Osvita.ua Высшее образование Рефераты Культура Загальна характеристика культури ХХ ст.
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Загальна характеристика культури ХХ ст.

У рефераті розглянуто характер сучасної культури, окреслено її контури і виділено основні риси. Для сучасної культури характерні насамперед такі процеси, як індустріалізація та інституціоналізація

Панорама культури ХХ ст. досить барвиста. Зовсім незначна частина населення світу - мисливці та збирачі - є носієм архаїчної культури; більша частина людства перебуває на рівні традиційної, аграрної культури; і лише одна третина з 5 млрд. людей досягла стадії науково-технічної, сучасної культури. Цілком зрозуміло, що внаслідок потужного розвитку засобів масової комунікації та інформації сучасна культура впливає на архаїчну і традиційну культури багатьох народів світу.

Витоки процесу індустріалізації походять з далекого минулого, однак сьогодні цей процес різко прискорився. Зруйнувавши звичаї, пов'язані зі старими формами виробництва, змінивши звички вжитку, відірвавши трудівників від їх ґрунту, індустріалізація релятивізувала культуру як середовище. Нині інформація і різноманітність техніки інформації сприяють посиленню абстрактної раціоналізації колективного життя в цілому. Сюди можна приєднати й такі явища, як прискорене навчання, розповсюдження великих тиражів преси, супутникове телебачення, нові системи аудіовізуальної техніки, зіткнення партій. Все це призвело до створення досить ефективного світу думок - нової фігури культури як горизонту.

Будь-яке суспільство являє собою спадковість інститутів, тобто організованих форм колективного життя, спадкоємність яких утворює сферу. Ці інститути - щось подібне тканині, яка зіткана із звичаїв, звичок, із переплутаних ниток колективної пам'яті. В усіх суспільствах, навіть архаїчних, ця тканина замінюється від різкого чи плавного ходу історії. Процес програмування інституціоналізації культурних змін, котрий почався ще в минулі сторіччя, нині швидко поширюється. Наука і мистецтво стають індустрією, механізм розвитку якої ховається від його творців. Навчання стає все більше формалізованим: школа розповсюджує свій вплив, і навчання віднині - турбота держави; людська поведінка на всіх своїх стадіях дає привід для уроків, лекцій, програм і екзаменів. Для всіх цих різноманітних починань необхідні базис, організація, бюрократія, чітко визначені норми. На зміну повільним процесам інституціоналізації минулого, коли в людей було відчуття певної стабільності культурного середовища, прийшло її виробництво. У певному смислі нині відбувається незвичайне зміщення культури як середовища в бік культури як горизонту.

Слід звернути увагу на той момент, що ХХ ст. народило феномен "конгломератної культури". Це означає, що відкриття в галузі живопису, музики, літератури, психології, етики не "стикуються" з теоремою Геделя про неповноту арифметики, з концепціями "чорних" і "білих" дір, "багатоповерхового" вакууму, або з концепцією Метавсесвіту як унікального екземпляру, який в структурному плані є невичерпною множиною найрізноманітніших цілісних світів (Всесвітів). Іншими словами, сучасна науково-технічна культура є своєрідним набором різних культурних мікрокосмів, котрі необхідно синтезувати в єдине ціле.

Необхідно також врахувати ряд факторів сучасного світу: прискорення розвитку техніки, транспорту і зв'язку, загроза руйнування навколишнього середовища і вичерпання природних ресурсів, зростаючої взаємозалежності та взаємозв'язок усіх країн тощо. Всі ці фактори призводять до того, що власне культурне співробітництво перетворюється на фундаментальну необхідність виживання людства. На думку генерального директора ЮНЕСКО Ф. Сарагоси. "встановлення справжнього культурного плюралізму - єдиний шлях, що дозволяє протистояти зростаючій одноманітності, котра несе в собі експансію технічної цивілізації". Цей шлях повинен розглядатися як фактор світової рівноваги і творчості. Міжнародне співробітництво, що забезпечує зближення людей та ідей, розширення взаєморозуміння та солідарності, паралельно сприяє зміцненню культурного аспекту розвитку, що є метою будь-якого розвитку.

Без культури не може бути дійсної свободи. Багато досліджувачів (Ф. Сарагоса, А. Швейцер та ін.) переконані в тому, що задачі нашого часу вимагають сміливого підходу до проблем ХХ ст., що основні проблеми виникають у сфері культури і їх вирішення - у розвиткові культури. Дійсно, одні з вирішальних труднощів західного суспільсьтва - це значне відставання розвитку людських емоцій від розумового розвитку людини. Людський мозок живе в ХХ ст., а серце більшості людей ще перебуває в кам'яному віці.

Людина у більшості випадків ще недостатньо зросла, щоб бути незалежною, розумною, об'єктивною. Людина не в силах винести, що вона віддана власним силам, що вона мусить сама визначати смисл свого життя, а не одержувати його від якоїсь вищої сили, тому людям і потрібні ідоли та міфи. Людина пригноблює в собі ірраціональні пристрасті - тягу до руйнування, ненависті, заздрісті й помсти, вона схиляється перед владою, грошима, суверенною державою, нацією. І хоча на словах людина схиляється перед вченням великих духовних вождів людства - Сократа, Ісуса, пророків, Будди - вона перетворила ці вчення в клубок пережитків і ідолопоклонництва. У зв'язку з цим відомий західний психолог Е.Фромм ставить питання: "Як же людство може врятуватися від самознищення в цьому конфлікті між передчасною інтелектуально-технічною зрілістю та емоційною відсталістю?". Відповідь тут одна: необхідне всезростаюче розуміння найважливіших фактів соціального буття, необхідне усвідомлення, яке зможе зберегти людство від непоправних безумств. Це розуміння, це усвідомлення дає тільки звернення до культури, її досягнень, її складових тисячолітньої мудрості.

Усі культурні, в традиційному розумінні, народи мають власний фольклор, епічні сказання, свою власну культурну свідомість, що склалася завдяки трудам багатьох поколінь. Зароджувалися ці сказання в осілих народів серед селян, що жили миром, общиною, були своєрідною культурною і економічною спільністю. Фольклор, колективне за своєю суттю мистецтво, і епос, тобто колективні сказання, не могли, зрозуміло, виникнути серед фермерів, які жили відособлено і були від початку засновниками сільського населення Північної Америки. Під час розвитку сільського господарства за американським шляхом для виникнення фольклору не було необхідних підстав.

Висока культура, яка завжди проростає на ґрунті фольклору, щоб бути по-справжньому живою й сильною, потребує в серйозній, стійкій національній традиції. Сполучені Штати, в частині своїй у Новій Англії, наслідували англійську традицію, нехай дещо провінційну, колоніальну, але все ж вони її мали. До послаблення культурного впливу Нової Англії призвели, напевне, громадянська війна і хвиля імміграції з неангломовних країн, що послідкувала за нею, ріст промисловості, освоєння заходу країни. І все ж американські діячі культури постійно оглядаються на Європу, перебуваючи під очевидним впливом її духовного авторитету і чарівності. Дійсно ж американським мистецтвом, що володіє певними самостійними традиціями, можна вважати лише кіно, наймолодше і самостійне з усіх видовищних мистецтв.

Процес утвердження культури був досить протирічним. Він супроводжувався гострою ідейною боротьбою. Треба було відстоювати культурну спадщину минулого проти прихильників вульгарно-соціологічного, нігілістичного підходу (Пролеткульт). Останні закликали знищити стару культуру, ліквідувати музеї з реліквіями минулих формацій і створити особливу, пролетарську культуру. У 20-ті роки ХХ ст. ожили традиції передвижників: художнє життя країни вимагало мистецтва гостросоціального й зрозумілого широким масам. У той же період не тільки продовжувало розвиватися, а й переживало дійсний розквіт мистецтво, яке ми звемо "російським авангардом", оскільки час революційних перетворень кличе художників до нових творчих експериментів. Продовжувався розвиватися супрематизм у прикладному мистецтві, графіці, дизайні, архітектурі, виявив свої можливості конструктивізм, яскравим прикладом якого був монументальний архітектурний ансамбль "Держпром" у Харкові.

Однак цей сплеск у розвиткові культури із встановленням панування адміністративно-командної системи в нашій країні поступово спадав, і загалом до початку перебудови в культурі тривала боротьба між бюрократичним і гуманістичними напрямками. Лише в результаті революційної перебудови в нашій країні зможе повністю розкритися культурний потенціал, який спрямований на розвиток людини як громадянина, як високоморальної, естетично розвинутої особистості, яка може творити за законами правди і краси.

Захист культурної самобутності народів в усьому світі містить множину проблем. У горизонтальній площині проблеми культурної самобутності виявляються у нескінченній численності соціальних ситуацій: від етнічних, релігійних і мовних меншостей до робітників-емігрантів; від культур, які намагаються зміцнити національну єдність на основі певної базової культурної самобутності, до поневолення - повільного, але невмолимого - великих культур одноманітної космополітичної культури. У вертикальній площині проблема значно складніша, бо необхідно точно й конкретно визначити, від чого може відмовитися дана група і що вона пристрасно бажає зберегти. Захист культурної самобутності, зрозуміло, не повинен означати "вавілонізації" людства, так само, як не допустимо жертвувати культурними різницями в ім'я загальної одноманітності.

Сприяти різноманітності культур - одна із цілей світової спільності (ООН), що зафіксована в першій статті Статуту ЮНЕСКО. У ній говориться, що мета співробітництва - сприяти "зближенню і взаєморозумінню народів шляхом належного використання апарату колективного інформування, рекомендуючи для цього укладення міжнародних ухвал, які вона (ЮНЕСКО) вважатиме корисними для вільного розповсюдження ідей словесним і образотворчим шляхом". Однак культурна різноманітність не є чимось само собою зрозумілим, її необхідно розвивати. І ряд останніх технічних досягнень відкриває особливі переспективи в цьому плані.

Головну роль тут, безумовно, вирішують досягнення в галузі електронних засобів зв'язку. Папір і фотоплівка як засіб збереження і передачі інформації поступаються магнітофонній плівці та лазерному дискові, кабельному телебаченню тощо. З появою нових засобів передачі інформаційних і розважальних програм буде, напевне, розширюватися й потреба, і економічні умови, що змінюються, дадуть змогу передавати спеціалізовані тексти та відеопрограми, які б повніше задовольняли різноманітні потреби аудиторії.

Деякі скептично настроєні культурологи схильні вважати, що нова техніка телекомунікацій принесе ще більше засилля американської "попкультури" з тією лише різницею, що відтворювати її буде японська електроніка. Інші вказують на те, що у технічних вдосконалень є одна особливість, котра може розширити культурні зв'язки. Мова йде про так звану теорію наслідків розвитку засобів комунікації. В основі цієї теорії полягає проста думка, що в міру розвитку нової (і, по-первах, досить коштовної) техніки типу відеокасет, телетексту, прямих передач через супутники та кабельне телебачення, насамперед у промислових країнах запит на диверсифіковані культури та спеціальні програми буде випереджати пропозиції.

Це відкриє для найбільш заповзятливих країн, що знаходяться на нижчих ступенях розвитку, можливість зосередити зусилля на підготовці й продажу спеціалізованих матеріалів. Все це може призвести до зміни традиційної тенденції, за якої з появою телебачення та інших засобів масової інформації в країнах, що розвиваються, збільшився попит на американські та європейські програми.

Загалом можна стверджувати, що в ХХ ст. мобільність людей, які перерізають культурні та національні кордони, настільки велика, що буде виправдане якісне зрушення у передачах спеціалізованих матеріалів для людей, котрі недавно освоїлися в чужій країні. В міру того як культурна інформація, "переливаючись" за межі цих окремих груп, стане надбанням їх нових і допитливих сусідів, можна очікувати зменшення культурних відмінностей і взаємного непорозуміння.

Література

1. Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури: Європейський контекст. – К., 1995.

2. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. – Х., 1990, 1999.

3. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. – К., 1992.

4. Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.

5. Хейзинга И. Осень Средневековья. – М., 1988.


03.10.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!