Порівняння, що завжди не на твою користь..., чим небезпечний рейтинг у школі

Прозвучало запитання:

- Ну а потім ви ж шикуєте дітей за рейтингом?

- Навіщо?

- Щоб краще працювали! Адже якщо вони порівнюють себе тільки із собою, їм нема до чого прагнути. Немає здорової конкуренції. Ледве-ледве просунувся, і все, маєш найвищий бал. Хіба це правильно?

- Я все роблю для того, щоб мої учні перестали порівнювати себе з іншими, а ви пропонуєте після цього шикувати їх за єдиною шкалою. Гадаю, це принесе лише шкоду. Так, деякі учні - ті, хто від народження «спортивний», - потішать своє самолюбство: от який я сильний, гнучкий, спритний. Але займатися своїм рівнем фізичної підготовки такі діти швидше за все перестануть. Їм це не потрібно, вони і так перші. А як почуватимуться ті, хто опиниться наприкінці списку? Мені здається, це призведе лише до появи нових психологічних травм у дітей, але ніяк не вплине на їхнє прагнення займатися фізкультурою. Навіть навпаки.

Варіанти перекладу

Тож конкуренція учнів на уроках - добро чи зло? І звідки таке нерозуміння між учителями?

Слово «рейтинг» перекладається з англійської по-різному. Це й оцінка, визначення ціни або вартості; і віднесення людей до того чи іншого класу, розряду у певній галузі діяльності; і показник успішності в якій-небудь справі.

От і прагне багато хто з учителів вибудувати шкалу досягнень своїх учнів, вважаючи, що саме це замотивує дітей на старанні заняття, змусить прагнути до занять, щоб змінити своє положення в групі, щоб усім (і собі самому) довести, що ти краще за інших.

Правда, при перенесенні системи рейтингування із соціуму до школи, на жаль, не врахували дуже багато. У першу чергу те, що будь-який рейтинг, як і будь-який інший вимір, у системі загального примусу швидко перетворюється на... ще один варіант «прокрустового ложа». У соціумі високий чи низький рейтинг говорить про успішність чи неуспішність людини в обраній нею галузі діяльності. А наші діти не обирають, з яких предметів вони готові змагатися з однолітками (і чи хочуть узагалі). В умови жорсткої конкуренції в різних видах навчальної діяльності їх ставлять дорослі.

Нікого не турбує, що дитина, наприклад, - майбутній художник і не може на математиці досягати таких самих вершин, що і сусід, з яскраво вираженими математичними здібностями. Створюючи в школі так звані рейтингові таблиці, ми насправді оцінюємо не навчальні результати дітей, а їхні здібності або вроджені дані. Особливо яскраво це видно при рейтингах із фізичної підготовки: низенькі або товстенькі діти завжди будуть наприкінці списку. І що це значить? Що тіло в одних «гарне», а в інших - «погане»?

Є й інший переклад слова «raiting», що, мабуть, набагато більше показує сенс, який цей процес отримує в школі. Raiting - догана; прочухан, прочуханка. (І'vе helped old Mr. Leonards to give George a good raіting. - Я допоміг старому містерові Леонардсу завдати Джорджеві гарної прочуханки.)

Запровадження рейтингових шкал у школі базується на впевненості в тому, що такий вид оцінювання змусить дітей учитися краще. Але фактично рейтингування стає ще одним способом вилаяти «недбалих» учнів.

А я у ваш теніс не граю!

Вдумаймось: яка різниця дитині, чи ставлять їй двійку, чи записують у загальному списку, що вона знаходиться на останньому місці серед однолітків? Так ніякої!

Участь у рейтингу, що проводиться в соціумі або у спорті, завжди є наслідком вільного вибору людей, що піддають себе такому видові оцінювання. Я не займаюся політикою, і нікому на думку не спаде з'ясовувати мій рейтинг як політичного діяча. Я не граю ані у футбол, ані в теніс і ніколи не конкуруватиму зі спортсменами, що вибрали собі ці види спорту, з яких я, безумовно, мала б дуже низький рейтинг. А ось мій рейтинг як науковця або як журналіста мене дуже цікавить. І якщо він почне падати, я зроблю все, щоб його підвищити. Якщо це не вдасться, доведеться приймати рішення.

У школі ж діти не мають права обирати, чим їм займатися, із яких предметів і в якій діяльності вони хочуть порівняти себе з іншими. У школі рейтинг, як і будь-який інший спосіб оцінювання, проводиться для всіх учнів. Саме це призводить до психологічних травм, до небажання вчитися, пробувати себе в новій справі. Ми, дорослі, продовжуємо говорити про гуманізації освіти, про те, що дитина - це особистість. А насправді, погравши в «розвиток» і «особистісно зорієнтовану освіту», продовжуємо оцінювати наших дітей усіх разом, на єдиних підставах, прийнятих дорослими. І шукаємо все нові й нові способи, намагаючись зробити оцінювання більш «об'єктивним».

Але чи можна створити таку рейтингову систему, що могла б застосовуватися в загальноосвітній школі? Безумовно. Причому варіантів може бути багато, і найрізноманітніших: рейтинг, побудований на основі тестових завдань (як це намагаються зробити автори Єдиного державного іспиту); конкурентний рейтинг, що базується на змаганнях між окремими дітьми; результати експертної оцінки вчителя можуть бути виражені у вигляді рейтингу учнів. Однак тільки в єдиному випадку впровадження рейтингової системи не призведе до психологічних травм: якщо учням буде дозволено не тільки конкурувати між собою, але й обирати, у яких видах діяльності вони хочуть піддаватися такому оцінюванню. І дозволяти змінити діяльність, якщо дитина почуває себе в ній неуспішною, останньою. І дати шанс почати знову, коли учень відчує нові сили.

Автор: О. Леонтьєва

Освіта.ua
17.10.2007