними закладами вони стали тільки з перетворенням їх у 1798 р. на медико-хірургічні академії, які було відкрито в Петербурзі і Москві.

Плани реформи медичної школи, навчальні програми, штати і навіть сама назва «медико-хірургічна академія» були запропоновані і розроблені професором терапії Григорієм Базилевичем. З його ж ініціативи в госпіталях столиць з навчальною метою було вперше виділено спеціальні клінічні палати для хворих з окремими хворобами.

Нестор Максимович-Амбодик (1744—1812) закінчив Київську академію І Петербурзьку госпітальну школу, одержав докторський диплом у Страсбурзі, Протягом 24 років він викладав уперше російською мовою акушерство в медичних школах Петербурга, написав перший в нашій країні підручник з акушерства, який мав, за тогочасним звичаєм, довгу назву: «Искусство повивання, или Наука в бабичьем деле. в коем кратко, но ясно толкуется, какое детородные женские части строение имеют, каким образом надлежит пособлять беременным при родах, роженицам после родов й новорожденным им младенцам во время младолетства; на 5 частей разделенная й многими рисунками снабженная». Він першим запровадив демонстрування оперативного акушерства на фантомі, виготовленому за його малюнками, увів у практику акушерські щипці.

Нестор Максимович був високоосвіченою людиною. Він написав І видав ще «Врачебное веществословие, или Описание целительных растений...» з прегарними власними малюнками, «Анатомо-физиологический словарь», в якому подав багато нових термінів; підручник з ботаніки, ботанічний словник.

Н. Максиновичу-Амбодику, як і всім тогочасним передовим лікарям, доводилось вести наполегливу боротьбу із засиллям іноземних лікарів, які обіймали керівні посади в державному апараті. Відгук цієї боротьби відчувається у висловлюваннях Н. Максимоаича-Амбодика в його «Врачебном веществословии»: «Хотя врачебная наука єсть повсюду єдиная й та же самая, однако же единоземец, соотчич й друг для болящего лучше, належнеє, вернее, чем неизвестный пришелец иноземец, коему сложение тела, его свойства й род жизни болящего неизвестны». Сміливо для тих часів звучав і епіграф Н. Максимови-ча-Амбодика до його підручника акушерства, як критика політики «всемогутньої самодержиці» Катерини II, яка заселяла кращі землі Придніпров'я, Причорномор'я і Поволжя іноземними колоністами: «Здравый рассудок повелевает больше печися о размножении народа прилежным соблюдением новорожденних детей, чем населением необработанной земли неизвестными пришельцами».

Література

1. Історія культури України.

2. Культура украінського народу.

3. Макаров А. Світло українського бароко.

4. Верхратський С. Історія медицини.


05.10.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!