Osvita.ua Среднее образование Современная школа Воспитание Заговорит ли украинская молодежь на языке мира?
Заговорит ли украинская молодежь на языке мира?

Почему украинскую молодежь необходимо обучать говорить на языке мира

Заговорит ли украинская молодежь на языке мира?

Усі вони – люди з українського "завтра". Це герої телесюжетів і соцмереж. Зараз ці діти зростають і формуються особистостями, які невдовзі будуватимуть нашу країну. Будуватимуть чи руйнуватимуть?

Хлопчаки тринадцяти-п’ятнадцяти років у Донецькій школі № 46 усміхнено позують на сцені, прикрашеній написом "70-летие Победы". На їхніх грудях – георгіївські стрічки, у руках – макети автоматів. Вони рішучі й мужні, вони переможці, бо здолали та знищили тих інших, боязких і недолугих. Тих, у кого не георгіївські стрічки, а жовті – розпізнавальні знаки вояків Збройних Сил України. На сцені все по-класичному просто. Ці перемагають. Тих убито.

На дитячому святі в донецькому дошкільному дитбудинку – казково вдягнені дівчатка-пташки й чорний крук – шестирічний хлопчик, роль якого – убивати цих пташок на потіху присутнім на святі бойовикам "ДНР". Він несе смерть і гордий цією прикметною роллю.

Восьмикласники однієї з ніжинських шкіл зчинили спротив учительці російської мови, яка дібрала для диктанту текст про велику Росію й Москву. Учні слухали, як педагог диктує "люблю Росію" й писали "люблю Україну", замість "Москва" виводили в зошитах "Київ". Скандал дійшов до звільнення філологині.

Учні київських шкіл на годинах цивільної оборони вчаться швидко ховатися в укриття на випадок авіанальоту. Дітлахи зосереджено виконують інструкції класоводів. Вони чітко розуміють, від літаків якої країни ховаються. "І вони ніколи цього не забудуть і не пробачать Росії", - резюмує батько одної з учениць на сторінці в соцмережі.

Українські підлітки з російськомовних родин, щодня дивлячись теленовини та спілкуючись в Інтернеті, зрештою вимагають від батьків "не говорити зі мною мовою окупанта". Максимально дистанціюватися від країни-агресора, не ідентифікувати себе жодним чином із країною, солдат якої топче твою землю, і телебачення якої цілком серйозно анонсує перетворення цілого континенту "на радіоактивний попіл" - це передбачувана реакція молодої максималістської особистості.

Вони знають. Вони цього не забудуть і не пробачать.

Ватники. Сепари. Колоради. Укри. Укропи. Хунта. Мертві бандерівці. Смажені башкири. Ці слова настільки усталилися в нашому повсякденному вжитку, що жоден учень молодших класів не завагається докладно розтлумачити вам, що саме з цими персонажами (залежно від розташування учня по певний бік воєнно-інформаційної барикади) можна й треба зробити. Творець мережі "Фейсбук" Марк Цукерберг у відповідь на численні скарги українських користувачів на блокування чи неблокування облікових записів нещодавно заявив, що справа не в національності й не в ідеології дописувача, а в послуговуванні мовою ненависті.

Послуговуватися мовою ненависті, мислити категоріями війни, жити бажанням знищити ворога. Таке сьогодення наших дітей.

Країни, для яких війна давно стала реальністю, зрозуміли потребу психокорекції такої дитячої поведінки й поставили цю справу на високий методичний рівень. Ізраїльських малюків з дитячого садочка знайомлять із Драконом, який зовсім не такий страшний, як може спочатку видатися. Просто він капосний і хоче нашкодити дітлахам. Тому від нього, щойно зачувши спеціальну антидраконячу сирену, треба ховатися в спеціальному драконосховищі. І він уже нічого не вдіє. Про це написані цілі методички, ретельне дотримання яких урятувало не одне дитяче життя від обстрілів з боку палестинських територій.

Працювати з дітьми серйозно потрібно й Україні. Призвичаївшись до війни, навчати молодь говорити обнадійливою мовою миру.

Чи можливий переклад з мови війни мовою порозуміння? На це питання шукали відповідь учасники дискусії, зорганізованої в рамках "Днів перекладу-2015" у співпраці з Представництвом фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні (http://ua.boell.org/uk/2015/06/09/chi-mozhliviy-pereklad-movi-viyni-movoyu-porozuminnya).

Дискусія виявилася вельми цікавою навіть візуально: представлені за столом інтелектуали з України, Росії, Великої Британії й Австрії постійно не погоджувалися та сперечалися одне з одним, але, говорячи різними мовами, намагалися якомога ретельніше вслухуватися в слова співрозмовника, щоразу прискіпливіше відповідаючи на чиїсь коментарі. І тому дивовижним чином синхронний переклад німецькою мовою допоміг якнайкраще порозумітися українцям і росіянам.

У заході взяли участь: українська журналістка й письменниця Оксана Форостина; австрійська письменниця й фотохудожниця Мілена Фіндайз; український письменник Юрій Андрухович, російський мовознавець та історик культури Гасан Гусейнов; журналіст і письменник Ігор Померанцев, який виріс в українських Чернівцях, має британське громадянство й працює в російській редакції Радіо Свобода.

Ставлячи діагноз українському й російському суспільствам, Гасан Гусейнов наголошує, що ми все ще переживаємо спадок СРСР: "Кожен наш крок – це крок мінним полем, залишеним радянською епохою". Ще й зараз російська мова послуговується не просто тоталітарними висловами, а прямими сталінським цитатами: "Ліс рубають – скалки летять", "Кадри вирішують усе" й багатьма іншими. Тому й мова сучасної Росії викривлює, трансформує реальність. Мовознавець звертає увагу на постійне підживлення свідомості мовою війни, філігранне використання мови з певною метою: "війна" для радянської й російської людини – це завжди "Велика Вітчизняна війна", а всі інші війни, у яких країна не припиняла й не припиняє брати участі – це щось інше, приміром, «перебування обмеженого контингенту у…". Тому й сучасна донбаська жіночка, яка стояла з плакатиком "Путин, введи войска!" насправді мала на увазі "Путін, почни війну". І війна почалася. Ці дивовижні мовні аберації супроводять страхітливе психологічне явище – люди дістають задоволення від використання цих слів і висловів. Люди зрештою насолоджуються війною. Тому нагальна потреба, переконаний Гусейнов, – переклад з мови війни мовою миру.

Радянські ідеологеми, пов’язані з війною – дуже стійка річ, – погоджується Оксана Форостина, оскільки весь дискурс був переповнений мілітаризмом ("битва за врожай" тощо). Якось одному російському PR-консультантові довелося довго пояснювати німецьким бізнесменам, чому не варто урочисте відкриття німецького заводу під Санкт-Петербургом проводити 22 червня. "Ми весь час із цим жили, – говорить журналістка. – Протистояння вербальне стало кривавим". Проте мова війни може бути й нейтральною, і набувати досить несподіваних форм, як-от чорний гумор і цинічні анекдоти в соцмережах.

Про позитивні ознаки часу говорить і Юрій Андрухович. Візьмімо хоча б знамениту нецензурну кричалку про Путіна. Природній спосіб подолання ворога – висміювання його. "Агресія каналізується в карнавалізацію", – визначає Андрухович і пригадує власне спостереження за рухом колони військової техніки дорогами Західної України. У кожному населеному пункті ці прикрашені прапорами автомобілі й БТРи зустрічали місцеві мешканці. І подекуди поруч із плакатами "Слава Україні!" діти тримали плакати з тою самою фразою про Путіна (поруч з учителями і, о Боже, певно, і вчителями української мови!). Це цікавий випадок нехтування певними усталеними вимогами етики через війну, але це і приклад прекрасного порозуміння поколінь завдяки війні.

Ігор Померанцев, міркуючи над утіленням образу війни в літературі й відбиттям її на сьогочасному житті, наголошує: "Ми живемо в рухомому часі. Можна змінити історію!". Безперечно, у час війни треба чинити опір, а потім прийде час мові миру. Журналіст щоразу поринає спогадами в чернівецьке дитинство: на базарі єврейки торгувалися з гуцулками, послуговуючись як українською, так і їдишем, а насамкінець по-румунськи казали "Multumesc! (Дякую!)". Така мовна поліфонія, мабуть, і є культурою.

Ті, хто говорить мовою миру, дуже ризикують бути не почутими. Тож перехід до мови миру має відбуватися шляхом суперечок, хай і гострих. Бо, як переконана Оксана Форостина, "відкидання суперечок – це відкидання демократії".

Одна цікава вправа на психологічному тренінгу пропонує для контрасту наслідувати у висловах і поведінці двох тварин – шакала й жирафа. Шакал – агресивний, дріб’язковий і знервований. А жираф – виважений, позитивний і дещо відсторонений. Говорити мовою жирафа навіть у форматі тренінгу так непросто. А треба!

Андрій Панченков

Освіта.ua
17.06.2015

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!