Osvita.ua Среднее образование Современная школа Воспитание Моральне виховання учнів: педагогічна наука та практика

Моральне виховання учнів: педагогічна наука та практика

О. Сухомлинська. Виступ на загальних зборах Академії педагогічних наук України

Винесена на обговорення загальних зборів проблема виховання духовності й моральності в дітей та молоді є особливим предметом розгляду суспільства. Її постійна присутність в ідеологічному, інтелектуальному, культурному полі пояснюється тим, що вона не має однозначного й остаточного вирішення. Розуміння й розв'язання цієї проблеми великою мірою залежать від соціально-економічного та культурного стану суспільства. Особливо вона актуалізується в час трансформацій, коли кардинально змінюються не лише вимоги до освіти й виховання, а й саме суспільство, його структура, організація, ідеологія. Саме ці процеси спостерігаємо нині в Україні.

Трансформаційні зміни властиві й сучасній цивілізації, яка сьогодні живе у складних умовах глобалізації, інтеграції, з одного боку, а з іншого - має у своєму складі суспільства, що орієнтуються на локалізацію, релігійну винятковість, збереження й захист патріархальних канонів, на консервацію історичних соціокультурних реалій.

Усі зазначені процеси призводять до кризових ситуацій у державі, глибинних суперечностей, катаклізмів і потрясінь. Вони спровокували такі явища, як різка поляризація раніше однорідного суспільства, невпевненість у майбутньому, соціальна тривожність, агресивність і жорстокість, нігілізм, скептицизм. Загострилася ситуація з такими соціальними хворобами, як туберкульоз, СНІД, наркоманія, алкоголізм.

Діти живуть, зростають в умовах кризи у сфері книговидання, кіновиробництва, зменшення кількості бібліотек, музеїв і збіднення їх фондів, зменшення мережі позашкільних навчальних закладів, навчальних закладів І-II рівнів акредитації. На цьому тлі виникають такі явища, як дитяча праця, торгівля дітьми, дитяча проституція, бездоглядність і бродяжництво тощо.

Який висновок можна зробити з наведених реалій? Чи можна говорити, що це об'єктивні, незалежні від нас, педагогів, процеси? Звичайно ж, ні. Оскільки духовність і моральність людини - це не лише суспільні, соціальні, а й великою мірою психологічні та педагогічні проблеми, в їх розв'язанні надзвичайне місце належить психолого-педагогічній науці, процесу виховання, системі освіти. Нашим завданням є максимальне пом'якшення цих болісних процесів, максимальне обмеження, нівелювання негативних впливів, збереження й плекання духовно-ціннісних засад розвитку особистості, розробка моральних орієнтирів і духовних засад виховання дітей та молоді.

Чи робилося щось у даній галузі й чи Академія педагогічних наук протистояла соціальним викликам і загрозам, культурній агресії, які стають головними рушіями зростання дитячої злочинності, асоціальної поведінки в усіх перелічених вище проявах? Слід зазначити, що Академія приділяла достатню увагу цим питанням. Сам факт створення в її складі Інституту проблем виховання в 1997 р. свідчить про те, якого значення провідна наукова установа держави в галузі психології та педагогіки надавала вихованню дітей та молоді. Можна стверджувати, що вся науково-дослідна робота, яка виконувалась в Інституті проблем виховання та в інших установах Академії протягом усіх років її діяльності, ставила за мету виховання духовності й моральності дітей та молоді, тому що і освіта, і виховання несуть у собі цінноформуючі смисли.

У 1996 р. Академія педагогічних наук, Міністерство освіти і науки, Рада Європи провели в Києві міжнародні педагогічні читання «Цінності у вихованні підростаючого покоління: проблеми, пошуки, перспективи», в яких узяли участь провідні фахівці України та зарубіжжя. У рамках цих читань відбувся й науково-практичний семінар «Навчання демократичних цінностей у школі» із залученням експертів з Ради Європи. Ці заходи започаткували новий напрям наукових досліджень в Академії, інших наукових установах і ВНЗ країни - духовно-ціннісний вимір освіти й виховання, що спирається на особистість як головну цінність навчально-виховного процесу.

Надалі робота АПН розподілялася за такими напрямами: 1) науково-теоретичні дослідження; 2) науково-методичні дослідження; 3) навчально-методичні пошуки, практичні заходи.

У результаті науково-теоретичних досліджень розроблено такі документи:

- Концепція превентивного виховання дітей та молоді (1998) спільно з представництвом ООН в Україні.

- Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності (2000), затверджена рішенням президії АПН у 2000 р.; обговорювалась протягом 2001 р. у 15-ти регіонах України й дістала схвальну оцінку.

- Концепція художньо-естетичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл (2001).

- Концепція громадянської освіти у школах України (2001) у рамках проекту «Освіта для демократії» в контексті здійснення Трансатлантичної програми підтримки громадянського суспільства, ініційованої Європейським Союзом та урядом США.

За другим напрямом - науково-методичного забезпечення духовно-морального виховання дітей та молоді - розроблені: Комплексна програма формування художньо-естетичної культури учнів загальноосвітніх шкіл (2002); Програма виховання дітей та молоді (2003/2004), яка прийнята Колегією МОН 19 серпня 2005 р. і якій надано статус національної; Програма розвитку й виховання дитини раннього віку «Зернятко» (2004). Її створено вперше в Україні. За наказами МОН програма проходить апробацію в дошкільних навчальних закладах Донецької, Рівненської, Сумської, Хмельницької, Чернігівської областей та міст Києва й Севастополя; Експериментальна базова програма розвитку дитини дошкільного віку (2004) та ін.

До результатів роботи за третім напрямом досліджень проблем духовно-морального виховання - навчально-методичного, практичного слід віднести: підручники для старших класів загальноосвітньої школи «Ми - громадяни України» (9-10-ті кл.) та «Громадянська освіта» (9-11-ті кл.) у комплекті з посібниками для вчителя (2002); підручник «Практичне право» та посібник для вчителя; навчальні посібники для етичного, громадянського виховання тощо; підручники з мистецьких дисциплін для початкової та загальноосвітньої школи.

Підготовлено Програму з етики для учнів 5-6-х класів і підручник «Етика» для 5-го класу, який з цього навчального року вперше впроваджується у зміст шкільної освіти.

Проводиться робота з розв'язання практичних проблем виховання в різних регіонах України, в основі якої лежать науково-теоретичні та навчально-методичні напрацювання, що спираються на інноваційну творчість учителів. Академія патронує діяльність 25-ти експериментальних майданчиків, серед яких, наприклад, гімназія № 2 м. Хмельницького, де за рішенням МОН проводиться всеукраїнський педагогічний експеримент із громадянського виховання.

Результати роботи висвітлюються в численних публікаціях, на міжнародних і всеукраїнських конференціях, методологічних семінарах, які щороку проводяться в Академії.

Беручи до уваги нинішню ситуацію щодо духовності, варто підкреслити, що у 2000 р. Академія педагогічних наук, відстежуючи різноманітність підходів до духовного виховання особистості, почала й продовжує активно співпрацювати з громадськими організаціями, які опікуються вихованням дітей та підлітків. Так, у 2002 р. підписано угоду про співробітництво Міністерства освіти і науки України, Академії педагогічних наук і Фонду сприяння розвитку християнської культури й освіти «Добро» про підтримку освіти, культури, духовного розвитку дітей і молоді, формування їхньої життєвої компетентності. Відповідно до спільного наказу МОН та АПН затверджено Положення про навчально-виховний Центр духовної культури на базі центрів дитячої творчості, творчих студій, музеїв, тобто винесених за рамки загальноосвітніх закладів. У 2003 р. розроблено «Концептуальні засади формування духовності особистості на основі християнських цінностей», де виховний процес спирається на християнські морально-етичні цінності як загальноєвропейські та загальнолюдські.

Робота з фондом «Добро» і сьогодні не припиняється. Створені та працюють на базі позашкільних закладів п'ять центрів духовної культури.

Водночас ми усвідомлюємо, що зроблено недостатньо, що виховання духовності й моральності завжди має незавершений, процесуальний характер і результати його лежать за межами освітніх установ, переважно в майбутньому. До цього додається необхідність приділяти постійну увагу тлумаченню понять духовності, моральності, духовно-морального виховання, бо духовно-моральні цінності, з одного боку, є цивілізаційними реаліями сучасного світу, а з іншого - потребують постійного уточнення пріоритетів, які мають бути першочерговими для освіти та виховання дітей і молоді.

Загалом питання, що таке духовність, лежить за межами педагогічної науки. Це філософська, метафізична категорія, як і моральність. Але для педагогічної науки вкрай важливо педагогізувати цю категорію, щоби знати достеменно, які орієнтації, уподобання, якості й переконання виховувати в дітей та молоді.

АПН як наукова установа представляє напрям духовно-морального виховання з орієнтацією на особистість як головну цінність виховання; на визнання унікальності, своєрідності кожної дитини, її духовного, внутрішнього світу; на гуманізм, повагу до гідності та прав дитини на свободу, щастя, усебічний розвиток, прояв її здібностей як основи всього навчально-виховного процесу. Цей напрям у сучасній педагогічній науці, виростаючи з власного вітчизняного коріння, із творчого спадку К. Ушинського і М. Пирогова, С. Русової та Я. Мамонтова, А. Макаренка і В. Сухомлинського, активно засвоює, переосмислює і плідний зарубіжний досвід М. Монтессорі, Р. Штайнера, С. Френе, науковий доробок А. Маслоу, К. Роджерса. Е. Фромма, В. Франкла, Л. Кольберга та ін. Він ліг в основу державної політики в галузі освіти, реформування й модернізації освітнього простору, Національної доктрини розвитку освіти. Науково-методичне обґрунтування та науково-методичний супровід сучасної освіти лежать саме в гуманістично-антропологічній, особистісно орієнтованій спрямованості. Вона приділяє велику увагу розвитку культури особистості, її духовного світу, що розглядає як багатство інтелектуального, морального й емоційного потенціалу особистості. У цій концепції великого значення надається гуманітарній складовій і, на жаль, недостатня увага приділяється формуванню наукової раціональності, науковому світосприйманню. Про це свідчить той факт, що оголошений ЮНЕСКО 2005 р. як рік Ейнштейна, ученого, який зробив кардинальний поворот у розвитку всього людства, змусив по-новому підійти до матерії, руху, пройшов непомітним для педагогічної науки й освіти.

Крім того, у сучасній педагогічній науці маємо також чітко визначені позиції щодо духовно-морального виховання як розвитку національно-християнсько-релігійних цінностей, поєднання релігійних і патріархально-консервативних засад. Така концепція, яка відображає теологічне, трансцендентне світосприйняття, активно підтримується та стимулюється представниками церкви й віднедавна ініціюється і на вищому державному рівні.

Слід зазначити, що як теорія даний напрям недостатньо розроблений у процесуально-інструментальному вигляді й недостатньо педагогізований. Маємо декларативні заяви, постійне звертання, цитування канонічних текстів педагогів минулого - К. Ушинського, П. Юркевича та Г. Ващенка, їхні висловлювання щодо духовності як релігійності. Ця концепція, котру можна назвати неорелігійністю, частково втілюється в діяльності школи західних регіонів України проведенням уроків релігійної (християнської) етики, залученням служителів церкви до виховної роботи у школі.

У даній галузі напрацьовано значну кількість навчально-методичних посібників, навчальних програм і підручників з курсу «Християнська етика». У цілому їх зміст і спрямованість зосереджені на тлумаченні Святого письма.

Водночас нині набули поширення ідеї езотеричного, ноосферного розвитку (і відповідно духовності), які, з одного боку, пов'язують духовність із природою й людиною, а з іншого - з різними філософсько-релігійними вченнями. У цьому контексті популярністю користуються різні теорії та течії, що розглядають виховання духовності дитини в єдності із природою та духом, із надчуттєвим пізнанням світу, пізнанням людини як космічної істоти. Це антропософія, езотерика, релігії Сходу та їхні носії - Р. Штайнер, М. Реріх, О. Блаватська та ін. Такі ідеї формування духовності знайшли підтримку практичних працівників. Особливою популярністю в Україні користуються вальдорфська педагогіка Р. Штайнера, де дитина є істотою духовною. Вона має, крім фізичного тіла, і душу - божественне начало. Ця педагогіка має на меті розкрити та поєднати в дитині чуттєвий і надчуттєвий досвід духу, душі й тіла у їх взаємодії.

Українські педагоги-практики, дошкільні працівники, які працюють у системі вальдорфської педагогіки, розглядають цю систему не у плані антропософського вчення, а як різновид ідей вільного виховання, гуманістичної педагогіки.

Ідеї Реріхів також знайшли втілення в деяких поодиноких навчальних закладах України, що в побудові навчально-виховного процесу спираються на ідеї прекрасного, єдності законів космосу й життя людини, на ідеї добра, любові, краси, віри в перетворювальну силу мистецтва.

Таким у загальних рисах є стан виховання духовності в освітньому просторі. Які ж питання, які виклики ставлять вони перед нами?

Насамперед невизначеність концептуальних засад, програм, морально-етичної освіти та виховання школярів, що мають лягти в основу державного компонента освіти. У таких умовах відбувається запровадження у школах України «етики віри», або християнської етики. Міністерство освіти і науки видало наказ про негайне впровадження цього курсу й паралельно створило комісію з розробки концепції «етики віри». Така постановка питання є невиправданою з педагогічного боку, а створення комісії, де переважну частину становлять представники різних конфесій, що діють в Україні, порушує відповідні статті Конституції.

Куди ми поспішаємо? Ніхто сьогодні зрозуміло й чітко не пояснив, що таке «етика віри», а ми вже пропонуємо її школі, учителеві. Тим більше, що представники церков з нетерпимістю ставляться до інших точок зору, заперечують навіть право на існування іншої позиції. Причому вони мають далекосяжні плани - не лише впровадити релігійну етику в навчально-виховний процес, а й переглянути під кутом зору креаціоністської теорії шкільні курси біології, історії та інших предметів. Ці гострі процеси відбуваються в умовах уведення у 5-му класі нового курсу «Етика», який спирається на культурологічні підходи і, звичайно, охоплює морально-етичні норми християнської культури як органічної складової загальнолюдської. Водночас його різко критикують релігійні діячі та новонавернені.

Чи АПН знімає із себе відповідальність за ситуацію, що склалася? Звичайно ж, ні. Бо за активної участі церковних діячів у цьому процесі, наполяганні на «споконвічних», а відтак «канонічних» формах духовного відродження маємо ширше оприлюднювати наше розуміння духовності, наші концептуальні підходи до розробки відповідних курсів. Наша позиція полягає не в загостренні, поляризації різних поглядів, а в урізноманітненні програм, курсів, у пошуках шляхів розв'язання цього питання відповідно до Конституції України, законів про освіту, Національної доктрини розвитку освіти України, Декларації та Конвенції про права дитини (1989, Україна, 1991), Всесвітньої декларації про виживання, захист і розвиток дітей.

Інша науково-практична проблема, що розгортається на наших очах, - це міжетнічні відносини, в основі яких лежать різні соціально-культурні детермінанти. Ідеться про Схід і Захід, проблему, яка нещодавно була піднята на щит у ході політичного протиборства і тепер набула додаткових імпульсів у ході підготовки до парламентських виборів. Звичайно, не нам давати їй політичну оцінку, але слід ураховувати у виховному процесі відмінності в етнічному, мовному, соціокультурному, релігійному, моральному світосприйнятті, аби не породжувати й не закріплювати нових конфліктів. На жаль, ми не маємо порівняльно-зіставної характеристики цих процесів у шкільній і вищій освіті, не маємо навіть пошуків критеріїв і корелянтів, за допомогою яких можна і треба розбудовувати культурно-інтеграційні засади духовно-ціннісних взаємозбагачень і взаємовпливів. Отже, наша проблема - це науково-практична розробка інтеграційних засад, на яких мають поєднуватись цінності, прийнятні для всіх без винятку.

Принагідно можна сказати і кілька слів про проблеми мігрантів або дітей мігрантів, яка набула великої гостроти у світі, а зараз має вражаюче продовження у Франції. Чи готові ми до наукового висвітлення гостроти цієї проблеми в Україні, яка має великі перспективи мати серед своїх громадян вихідців із мусульманського світу? В офіційному пропагуванні основ патріархальності й консерватизму, винятковості нашого українського шляху криється загроза поширення нетерпимості, неприйняття іншої точки зору.

Які ж перспективи подальшої розробки духовно-моральної складової у вихованні особистості? Передусім треба починати із суспільної, соціальної сфери - визнання державою пріоритетності освіти та виховання дітей і молоді взагалі й духовно-морального виховання як основи всього освітнього процесу. Це може бути тоді, коли держава визначиться зі своїм напрямком руху. Гідність людини, її порядність, право на свободу вибору разом з її відповідальністю мають стати основою державотворчої діяльності.

Не менш важливою позицією, пов'язаною з першою, є правове підґрунтя для утвердження моральності та духовності суспільства. Чому ми так багато говоримо про необхідність і нагальність виховання, виховних аспектів, спеціальних заходів, говоримо, що самого навчального процесу недостатньо, щоб виховати людину, критикуємо Захід за те, що там школа, ВНЗ не виховують? Порядок у суспільстві, розгалужена система права, моральність влади, турбота про духовний розвиток громадян пом'якшать гостроту проблеми. Адже право - це мораль у дії. Коли суспільство регулюється на основі правових засад, значно легше вибудовується процес виховання, знімаються болючі проблеми.

Що ж стосується власне Академії, то, оскільки серед визначень науки є й таке, як інституційні сумніви, дозвольте поділитися ними.

Визначаючи перспективи, можна прийняти таку тезу: система морально-етичних установок - ціннісних, рухається від теологічно-онтологічних канонів до натуралістичної, неоліберальної системи координат. Ось уже три століття, починаючи з XVIII, поступово розвиваються такі духовні цінності, як автономія, свобода особистості, погляд на мораль як частину прав людини. І серед них право на щастя, його максималізацію й мінімізацію страждань, цінності праці, шлюбу, сім'ї, те, що можна назвати цінностями звичайного, повсякденного життя.

Ми багато говоримо сьогодні про соціокультурний контекст як такий, що входить корінням в історико-культурний досвід, у духовні традиції народу. Без сумніву, це обов'язкова складова формування духовності. Але не менш важливим є входження дитини в нинішню духовну реальність з її мінливістю, неоднозначністю, полікультурністю, сукупністю співіснуючих різних точок зору на одні й ті самі явища, тобто релятивізмом.

Сьогодні, коли більшість етичних, моральних проблем уважаються сферою особистого життя людини, коли мас-медіа, радіо, теле- та комп'ютерні засоби комунікації радикально змінюють життя дитини, розвиток її потреб, мотивацій, емоційно-інтелектуальної сфери, гостро постала проблема змістового наповнення процесу формування духовності з позицій, як зазначає психолог Л. Буєва, «смисложиттєвих цінностей, які визначають зміст, якість і спрямованість людського буття й образ людський у кожному індивіді» (1996).

Коли погодитися з таким розумінням духовності, то її змістове наповнення передбачає: культуру в найширшому сенсі цього слова, включаючи традиційну і постмодерну, релігію та мораль, молодіжну культуру й субкультуру, право та економіку тощо. Усі ці складові мають увійти у формування духовності в сучасному постмодерному вимірі, який фіксує ментальну специфіку сучасної епохи в цілому й вирізняється багаторівневим нелінійним розвитком, що заперечує єдину для всіх, уніфіковану й універсальну природу людського знання, культури та духовності.

Зростаючи в сім'ї, дитина долучається до того типу духовності (релігійного чи світського), який культивується в родині і притаманний її батькам. Згодом у закладах освіти різного рівня, особливо середніх, дитячий світогляд формується в цілому на засадах наукової раціональності через зміст освіти та загальнолюдських цінностях через виховний процес. У дозвіллєвому просторі, у позашкільній діяльності, у молодіжних організаціях особистість перебуває в системі різноманітних впливів, що передбачає формування різноспрямованих настроїв, уподобань, цінностей, які домінують у цих середовищах. Якщо ми від сім'ї, матері та батька через школу до молодіжних організацій, церкви, кожен у своєму полі діяльності, нехай з різних позицій, будемо цілеспрямовано вибудовувати, культивувати духовні параметри, норми та цінності розвитку дитини, у неї сформується на основі впливів, взаємовпливів, заперечень і сприйняття та духовність той її варіант, секуляризований чи навпаки, та світоглядна модель, яка найбільше відповідатиме її внутрішній сутності. Зростаюча особистість сама, на основі вільного вибору, прислухаючись до свого внутрішнього «Я», має обрати свій власний тип духовності.

На підтвердження цієї думки хочеться навести слова відомого сучасного німецького філософа X. Зандкюлера, який стверджує: «Помилково виведена з ідей Просвітництва всевладна диктатура виховання настільки ж неприйнятна як засіб усунення зла, як і насильницьке насадження однієї певної, один раз визначеної системи норм, онтологічно відмінної від інших, подібно до природного права або класового права» (Демократия, всеобщность права и реальный плюрализм // Вопр. философии. - 1999. - № 2. - С. 42).

Багатомірність і різноплановість визначення духовності потребують певної конкретизації. Адже людина, особливо дитина, усвідомлено орієнтується на загальні, всезагальні норми, принципи, парадигми навіть при постійній наявності унікально-одиничного й регіонально-особливого, диференціацій, відмінностей, їх протистояння та боротьби. Ця конкретизація має бути у визначенні рамкових координат, засад, які дають можливість уникнути прямого директивного керування, спиратися на урахування особливостей, щоби зберегти національні цінності й орієнтири, традиції, локально-регіональні, індивідуальні з неоліберальними, інтеграційними, загальноєвропейськими. Такий підхід дасть змогу для творчої, оригінальної, неупередженої побудови духовно-ціннісних інновацій.

Відмовляючись свого часу від радянського загального проекту долучити всіх до щасливого майбутнього, одного на всіх, без винятку, ми знову впадаємо в ту ж крайність, намагаючись створити для дітей або християнський рай на землі, де всі ходять у церкву й виконують з радістю всі заповіді Божі, або щоб усі комп'ютеризувалися, зайшли в Інтернет і там перебували в духовному й душевному щасті.

Пошлемося на думку В. Кременя, який у «Дзеркалі тижня» зазначив, що маємо «перш за все відмовитись від складання довгострокових програм, заходів, планів тощо з огляду на виховання нової людини... Ті, хто будують практику життя на «великих числах» - «універсальному благодійництві», «найзначніших досягненнях», «процвітаючій державі», «щасливому майбутньому», «великій культурі» тощо, зневажають людину як індивідуальність, особистість» (13 серпня 2005 р.). Згідно з цією позицією надзвичайно актуальною й перспективною є процесуально-інструментальна розробка шляхів і засобів духовно-морального виховання дітей; створення конкретних, недовготривалих, результативних проектів, спрямованих на виховання морально-етичних якостей особистості, звичайно, при загальній спрямованості навчально-виховного процесу на духовний розвиток особистості.

Якщо ми візьмемо за аксіому, що посилена увага до проблем виховання як специфічної діяльності зумовлена кризовим становищем суспільства, то маємо більше звертати увагу на єдність і цілісність педагогічного процесу, де виховна складова має посідати не менше, а може, й більше значення, ніж освітня. Щодо виховного характеру навчання ламалося багато списів, висловлюються різні погляди, але ніхто не заперечує, що знання несуть у собі великий духовно-ціннісний потенціал. І від вибору змісту навчальних предметів, їх ціннісно-смислового наповнення залежить формування світоглядних позицій дітей та молоді. Адже від нас, науковців, авторів підручників у великій мірі залежить, чи зуміємо ми в умовах інтегрованого суспільства розширити погляди наших дітей і в новому контексті зберегти вірність національним цінностям та ідеалам.

У житті кожного індивіда, людини є свої періоди розвитку, свій ритм, свої вікові імперативи, які не може змінити ніяка глобалізація чи фундаменталізація. Тому перспективне планування морального виховання має і далі тісно пов'язуватися з віком, статтю, характером дитини, її фізичними та психічними особливостями, а отже і з тим, що зараз увійшло до лексики філософів під назвою «постмодерний гуманізм», який не лише бере до уваги слабкості й особливості дитини (людини), а й ставить їх на перше місце у вихованні. Тобто особливе, індивідуальне і навіть хворобливе, неповноцінне входить у розуміння духовно-морального виховання.

Тут переважно говорилось про дитинство, виховання його духовного світу. І, мабуть, це виправдано, оскільки дитячий і підлітковий вік найбільш сензитивний до зовнішніх впливів - як цілеспрямованих, так і некерованих. Але в нашій вітчизняній традиції ми поширюємо виховний процес і на вищу школу, уважаємо, що й далі ми повинні «керувати» студентством і «спрямовувати» його. Хоча в документах найбільшої в історії конференції з проблем вищої освіти, проведеної ЮНЕСКО в 1998 р., теми виховання немає. У європейській вищій освіті, у документах Болонського процесу також не надається пріоритетів вихованню, а йдеться про те, що організатори та керівники системи освіти мають цінувати студентів і викладачів як активних учасників навчального процесу, взаємодіяти з ними на принципах рівності й поваги до здібностей та особистісних пріоритетів (О. Бойчук, 2003).

Мова йде про принципи особистісної автономії, поваги до прав людини в дусі Конвенції про права людини, людини, яка після досягнення 18-річного віку має повні права громадянина й захист від втручання в особисте життя, навіть з добрими виховними цілями. Це не означає, що західне суспільство не опікується студентством, навпаки - студентство є частиною широкої соціалізаційної програми всього суспільства. Вона передбачає широкі соціологічні дослідження студентства, його поглядів, пріоритетів, політичного та громадського життя, вільного часу тощо. Ці дослідження широко оприлюднюються і привертають увагу державних інституцій, політичних партій, громадських об'єднань тощо.

Безпосередньо ж адаптивну функцію виконує розгалужена система консультування, яка має дуже широкий спектр індивідуалізованої допомоги кожному, хто цього потребує.

Досвід такої організації слід вивчати й у перспективі застосовувати.

Духовну, моральну особистість не можна виховати без учителя, наставника, вихователя, тобто без людини, яка є поводирем для дітей та молоді у світі духовності. Попри величезні соціально-економічні проблеми, існує й велика суто психолого-педагогічна проблема - проблема духовності та моральності самого вчителя як особистості та його здатності виховати таку ж особистість. Як можна в ситуації публічного приниження освітянина сформувати у вищій школі особистість професіонала з розвиненим почуттям гідності, свободи, з почуттям прекрасного у природі, людині, мистецтві, особистість, яка переливатиме в дитину, молодь свою духовність і гармонію?

І як буває у складних ситуаціях, звернемось до історії та до авторитетів. Так, у 1928, далеко не спокійному в соціально-політичному й економічному відношенні році, радянський психолог і педагог М. Рубінштейн у книзі «Проблема вчителя» писав: «Я далекий від думки заперечувати або применшувати значення методів і педагогічної техніки, але це не все, і головне - вони не визначальні: перше місце належить проблемі вчителя, на яку і треба звернути особливу увагу. Проблема вчителя - перша й найважливіша проблема всієї педагогіки, усієї постановки народної освіти, усієї системи освіти, усієї долі народної культури: з неї треба починати і нею треба закінчувати. Учитель - це найперше» (М. Рубінштейн. Проблема учителя. - М., 1927. - С. 9).

Отже, є певні здобутки, напрацювання, але є і проблеми, які Академія повинна розв'язувати спільно з Міністерством освіти, Міністерством сім'ї і молоді, іншими організаціями та установами.

Наші здобутки та недоліки - це віддзеркалення життя нашого суспільства. На наших очах народжується нове й відмирає старе. Це болісний процес, але саме в боротьбі, суперечностях, складнощах може зростати конструктивно нове. Будьмо ж свідомі цієї місії. У нас вистачить бажання, сил, умінь сприяти духовно-моральному зростанню дітей та молоді.

Автор: О. Сухомлинська

Освіта.ua
10.12.2007

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!