Osvita.ua Среднее образование Современная школа Психология Психологічні ігри на уроках права

Психологічні ігри на уроках права

Уміння співробітничати - одна з найнеобхідніших умов для організації та проведення будь-якого уроку. Розвинути це вміння допоможуть деякі психологічні ігри, розроблені досвідченими психологами. Наразі опис деяких із тих, що застосовуються у практиці роботи учителів права

Часто учні, які вчаться в одному класі протягом кількох років, досить мало знають один про одного. Хто чим захоплюється, хто що любить - знають один про одного далеко не всі. Але ж довідатись щось про людину - означає виявити до неї повагу; порівняти її інтереси зі своїми - значить замислитись про розмаїтість людей; спробувати прийняти чужі, нехай навіть дивні інтереси - значить виявити терпимість. Ці ігри можна використовувати на перших уроках правового курсу. З їх допомогою починає створюватись атмосфера довіри та поваги.

«Візитна картка»

Із цієї гри можна почати роботу з новим класом. У той же час її можна повторити кілька разів протягом року, тому що вона вимагає від учасників бути уважними до слів один одного й запам'ятовувати, хто що сказав.

Гравці сідають у коло і, передаючи один одному який-небудь маленький предмет, розповідають про себе. Розповідають не просто так, а за спеціальною схемою. Перший гравець називає своє ім'я («Моє ім'я Вася»). Другий теж представляється та додає яку-небудь інформацію про себе, наприклад, скільки йому років («Моє ім'я Таня, мені одинадцять років»). Третій каже, як його кличуть, скільки йому років і ще щось про себе, наприклад, чим він любить займатись у вільний час («Моє ім'я Сєва, мені дванадцять років, я люблю кататись на роликах»). Четвертий повинен розповісти про себе за двома першими пунктами (ім'я, вік), якось прокоментувати третій пункт і додати ще що-небудь нове («Я - Андрій, мені одинадцять років і я на роликах кататись не вмію, проте дуже люблю свого собаку») і т. д.

Під час обговорення гри можна запитати учнів, що було потрібно тим, хто вступив у гру в самому кінці, й запропонувати порозмовляти про те, як правильно слухати співрозмовника.

«Усі - деякі - тільки я»

У коло ставляться стільці на один менше кількості гравців. Усі сідають на них, а той, хто водить, стає в центр кола. Ведучий називає яку-небудь ознаку, що може підійти всім учням, які сидять у колі, деяким із них або одній людині. Негайно всі, хто вважає, що назване стосується його, підводяться, добігають до центра кола, а потім намагаються зайняти будь-як вільний стілець (але не свій). Точно так само поводиться ведучий, однак у центр кола йому бігти не треба, він і так стоїть там.

Учитель може почати гру, навівши учням приклади різних ознак: «Усі, хто прийшов сьогодні до школи; усі, хто любить базікати; усі, у кого в косі червона стрічка». Ведучий може використовувати цю гру, вибираючи ознаки, що допоможуть йому більше довідатись про однокласників, наприклад: «Усі, хто хоче піти в похід» або «Усі, хто любить серіал "Вавілон-5"». У той же час у ведучого має залишитись право накладати «вето» на запитання, що може бути для когось образливим.

Як домашнє завдання можна запропонувати учням назвати кілька ознак, що відносяться до кожної категорії, а потім використовувати їх у грі на наступних уроках.

«Полювання за скарбом»

Для кожного з учасників гри знадобиться ось така картка.

 

Ім'я

Подібність

Розходження

1

 

 

 

2

 

 

 

3

 

 

 

...

 

 

 

10

 

 

 


Учасники гри вільно рухаються по класу й розмовляють один з одним. Задача гравця - знайти одну подібність й одне розходження з кожним, із ким він порозмовляє. Чим більше людей він опитає і чим цікавіше будуть подібності й розходження, тим краще.

Перед початком гри вчитель може навести приклади подібностей і розходжень (і я, і він живемо в одному будинку, але в мене є собака, а в нього ніхто з тварин не живе; і вона, і я хочемо стати фотомоделями, але я люблю тістечка з мигдалю, а вона - морозиво).

«Асоціації»

Вибирається ведучий, котрий «задумує» кого-небудь із присутніх тут людей. Далі всі гравці по колу ставлять йому запитання типу: «Якби це було дерево (будинок, квітка, погода, фіранки, книга, собака тощо), то яке?» Ведучий думає, намагаючись уявити себе цією людиною, й відповідає, наприклад: «Це був би дуб, що росте в чистому полі». Усі гравці намагаються зрозуміти, кому ж із них підходить це визначення. Той, хто вирішив, що здогадався, може спробувати назвати задумане ім'я. Якщо він угадав, то сам стає ведучим, якщо ні - пробує когось іншого.

Ігри на розвиток безумовної довіри й емпатії

Ці ігри допомагають педагогу викликати почуття емпатії в дітей, а учням навчитись довіряти один одному, відчувати настрій іншої людини.

«Сліпий і поводир»

Учасники гри поділяються на пари; один гравець закриває (або йому зав'язують) очі - він «сліпий», інший - його «поводир». Задача «сліпого» - бродити по класу, куди йому заманеться; задача «поводиря» - забезпечити його безпеку, голосом чи дотиками керуючи діями «сліпого», але не відбираючи в нього ініціативу. Завдання можна ускладнити, запропонувавши «поводирям» не просто стежити за «сліпими», а й самим активно брати участь у грі: описати оточення навкруги; познайомити своїх «сліпих» один з одним або з іншими «поводирями»; пограти зі «сліпими» в яку-небудь гру тощо. Через 5-7 хвилин «сліпі» та «поводирі» міняються ролями. Обговорюючи гру, можна поговорити про те, як почували себе «сліпі» й «поводирі», кому з учнів яка роль була легше. Чи легко було довіряти «поводиреві»? Що сприяло, а що заважало довірі?

«Прогулянка з компасом»

Як і в попередній грі, діти поділяються на пари. У кожній парі один гравець «турист» (той, кого ведуть), а інший - «компас» (ведучий). «Турист» закриває (або йому зав'язують) очі, а «компас» стає позаду нього і кладе йому руки на плечі. Задача «туриста» - пересуватись по класу (можна розставити стільці, як на смузі перешкод), задача «компаса» - спрямовувати його рух.

«Кораблі та скелі»

Половина гравців - «кораблі», половина - «скелі». «Скелі» розсаджуються на підлозі, «кораблі» закривають очі та хаотично рухаються по кімнаті. При наближенні «корабля» «скеля» видає звук шипіння, з яким «хвилі накочуються на каміння». Мета «скель» - не допустити «аварії корабля». Потім гравці міняються ролями.

«Лабіринт»

Цю гру краще проводити на класній годині або після уроків - для неї потрібно досить багато часу. Зі стільців і мотузок будується якась подоба лабіринту: на площадці 10 ґ 10 м хаотично розставляються стільці, між ними на різній висоті натягуються мотузки з таким розрахунком, щоб деякі можна було переступити, а під деякі - підлізти. На стільцях можна розкласти які-небудь маленькі предмети чи листівки.

Гравці поділяються на пари. Один із них повинен пройти із зав'язаними очима лабіринтом, збираючи предмети, що лежать на стільцях, а другий буде керувати його діями. Робити це можна за допомогою словесних інструкцій, підказуючи, куди повернутись, що переступити або звідкіля взяти предмет. Ведучий засікає час, потрібний кожній парі для виконання завдання. Перемагає пара, яка впоралась із завданням швидше за всіх.

«Вітер у вербах» («Воскова паличка»)

Ця гра призначена для більш старших дітей, які вже більш-менш довіряють один одному. Сім-вісім осіб утворюють тісне коло, стикаючись плічми. Ведучий стає в центрі кола, закриває очі й падає вперед або назад, задача гравців - не просто підхопити людину, а й обережно передавати її з рук у руки по колу.

Проводячи гру, учитель повинен бути впевнений, що всі діти адекватно оцінюють ступінь небезпеки падіння.

«Падіння на руки»

Гравець закриває очі й починає падати назад, на руки товариша. Природно, партнер повинен намагатись утримати його. Проводячи цю гру з дітьми, найкраще користуватись фізкультурними матами.

«Плутанина»

Гравці стають у коло й витягають уперед праві руки. За сигналом ведучого вони з'єднують руки попарно. Другий сигнал - тепер треба з'єднати ліві руки, але вже з якимось іншим гравцем (не з тим, з ким з'єднані праві руки). Задача гравців - не відпускаючи рук, постаратись розплутатися й опинитись у колі стоячи. Якщо гравці опинились у нерозв'язній ситуації, можна запропонувати одному із гравців узяти на себе відповідальність за всю групу й указати одну з пар рук, яку можна роз'єднати, щоб розплутати «мертвий вузол».

Гру можна повторювати кілька разів, засікаючи час, потрібний учасникам для виконання завдання. Щоб ускладнити завдання, можна заборонити дітям розмовляти.

«Гусениця»

Нам знадобляться кілька повітряних кульок - за кількістю гравців. Діти стають у колону в потилицю один до одного, поклавши руки на плечі тим, хто стоїть попереду. Повітряні кульки затискаються між животами задніх і спинами передніх учасників. Доторкатись до кульок, поправляти їх не можна. Передній гравець тримає свою кульку на витягнутих руках. Мета гри - пройти в такий спосіб якимось заданим маршрутом. На шляху можна поставити стільці, натягнути мотузки, покласти якісь предмети на підлогу.

«Рефлексія»

Гравці розбиваються на пари. Гра буде проходити в кілька раундів (п'ять чи сім), переможець у кожному раунді одержує одне очко. За сигналом ведучого гравці хором починають вимовляти по складах «СА-МО-...». Останнім складом може бути «РОКІВ», «КАТ», «ВАР», «ЗВАЛЕННЯ», «СУД», «ГОН». Задача першого гравця, назвемо його «тим, хто підлаштовується», - зрозуміти, відчути свого партнера та вимовити останній склад, однаковий з ним. Задача другого гравця, «того, хто вислизає», - вимовити склад, який відрізняється. Зверніть увагу гравців, що вимовляти останній склад вони повинні суворо одночасно, орієнтуючись на аналіз тактики гри партнера, а не на звук, який вирвався з його вуст.

«Робот»

Гравці розбиваються на пари. Один гравець у парі - «робот», другий - «оператор». «Робот» може робити тільки те, що каже йому «оператор», очі в нього закриті. Разом пара повинна, наприклад, узяти якийсь предмет і перекласти в інше місце. Потім гравці міняються ролями.

«Дзеркало»

Гравці розбиваються на пари і стають або сідають один проти одного. Перший у парі - «людина», другий - «дзеркало». «Людина» починає повільно і плавно рухати руками, а «дзеркало» намагається як можна точніше повторити його рухи, «злитися» з ним. «Дзеркало» може відчути ритм дихання «людини» й синхронізувати з нею своє дихання. Через кілька хвилин ведучий пропонує «дзеркалу» й «людині» помінятись ролями.

Наприкінці вправи можна попросити дітей розповісти про свої відчуття в різних ролях. Яка роль була легше - «дзеркала» чи «людини»? Чому? Що потрібно для того, щоби бути хорошим «дзеркалом»?

«Дзеркало, що запізнюється»

Коли діти освояться в ролі «дзеркал» і вправа стане для них досить легкою, гру можна ускладнити. «Людина» починає рухатись, а «дзеркало» повторює її рухи, запізнюючись на один-два такти. Цей варіант вимагає від «дзеркала» набагато більше уваги й зібраності.

«Тріо»

Троє гравців стають пліч-о-пліч. Перша людина ставить ліву ногу в картонну коробку (або на аркуш паперу). У ту ж коробку ставить праву ногу другий гравець, свою ліву ногу він ставить в іншу коробку, і туди ж ставить праву ногу третя людина. Задача гравців - пройти всім разом деяку відстань. Потім до них може приєднатись четверта людина, п'ята. Скільки осіб зможуть ходити разом?

Автори: Л. Мостяєва, Л. Шанаєва

Освіта.ua
05.03.2008

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
соцпед
Ви просто молодці! ВАМ варто подякувати ха величезну роботу Ви робите. як практик можу сказати, що практичне застосування ваших розробок реальність, яка принесе величезні плоди.Так тримати!!!

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!