Osvita.ua Среднее образование Современная школа Воспитание Розвиток особистості

Розвиток особистості

Що значить навчати задля розвитку особистості? Це значить, що ми як вчителі повинні цілком погодитися з тим фактом, що ми навчаємо під нашою опікою і серцем, і розумом кожну дитину

Наша мета - розвиток душевних і розумових навичок усіх, хто разом працює у шкільному колективі. Ці навички закорінені у взаємоповазі й відповідальності. Навчання для розвитку особистості впливає на щоденний характер стосунків між дорослими та дітьми. Воно впливає на спосіб прийняття рішень, застосування влади й розподіл ресурсів. Воно впливає на характер навчання та викладання. Це - сутність сильного шкільного колективу.

Як найкраще збудувати міцний колектив? Якими шляхами, з яких складових? У книзі «Свобода й моральна спільнота» Ден Гайшман (Dan Heishman.Freedom and Moral Community) пише про зустріч, яка відбулася 75 років тому, але й донині зберегла для нього важливість:

«У Гайдельберзі, Німеччина, 1925 року німецький філософ Мартін Бубер сказав: «Я люблю свободу, але не вірю в неї». Промовляючи це до групи вчителів, Бубер підкреслював поширену тенденцію вбачати у свободі протилежність примусові й обмеженню. Він же, навпаки, нагадував цим учителям (і всім, хто вчителює сьогодні), що доповненням примусу є не свобода, а причетність, свідома готовність групи людей взяти на себе відповідальність та утворити спільноту. «Незалежність - проміжне місце, а не місце проживання,- казав він. - Це розбіг перед стрибком, настроювання скрипки... По суті, свобода - це до створення спільноти, а не самоцінність» (1995.)

Учительське завдання полягає в тому, аби допомогти дітям зрозуміти особливу відмінність між поняттями «свобода від» і «свобода для», тобто повернути увагу від свободи від обмежень і правил, яка є безвідповідальною свободою, до свободи для поваги.Роберт Белла у своїй книзі «Навички серця» (Robert Bellah. Habits of the Heart) обговорює сучасне тлумачення свободи у багатьох суспільствах: бути залишеним на самоті, не обмеженим очікуваннями або звільненим від суспільних обов'язків. Він наполягає на тому, що такий підхід до свободи деморалізуватиме суспільство. Внаслідок чого дорослі відмовлятимуться від своїх обов'язків, а важливі поведінкові моделі для дітей будуть втрачені.

Дуже важливо, щоб учителі вповні розуміли свою роль - прикладів бажаної поведінки та ставлення до людей з повагою, добротою й відповідальністю. Учителі Програми всебічного розвитку дитини «Крок за кроком» для початкових класів мають усвідомлювати основні риси відповідальності, яку вони несуть за своїх учнів. Вони включають обов'язки:

  • Поважати кожну дитину.
  • Вірити в успіх кожної дитини.
  • Бути чесним і визнавати свої помилки.
  • Слухати й дотримуватися конфіденційності.
  • Бути послідовним і справедливим.
  • Підтримувати високі очікування.
  • Цінувати особисті зусилля дітей.
  • Цінувати розмаїтість, а не одноманітний послух.
  • Створювати захопливе навчальне середовище.
  • Постійно поновлювати свої знання про дитячий розвиток.
  • Веселитися й жартувати разом із дітьми.

В обов'язки учителя входить пам'ятати про те, що те, як вони навчають - настільки ж важливо, як і те, чого вони навчають. У класі діти отримують уроки моралі через ставлення інших до себе та себе до інших людей.

Отже, навчальне середовище у програмі створюється для заохочення учнівського самовизначення й уповноваження. Із численних досліджень ми знаємо, що люди, які контролюють те, що діється з ними, краще розуміють життя. Відчуваючи контроль над собою, люди рідше хворіють навіть у ситуаціях сильного стресу. Учні початкових класів мають більше самоповаги й більше впевненості у вивченому матеріалі, коли вчителі підтримують їхню позицію у класі (Kohn, Phi Delta Kappa, September, 1993). Забезпечення різноманіття можливостей для вибору у класі - важливий чинник розвитку самовизначення в дітей і забезпечення ґрунтових навичок у прийнятті рішень у майбутньому. Із цього приводу К. Камі (Constance Kamii, 1991) пише:

«Не варто чекати, що діти засвоюватимуть готові цінності та істини упродовж усього навчання у школі, а потім, у дорослому віці, раптом почнуть їх самі вибирати. Так само не варто чекати, що після методики «батога та пряника» у школі, вони в дорослому віці матимуть відвагу Мартіна Лютера Кінга».

Середовище, в якому навчають позитивних цінностей, має підтримувати автономність та незалежне мислення, а не просто слухняність. Очевидним шляхом отримання дітьми навичок прийняття рішень і готовності застосовувати їх є існування численних можливостей для прийняття рішень упродовж їхнього щоденного життя. Учителі можуть робити це з будь-яким класом, з дітьми всіх вікових груп, надаючи їм вибір матеріалів для роботи, справи, з якої вони починатимуть свій день, місця для сидіння у класі, підходу до поставленої проблеми й багатьох інших речей, які трапляються впродовж шкільного дня. Ми, дорослі, прекрасно знаємо, що, коли у нас є вибір змісту й методів підходу до поставлених проблем, ми виявляємо більше бажання та готовності взятися до роботи.

Те саме стосується й дітей. І бажання, і шкільні успіхи зростають, коли людина певною мірою контролює навчання. Сучасні дослідження в царині функціонування мозку, поведінкові ситуації та індивідуальні свідчення свідчать, що особистий вклад у поставлене завдання є гарною спонукою і дає позитивні результати. Ми знаємо, що коли вчителі розширюють сферу питань, у яких вони шукають згоди учнів, вони покращують якість навчання. Ось декілька прикладів із дослідження, цитованого Алфі Кон (Alfie Kohn) у вересневому номері Phi Delta Kappan, 1993:

  • «Коли другокласникам надали можливість вибирати деякі аспекти їхнього навчання, наприклад, завдання, над якими вони працюватимуть в певний час, ті виконували більше завдань за менші часові проміжки.
  • Коли дошколятам дозволили вибирати матеріали, з яких вони робили колажі, їхні роботи стали більш творчими, порівняно з роботами дітей, що використовували ті самі матеріали, але не могли їх вибирати.
  • Коли другокласники займалися рік у математичному класі, де замість підручників та стандартних оцінок основну увагу приділяли інтелектуальній самостійності, де, працюючи в групах, діти самі віднаходили свої розв'язання завдань і могли вільно пересуватися класом, коли їм хотілося знайти якісь потрібні матеріали, в них розвивалися більш складні причинно-наслідкові навички без відставання в основних концептуальних завданнях.»

Підсумовуючи сказане, хочеться зацитувати А. Кон, яка чітко та промовисто заявляє про справжні цінності, закладені в наданні людям можливості вибору та контролю.

«І, нарешті, необхідно зазначити, що дозволяти людям приймати рішення стосовно себе, - природніше, ніж контролювати їх. Це більш відповідає основним цінностям, що їх більшість із нас декларативно підтримує. Окрім навичок, які будуть корисними учням у майбутньому, вони повинні мати змогу вибирати вже зараз. Зрештою, діти - це не лише дорослі-у-становленні. Вони є людьми, чиї нагальні потреби, права і досвіди вимагають серйозного ставлення. Скажімо так: учнів необхідно не лише навчати жити у демократії, коли вони виростуть, вони повинні мати можливість жити так уже сьогодні» (Коhn, 1993).

Класні заняття. Що вчителі можуть робити у класі для підтримки морального розвитку? Не можна переоцінювати важливості ролі вчителя як моделі моральної поведінки. Радісне ставлення до оточення, дружній голос, відкритість і доброта, що їх випромінює вчитель, - це непрямі шляхи, якими до дітей надходить досвід бажаної нами поведінки. Існують інші, безпосередніші способи для розвитку такої поведінки у класі. Про деякі з них ми поговоримо далі.

Спільні цінності. Діти мають сильне бажання робити добрі вчинки. Отже, в обов'язки дорослих входить підвести їх того, що є добре. Учителі й діти разом у класі (а в ідеалі - у шкільному колективі) можуть визначити, що вони цінують найбільше. Програма всебічного розвитку дитини «Крок за кроком» для початкових класів поважає головну роль батьків у цій сфері, тісно співпрацюючи з родинами для створення середовища спільноти, яка підтримує етичну поведінку. Наш підхід наголошує на таких рисах, як повага, відповідальність, чесність і дбайливість. Це лише кілька позитивних цінностей, що їх клас може прийняти за поведінковий стандарт. Наступну вправу можна використовувати для допомоги у визначенні найбільших цінностей.

Під час класних зборів, коли весь клас сидить разом на килимку в куточку кімнати:

  • Попросіть дітей розказати про шкільні ситуації, в яких вони почувалися дуже добре і дуже погано.
  • Використовуйте питання, аби виявити ті цінності, які були або не були продемонстровані в дитячих прикладах.
  • Обговоріть ці ідеї та цінності з дітьми. Дозвольте їм виразити свої негативні почуття.
  • Запитайте їх, що значить бути чемним, чесним, добрим або відповідальним, аби зрозуміти, як діти ставляться до різних цінностей, виходячи з власного досвіду, а не з означень самих слів. Наприклад, візьмемо «повагу». Запитайте дітей, чи повинні дорослі їх поважати? Як дізнатися, хто кого поважає? Чи поважають друзі один одного? Звідки вони самі знають, що хтось їх поважає?
  • Запитайте дітей, що значить захищати когось словами, а не кулаками. Чи можуть вони пригадати такий випадок зі школи, канікул або двору?
  • Запитайте їх про випадки, коли їх ображали або коли вони запобігали образі.
  • Запишіть на папері теми, риси й цінності, які виникають протягом цих дискусій.
  • Моделюйте навички уважного слухання та використовуйте цей час, аби підкреслити, що кожен у класі може говорити по черзі, і ви хочете почути всі їхні думки та приклади. Отже, група покаже повагу до кожного члена, а ви як учитель викажете повагу до дітей. Не моралізуйте.

Як тільки ці цінності обговорені та прийняті дітьми як дороговкази їхньої поведінки у школі та вдома, вони їх вивішують в класі. Ці цінності стають стандартами поведінки. Наприклад, якщо дитина образить або вдарить когось, учитель запитає: «Яке з наших правил ти порушив?», «Як ти виправлятимеш ситуацію?». Такий підхід покладає на дитину відповідальність за виправлення помилки, виключає відмовки та допомагає дитині зрозуміти, що збираючись виправити помилку, вона може реабілітувати себе в очах колег.

Здобутки у навчанні. Діти найкраще формуються та навчаються етичної поведінки, наслідуючи приклади дорослих, які відіграють важливу роль у їхньому житті. Вони також досягають цих цілей, дізнаючись про життя великих людей із минулої та теперішньої історії своєї країни, обговорюючи мораль якоїсь історії та розвиваючи звички, що базуються на визначених спільних цінностях.

Таке навчання відбувається у програмі. Наприклад, під час вивчення історії діти обговорюють подвиги дії. В іграх і зайняттях спортом вони замислюються над тим, що значить бути хорошим спортсменом і командним гравцем. Читаючи дітям вголос і навчаючи їх читання, вчитель може особливо наголошувати на оповіданнях на етичні теми. Діти прийдуть до розуміння, що попри культурні та зовнішні відмінності, люди поділяють спільні цінності та принципи. Вони навчаються того, що незалежно від зовнішніх відмінностей люди заслуговують на повагу. Мета виховати особистостей із сильним характером пронизує всі аспекти програми всебічного розвитку дитини «Крок за кроком» для початкових класів.

Ранкові зустрічі. Ранкові зустрічі - це викладацький підхід, який допомагає поєднати академічний і соціальний навчальні плани у спосіб, у який вчителі й учні можуть бути більш чуйними один до одного. Це приклад повсюдно використовуваної чудової практики для дітей, формально структурованої Р. Чарні (Ruth Charney) та М. Клейтон (Marlynn Clayton) із Північно-східної Фундації (Northeast Foundation). Цілі цієї щоденної події, рекомендованої для всіх ранньовікових груп, такі:

  • Утворити спільноту.
  • Заохотити слухання, включення, обмін та участь.
  • Через щоденні ритуали та схеми прищепити навички, потрібні, аби бути небайдужим членом класної і шкільної спільноти.

Ранкові зустрічі мають специфічну структуру й починаються, коли зранку всі приходять до класу. Постійний успіх цих зустрічей залежить від послідовного включення до них усіх необхідних компонентів. Ці щоденні події забезпечують учнівські академічні й соціальні потреби, що є ключовими для їхнього успіху у школі. Регулярність цих зустрічей дозволяє повторювати і практикувати якості та поведінкові схеми, які нам хочеться прищепити дітям. Етична та відповідальна поведінка покращується з практикою, як і музичні чи фізичні навички.

Ранкові зустрічі:

  • Навчають дітей дбати про себе та інших.
  • Створюють уважний, небайдужий та дружній настрій на цілий день.
  • Установлюють звичний перебіг подій.
  • Забезпечують індивідуальні та групові можливості для участі.
  • Засвідчують важливість особистого вкладу кожної дитини.
  • Розвивають такі важливі для успіху в навчанні навички, як уміння слухати, говорити, синтезувати інформацію, вирішувати завдання, дотримуватись інструкцій, приймати рішення, читати, писати й рахувати.

Модель програми «Крок за кроком» присвячена навчанню дітей бути відповідальними членами демократичного суспільства. Завдяки співпраці батьків і шкіл, а також учителям, які демонструють доброту та застосовують розвиваюче навчання, розбудовуються дбайливі спільноти.

Освіта.ua
05.10.2008

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!