Osvita.ua Среднее образование Современная школа Воспитание Методичні поради до організації навчання правам дитини

Методичні поради до організації навчання правам дитини

У ході позакласної виховної роботи важливо, використовуючи її різноманітні технології, продовжити роботу, спрямовану на вивчення кодексів національних і загальнолюдських цінностей, основних прав і свобод, обов'язків дитини, людини, громадянина, положень Конституції України

Усі люди народжуються рівними і вільними у своїй гідності та правах.

Ст. 1 Декларації прав людини

Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток.

Принцип 1 Декларації прав дитини

Освіта у сфері прав людини у світі, що змінюється, повинна базуватися на спільній і практичній роботі, носити творчий і новаторський характер, відкривати нові можливості на всіх рівнях громадянського суспільства.

Всесвітній план дій по вихованню в дусі прав людини і демократії, Монреаль, 1993 р.

В Україні йде розбудова демократичної, правової, соціальної держави, процес становлення громадянського суспільства. Ця об'єктивна закономірність розвитку суспільства викликала необхідність гуманістичного переосмислення основних функцій сучасної української освіти - підготовки нових кадрів для суспільства і людини до життя в новому суспільстві. Освіта на початку XXI століття не уявляється без соціалізації виховання молоді, педагогічного впливу на процес залучення школярів до нових громадянських суспільних відносин. Адже дитина не тільки готується стати громадянином-патріотом, а й живе своїм життям сьогодні. Від суспільства, школи, сім'ї залежить, чи буде повноцінним життя кожного з дитинства, якою вступить дитина в наступні етапи життя. Життя молодої людини не повинно зводитися до навчання, як життя дорослої - до професійної праці. І навчальна, і професійна орієнтації розглядаються і здійснюються як компоненти життєвої орієнтації.

Процес сучасної соціалізації дитини передбачає дію двох аспектів. З одного боку, навчальний заклад є своєрідним інститутом передачі науково-практичного прагматичного досвіду, а з другого, великого значення набувають знання соціологічного типу.

Закон України «Про загальну середню освіту» (1999 р.) визначає загальну середню освіту кожного як цілеспрямований процес оволодіння систематичними знаннями про природу, людину, суспільство, культуру й виробництво засобами пізнавальної та практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для загальної освіти і трудової діяльності.

Указаний закон закріплює нову парадигму вартостей в освітньому процесі, визначає гуманістичні засади загальної середньої освіти, яка повинна бути «спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях і принципах науковості, політкультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави».

Необхідність формування громадянських цінностей у молоді, гуманізації змісту освіти, соціалізації виховання обґрунтовано в працях Г. Сковороди, Г. Ващенка, В. Сухомлинського, Г. Балла, І. Беха, С. Гончаренка, І. Зазюна, О. Вишневського, А. Волинця, Б. Кобзаря, Ю. Мальованого, О. Савченко, О. Сухомлинського, Б. Ступарика, М. Фіцули, І. Козінцева, Т. Новікової, О. Садаєвої, Л. Рябовол та інших. На формування смислової зрілості у школярів, яка має бути в центрі навчально-виховного процесу, указує В. Кремень - президент АПН України, учений-філософ.

Громадянська освіта та виховання, що здійснюються в школі, повинні поєднуватися з підготовкою (вихованням) до демократії, бо школа є однією з найважливіших інституцій навчання демократії в українських умовах.

Провідне місце у вихованні громадян займає формування громадянської відповідальності, яка передбачає добровільний вибір особистістю поведінки, що відповідає таким важливим критеріям, як обов'язок, ініціативність, дисциплінованість, самостійність, вимогливість, принциповість.

У результаті громадянського виховання у свідомості, почуттях і діяльності вихованця утверджуються такі громадянські вартості, як прагнення до соціальної гармонії та справедливості, культури соціальних і політичних стосунків (толерантність, повага до своєї та чужої гідності тощо), пошана до національних вартостей інших народів, право на свободу думки, совісті, повага до закону, влади, чужих поглядів тощо.

Учень (вихованець) - головна педагогічна цінність. Тому керівники навчальних закладів, педагогічні працівники, психологи, бібліотекарі як учасники педагогічного процесу покликані забезпечити розвиток учнів (вихованців), їх соціальний захист, сформувати, зберегти й розвинути індивідуальність дитини у співпраці із сім'єю. Дитинство розглядається як один із найважливіших періодів у житті людини.

Важливий напрям соціалізації особистості, формування її на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості - навчання та виховання дітей на матеріалах про права людини, про права дитини, про громадянське суспільство.

Міжнародне співтовариство вже кілька десятиліть працює над тим, щоби створити дітям усього світу якнайкращі умови життя та всебічного повноцінного розвитку. Наслідком цієї праці став ряд важливих міжнародних документів, які стосуються прав дитини, забезпечення її виживання, захисту, розвитку.

Декларація прав дитини, прийнята 45 років тому Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, стала важливим кроком міжнародного співтовариства у визнанні глобальної проблеми прав дитини. Цей документ містить 10 принципів, які визначають:

- права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного й соціального походження, майнового стану, народження й іншої обставини;

- дитині законом повинні бути забезпечені соціальний захист, можливості та сприятливі умови для фізичного, розумового, морального, духовного, соціального розвитку в умовах свободи й гідності здоровим і нормальним шляхом;

- право дитини на ім'я і громадянство від народження;

- право на користування благами соціального забезпечення;

- право на освіту і піклування неповноцінних у фізичному або соціальному відношенні дітей;

- право на повний та гармонійний розвиток особи за умов любові й розуміння, відповідальності батьків та особливого піклування про дітей органів влади;

- право на здобуття освіти, на першочерговість захисту і допомоги.

Декларація прав дитини слугувала основою для Конвенції про права дитини, якій у 2004 році виповнюється 15 років.

20 листопада 1989 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про права дитини, розробка якої велася в 1979 році з ініціативи Польщі та за активної підтримки СРСР. Вона стала 23-м документом з числа основоположних міжнародних договорів з прав людини. Конвенція була підготовлена для підписання її державами в січні 1990 року.

Міжнародне співтовариство визнало в Загальній Декларації прав людини (10 грудня 1948 р.), що діти мають право на особливе піклування та допомогу (стаття 25-2).

Особливий захист дитини передбачався в багатьох міжнародних актах XX століття:

- Женевській декларації прав дитини (1924 р.);

- Декларації прав дитини, прийнятій ГА ООН 20 листопада 1959 р.;

- Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (зокрема в статтях 23 та 24), 23 березня 1976 р.;

- Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (зокрема в статті 10/3), 16 грудня 1966 р.;

- у статутах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, які опікуються питаннями благополуччя дітей;

- у Європейській Конвенції про захист прав людини і основних свобод, 4 листопада 1950 р.;

- у рамковій Конвенції про захист національних меншин, 1 лютого 1996 р. (статті 12, 13, 14) та в інших.

Конвенція про права дитини (1989 р.) - універсальний міжнародний документ, обов'язковий для всіх держав, які його підписали. Конвенція гарантує права дитини в цілому. У ній визначені нормативні документи з охорони дитинства, гарантії світового співтовариства із забезпечення розвитку освіти, вільного вибору професії. Конвенція про права дитини вводить в обіг гуманістичні світоглядні поняття: особисті, громадянські, політичні, соціальні й культурні права дітей. У документі дано визначення дитини як людини до 18-ти років, якщо згідно із законами своєї країни вона не досягла повноліття раніше встановленого віку. У ньому зазначено, що необхідно надати пріоритет усім видам діяльності, спрямованим на благо дитини. Конвенція - спеціальний документ, де в 3-х частинах, 54-х статтях відображені всі питання захисту прав дитини. Зазначається, що кожна дитина, незалежно від її расової приналежності, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних поглядів, національності, соціального походження, сімейного становища, культурної політики та практики, власності, рівня освіти її самої та її батьків, користується правами, які надаються Конвенцією. Дитина має бути захищена від усіх форм дискримінації щодо становища, поглядів, дій її батьків, опікунів або членів сім'ї.

З прийняттям Конвенції в міжнародний обіг уведено нові права: право на виживання і розвиток, на фізичне і психічне становлення, на соціальну реінтеграцію жертв зловживання й експлуатації, право на збереження індивідуальності. Кодифікація цих справ - важливий крок до прогресивного розвитку міжнародного права в цілому.

Україна із самого початку створення ООН брала активну участь у розробці та імплементації основоположних документів із захисту прав людини. Свідчення активної участі України в цілому процесі - присудження в 1968 р. Спеціальної медалі ООН за захист прав людини відомому вченому-правознавцю П. Недбайлу. Значну роль у розробці основ правозахисної діяльності на міжнародній арені відіграв учений В. Корецький. Плідно працювали й працюють у галузі міжнародного права українські вчені В. Буткевич, О. Висоцький, В. Василенко, В. Денисов, В. Євінтов, М. Неліп, О. Мережко, К. Сандровський. Загальновідомі дослідження С. Ісаковича, Л. Заблоцької, В. Фуркала та інші.

Український центр прав людини Української Правничої Фундації за підтримки Міністерства освіти України започаткував у 1995 р. освітню програму в галузі прав людини. За активної участі вчених-правників Л. Заблоцької, С. Бобровник, І. Усенка, О. Малій, О. Пометун, І. Котюка, В. Журавського, С. Позняк, В. Дубровського, В. Позднякова, С. Лисенкова, С. Дрожжиної, М. Рагозіна, директора Донецької школи прав людини Т. Рагозіної, голови Асоціації вчителів правознавства м. Києва та Київської області, заслуженого вчителя України О. Наровлянського (м. Київ), заслуженого вчителя України Л. Лохи (м. Київ), заслуженого вчителя України В. Машіки (м. Мукачеве Закарпатської області), Т. Ремех (м. Київ), І. Гейко (м. Васильків Київської області), Ю. Олексина (м. Рівне), С. Ратушняк (м. Хмельницький), С. Пеняєва (м. Одеса) та інших в Україні проводиться значна робота зі створення підручників, навчальних посібників, методичних видань для сучасної школи. Сьогодні учні вивчають курси «Конституція України», «Права людини», «Практичне право», «Основи інтелектуальної власності» та інші. Велику діяльність проводять Всеукраїнська асоціація викладачів історії, громадянознавства та суспільних дисциплін «Нова Доба» під керівництвом П. Вербицької, зусиллями якої створені підручник і методичний посібник «Ми - громадяни України», посібник «Історія для громадянина», «Суспільна акція школярів України «Громадянин». Методичні поради для консультанта учнівського проекту. Донецька школа прав людини підготувала навчальні посібники «Вчимося демократи». Уроки громадянської освіти для учнів та «Вчимося демократії. Практикум з громадянської освіти» для вчителів. У школі використовується бюлетень «Права людини» Харківської правозахисної групи, посібник «Права людини» Харківського «Освітнього центру прав людини». В Україні створено підручники з громадянської освіти для учнів 9-11-х класів за редакцією в рамках українсько-європейської частини проекту «Освіта для демократії в Україні» тощо.

Значну допомогу педагогам надає Українська Правнича Фундація під керівництвом ученого, народного депутата України С. Головатого. В Україні діє Міжнародна Ліга прав дітей та молоді.

Україна була однією з перших держав у пострадянському просторі, яка запровадила один з найдемократичніших інститутів з прав людини - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. На цю посаду парламент України обрав Н. Карпачову.

У СРСР, який ратифікував Загальну декларацію прав людини (1948 р.), але не обнародував її зміст до початку «перебудови» в 1985 році, державна ідеологія розглядала права людини як державні дарування, а не продукт природного розвитку й природного права.

Після проголошення в 1991 р. незалежності Україна в числі перших міжнародних документів підписала Конвенцію про права дитини і Декларацію про виховання, захист і розвиток дітей (1990 р.) як основу для вироблення підходів до вирішення дитячих проблем. Декларація і план дій, що її супроводжує, сприяють утвердженню принципів Конвенції та закликають кожну державу працювати над досягненням конкретних цілей та розробкою національного плану дій, регіональних планів дій, щоб вирішити пріоритетні проблеми дітей у цих країнах.

В Україні йде інтенсивний процес формування національного законодавства та механізмів щодо реалізації державної політики у сфері прав людини, дитинства. Було прийнято ряд нормативних документів, спрямованих на виконання зобов'язань нашої держави щодо Конвенції ООН про права дитини та Заключних зауважень Комітету з прав дитини.

Нормативно-правові документи, прийняті в Україні, спрямовані на реальне поліпшення становища дітей, захист їх прав, максимальну реалізацію положень Конвенції.

Конвенція про права дитини, рекомендації Комітету ООН з прав дитини за результатами розгляду первинної доповіді України щодо виконання положень Конвенції фактично втілюються в Україні на всіх необхідних рівнях:

- формування державної політики;

- законодавча діяльність;

- створення державних і місцевих соціальних дитячих програм управління та координації діяльності під час розв'язання цих проблем (Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні, 1993 р., зі змінами 1994 та 1995 рр.; Національна програма «Діти України»; Закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Національна доктрина розвитку освіти, програма «Молодь і довкілля», Національна програма планування сім'ї, 1993 р.) та інші. Розвитку правової освіти сприяє реалізація указу Президента України № 992/2001 «Про Національну програму правової освіти населення» від 18 жовтня 2001 року.

Національна програма правової освіти населення визначила основні завдання правової освіти на сучасному етапі, що сприяє конкретизації та деталізації правовиховної діяльності.

Конституція України, стверджуючи демократичні права, свободи громадян України, вимагає їх беззастережного й обов'язкового виконання кожною особою. Можливість гармонійного узгодження загальнодержавних, міжнародних, індивідуально-особистісних інтересів стане реальною тільки за умови дотримання конституційних норм усіма громадянами країни. Таке ставлення до права, законних вимог, до Конституції України може сформуватися тільки під впливом систематичної послідовної діяльності всіх навчально-виховних структур по формуванню правової культури особистості.

Світова педагогічна думка у сфері виховання підростаючого покоління визначає як один з головних чинників навчання дітей культурі і миру.

Це включає в себе цінності, підходи та поведінкові норми, які сприяють розвитку соціальних відносин, що базуються на принципах свободи, справедливості, демократії, терпимості й солідарності; відмови від насилля; спрямованих на усунення їх причин за допомогою переговорів, які гарантують кожному можливість у повній мірі користуватися своїми правами.

Оволодіння культурою миру базується на навчанні правам людини, яке сприяє формуванню почуття самоповаги, поваги до оточуючих людей, народів іншої національності, раси, віри, культури.

ООН неодноразово приймала рішення, рекомендації, зверталася до педагогів усіх країн із закликом зробити школу центром виховання в дусі ненасилля, терпимості, миру, взаєморозуміння між народами, поваги до прав людини і толерантності (Міжнародний конгрес «Освіта для прав людини і демократії», 1993 р.; Всесвітня конференція з прав людини у Відні, 1993 р. та інші).

Основна мета навчання правам людини, правам дитини:

- формування людської гідності, свободи особистості;

- формування міжособистісних відносин у дусі толерантності (терпимості), ненасилля, поваги, солідарності, дружби, миролюбності, доброти;

- передача знань про права людини в національному і міжнародному вимірах, про взаємозв'язок прав людини та громадянина;

- виховання розуміння нерозривного зв'язку прав людини та збереження миру на Землі.

З поставленої мети випливають конкретні завдання: формувати здатність цінити свободу та бути відповідальним перед суспільством; визнавати і сприймати різницю культур; поважати культурну спадщину та самобутність своєї країни; розвивати співробітництво, погодженість між індивідуальними й колективними цінностями, формувати вміння ненасильницького врегулювання конфліктів; виховувати особисту та громадянську відповідальність, солідарність і справедливість на національному й міжнародному рівнях; формувати переконання переваги гуманістичних відносин між різними соціальними та віковими групами людей; формувати уміння захищати оточуючу природу (рекомендації ЮНЕСКО).

Важко сформувати особистість, яка не знає своїх прав, не усвідомлює своєї відповідальності перед суспільством, не поважає прав інших.

Навчання правам людини в загальній освіті виконує такі функції:

- філософсько-культурологічну (спрямована на розширення планетарної свідомості; подолання вузьконаціонального мислення, стереотипів у ставленні до інших народів, їх культур);

- освітньо-правову (підвищення правової культури школярів через розширення знань національних, міжнародних правових норм);

- виховно-формуючу (орієнтована на глибоке сприйняття й осмислення прав дитини, прав людини, формування моральних оцінок, вимог і перетворення їх на стійкі переконання);

- психолого-розвивальну (в її процесі пробуджується та вдосконалюється інтерес дитини до себе, свого внутрішнього світу, пізнання власного Я, системи потреб, інтересів, установок, що складає психологічну основу самовиховання і самовдосконалення);

- корекційну (спрямована на діагностику нестійкої поведінки (агресивність, насилля, нетерпимість, ворожість, жорстокість) та її корекцію засобами психолого-педагогічної дії).

У рекомендаціях ООН, Ради Європи підкреслюється, що правам людини краще всього навчатися в демократичних умовах, де гарантована свобода самовираження для всіх учасників навчально-виховного процесу, де панують чесність, справедливість, доброта.

Знання дитиною своїх природних, соціальних прав - складова частина правової культури школяра, громадянина. Школярі повинні усвідомлювати необхідність захисту своїх прав, знати механізм цього захисту.

Торкаючись усіх аспектів освіти, навчання й виховання, професійної підготовки поколінь нашої держави, правова культура кожної особистості стає обов'язковим елементом її загальної та соціальної підготовки.

Правова культура і правове виховання особистості - проблема загальнопедагогічна, розв'язати яку можна шляхом навчання, виховання об'єктивного сприймання права й закону як обов'язкової умови гармонійного, злагодженого поступального розвитку особистості.

Зміст навчального матеріалу з прав людини, з прав дитини багаторівневий та багатоаспектний. Специфіка змісту цієї сфери знань дає можливість включити їх у ряд шкільних предметів початкової школи, дисциплін як гуманітарного (історія України, всесвітня історія, українська література, українознавство (народознавство), зарубіжна література, основи правознавства України, іноземні мови), так і природничо-наукового циклу (фізична й економічна географія, біологія, валеологія та інші).

У початковій школі можна ввести спецкурси «Права людини», «Права дитини» (використати досвід школи № 26 м. Луцька, інших освітніх закладів), правознавчий матеріал на уроках української мови (читання), природознавства, у зміст позакласної виховної роботи.

При вивченні історії України, всесвітньої історії важливо організувати систематичне, цілеспрямоване засвоєння школярами історії основних ідей і принципів, зафіксованих у Загальній Декларації прав людини, Декларації прав дитини, Конвенції про права дитини, інших міжнародних актах. У процесі вивчення історії, основ правознавства, курсів «Права людини», «Людина і світ» учні отримують знання про духовний розвиток людства, людини, про різницю понять «рівність» і «рівноправ'я». Матеріали уроків дають можливість регулярно обговорювати питання про статус особи в рамках різних цивілізацій, про проблеми свободи та відповідальності, громадянськості, громадянської свідомості, діалогу культур, толерантності (терпимості).

Уроки української, зарубіжної літератури відкривають додаткові можливості для уточнення, конкретизації таких важливих понять: мораль, право, законність, відповідальність, права людини, гідність, честь, державницька позиція, патріотизм, загальнолюдські та особистісні цінності, громадянське суспільство тощо. Увага учнів привертається до питань етико-філософського характеру: добро і зло, життя і смерть, зміна поколінь, людина і Бог, людина і нація, честь і обов'язок, совість, моральний вибір. Багато програмних творів є своєрідним джерелом знань про права людини.

При вивченні іноземних мов учні отримують загальні знання про країни, мову яких вивчають, про національні культури та їх внесок у світову скарбницю. Йде знайомство з традиціями, етикетом, побутом, дозвіллям народів, які населяють конкретну країну, що сприяє взаєморозумінню, злагоді між народами та державою, загальній толерантності.

У курсі українознавства (народознавства) конкретизуються знання про українську національну ідею, громадянські, національні, особистісні цінності людини, розкривається шлях у боротьбі за відродження, державність, внесок народів, діячів у боротьбі за права людини, демократичне суспільство. Широко розглядаються народні звичаї, традиції, чинники національної свідомості українців, інших етносів на теренах України, культурні права народів.

Предмети природничо-наукового циклу покликані акцентувати увагу на природних, соціальних та економічних аспектах прав людини, на вивченні законів природи, нехтування якими призводить до катастрофічних наслідків, формує в підлітків почуття відповідальності за світ, збереження дозвілля як у місцевому, так і в глобальному масштабах. Предмети в умовах оновлення змісту, насиченості їх етнографічними, екологічними, соціальними питаннями стають тією ланкою, яка допомагає вихованцям усвідомити тісний взаємозв'язок прав людини, природи та суспільства в цілому.

На уроки української (російської) мови вчитель може підібрати тексти правознавчого змісту, які мають світоглядний і виховний характер.

У процесі організації вивчення (засвоєння) правової інформації, формування громадянської свідомості, правової культури особи доцільне використання загальнодидактичних методів, прийомів навчання, модифікування їх застосування відповідно до вікових та індивідуальних особливостей школярів, навчальних предметів.

У ході позакласної виховної роботи важливо, використовуючи її різноманітні технології, продовжити роботу, спрямовану на вивчення кодексів національних і загальнолюдських цінностей, основних прав і свобод, обов'язків дитини, людини, громадянина, положень Конституції України, нормативно-правових актів з охорони дитинства в Україні, у світі. Через діалог учити людину мислити, пробуджувати її душу, потребу в самоосвіті та самовдосконаленні, допомагати молодій людині осмислити своє власне життя як буття в культурі, сформувати переконання переваг активної життєвої позиції.

Автор М. Савченко

Освіта.ua
12.10.2005

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!