Osvita.ua Среднее образование Современная школа Воспитание Критерії ефективності виховання творчої особистості старшокласника

Критерії ефективності виховання творчої особистості старшокласника

Загальноосвітня школа завжди прагнула до оцінювання діяльності вчителя та педагогічного колективу взагалі. Так, для оцінки рівня сформованості в учнів системи компетентностей використовуються змістові показники, які закладені в навчальних програмах і посібниках

Контрольні роботи, заліки, екзамени служать перевіркою того, у якій мірі, як міцно та глибоко засвоїв учень відповідний матеріал програми. Фахівці намагаються розробити критерії оцінки процесу навчання, рівня вихованості учнів, цілком діяльності школи.

Критерії оцінки діяльності педагогічних систем прийнято ділити на внутрішні і зовнішні.

Внутрішніми статистичними показниками рівня функціонування педагогічних систем виступають:

  • показники конкурсу;
  • рівень успішності;
  • збереження колективу учнів протягом усіх років навчання.

Зовнішні показники:

  • куди ідуть випускники (які нові педагогічні системи вони обирають);
  • як вони там адаптуються (яким за часом і якістю є процес входження у нову систему);
  • яке число випускників і в який термін досягає високого рівня діяльності у новій системі;
  • який відсоток випускників і в якій мірі в нових умовах зайнялися самоосвітою;
  • в якій мірі випускник і його нові керівники задоволені підготовкою, яку раніше здобув випускник.

Ці критерії відігравали і відіграють позитивну роль в оцінці діяльності педагогічних систем (і такої як загальноосвітня школа), однак їх, зрозуміло, недостатньо, і у плані системного дослідження вони не можуть нас задовольнити. Причини такого незадоволення ми бачимо:

а) у тому, що вони не враховують специфіки відповідної педагогічної системи;

б) названі показники носять досить узагальнений характер і не дають можливості всебічно оцінити ступінь ефективності тих чи інших педагогічних впливів.

Перш ніж перейти до обґрунтування критеріїв ефективності діяльності ліцею, зробимо ряд зауважень щодо проблем ефективності в педагогіці.

Поняття «ефективність» широко використовується різними науками - філософією, економікою, педагогікою тощо. Ці сфери його використання говорять про те, що ми маємо справу із загальнонауковою категорією, яка відображає ступінь досягнення мети у функціонуванні об'єкта у відповідних умовах.

Ефективність - явище складне і багатопланове, опосередковане дією багатьох умов і факторів. Поняття «ефективність» розповсюджується на керовані і самокеровані системи і підсистеми.

У ньому знаходить вираження здатність системи добре пристосовуватись до умов оточуючого середовища, користуватися її ресурсами, необхідними для існування і розвитку, ставити перед собою посильні, обґрунтовані цілі та досягати їх.

У цілому ефективність - досить широке поняття, яке важко піддається однозначному визначенню. Відомо, що чим багатше явище, тим більше воно допускає визначень, які розкривають його суть.

Нас цікавить ефективність цілеспрямованих керованих процесів, які протікають у суспільстві. У цьому випадку під ефективністю розуміється ступінь відповідності результатів процесу актуальним цілям, які задані заздалегідь. Чим більш розвинутий процес, тим вище його дієвість, ефект, тим більше можливостей скласти наукове уявлення про нього, охоплюючи його від цілі, засобів, взаємодії, основних компонентів аж до результатів, до їх оцінки. Не випадково категорія «ефективність» до останнього часу найчастіше використовувалась у зв'язку з характеристикою виробничих, економічних процесів.

Однак слід мати на увазі, що в економіці ефективність обґрунтовується, головним чином, співвідношенням результату з витратами. Економісти, завдяки знанням технологічних процесів і існуючих методів виробництва, фізичних виробничих можливостей, потенційних витрат, здатні визначити ефективність виробничої діяльності і прогнозувати витрати при виробництві того чи іншого виду продукції. У такому розумінні ефективність характеризує лише ту діяльність, яка визначається економічними взаємовідношеннями виробництва, розподілу, обміну і споживання. Окрім того, економічне поняття ефективності, як одне із власне наукових, у значній мірі абстрагується від того, що результат (ефект) є наслідком і ціледосягнення.

Особливість же виховання полягає в тому, що тут мова йде не про виробництво продукції і матеріальні витрати, а про явища більш складні - про діяльність, наслідки якої важко передбачити, а здобутий результат важко оцінити, не пов'язуючи виховання з тією соціальною метою, досягненню якої була підпорядкована ця діяльність.

Зі сказаного можна зробити висновок, що економічне розуміння ефективності не можна автоматично переносити у сферу виховання, яке за своїм характером суттєво відрізняється від економіки, хоча економічні фактори впливають на результати виховної діяльності.

Ефективність характеризується співвідношенням цілі і результату, адекватністю засобів, форми і змісту цілям.

Ефективність може бути більшою чи меншою, що залежить від того, як реалізується поставлена мета. Іншими словами, щоб робити висновок про ефективність виховання, треба чітко уявляти його цілі та мати можливість співставити з ними фактично досягнуті результати.

У той же час слід підкреслити, що співвідношення між метою виховання та його результатом являє собою ефективність виховання у вузькому розумінні. Уся справа в тому, що виховання в динаміці - це поліфункціональний, багатоцільовий і циклічний процес. Його соціальний ефект за своїм характером різноманітний, прояви його не завжди очевидні. Важливо також мати на увазі, що загальний підхід до розуміння ефективності, коли за головне береться співвідношення між заданим і кінцевим станом об'єкта виховання, не може повністю задовольнити. Поняття ефективності тільки тоді є науковим, практично працюючим, коли виражає суть відповідної виховної системи, розглядаючи її об'ємно, у всій повноті, в параметрах і показниках, які охоплюють усе розмаїття завдань, що стоять перед нею.

Наукове управління вихованням вимагає таких характеристик процесу, за допомогою яких він міг би бути оціненим, «заміреним», тобто проблему ефективності не можна вирішити, якщо не мати відповідних критеріїв.

Розробляючи критерії ефективності виховання творчої особистості старшокласників, ми виходимо із того, що виховання особистості буде ефективним, якщо цілями будуть братися не конкретні якості особистості, а інтегративні. Останнє робить виховний процес комплексним, різнобічним, багатогранним.

Ми також вважаємо за доцільне зниження другорядних показників заради досягнення головної мети, бо тільки тоді можна розраховувати на успіх, коли враховується весь спектр цілей, а не одна з них, яка б вона не була важлива сама по собі, і коли при цьому використовується весь арсенал найрізноманітніших засобів виховного впливу.

Вихідною позицією аналізу є безумовне визнання поступовості, безповоротності прогресу розвитку особистості, тобто розвитку від простого до складного.

Питання про закономірності прогресу особистості, про все більш високу ефективність виховної діяльності суспільства має величезне загальнотеоретичне і практичне значення. Сумнів у самій ідеї прогресу, а часом і пряме її заперечення служить благодатним підґрунтям для виправдання так званої «кризи особистості, її моральної деградації». Це озброює науку, ставить під сумнів сам принцип неухильного вдосконалення природи людини, який, безумовно, не заперечує глибокого протиріччя цього процесу. Ось чому коли аналізується підвищення ефективності виховної діяльності, то критерії оцінки позначають вузлові точки прогресивного розвитку особистості.

Загальне розуміння ефективності і прогресивної спрямованості процесу - лише перший крок аналізу. Якщо розуміти ефект як будь-який результат, який здобутий у ході виховання, то природно уявити весь складний, багатоаспектний процес формування особистості як систему ефектів і відповідних критеріїв.

Філософський термін «критерій» означає ознаку, мірило, засіб перевірки того чи іншого ствердження, гіпотези, теоретичного побудування. Під терміном «критерій ефективності виховання особистості» ми розуміємо міру, показник, використання якого може служити основою для оцінки (кількісної чи якісної), для найбільш чіткої характеристики результатів виховної діяльності.

Виходячи із суті і змісту основних закономірностей формування особистості, визначається ряд вимог до критеріїв ефективності виховної діяльності та їх класифікації. По-перше, як вираз цілісності, - з одного боку, і всебічності, складності процесу - з іншого, система критеріїв має включати і загальний показник, і комплекс приватних показників, які оцінюють найбільш важливі, стійкі рівні, властивості, необхідні і достатні для уявлення про об'єкт.

У той же час слід сказати, що визначення критеріїв ефективності виховання пов'язане з рядом труднощів. Об'єкти виховного впливу, крім своєї якісної різноманітності, володіють багатьма загальними та індивідуальними ознаками, які не враховувати просто неможливо.

З результатами виховання безпосередньо пов'язані такі духовні утворення, як знання, погляди, уявлення, потреби, переконання, мотиви, звички, навички, уявлення про обов'язкове, ідеали тощо. Різні люди, як і соціальні групи, мають різну за рівнем свідомість, поведінку. Окрім того, існує розмаїття факторіальних ознак, які характеризують зовнішній бік виховання, тобто саму виховну діяльність.

Особливого аналізу вимагає поняття «розвиток творчої особистості».

Ми виходимо з того, що основу творчості складає предметно-практична діяльність, особливості якої визначаються не тільки суб'єктом, але й об'єктом докладання зусиль. У науковій літературі, залежно від об'єкта, іноді виділяються основні типи творчості - матеріально-технічна, духовно-теоретична, соціально-організаційна і педагогічна творчість як вид соціальної активності тощо. Така класифікація, безумовно, має відповідне значення для характеристики прояву творчості у різних сферах, однак нам здається більш правильною точка зору, де творчість розглядається не як самостійний вид діяльності, а як її специфічна якісна характеристика, ступінь її активності, тобто мається на увазі, що творчість «пронизує різні види праці».

Це підтверджує необхідність урахування взаємозв'язку суб'єкта і об'єкта в процесі творчості. Якщо розглядати як суб'єкт особистість, то більш правомірним буде говорити не про тип творчості, а про тип діяльності, точніше про конкретний її вид - наукову, педагогічну, технічну тощо. Рівень творчості в цьому випадку виражається че­рез характер діяльності в процесі взаємодії суб'єкта і об'єкта. Говорячи, наприклад, про технічну творчість, ми маємо на увазі не діяльність взагалі, в цілому, а тільки новаторську, винахідницьку - як міру активності суб'єктивного фактора в умовах матеріально-технічної діяльності, окремі види і форми якої можуть характеризуватися більш чи менш високим рівнем творчості. Визначається він, як уже вказувалось, специфікою об'єкта, його змістом, умовами, в яких ця діяльність протікає. Однак, якщо говорити про результати творчості конкретної особистості, то вони залежать і від її здібностей, уміння використовувати об'єктивні умови, а також від деяких інших моментів.

Далеко не кожна людина здатна творити навіть у таких творчих за своїм характером сферах, як наукова чи педагогічна діяльність. І навіть у сфері художньої діяльності, яка характеризується найбільш високим ступенем продуктивності, результати праці окремих індивідів можуть бути неоднаковими.

Підсумовуючи сказане, ми ще раз підкреслюємо, що стоїмо на позиції, для якої є правомірним розглядати творчість особистості не як тип (вид) творчості, а як тип (вид) діяльності, що характеризується тим чи іншим ступенем (рівнем) творчості. Визначення творчості як виду «людської духовно-практичної діяльності», на наш погляд, не витримує критики не тільки відносно окремого індивіда, але і суспільства в цілому, тому що всі види діяльності останнього - творчі за своєю суттю.

Слід підкреслити, що в психологічному плані важливим, у першу чергу, є те, що творчість, процес творчості переживається суб'єктивно. «Якщо з філософської, соціально-політичної точок зору доцільним є вважати творчістю тільки те, що пов'язане зі створенням нового продукту, який ніколи раніше не існував, то з психологічної точки зору важливим є саме створення будь-чого нового для даного суб'єкта, тобто мова йде про суб'єктивну новизну. Адже в повсякденній практиці, а особливо в практиці засвоєння дитиною-дошкільником, школярем, молодим працівником нових понять, рішень завдань, які є для нього новими, ми часто маємо справу саме із творчістю, яка відо­бражає процес створення для даного суб'єкта цінностей у вигляді понять, знань, умінь, рішень завдання, створення деталі тощо. У цьому разі ми можемо говорити про творчість людини, яка проявляється в його ігровій, навчальній, трудовій діяльності.

Ось чому важливо, щоб у психологічному визначенні творчості був відображений саме цей момент суб'єктивної значимості: творчість - це діяльність, яка сприяє створенню, відкриттю будь-чого невідомого для даного суб'єкта» (В. Моляко).

У той же час слід уточнити, що і в цьому випадку творчість має відповідну соціальну значимість, хоча і опосередковану. Сам процес діяльності, творчий акт сприяє розвитку творчих здібностей особистості, які при відповідних умовах можуть проявитися в її подальшій діяльності.

Сказане - тільки основний абрис, який ще не дає відповіді на два особливо значних питання: як особистість стає творчою і як розвинути її творчий потенціал?

Одні вчені вважають, що творчі здібності властиві не кожному індивіду. Інші стверджують, що немає нічого такого у геніального мислителя, чого б не було в зародку у звичайної людини. «Неталановиті - ті, хто не виявляє та не розвиває своїх здібностей», - стверджує ряд учених.

Нам здається правильним твердження, що від природи людина завжди творча, діяльна, бо перетворює природу і своє людське життя. Це значить, що кожній конкретній людині, нормально розвинутій у психофізіологічному розумінні, притаманні відповідні творчі здібності, хоча рівень їх розвитку в окремих індивідів неоднаковий, як неоднакова їх спрямованість. Історія знає чимало людей, яких називають геніями і просто творчими особистостями.

Абсолютна більшість дослідників сходиться на тому, що творчо обдарована особистість - це результат і природної обдарованості, сприятливих соціальних обставин, і свідомої орієнтації людини на самовдосконалення. Однак, дослідники мають різні точки зору в іншому: який із факторів визначальний, яка роль кожного з них. Але «сучасна наука ще далека від того, щоби зрозуміти, чому одна людина геніальна, а інша примітивна» (В. Фролькіс).

У той же час дослідники висловили чимало цінного щодо факторів розвитку творчої особистості. Тут слід виділити таку думку науковців: ми не завжди точно можемо визначити, що саме формує творця, але встановити, без чого творці не виростають, ми можемо з достатньою ймовірністю.

Питання про фактори, які народжують творця, або іншими словами, чи є природженим дар творця, чи його формують соціальні умови, продовжує бути предметом гострої полеміки. Якщо вважати, що творчість - це природжена обдарованість, то всі зусилля педагогів навчальних закладів, наукових керівників, суспільств у цілому по створенню умов, які сприяють розвитку творчої особистості не мають ніякого смислу, бо все одно все залежить від гри випадковостей, стихійного збігу щасливих факторів, «генетичної лотереї».

Психологи відзначають, що найбільш загальною характеристикою і структурним компонентом творчого потенціалу дитини є пізнавальні потреби, які складають психологічну основу домінантності пізнавальної мотивації в порівнянні з іншими її видами. Домінуюча у творчої дитини пізнавальна мотивація виражається у формі дослідницької, пошукової активності і проявляється у більш низьких порогах (тобто більш високій сенситивності) до новизни стимулу, новизни ситуації, знаходження нового у звичайному.

Говорячи про основні структурні компоненти обдарованості як загальної психологічної передумови творчого розвитку і становлення творчої особистості, психологи також підкреслюють, що всі фактори, які включають:

а) домінантну роль пізнавальної мотивації;

б) дослідницьку творчу активність, яка виражається через знаходження нового у постановці та вирішенні проблем;

в) можливість досягнення оригінальних рішень;

г) можливість прогнозування і передбачення;

д) здатність до створення ідеальних еталонів, які забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки, складають єдину інтегральну структуру обда­рованості, яка проявляється на всіх рівнях індивідуального розвитку (А. Матюшкін).

Проаналізувавши поняття «творчість», спробуємо дати визначення поняттю «творча особистість».

Відомо, що чим складніше та багатогранніше явище, тим важче охарактеризувати його сутність, тим більше визначень, які часто протилежні одне одному, воно породжує. «Чим багатший предмет, який вимагає визначення, тобто чим більше басів він надає для розгляду, тим більш різними виявляються дефініції, які йому даються» (Гегель). Найменше для таких явищ підходять однозначні визначення, які значно збіднюють сутність того, що визначається. Цим можна пояснити неповноту і однобічність визначень такого складного феномену як творча особистість, наприклад, такими формулюваннями: «творець - це виключно інтуїція», або «творець - це колосальна ерудиція і енергія».

Іноді уявляють видатного творця як людину, яка вбирає в себе риси багатьох людей. Однак, і ця точка зору не може бути прийнятою як вірна, бо добре відомо, що іноді колектив вельми талановитих людей не може замінити генія. Як говорять японські філософи, в однієї квітки більше «квітучості», ніж у ста квітах.

Спроба розкрити сутність творчої особистості за допомогою кількісних показників не може задовольнити дослідників, і вони ведуть активний пошук вирішення проблеми через виявлення властивостей, особливостей і рис, які характеризують геніальність.

Усі ці риси, разом узяті, характеризують узагальнюючий образ творчої особистості. Однак немає жодної людини, якій могли б бути притаманні ці блискучі характеристики. У великих творців якісь риси превалюють, маючи вирішальний вплив на їх творчість, точніше, проявляються в людині сильніше за інші, але ні в кого не є рівноцінними. Комбінація цих рис завжди індивідуально неповторна.

Головна якість творця не просто у високому інтелекті, а в органічній єдності універсальних знань, глибини проникнення в процеси чи об'єкти дослідження, що дає можливість пізнати їх внутрішні закономірності і прогнозувати їх подальший розвиток.

Суттєвою характеристикою творчої особистості є її здатність збагачувати науку і мистецтво новими фундаментальними ідеями і відкриттями, які ведуть до створення нових наук або галузей знань, нових теорій, парадигм, напрямів чи стилів у мистецтві, що може привести до оновлення в культурі людства або інтерпретації старого і відомого. Саме на таку особливість творця як створення нового звертав увагу П. Енгельмейер, даючи визначення творчої особистості: «Творча особистість представляє собою прогресивний елемент, який дає все нове».

Як показав аналіз літератури, однозначного визначення поняття «творча особистість» не існує, що, на нашу думку, говорить не про безсилля науки, а перш за все про величезну складність проблеми. Однак, якщо уважно придивитися, то можна побачити, що дослідники, говорячи про особливість творчої особистості, звертають увагу саме на особистісні якості творця, такі як готовність до ризику, незалежність суджень, почуття гумору і нахил до жартів, сміливість. «Талановитій людині властива сміливість розуму та духу» (О. Лук). Аналіз біографій видатних учених, письменників, державних діячів, різні точки зору на поняття «творча особистість», дозволяє вченим дійти висновку, що творча особистість - це такий тип особистості, для якого характерні постійне прагнення до самореалізації, стійка спрямованість на творчість, результат якої обумовлюється розвинутими творчими здібностями, стимульованими відповідною її мотиваційною структурою. Дійсно, адже думає не мозок, а особистість з її інтересами, потребами, прагненнями, ціннісними орієнтаціями, нахилами.

Численні дослідження творчої обдарованості свідчать про важливість особистісних характеристик. Як правило, відзначається здатність до легкого і швидкого засвоєння знань і прагнення бути завжди першим. Творча особистість більш неза­лежна і самостійна у своєму мисленні, більш схильна до ризику. Люди цього типу допитливі, чутливі до пошуку нових проблем, їх відрізняє фантазія, оригінальність, схильність до нового, прагнення до вдосконалення. Вони наполегливі в пошуках, але при цьому не задовольняються негативною оцінкою існуючого, а прагнуть змінити його. Талант пов'язують з умінням нестандартно мислити, планувати, приймати рішення.

Параметрами творчої обдарованості також вважаються швидкість думки (кількість ідей, які виникають за одиницю часу), гнучкість думки (здатність переключатися з однієї ідеї на іншу), оригінальність (здатність виробляти ідеї, які відрізняються від загальновизнаних поглядів), допитливість (відгук на проблеми в оточуючого світу), здатність до розробки гіпотези, «іррелевантність» (логічна незалежність реакції від стимулу), фантастичність (повна відірваність відповіді від реальності при наявності логічного взаємозв'язку між стимулом і реакцією).

До найбільш помітних ознак геніальності вчені відносять особливості перцепції, інтелекту, характеру, стимуляції діяльності. До перцептивних особливостей особистості творця частіше всього зараховують незвичайну напруженість уваги, величезну вразливість, сприйнятливість. До інтелектуальних - інтуїцію, могутню фантазію, вигадку, дар передбачення, широту знань. Серед характерологічних особливостей виділяються: відхилення від шаблону, оригінальність, упертість, висока самоорганізація, колосальна працездатність. Особливості стимуляції діяльності простежується у тому задоволенні, яке знаходить особистість у процесі творчості, а не у його результаті.

На нашу думку, ідеальна творча особистість є людиною глибоко задоволеною своєю професією (для старшокласника - зі стійкими професійними намірами), яка здатна аналізувати, синтезувати, узагальнювати одержану інформацію, виявляти, формулювати проблеми, завдання, здатна до прогнозування, моделювання ситуації та діяльності, експерименту, з інтуїтивним відчуттям проблеми, творчою уявою, з дивергентним мисленням, з його гнучкістю та оригінальністю, а також з розвиненою здатністю до акумулювання і використання досвіду інших, відстоювання своєї точки зору, з високою самоорганізацією та самоконтролем, самокритичністю, емоційною чутливістю.

Ми виділяємо такі показники, які особливо характеризують творчу особистість, - креативність, інтуїцію, творчу уяву, дивергентність мислення, оригінальність мислення, асоціативність мислення. Кожну з цих якостей творчої особистості ми описали за планом: зміст, ситуація прояву, критерії оцінки, практична модель. Зміст, по суті, є визначенням указаної якості особистості, яке включає основні її характеристики. Ситуація прояву дає змогу експерту (вчителю, психологу) дати відповідну оцінку розвитку вказаної якості. Критерії оцінки призначені для того, щоб мати відповідне її обґрунтування. Практична модель представляє конкретні орієнтири розвитку відповідної якості.

1. Креативність

Зміст: здібність продукувати нові ідеї, гіпотези, знаходити нетрадиційні засоби вирішення проблемних завдань, проявляти при цьому оригінальність, винахідливість.

Ситуації прояву: проявляється при обговоренні нових ідей, гіпотез.

Критерії оцінки: наявність і кількість нових ідей, гіпотез, висунених у всіх обставинах; їх оригінальність, відрізнення від відомого; наявність інтелектуальної ініціативи.

Практична модель: у відповідності з критеріями оцінки.

2. Інтуїція

Зміст: пряме бачення суті речей, знаходження вірного вирішення проблеми без усвідомлення шляхів і засобів досягнення.

Ситуації прояву: при вирішенні задач, складних проблем на уроці, факультативі, там, де ставляться і вирішуються проблеми: у різноманітних життєвих обставинах.

Критерії оцінки: наявність, частота прояву.

Практична модель: відповідає змісту якості.

3. Творча уява

Зміст: самостійне створювання нових образів, які реалізуються в оригінальних і цінних результатах діяльності; схильність до фантазування, до створення нових образів.

Ситуації прояву: при перевірці творів, результатів виконання інших творчих завдань: саморобок, моделей, проектів; при захисті проектів; на уроці та в неформальному спілкуванні, в обставинах, які вимагають фантазування.

Критерії оцінки: новизна, оригінальність образів, думок, продуктів діяльності; частота прояву.

Практична модель: уміння писати творчі роботи, складати завдання, створювати інші продукти творчої діяльності; уміння уявляти, моделювати об'єкти і обставини; виконання тесту на творчу уяву.

4. Дивергентність мислення

Зміст: альтернативність, здібність мати де­кілька підходів до вирішення одного завдання та міняти їх, бачити проблеми, об'єкти в різних ракурсах.

Це інтегративна якість, яка забезпечується (за Плфордом):

  • швидкістю думки (кількість ідей за одиницю часу);
  • гнучкістю думки (здібність переключатися з однієї думки на іншу);
  • оригінальністю мислення;
  • чутливістю до проблем;
  • здібністю до розробки гіпотези (здіб­ність довести рішення до кінця, де­тально проаналізувати умови);
  • іррелевантністю (незалежність у судженні, незв'язаність з заданими умовами);
  • фантастичністю (здібність відірватися від реальності при зберіганні логіки судження).

Ситуації прояву: при вирішенні задач, проблем, складних, творчих завдань з можливістю різноманітного вирішення, при аналізі склад­них обставин, літературних образів  тощо; під час диспутів, дискусій, обговорень.

Критерії оцінки: частота і ступінь прояву.

Практична модель: уміння шукати і знаходити різні варіанти вирішення задач, відповіді на запитання, вибір з них найбільш оптимального.

5. Оригінальність мислення

Зміст: своєрідність якостей розуму, засобів розумової діяльності особистості; здібність утворювати думки, які відрізняються від загаль­ноприйнятих поглядів.

Ситуації прояву: при вирішенні завдань, у спілкуванні, дискусіях, при зіткненні поглядів, точок зору, при відповідях на запитання вчителя, батьків, товаришів та ін.

Критерії оцінки: ступінь прояву, частота прояву.

Практична модель: уміння розв'язувати завдання (проблемні, навчальні, життєві) оригінальними способами.

6. Асоціативність мислення

Зміст: здібність використати різноманітні асоціації, в т. ч. і аналогії, при вирішенні проблем; віддаленість асоціацій.

Ситуації прояву: при вирішенні завдань, відповідях, самостійних висловлюваннях.

Критерії оцінки: частота асоціювання; ефективність використання для вирішення завдань, висновків; ступінь віддаленості і асоціації.

Практична модель: уміння виконувати завдання на асоціювання; уміння встановлювати зв'язки між новою і відомою інформацією; володіння аналогією.

Критерій «моральний розвиток» ми виража­ємо таким інтегральним показником як «інтелігентність особистості».

Інтелігентність проявляє себе в єдності освіченості, вихованості і культурності людини, в орієнтації її способу життя, поведінки і діяльності на моральні ідеали. Інтелігентність - природне вираження духовного багатства особистості, якій властиві безкорисливість, душевна порядність, працелюбність, скромність, самовідданість, чесність, почуття відповідальності, шляхетність, яскрава індивідуальність, стійкість характеру (Н. Крилова).

Важливими складовими інтелігентності також є творчі здібності, розвинута самосвідомість, почуття причетності до історії, культури. Інтелігентність - комплексна характеристика соціальної поведінки людини, яка свідчить про рівень її інтелекту, моральної та естетичної зрілості.

Із всього розмаїття комплексу особистості, з урахуванням специфіки старшого шкільного віку, вважаємо особливо актуальними розвинутий науковий світогляд, самоповагу особистості, незалежність особистості, високу самоорганізацію, здатність до самоврядування, комунікативні якості, організаторські здібності, такі якості вихованості, як гуманність, чесність.

1. Розвинутий науковий світогляд

Зміст: наявність поглядів, принципів, чіткої життєвої позиції, узагальненого, філософського підходу до обмірковування дійсності.

Ситуації прояву: на заняттях гуманітарного і природничо-математичного циклу, у спілкуванні з однолітками і дорослими, у дискусіях, диспутах, суперечках.

Критерії оцінки: ступінь прояву в спілкуванні і діяльності.

Практична модель: наявність усвідомленого світогляду; уміння відстоювати свої погляди, принципи, порівнювати їх з іншими і робити об'єктивні висновки; уміння змінювати невірні уявлення, погляди під впливом доказів, аргументів, фактів.

2. Самоповага особистості

Зміст: виявлення своїх найкращих якостей людини і особистості, визнання себе особистістю.

Ситуації прояву: у вчинках, висловлюваннях, у конфліктних обставинах, які стосуються особистості, у дискусіях, суперечках.

Критерії оцінки: ступінь вираження у діяльності, поведінці.

Практична модель: самоповага розвивається через розвиток своїх найкращих якостей, на підставі цього з'являється повага інших людей.

3. Незалежність особистості

Зміст: незалежність поглядів, уявлень від загальноприйнятих стереотипних суджень; самостійність у діяльності; здібність відстоювати особистий погляд.

Ситуації прояву: у вчинках, висловлюваннях, у конфліктних ситуаціях, у дискусіях, су­перечках.

Критерії оцінки: ступінь відображення у діяльності, спілкуванні.

Практична модель: уміння не йти на поводу чужого недовисловлюваного погляду; уміння вірити лише фактам, доказам, наявність особистого погляду у тих сферах життя, науки, мистецтва, в яких компетентний, уміння від­стоювати його за допомогою системи доказів.

4. Висока самоорганізація, здатність до самоврядування

Зміст: уміння поставити мету, запланувати роботу, мобілізувати себе на досягнення мети; здатність до рефлексії, самоконтролю.

Ситуації прояву: на уроках, на позакласних заняттях, в організації класних, внутрішньошкільних та інших справ; при виконанні домашніх, самостійних, контрольних робіт, у навчальній діяльності.

Критерії оцінки: ступінь прояву в усіх видах діяльності, у т. ч. в указаних ситуаціях; частота прояву ініціативи у всіх видах, діяльності; кількість помилок у діяльності та її результатах (творах, переказах, диктантах, самостійних роботах тощо).

Практична модель: активність на уроках, у суспільному та особистому житті; прагнення першим братися за складні справи; упертість, завзятість і рішучість у досягненні поставленої мети; уміння самоорганізуватись, ставити мету, планувати свою діяльність, виконувати ]ї, проконтролювати себе і оцінити; уміння довести почате до кінця; бути сміливим при зіткненні з труднощами, складними завданнями; висловлювати і відстоювати найнеймовірніші гіпотези.

5. Комунікативні якості

Зміст: здатність швидко оволодівати досвідом творчої діяльності інших; здатність до співробітництва у творчості; уміння спілкуватися, слухати, говорити і контролювати себе в спілкуванні; здатність розв'язувати конфлікти, викликані зіткненням інтересів; володіння етикетом спілкування.

Ситуації прояву: спілкування на уроках, після уроків, неформальне спілкування; спілкування в новій, незнайомій ситуації; спілкування з учителями, вихователями, товаришами; спілкування з незнайомими людьми.

Критерії оцінки: ступінь прояву в ситуаціях спілкування; відсоток часу, відведеного на різні моменти спілкування; розмову, слухання, входження та виходу з конфлікту.

Практична модель: уміння формулювати питання до вчителя, вихователя, товаришів, активно працювати на уроці, підіймати руку, виступати; брати участь в обговоренні зі своїми товаришами побаченого, почутого, прочитаного; уміння будувати логічно вірні висловлювання; вірно, грамотно говорити; уміння висловлювати особисте ставлення до фактів і подій, аргументувати його; уміння чути і бути уважним до співрозмовника; уміння співпрацювати при вирішенні завдань, у творчості.

6. Організаторські якості

Зміст: організаторське чуття до психології відносин інших людей, емоційно-вольовий вплив на людей, здатність заряджати енергією: за допомогою енергійно-мовленнєвого впливу, вимогливість до себе та інших, критичність; схильність до організаторської діяльності, бажання займатися нею; інші якості, які сприя­ють успіху організаторської діяльності.

Ситуації прояву: пропонування цікавих справ з боку учнів; підготовка і проведення вечорів, конкурсів, дискотек, суботників, організація інших класних та ліцейських справ, творчої діяльності.

Критерії оцінки: ступінь, частота та ефективність прояву в організації діяльності.

Практична модель: запропонувати декілька цікавих і корисних для саморозвитку справ; взяти участь у підготовці і проведенні декількох загальношкільних і класних справ.

7. Якості вихованості

Критерії оцінки: ступінь прояву в спілкуванні та діяльності параметрів, указаних у змісті якостей, наявність їх чи відсутність.

7.1. Гуманність

Зміст: доброта, турботливе ставлення до молодших; повага до старших; безкорислива допомога тим, кому вона необхідна; любов і турботливе ставлення до всього живого; нетерпимість до антигуманних вчинків.

Ситуації прояву: спілкування з товаришами, вчителями, вихователями; спілкування з дорослими, літніми та незнайомими людьми; ставлення до тварин, рослин, природи на уроках, у позакласній діяльності, вдома; поведінка і участь в акціях милосердя.

Практична модель: свідома відмова від грубих, насильницьких слів та дій у спілкуванні з людьми; уміння допомагати літнім людям, батькам удома; учителям і вихователям - в організації шкільного життя; уміння поважати особистість не лише в собі, а і в кожній людині; спілкування з природою, активний захист усього живого; участь в акціях милосердя.

7.2. Чесність

Зміст: правдивість, єдність слова і справи, добровільне визнання своїх помилок.

Ситуації прояву: у спілкуванні, у відносинах з учителем, батьками, товаришами, випадки прояву чесності або брехні.

Практична модель: уміння бути чесним, не боятися покарання за особисті помилки (практична модель відповідає змісту даної якості).

7.3. Патріотизм

Зміст: знання історії Батьківщини, її великих людей, її культури; інтерес до минулого та майбутнього своєї Батьківщини, її культури; бережливе ставлення до рідної природи, народних здобутків; пізнання та любов до рідної мови.

Ситуації прояву: вчинки та справи, пов'язані з існуванням та розвитком держави; участь у діяльності громадських організацій; заняття історією, літературою, мовою, іншими гуманітарними предметами.

Практична модель: відповідає змісту якості.

7.4. Інтернаціоналізм

Зміст: повага і визнання соціально-історичної та культурної спадщини інших народів.

7.5. Сміливість

Зміст: здатність переборювати почуття страху; готовність прийти на допомогу іншим з ризиком для себе; готовність відстоювати особистий погляд, рішучість.

Ситуації прояву: ситуації загрози, небезпеки, захисту іншої людини; ситуації висловлювання з принципового питання особистісного погляду, не відповідає загальноприйнятому чи погляду вчителя, керівника; ситуації вибору різних за складністю задач і справ.

Практична модель: відповідає змісту якості на рівні уміння.

7.6. Колективізм, товариство

Зміст: жива участь у всіх справах свого колективу, звичка допомагати товаришам.

Ситуації прояву: виконання загальнокласних справ, організація колективного життя; ситуації, які вимагають допомоги товаришам у складні моменти.

Практична модель: уміння бути добрим товаришем; уміння бути колективістом в обставинах, які мають значення для життя колективу; уміння долати індивідуалістичні тенденції; участь в організації життя класу, школи.

7.7. Працелюбність

Зміст: сумлінне навчання; висока якість результатів праці; систематична допомога вдома по господарству; інтерес до певної сфери діяльності і праця в ній.

Ситуації прояву: у навчанні, науковій роботі, домашній праці по самообслуговуванню в школі, упорядкуванню шкільного життя в цілому.

Практична модель: сумлінне виконання обов'язків по класу; збереження підвідомчої класу території в чистоті; трудових обов'язків удома; повага праці прибиральниці, своїх това­ришів і свого; уміння організувати свою навчальну роботу.

7.8. Принциповість

Зміст: стійкість поглядів та переконань; звичка відкрито висловлювати, відстоювати свої думки; самокритичність; здатність оцінювати вчинки людей.

Ситуації прояву: при вирішенні та обговоренні світоглядних питань на уроках, у дискусіях, у спілкуванні з товаришами, вихователями.

Практична модель: відповідає змісту якості.

7.9. Естетичні почуття

Зміст: інтерес до літератури, мистецтва, знання та розуміння їх; бажання розвивати свої знання і розуміння прекрасного; висока культура мовлення та поведінки; естетичний зовнішній вигляд; уміння танцювати, музиціювати, інші художні уміння.

Ситуації прояву: ставлення до курсу естетичного циклу, поведінка на цих заняттях; відвідування театрів, виставок, концертів і зустрічі з творчими людьми; участь у роботі гуртків, клубів, об'єднань сприяють естетичному розвитку (літературних, музичних, танцювальних, народної творчості тощо).

Практична модель: сформульована у змісті якості.

Автор: В. Алфімов

Освіта.ua
09.04.2009

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Василь
Добре

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!