Osvita.ua Среднее образование Современная школа Воспитание Антикорупційне виховання у школі

Антикорупційне виховання у школі

Антикорупційне виховання у школі може бути формальним і неформальним. Формальне виховання - це включення елементів антикорупційної освіти в загальноосвітні програми, неформальне - заохочення різного роду ініціатив у додатковій освіті: громадянські акції, учнівські конференції й інші заходи

Оскільки основною мішенню антикорупційного виховання є формування громадянської свідомості, то найбільш сприятливе для його інтеграції середовище - соціальні дисципліни: громадянське виховання, історія, політологія, етика тощо. Зв'язок зі згаданими предметами неминучий і тому, що проблематика корупції розглядається з використанням понять юридичних, політичних, історичних та економічних наук.

Інтегрування антикорупційного виховання в загальноосвітні курси неможливе без належного для цього тематичного контексту. Наприклад, проблему корупції складно усвідомити без розгляду призначення державної служби, а також етичних і правових вимог до державних службовців. Якщо зазначені теми не розглядаються в курсах громадянського виховання або політології, інтегрування антикорупційного виховання може бути утрудненим. З іншого боку, антикорупційне виховання - це не тільки антикорупційна освіта, а й інформування. Важливі для формування антикорупційних установок поняття та цінності можуть передаватись і при розгляді інших тем.

Існує ряд способів інтеграції. Можна чітко сформулювати та виділити проблеми антикорупційного виховання, тим самим створюючи окремий модуль із декількох уроків, але можна обговорити проблематику корупції і як складову частину інших тем, проблем або їхню конкретизацію, ілюстрацію. Далі представлені обидва приклади інтегрованого модуля та інтегруючої програми. Важливо, щоб антикорупційне виховання не протиставлялось іншим дисциплінам.

Особлива проблема антикорупційного виховання - як уникнути небезпеки, що ця програма перетвориться на курс інформування про можливості корумпованої поведінки. Як і в усіх інших випадках, коли у школі прагнуть прищеплювати установки, що суперечать «зручній» практиці поведінки, антикорупційне виховання вимагає від учителів мудрості, психологічної проникливості та методичної майстерності.

Мета антикорупційного виховання - виховувати ціннісні установки та розвивати здатності, необхідні для формування в молодих людей громадянської позиції стосовно корупції.

Завдання антикорупційного виховання:

1. Познайомити з явищем корупції - суттю, причинами, наслідками.

2. Заохочувати нетерпимість до проявів корупції.

3. Продемонструвати можливості боротьби з корупцією.

4. Зробити свій внесок у виконання завдань, що формулюються в загальних програмах та освітніх стандартах:

  • виховання в собі ціннісних установок (повага до демократичних цінностей; небайдужість до всього того, що відбувається поруч; чесність; відповідальність за дію, учинок; постійне вдосконалювання особистої, соціальної, пізнавальної та культурної компетентностей тощо);
  • реалізація розширення можливостей (спілкуватися, знаходити, передавати інформацію та розпоряджатись нею; критично мислити та вирішувати проблеми; раціонально планувати й організовувати діяльність, розпоряджатись тимчасовими, фінансовими та іншими ресурсами; діяти творчо, ініціативно, осмислено та самостійно, брати на себе відповідальність за свої дії; спілкуватись і співробітничати, конструктивно вирішувати розбіжності та конфлікти; брати участь у житті школи, місцевої громадськості, суспільства, при необхідності брати на себе роль лідера й т. п.).

Передбачуваний результат - сформована особистість, яка наділена знаннями про небезпеку, яку являє собою корупція для добробуту суспільства та безпеки держави, яка не бажає миритись із проявами корупції, здатна та бажає її усувати.

ДИДАКТИЧНІ ПОРАДИ

Інформування

Антикорупційний рух є сильно ангажованим в емоційному плані рухом. Це непогано, однак іноді емоції ґрунтуються на досить поверхневому та туманному знанні явища, проти якого виражається протест, тому носій цього протесту, по суті, нічого не може змінити. Таким чином, одне з основних завдань антикорупційного виховання у школі полягає в тому, щоб дати учням необхідні знання, які допоможуть їм:

  • навчитись розпізнавати корупцію, а також відрізняти її від інших видів злочинів;
  • представляти аргументи, чому корупція є злом;
  • демонструвати можливості зниження рівня корупції.

Способи одержання та надання інформації з антикорупційного виховання можуть бути тими ж, що й у цілому в усьому шкільному соціальному вихованні: лекції, аналіз різних письмових джерел інформації (статей, дослідницьких звітів, історичних джерел тощо); бесіди з різними людьми (працівниками правоохоронних органів, свідками, політиками, державними службовцями і т. д.); перегляд кіноматеріалів та ін. Проте антикорупційному вихованню завжди загрожує небезпека того, що чисте інформування стане методичним ознайомленням молодих людей з можливостями корумпованої поведінки або призведе до приниження суспільства та держави, в якій ми живемо, в очах учнів. Тому, розповідаючи учням про корупцію, варто зберігати почуття міри та смаку, не забуваючи про те, що основне завдання полягає не в тому, щоб якнайбільше знати, а в тому, щоб уміти як можна більш точно оцінювати.

Створення установок

Установка є ціннісною диспозицією, постійною схильністю до того, щоб оцінювати явище певним чином. Установка ґрунтується на сприйнятті, емоційних реакціях, поведінковому досвіді та намірах (Zimbardo P. G., Leipte M. R., 1991).

Усі п'ять елементів пов'язані між собою та взаємозамінні. У випадку з нашим прикладом емоційні реакції вступають у дисонанс із моделлю звичної поведінки та когніцією (осмисленням), тому прокорупційна установка не є категоричною. Один елемент, що змінився, може заміщати собою інші, наприклад, можливості, що змінились, поведінка й поведінкова практика можуть замінити когніцію, емоційну реакцію та установки.

Розповідаючи учням про корупцію, учителі прагнуть створити установку, опираючись на когніцію. Щоб це вдалось, учні мають:

1. Зрозуміти інформацію. Шкода, заподіювана корупцією, найчастіше доводиться за допомогою економічних і соціально-політичних аргументів. Для більш юних учнів вона може бути незрозумілою, а для більшості - не занадто актуальною. Тому аргументи треба «перевести» на мову учнів і показати, як корупція зачіпає інтереси їх близьких.

2. Запам'ятати. Без сумніву, «повторення - мати учення». Однак якщо повторити одну річ більше трьох разів, то людина починає відчувати пересичення та загрозу для своєї свободи вибору. Тому варто міняти форму повідомлення та подавати інформацію як можна більше в несподіваний і вражаючий спосіб.

3. Переконати самих себе. Установки є особливо сильними, якщо вони не були нав'язані, а сформувались у процесі інтенсивного обмірковування. Виходить, що однієї тільки інформації недостатньо, але не варто й «розжовувати» учням оцінку явища. Набагато більш діючим способом буде довірити аналіз, інтерпретацію, аргументування й узагальнення інформації самим учням, тобто скористатись методикою активного навчання.

«Ефект самопереконання» буде більш діючим, якщо результати активного обмірковування будуть записуватись (у вигляді висновків, тез, рекомендацій тощо) та виноситись на публіку. Крім того, люди схильні повірити в те, що вони гаряче захищають. Тому для антикорупційного виховання не підходять дебати, в яких одна сторона змушена захищати прокорупційні установки: сформульовані самою людиною аргументи надовго залишаються в пам'яті. Якщо дуже хочеться влаштувати у школі дебати з цієї теми, то провокуючою стороною, що буде захищати корупцію, можуть бути хіба що самі вчителі. Однак навіть такий вид дебатів викликає етичні проблеми (що пропагують учителі?).

Іншим діючим і постійним методом виховання установок може бути залучення до діяльності. Люди схильні співвідносити себе з тим, чим вони займаються (закон самоідентифікації - «я хороший, тому що разом з однокласниками беру участь у діяльності з надання соціальної допомоги»). Залучення юнацтва в антикорупційні проекти та рухи зміцнює їхні антикорупційні установки.

Зміна установок

Учителям, які займаються вихованням цінностей, завжди заважає зіткнення із протилежними установками, що вже сформувались. Зіштовхнувшись із запереченням та опором, деякі з них піддаються почуттю безпорадності. Упевненість у своїх силах їм може додати знання психологічної закономірності зміни установок. Дійсно, попередня установка блокує суперечну їй інформацію (наприклад, «знову ця балаканина про корупцію»). Бажаючи уникнути такого блокування, інформацію варто давати зненацька (скажімо, не повідомляючи заздалегідь про тему чи мету уроку) і незвичайним способом (як гру-експеримент, парадоксальну історію тощо).

Інша стратегія зміни установок ґрунтується на факті, що знання й установки зберігаються в пам'яті окремо одне від одного та мають потребу в певному часі для свого узгодження. Тому на прокорупційні установки не слід нападати за допомогою переконання. Із часом вони зміняться самі собою, якщо вчителеві вдасться логічним і переконливим способом дати дискредитуючу корупцію інформацію та спровокувати процес її активного обміркування. У зв'язку з реакцією, яка називається «ефект відстрочки», перша оцінка інформації може бути недовірливою, однак із часом когніція переборює емоційну установку.

Моральна та конвенційна перспектива

Антикорупційне виховання являє собою виховання цінностей. У такому вихованні цінностей не завжди чітко розділяються дві форми соціального регулювання - мораль і конвенція, тому аргументи та інтерпретації можуть підбиратись неточно.

Не вдаючись у глибини моральної філософії, просто можна пояснити, що з моральної точки зору доброю поведінкою вважається те, що сприймається як «добро» незалежно від думки окремої людини, тобто може бути універсальною категорією, а також те, що є обов'язковим для всіх. З моральної точки зору добрий чи поганий учинок визначається залежно від його наслідків: чи не заподіює даний учинок біль іншим людям, чи не завдає він їм збитку і чи не порушує справедливості (рівності, неупередженості) тощо. Крім того, з моральної точки зору якість учинку може оцінюватись і відповідно до його інтенцій: учинок засуджується, якщо той, хто його зробив, свідомо прагнув заподіяти зло (навіть якщо у зв'язку з якими-небудь обставинами наслідки не були негативними), і може бути виправданий, якщо людина, яка його здійснила, прагнула добра, але їй не вдалось це зробити.

Конвенція поєднує в собі норми, що базуються на угодах, котрі є присутніми в конкретному суспільстві в конкретний період, тому вони необов'язкові для членів інших суспільств і не є універсальними. У житті мораль і конвенції можуть бути взаємозалежні: загальні моральні принципи перетворюються в конкретні норми (наприклад, «не вкради», «не бреши» чи «будь рівно справедливий з усіма»), а порушення дуже важливих для суспільства конвенцій (наприклад, традиційного обряду поминання померлих) може порушити й мораль, тому що завдасть біль іншим людям. Проте концептуально мораль і суспільна угода (конвенція) є сферами, що базуються на різних формах логіки.

У процесі антикорупційного виховання не можна забувати про цю різницю, а також про можливу напругу між моральною та конвенціональною точками зору. З конвенціональної точки зору, «дозволено те, що не заборонено». З моральної точки зору, учинок оцінюється незалежно від того, чи існує конкретна норма, що його регулює. Моральна перспектива більш чутлива з погляду завданого людині збитку, а конвенціональна - з погляду порушення угод, послідовності, порядку, очікувань, авторитету. Порушення моральних принципів викликає набагато більш сильну емоційну реакцію (гнів, незадоволення, смуток, біль, відчуття провини, сорому, співчуття тощо), ніж порушення конвенції. Людина, обвинувачена в аморальності, або просить прощення, або намагається відшкодувати, надолужити образу, або захищається, міняючи інтерпретацію свого вчинку: пояснює, що вчинок був несвідомим, що ніяка образа нанесена не була, що її вчинок тільки відновив справедливість, тому що відплатив за нанесені в минулому образи тощо. Сам моральний принцип або його норма, що конкретизує, не піддаються сумніву. Порушник суспільної угоди (конвенції) виправдовується, судячи саму норму чи її джерело. Розрізняються й методи приучення до дисципліни дітей, які порушують норму: порушника моралі найчастіше просять уявити себе на місці іншого (скривдженого), тим часом як порушника конвенції обвинувачують у створенні безладдя, у тому, що він не дотримується угод, не виправдовує очікувань, не враховує ситуацію або поводиться неввічливо. Таким чином, люди інтуїтивно розрізняють мораль і конвенцію.

Різний ступінь універсальності й обов'язковості моралі та конвенцій (суспільних норм), а також різна реакція на їх порушення мають велике значення для вибору способу аргументації в антикорупційному вихованні. У сфері правопорядку злочинний характер корумпованої поведінки ґрунтується на порушенні закону, у той час як суспільство в першу чергу вбачає в цьому порушення моралі. Це особливо характерно для дітей і підлітків: вони набагато більш чутливо, ніж дорослі, реагують на порушення моральної норми і звертають порівняно невелику увагу (у порівнянні з дорослими) на порушення суспільної угоди (конвенції). Аргумент «Корупція - це зло, тому що вона порушує закон» може залишитись не почутим.

Моральне й конвенціональне мислення в дітей розвивається в міру їхнього зростання, однак ці процеси протікають паралельно та не збігаються між собою. Далі представлена таблиця, в якій L. Nucci, спираючись на теорію розвитку моралі L. Kohlberg, розділив процеси розвитку морального й конвенціонального мислення.

Якщо в цій моделі розвиток конвенціонального мислення відповідає дійсності, то учням різного віку треба по-різному аргументувати твердження про те, що корупція є злом. 10-12-річна дитина зрозуміє, що закони забороняють корумповану поведінку, тому вона неприпустима. 12-14-річний підліток не зрозуміє аргументів правового чи соціального порядку, він буде сприймати тільки аргументи моральної справедливості. 14-17-річним підліткам можна пояснити, що стандарти антикорупційної поведінки обов'язкові для людей, які займають різні посади, тому що це підтримує соціальну систему. Найстарші учні сприймають це твердження трохи скептично, тому що норми вони пов'язують з існуючою поведінковою практикою. У порівнянні з молодшими учнями вони звертають велику увагу на результати досліджень, що підтверджують високий рівень корупції у країні, або на твердження, що «у країні корумповані всі», тому така негативна інформація вимагає противаги у вигляді позитивних прикладів: скажімо, етичного кодексу державних службовців, ознайомлення з прозорими процедурами, принципами рівності та неупередженості тощо. І, без сумніву, при роботі з учнями різного віку постійно буде виникати запитання: що таке корупція - тільки недотримання порядку й угод чи моральне зло?

ПІДГОТОВКА ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ

Мета наведених тут порад - представити конкретні пропозиції щодо підготовки індивідуальної програми антикорупційного виховання, підбору матеріалів і завдань, пов'язаних з діяльністю із превенції злочинності. У кожному разі, превенцію варто розцінювати не як окремий елемент, а як предмет, послідовно інтегрований у щоденний виховний процес. Не варто забувати, що в певних випадках превенцію можна використовувати самостійно. Програма антикорупційної освіти передбачає можливість розширення проектів, пов'язаних з кількома досліджуваними предметами або додатковою виховною діяльністю. Важливо пам'ятати, що перевага має віддаватись тим предметам, які заохочують і розвивають благополуччя та взаєморозуміння учнів. Якщо діти та підлітки відчувають, що їх поважають батьки, учителі, фахівці в галузі освіти та інші люди, то в них розвивається почуття самоповаги й вони вчаться терпимості стосовно інших людей.

Антикорупційна освіта - це не збірник складених кимсь моралізаторських повчань і правил, як треба поводитись. Корупція, як і злочинна діяльність узагалі, - це питання вибору. Завдання дорослих полягає в тому, щоби створити передумови чи умови для такого вибору, що відповідав би інтересам суспільства. Ми повинні ознайомити учнів з їхніми правами, обов'язками та їх наслідками: вплив на людей, очевидні та неочевидні результати. Крім того, оцінюючи запропонований вибір, треба показати дітям та юнацтву також і опозиційний варіант, щоб розкрити й обговорити всі розходження. Учні мають навчитись говорити і «так», і «ні».

В антикорупційному вихованні спостерігається потреба в нових методиках і способах роботи. По-перше, програма антикорупційного виховання - це новий предмет, до якого вчителі не були підготовлені. Зрозуміло, що вчителі повинні самі вчитись, здобувати знання та навички з цієї теми. Тому саме тут легше за все змінити свою роль - із класного керівника, авторитета перетворитись у помічника, гіда. Мета гіда не керувати й управляти, а йти поруч, супроводжувати, допомагати максимально використовувати свої можливості. Тому для антикорупційного виховання особливо актуальні такі методи, як дискусія у класі або в невеликій групі, розбір випадку, інтерв'ювання учнів, дебати, виконання ролей. У всіх цих випадках учитель повинен керувати навчанням, стимулювати його, допомагати учням у розумінні досліджуваного предмета. По-друге, антикорупційне виховання менше, ніж, скажімо, історія, політологія, психологія, зорієнтоване на передачу й запам'ятовування фактичних знань. Тут не можна задовольнятись умінням учнів відповідати на фактичні запитання («Скільки відсотків державних чиновників зачепила корупція?», «Яке покарання загрожує за корупційні злочини» і т. п.). Учителю більше треба хвилюватись, як допомогти учням зрозуміти доступні джерела інформації - як і звідки були зібрані факти, як оцінювати їхнє значення, яка надійність відомостей, яку позицію варто вибрати. Учнів треба просити аналізувати різні позиції, обґрунтовувати одні точки зору, спростовувати інші. На більшість цих запитань допоможуть відповісти використовувані методи виховання критичного мислення.

Методика виховання критичного мислення пропонує триступінчасту організацію виховного процесу. На підготовчому рівні завдання вчителя - стимулювати учнів якнайбільше дізнаватись про те, що додасться до їхнього досвіду. Це рівень активізації, залучення. На другому рівні - рівні сприйняття - учні отримують нову інформацію, ідеї, усвідомлюють їхній зміст. На третьому рівні (рівень осмислення) всі - і учні, і вчитель - аналізують те, що відбулось на перших двох рівнях. Тоді приходить розуміння того, що вже засвоєно й чого ще не вистачає (Ален Кроуфорд, Венді Саул, Самюель Метьюз, Джеймс Макінстер «Технології розвитку критичного мислення учнів», Київ, «Плеяди», 2006. Посібник можна придбати у нашому видавництві).

Природно, що учні дуже різняться між собою. По-перше, вони не одного віку. У групі середнього шкільного віку спостерігається загальна тенденція до вивчення тих галузей, які в більшості дітей пов'язуються з життям дорослих. У цьому віці найчастіше робиться перший крок у світ дорослих: діти пробують курити, уживати алкоголь, здійснюють дрібні злочини. Тому дуже важливо, щоб у дітей була можливість зорієнтуватись і створити свою власну позицію та думку ще до того, як вони потраплять у ситуацію, в якій мають зробити особистий вибір, що припускає більш-менш серйозні наслідки. Тут дуже важливо виховати в учня розуміння своєї власної ролі й уміння сказати «так» чи «ні».

Варто підкреслювати такі поняття, як відповідальність і повага. Крім того, дуже важливо, щоб учні усвідомили загальну відповідальність за соціальний порядок. Також необхідно втягнути їх до обговорення соціальних ініціатив.

Ми звикли вважати, що учні старших класів уже досить сформувались для того, щоб вивчати більш загальні й абстрактні предмети. Звичайно, таке сприйняття залежить і від того, чи проводилась раніше під час уроків превентивна робота. Інакше кажучи, це залежить від того, наскільки глибоко вдалося виховати в кожному з учнів уміння діяти найбільш оптимально. Іноді варто підсилити або навіть повторити роботу, за допомогою якої в дітей початкових і середніх класів виховується вміння розуміти та діяти.

Превентивне антикорупційне виховання дуже схоже на звичайне виховання. Це виховання, при якому учневі дається інформація, наприклад, про юридичні речі та специфічні умови злочину. Це відомості про те, які наслідки здійснення злочину, а також пошук пов'язаних із ними аргументів про те, як протистояти злочину, і будуть розцінені як особлива превентивна робота.

ПРИКЛАДИ ПРОПОНОВАНИХ ЗАВДАНЬ

  • Підготувати для аналізу матеріал про характер і масштаб злочину на тлі шкільної чи місцевої спільноти.
  • Зібрати, підготувати та порівняти зі статистичними матеріалами дослідницькі дані з повідомленнями у пресі про злочини.
  • Спланувати та здійснити проект, призначений для учнів молодших класів.
  • Запланувати та підготувати дні, коли буде здійснюватись проект.
  • Досліджувати, яким цінностям віддають перевагу різні вікові групи.
  • Підготувати місцеву теле- чи радіопередачу.
  • Підготувати та провести відкриту виставку картин.
  • Підготувати слайд-шоу «Сучасна молодь: привабливі можливості».
  • Підготувати відеоматеріал з теми «Злочинець. Що буде далі?» або «Злочинець. Чому ні?».
  • Запросити до класу представника ССР (Служби спеціальних розслідувань). Запланувати тему обговорення та передбачувані запитання.
  • Переглянути матеріал, знятий під час судового засідання.
  • Підготувати й організувати захід для батьків з теми «Злочин - це проблема та відповідальність кожного!»

Словник основних понять

Антикорупційна освіта - формування в населення антикорупційних установок.

Антикорупційні стандарти - сукупність поведінкових і правових норм, що сприяють обмеженню корупційної поведінки.

Відмивання грошей - дії, за допомогою яких здійснюється спроба узаконити чи приховати походження отриманих злочинним шляхом грошей.

Види корупції залежно від сфери діяльності - адміністративна, політична, приватна, міжнародна.

Види корупції залежно від цілей дій - бюрократична, регуляційна, превентивна, така, що ліквідує наслідки.

Виявлення корупції та правове переслідування - установлення корупційних дій, перетворення в життя принципу неминучості та справедливості покарання.

Девіація - порушення звичних для суспільства чи групи соціальних правил і норм.

Державний службовець - особа, яка знаходиться на державній службі, державний політик, державний службовець публічного адміністрування відповідно до закону про державну службу, а також інша особа, яка, працюючи в державних чи муніципальних органах чи установах, у судових, правоохоронних органах, в органах держконтролю та нагляду, а також у прирівнюваних до них органах, виконує функції представника влади або наділена адміністративними повноваженнями, а також офіційний кандидат на згадані посади.

Зловживання - дія, за допомогою якої державний службовець чи особа, прирівнювана до державного службовця, зловживає службовим становищем або перевищує повноваження, якщо в результаті цього державі, міжнародній громадській організації, юридичній чи фізичній особі була заподіяна велика шкода.

Клієнтські зв'язки, клієнтизм - взаємовигідні зв'язки покровителя та іншої особи чи групи осіб (клієнтів) і система зобов'язань між ними.

Конфлікт публічних і приватних інтересів - ситуація, за якої особа, яка перебуває на державній службі, у ході виконання своїх обов'язків чи доручення зобов'язана приймати рішення про доручення, пов'язане також і з її особистими інтересами, або брати участь у його прийнятті, або виконувати таке доручення.

Корупція - зловживання державною владою для отримання вигоди в особистих цілях.

Лобізм - процес, у ході якого здійснюється обмін інформацією та думка групи, організації чи її частини передається посадовим особам при владі (як таким, що обираються, так і призначуваним) з метою здійснення впливу на ухвалення сприятливого рішення.

Лобіст - фізична особа, яка має право займатись лобістською діяльністю чи підприємство, установа, організація, внесені до списку лобістів у встановленому законом порядку.

Лобістська діяльність - відшкодовані дії лобістів, спрямовані на здійснення впливу у сфері зміни, доповнення правових актів або визнання їх недійсними, на прийняття чи неприйняття нових правових актів. Метою такої діяльності є перетворення в життя інтересів замовника з дотриманням особистих прав чи суспільних і державних інтересів.

Невиконання посадових обов'язків - має місце у випадках невиконання або неналежного виконання з необережності державним службовцем або особою, яка прирівнюється до неї, своїх обов'язків, у результаті чого державі, юридичній чи фізичній особі завдається великий збиток.

Непотизм - призначення на робоче місце родичів, друзів і знайомих в обхід конкурсів і з порушенням принципу найбільшої відповідності працівника посаді і, тим самим, створення системи підлеглих і колег - боржників, що використовується при прийнятті рішень.

Особа, прирівнювана до державного службовця - особа, наділена певними повноваженнями в установі іноземної держави, міжнародній публічній організації чи в міжнародному судовому органі, а також офіційні кандидати на згадані посади. Крім того, до державного службовця прирівнюється особа, яка працює в будь-якій державній, недержавній чи приватній установі, організації чи на підприємстві або займається професійною діяльністю та має певні повноваження у сфері публічного адміністрування або ж надає публічні послуги, крім особи, яка виконує господарські чи технічні функції.

Патрон - частина системи клієнтських зв'язків - орган або особа, яка оказує кому-небудь протекцію.

Підкуп - дія, пов'язана з безпосередньою чи опосередкованою пропозицією, обіцянкою дати або дачею хабара державному службовцеві чи особі, прирівнюваній до державного службовця, за бажану законну дію чи бездіяльність у ході виконання їм повноважень або посереднику з метою досягнення тих же результатів.

Превенція корупції - усунення причин і факторів корупції.

Приватні інтереси - особиста майнова чи немайнова зацікавленість особи, яка перебуває на державній службі, або її родича чи члена родини, який може впливати на прийняття рішень під час виконання службових обов'язків.

Принципи публічного адміністрування - верховенство закону (діяльність базується на правових органах), об'єктивність (дії повинні бути безсторонніми), незловживання владою (забороняється займатись діяльністю за відсутності повноважень чи при прийнятті рішень прагнення до цілей інших, ніж установлені законодавством).

Публічне адміністрування - регламентована законодавством діяльність державних органів місцевого самоврядування, спрямована на перетворення в життя правових актів, рішень місцевого самоврядування, на адміністрування передбачених публічних послуг.

Публічні інтереси - зацікавленість суспільства в безсторонньому та справедливому прийнятті рішень особами, які перебувають на державній службі.

Розпізнавання корупції - можливість своєчасного та всебічного розпізнавання проявів корупції.

Хабарництво - дія, коли державний службовець чи прирівнювана до нього особа у своїх чи чужих інтересах прямо чи опосередковано приймає, обіцяє або домовляється прийняти хабар, вимагає дачі хабара чи провокує його за законну дію або бездіяльність при виконанні повноважень.

Автори: Е. Баконіс; В. Вайцекаускене, Д. Пянкаускене (Литва)

"Антикоррупционное воспитание в школе"

Освіта.ua
10.06.2008

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!