Задля того щоб не бути обвинуваченим у тестофобії чи упередженому ставленні до самого факту необхідності існування на державному рівні центру оцінювання, хочу зафіксувати свою принципову позицію. Я запеклий прихильник зовнішнього оцінювання випускників шкіл з метою встановлення реального рівня освіченості учнів і можливості їх подальшого навчання у вищих навчальних закладах. Завжди вважав, стою на тому й у подальшому не планую змінювати власну думку про те, що саме тестова форма оцінювання навчальних досягнень є найбільш ефективною, об’єктивною та науково обґрунтованою.
Разом з тим уважаю за потрібне казати, доводити та переконувати: методологія та організація зовнішнього незалежного оцінювання, що склалися сьогодні на загальнодержавному рівні, та з такою завзятістю відстоюється Українським центром оцінювання якості освіти (УЦОЯО), потребують суттєвих якісних змін.
Уперте невизнання чималих прорахунків, приховування істинних результатів ЗНО випускників українських шкіл, а головне ‑ відсутність чіткого бачення свого перспективного розвитку виправдовуються кількома байками, що поширюються УЦОЯО в суспільстві.
Байка про те, як ЗНО корупцію викоренило
П’ять років тому, упроваджуючи незалежне оцінювання та поєднавши випускні іспити одинадцятикласників у школі із вступними у ВНЗ, пересічним громадянам стали нав’язувати таку думку: ось прийде ЗНО та скасує корупцію: і у школі з атестатами про середню освіту, і у вищих навчальних закладах зі вступом "по блату".
Потім і міністри, й депутати почали, так би мовити, не в повний голос, але уточнювати: провідна мета ЗНО не є антикорупційною. Засоби масової інформації продовжували викривати вузівських хабарників, факти хабарництва при вступі у ВНЗ неодноразово підтверджували і в міністерстві освіти, але байка про антикорупційність незалежного тестування настільки оволоділа свідомістю мас, що суспільство вже не сприймає ідею повернення іспитів для абітурієнтів.
А УЦОЯО вперто продовжує підпитувати байку про боротьбу ЗНО з корупцією. Ось пряма мова директора Центру І. Зайцевої в офіційному виданні Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України – газеті "Освіта України": "...однією з безперечних його переваг є набагато менші, ніж за традиційних іспитів, підозри в корупції". Як красиво викладається! Усе! Корупції завдяки ЗНО при вступі у ВНЗ вже взагалі не існує, це тільки "підозри в корупції".
Байки тільки тоді живучі, коли потрібні й тим, хто розповідає, й тим, кому розповідають. Для чого вони пані Зайцевій? Зрозуміло – задля того, щоб довести: Український центр на такій висоті, що й удосконалення взагалі не потребує. А учням-випускникам та їхнім батькам від такої думки теплішає на душі: там "усе чесно" й у ВНЗ потрапляють за рівнем знань, а не за кількістю грошової маси в гаманцях.
Більшість батьків і самих абітурієнтів були б дуже неприємно вражені, коли б дізналися, що корупційні схеми вступу у ВНЗ не тільки не канули в Лєту, а, на мою думку, успішно пристосувались до ЗНО та тестування із сертифікатами.
Як на мене, то поле діяльності в цій царині занадто просторе. "Підозри в корупції" провокують і додаткові сесії, й залишені пільги та преференції для певних категорій абітурієнтів, і медичні та інші довідки, й надання можливості списувати під час тестування тим, кому "треба", й заздалегідь відомі "потрібним" випускникам відповіді, й додаткові іспити в деяких ВНЗ, які все й вирішують, і наявна можливість прямого втручання в результати тестування.
І все це надійно прикривається тезою про те, що все "комп’ютеризовано", та замовчується антитеза про те, що комп’ютерами керують реальні люди з реальними "потребами". У всякому разі й дотепер у вищі навчальні заклади кому "треба", ті й поступають.
За останній рік рівень корупції в Україні, за даними міжнародних експертів, суттєво підвищився, а 162 місце нашої країни пояснюється й певним внеском хабарництва при зарахуванні абітурієнтів на навчання у вищі навчальні заклади. Для пересічного громадянина незаперечним фактом подолання корупції при вступі до ВНЗ буде таке становище, коли студенти інституту міжнародних відносин у Києві будуть приїжджати на заняття маршрутками, а в технічні вищі навчальні заклади – на мерседесах.
Байка про те, що у ВНЗ відбирають найкращих
Нинішній рік видався показовим для поширення чуток про те, що у вищі навчальні заклади України приходять виключно талановиті. Улітку Інтернет захльостувався повідомленнями абітурієнтів, як вони зі своїми чесно набраними балами пройшли на навчання.
Та і як могло бути інакше, ураховуючи збіг визначальних обставин. По-перше, кількість вищих навчальних закладів в Україні перевищує кількість таких у Німеччині, Франції та Великій Британії разом узятих. А по-друге, кількість цьогорічних випускників українських шкіл знизилась майже вдвічі й на бюджеті місця у ВНЗ зараховували всіх охочих, а приватні вищі навчальні заклади просто полювали на абітурієнта.
"Ось бачите, ‑ радіють прихильники необхідної "сталості" системи ЗНО, що склалась, ‑ нічого принципово змінювати не треба. Якщо дитина добре підготується до тестування, то їй гарантується вступ у ВНЗ".
А між тим провідні вищи навчальні заклади провели повторне тестування студентів-першокурсників та оприлюднили жахливі речі: і половина з них не пред’являє навіть мінімум у необхідному рівні підготовки. З одного боку, стверджується, що вступ у ВНЗ ‑ виключно за рівнем знань, а з іншого – хапаються за голови: хто прийшов учитись і з якої такої нагоди він має одержати вищу освіту.
Директор Центру підтверджує, що у "змістовій підготовці" є дуже тривожні приводи для розмови, "цьогоріч 30 відсотків тих, хто склав тест з математики, не змогли відповісти на елементарне запитання про теорему Піфагора". То хто ж, урешті-решт, потрапляє на навчання у вищі навчальні заклади: талановиті абітурієнти, кращі за рівнем знань, кращі з наявних чи всі, хто впорався хоча б з якимись завданнями на ЗНО?
Байка про те, що українське ЗНО найкраще у світі
Це найулюбленіша міфологічна байка Українського центру. Вона розповідається на всі голоси, за любих обставин, з додаванням сюжетної впевненості. "Ми досягли досить позитивного результату", ‑ закріплює міф пані Зайцева. А щоб додати байці впевненості, посилається на "дуже багато міжнародних експертів". Звісно, що без прізвищ. Може хтось з експертів і похвалив діяльність Українського центру, а за чарочкою української горілки хтось навіть виспівував дифірамби на його адресу. Цілком погоджуюсь: западні експерти – люди й толерантні, й виховані, і... їм наше ЗНО так важливе, як червоні бурі на Марсі.
Та не все так добре, як розповідається. Якби було все "в ажурі", то Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України не було би змушене на наступний рік приймати пропозицію "збільшити прохідний бал у сертифікаті зовнішнього оцінювання із профільних предметів зі 124 до 140".
Так що ж конкретно, як на мене, треба негайно змінити у „сталій” українській системі незалежного оцінювання?
По-перше, створити чи принаймні приступити до створення банку тестових завдань з кожної дисципліни, де має бути три, п’ять чи навіть десять тисяч завдань. Усі завдання оприлюднити, а учні хай починають готуватись до ЗНО хоч із першого класу, а не щось зазубрювати в останні місяці одинадцятого на шкоду "непотрібних" предметів. Оце й буде потужнішим стимулюючим поштовхом до дійсного навчання дитини у школі.
До речі, директор Центру наголошує, що вони за п’ять років "доволі успішно подолали період становлення", а "середньостатистичний термін становлення системи ЗНО у країні становить приблизно 10 років". Це й так, і не зовсім так, бо десятирічний строк становлення системи ЗНО обумовлюється створенням в інших країнах величезного банку тестових завдань. А у вітчизняному Центрі не те щоби банку, а навіть банки, в яку можна накопичувати апробовані завдання, не створили. Так й оті 10 років зненацька пройдуть, а ми все будемо пишатися, що пройшли період становлення.
По-друге, треба уніфікувати всі тестові завдання з усіх предметів. Ну не може вважатися природною така ситуація, коли кожний автор тестових завдань самостійно, на свій розсуд, без жодної аргументації визначає зміст тестів, вибирає кількість завдань, форму їх представлення чи кількість балів за виконання. Ну це ж абсурд, який чомусь туманно пояснюється "специфікою" окремих предметів. А пані Зайцева ще й наголосила, що не слід і у 2012-му чекати "революції" в цьому питанні, бо, на її думку, "філологічні завдання важко піддаються формалізації ‑ їх важко "вдягти" в тестову форму". Мабуть, важко, коли не вмієш "одягати" чи намагаєшся вдягнути в "шаровари".
По-третє, треба терміново не "обговорювати", а вводити різнорівневі тести з різною кількістю балів за виконання завдань. І хай учень сам вибирає, які завдання на ЗНО йому виконувати чи на якому рівні йому зупинитись. І думка пані Зайцевої про різний рівень підготовки абітурієнтів із математики для різних ВНЗ тут ні до чого. Тест для всіх повинен бути єдиним, але трьох- або навіть чотирьохрівневим за ступенем складності тестових завдань, а ще краще – за кількістю елементарних мисленнєвих дій.
Четверте. Уже навіть і наші школи переходять на електронні носії інформації та ведення документації, використовують інформаційні технології та комп’ютерні мережі для організації педагогічного процесу чи оцінювання навчальних досягнень учнів. А УЦОЯО ще не один рік, напевно, планує балувати нас організацією тестування на твердих носіях. До вподоби, мабуть, Українському центру робити розсилку, шифрувати, запаковувати-розпаковувати та роздавати-збирати тестові зошити.
А все може бути куди більш простим і зручним. Прийшла дитина на ЗНО, одержала індивідуальний код доступу до бази тестових завдань, увійшла в систему й одержала свій індивідуальний пакет завдань. Сиди та працюй, а здав роботу й цього ж дня маєш свої набрані бали, а не очікуєш результатів тестування по півтора-два тижні, доки терпець не урветься.
Це занадто складно – уважають у Центрі та продовжують тягти нас у "світле майбутнє" з усіма його атрибутами на зразок зошитів, бланків, пакетів тощо.
Байка про те, як ЗНО покращує якість освіти
А це вже байка, яка взагалі в Центрі не піддається жодному сумніву. Очільниця УЦОЯО так і наголошує, що в Центрі "тепер можемо приділити основну увагу саме підвищенню якості освіти".
Тобто питання підвищення якості української освіти завжди було в полі зору Центру, а відтепер йому можна "приділити основну увагу". Ось якби ще хоч би натякнули, як у Центрі підвищують якість освіти, яким чином, в який спосіб? Хіба теза "провели ЗНО – підвищили якість освіти" не викликає заперечення? Нічого українське ЗНО не підвищує, воно як може щороку лише робить спробу зафіксувати рівень оволодіння випускників "основами наук" із визначенням тільки об’єму пам’яті учнів, а не їх освіченості.
УЦОЯО щороку представляє результати зовнішнього незалежного оцінювання, на моє глибоке переконання, у спотвореному вигляді. Що маю на увазі? Хтось за часів упровадження українського варіанту ЗНО винайшов класну річ – переводити реально набрані учнями бали за виконання тестових завдань у 200-бальну систему. Кажуть, що з метою уніфікації. Але той, хто це придумав, заслуговує на найвищий рівень оплесків, бо є далекоглядною людиною.
Реальні результати тестування наших випускників викликали б таке обурення, що ото ЗНО відбулось би в перший і останній раз. Бо весь світ побачив би, що жодний учень, який складає тести, не набирає максимальну кількість балів, що переважна кількість не набирає не те що половину, а навіть третину від максимально можливої кількості балів. Така провальна ситуація не могла б задовольнити ані міністерство освіти, ані школи, ані дітей, ані батьків.
А так – геніально просто – обирається кращий на тестуванні (зовсім не важливо скільки балів він набирає!), йому приписується 200 балів, а далі всі інші підтягуються під такого "кращого"!
І всі задоволені, бо набрати, припустимо, 178 із 200 набагато привабливіше, ніж 26 із 58! А побудувавши цілу купу графіків і діаграм у звіті УЦОЯО та напустивши наукового туману про нормальний розподіл Гауса, надійність і валідність тестів, чим підтвердити зростання рівня української освіти, можна одержати ще на рік індульгенцію на свою діяльність від освітянського міністерства та взагалі від українського суспільства.
Підвищення рівня якості освіти – це процес, а зовнішнє незалежне оцінювання – лише результат. Тим більше, що поняття "якість освіти" не тільки й не стільки є рівнем освіченості учня, а ще цілої низки суттєвих критеріїв відповідно до європейських стандартів. А це вже окрема тема.
Байка про те, чому треба купувати "Індивідуальні комплекти"
Це остання байка за датою оприлюднення, а не за їх кількістю. Це вже ноу-хау по-українськи від УЦОЯО. Цього року працівники центру підготували "Індивідуальні комплекти для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання 2012". Директор центру нахвалює свій товар: "Ми доволі тривалий час розмірковували, як організувати і подати цей комплект матеріалів, що систематизував би знання абітурієнта".
Поцікавимося, що в той комплект входить: збірка тестових завдань; програма та загальна характеристика ЗНО-2012; методичні рекомендації з підготовки до тестування; демонстраційний варіант тесту ЗНО-2012; тренувальний тест і бланки відповідей.
Коштує такий комплект 50 грн, а з огляду на те, що учням потрібно кілька комплектів із різних предметів, то цю суму треба помножити на кількість комплектів.
Виникає не одне, а багато запитань. Як таким складом комплекту можна "систематизувати знання абітурієнтів"? У кращому випадку комплект зможе орієнтувати учня лише у процедурі проведення ЗНО.
Чому комплект має назву "індивідуальний"? Хіба його підготували для кожного конкретного абітурієнта? Та ні! Він один-однаковісінький для всіх. Керуючись логікою УЦОЯО, можна започаткувати виготовлення індивідуальних підручників для учня. Припустимо, видавати не банальний підручник "Математика", а підручник із гучною назвою "Індивідуальна математика".
А взагалі, чому, якщо в нашій державі середня освіта безкоштовна, проведення вступних іспитів у вищі навчальні заклади дотепер було безкоштовним, учень повинен бігти й купувати за батьківський кошт якісь індивідуальні комплекти? Тоді може ще за бланки тестових зошитів для проведення ЗНО треба збирати гроші?
І чому б усі ці "індивідуальні комплекти" просто на викласти на сайті УЦОЯО? А кому потрібно, той зайде туди й ознайомиться і з тестовими завданнями, і з бланками відповідей. Чому те, що повинні робити в центрі безкоштовно, бо одержують заробітну плату з наших із вами податків, виставляється на продаж?
Навесні цього року міністерство освіти вже видрукувало збірки завдань для державної підсумкової атестації. І що з того вийшло? Освітяни, батьки й учні добре пам’ятають і дотепер. Почистили батьківські кишені на кілька сотень гривень, а потім сказали, що „ви нас не так зрозуміли”, що купувати такі збірки було не обов’язково, а вчитель сам може підготувати завдання. Як результат, проведення контрольних робіт було потрібне тільки видавцям отих збірок.
Якщо так учиняють "батьки" української освіти, то чому б не надолужувати свій бюджет і "дитині" – Українському центру оцінювання якості освіти? "Саме за це єдине видання центр бере відповідальність", ‑ офіційно заявила пані Зайцева. А чому б і не заявити, коли брати відповідальність не має за що, бо легко брати відповідальність за бланки відповідей.
А чи дійсно такі індивідуальні комплекти конче необхідні нашим абітурієнтам? Із часом зрозуміємо. Напевно, тоді, коли всі комплекти пройдуть через руки посередників, а вже потім надійдуть до учнів, із підвищенням роздрібної ціни.
Навмисно не хочу підбивати підсумки, тим більше узагальнюючи. Просто виклав своє бачення такого резонансного явища, як зовнішнє незалежне оцінювання. Навіть якщо хтось не погоджується з такою точкою зору, уважаю, що маю право на власну позицію. А тим, хто думає інакше, буде у пригоді таке арабське прислів’я: скільки не промовляй слово "халва", у роті солодше не стане, а скільки не затверджуй, що в українському варіанті ЗНО все добре, краще воно не стане.
Автор: Олег Іванов, головний редактор журналу "Відкритий урок".
По материалам: Освіта.ua
Дата публикации: 13.12.2011
