Osvita.ua Среднее образование Современная школа Психология Психологія научіння та психологічні проблеми навчання

Психологія научіння та психологічні проблеми навчання

Життя будь-якого організму - це насамперед безперервна адаптація до умов безупинно мінливого середовища. Живий організм повинен виробляти способи поведінки, що допомагають йому виживати в середовищі, тобто бути адекватним навколишньому світу

Контрольні питання

1. Основні види научіння та їх коротка характеристика.

2. Механізми научіння.

3. Фактори, що визначають успішність і перешкоджають успішності научіння.

4. Розвиток і научіння: співвідношення і взаємозв'язок. Навчання, научіние, освіта: охарактеризуйте дані поняття.

5. Психологічні аспекти навчання.

6. Протиріччя навчання у психологічній площині.

Теоретичне введення в научіння

Універсальний закон Всесвіту - це те, що існування живих організмів зводиться до вироблення форм поведінки, спрямованих на відновлення якоїсь рівноваги або на досягнення визначених цілей.

Існує низка понять, що відносяться до придбання людиною життєвого досвіду у вигляді знань, умінь, навичок: це - научіння, навчання, освіта й навчальна діяльність.

На відміну від нижчих живих організмів, що знаходяться на початку еволюційного розвитку, для яких характерні рефлекторні й інстинктивні типи поведінки, у високоорганізованих істот, у тому числі й людини, домінують придбані поведінкові реакції.

Здатність навчатись, тобто накопичувати та зберігати придбаний досвід, розвивається в міру просування вгору еволюційними сходами. У людини всього кілька форм поведінки, яким вона не повинна навчатись - це вроджені рефлекси, що дають їй можливість вижити після появи на світ (смоктальний, дихальний, ковтальний, чхальний, мигальний і т. п.). Далі розвиток дитини цілком залежить від взаємодії з фізичним і ще в більшому ступені із соціальним середовищем. Саме у процесі цієї взаємодії й відбувається нагромадження досвіду або научіння.

НАУЧІННЯ - процес і результат придбання індивідуального досвіду. Сам термін «научіння» прийшов із зоопсихології, в яку його ввів Е. Торндайк.

Шляхом научіння можна придбати будь-як досвід: людина опановує знання, уміння й навички; у тварин з'являються нові форми поведінки.

Научіння включає неусвідомлене з'ясування, що протікає, зміст матеріалу та його закріплення (мимовільне запам'ятовування).

Існує кілька підходів до розгляду механізмів научіння. Одні вважають, що ці механізми в людини та тварин схожі, інші - що різні. У тварин научіння є основною формою придбання досвіду: або поступово (у повторюваних актах поведінки), або відразу (відбиття). У людини роль і значення научіння змінюється в онтогенезі. У дошкільному віці научіння є основним способом придбання досвіду, а потім воно відсувається на другий план, поступаючись місцем навчанню й навчальній діяльності.

Найважливішим фактором научіння є місце засвоюваного матеріалу у відповідній діяльності: людина краще навчається тому, що є метою її діяльності.

Основні види научіння

Деякі види научіння можуть з'являтись уже на рівні рецепторів чи спинного мозку. Для інших необхідна участь підкіркових структур або різних відділів головного мозку. Одні види научіння здійснюються автоматично й мимоволі, інші вимагають програмування, на яке здатний лише розвинений мозок.

1. Реактивне научіння має місце, коли організм пасивно реагує на зовнішні фактори й у нервовій системі мимоволі виникають зміни, формуються нові сліди пам'яті. До цього виду поведінки відносяться: імпринтінг, звикання, сенсибілізація й умовні рефлекси.

Імпринтінг (відбиття) - це глибока прихильність до першого об'єкта, що рухається, що попав у поле зору. Даний механізм уперше описав Лоренц, спостерігаючи поведінку гусенят. Він дуже важливий для виживання. У людини соціальні зв'язки встановлюються рано і мають глибокий характер. Механізм імпринтінгу служить як би сполучною ланкою між уродженим і придбаним. Ефективний імпринтінг у формі дочірньої чи синовньої, соціальної та статево-рольової поведінкп детермінований генетично, але спрямованість цих форм поведінки залежить від досвіду, одержуваного з перших хвилин життя, тобто в цьому сенсі зазначені форми є придбаними.

Звикання, або габітурація (примітивний спосіб научіння), настає, коли організм у результаті змін навчається ігнорувати якийсь постійний подразник.

Сенсибілізація (протилежна звиканню) - це повторення стимулу, що веде до більш сильної активації організму, який стає більш чуттєвим до даного стимулу. У результаті подразник, що не викликає при однократному впливі ніякої реакції, при повторних впливах провокує ту чи іншу поведінку (наприклад, дзижчання мухи, краплі води або слова-»паразити» можуть відволікати від основної діяльності).

Умовно-рефлекторне научіння виникає, коли формуються зв'язки між специфічним стимулом, що викликає вроджений рефлекс, і яким-небудь індиферентним стимулом. У результаті індиферентний стимул викликає рефлекс.

2. Оперантное научіння (термін, уведений биохевиористами) - це такі дії, для вироблення яких організму треба активно експериментувати із середовищем і в такий спосіб установлювати зв'язки між різними стимулами. Оскільки живим істотам, і особливо людям, властива активність, то, потрапляючи в різні ситуації й обставини, вони змушені пристосовуватись і в результаті спроб і помилок, формування реакцій і спостереження в них формуються нові способи поведінки.

Метод спроб і помилок. Зустрівшись із перешкодою, організм робить спроби перебороти її, поступово відмовляється від неефективних дій, знаходячи рішення задачі. Цей метод відкритий Е. Торндайком, який активно вивчав поедінку тварин і процеси научіння. Торндайк вивів закономірності, що дозволяють пояснити ефективність методу спроб і помилок і сформулював закон ефекту: якщо якась дія приводить до бажаних результатів, то ймовірність його повторення зростає, а якщо до небажаних, - знижується. Сам же по собі метод спроб і помилок неефективний. У міру одержання людиною влади над навколишнім середовищем складаються нові способи формування й передачі досвіду.

Метод формування реакцій. Розвинув і систематизував навчання Е. Торндайка Р. Скіннер. Виходячи з того, що поведінка може формуватись у результаті добору, Скіннер розробив теорію формування поведінки шляхом послідовних наближень на основі підкріплення, що складають основу оперантного обумовлювання. Тобто якщо за кожну потрібну чи бажану дію організм одержує відповідне позитивне підкріплення, то ці дії закріплюються й виробляється визначена навичка, досвід чи тип поведінки.

Спостереження. Безліч форм соціальної активності індивіда заснована на спостереженні за іншими людьми з найближчого оточення, які служать моделлю для наслідування. При цьому має місце не просте наслідування а, у тому числі, й вікарне научіння.

Наслідування - спосіб научіння, при якому організм відтворює дії моделі, не завжди розуміючи їх значення (наприклад, наслідування розвинене в дітей молодшого віку й у приматів).

Вікарне научіння (соціальне научіння) має місце, коли індивід цілком засвоює форму поведінки моделі, включаючи розуміння наслідків цього проведення для моделі (наприклад, наслідування знаменитостям). Засвоєння поведінки таким шляхом полегшується, якщо модель доступна для контакту, доступний ступінь складності її поведінки, поведінка має позитивне підкріплення, а не покарання.

При вікарному научінні в мозку формуються якісь зв'язки, але чи будуть вони використані, залежить від участі когнітивних процесів та аналізу конкретних обставин.

3. Когнітивне научіння являє собою не просте встановлення якихось асоціативних зв'язків між двома стимулами або ситуацією й відповіддю організму, а й оцінку даних зв'язків з урахуванням минулого досвіду та можливих наслідків. У результаті цього процесу приймається якесь рішення. До даного виду научіння відносять: латентне научіння, вироблення складних психомоторних навичок, інсайт і научіння шляхом міркувань.

Латентне научіння. На думку Е. Толмена (1948), в організм із навколишнього середовища надходять різноманітні сигнали, одні з них усвідомлюються цілком, інші - менш чітко, а треті взагалі не доходять до свідомості. Усі ці сигнали обробляються та перетворюються мозком, у якому створюються своєрідні різні карти навколишнього середовища, або когнітивні карти. З їхньою допомогою організм визначає, які реакції найбільш адекватні в будь-якій новій ситуації. Підкріплення в цьому випадку йде не стільки при засвоєнні інформації, скільки при її використанні.

Вироблення складних психомоторних навичок відбувається шляхом формування когнітивних стратегій, спрямованих на вироблення суворих послідовностей рухів і на їх програмування в залежності від бажаного результату.

У формуванні складної навички можна виділити кілька стадій:

  • когнітивна стадія - уся увага зосереджена на елементах, що складають дію;
  • асоціативна стадія - відбувається покращення координації й інтеграції різних елементів навички;
  • автономна стадія - має місце високий рівень уміння, навичка стає автоматичною. На технічну сторону звертають менше уваги, і головне місце займає союз розуму й почуття.

Інсайт (осяяння, спалах, що освітив свідомість) займає проміжне місце між латентним научінням і творчістю. Під час інсайту визначена інформація, розкидана в пам'яті, як би поєднується й використовується в новій ситуації (Келлер). Задача при цьому вирішується оригінально, і рішення приходить спонтанно (саме в цьому виявляється подібність із творчістю).

Научіння шляхом міркувань. Міркування - це розумовий процес. Воно використовується, коли задача не може бути вирішена звичним способом або для неї немає типового рішення «з ходу» (наприклад, чи варто займати велику суму грошей, де краще обідати, піти на лекцію чи в кіно). Научіння шляхом міркування здійснюється у два етапи:

  • розглядаються наявні дані, і між ними встановлюються зв'язки;
  • будуються гіпотези та перевіряються «у розумі» (виникаючі гіпотези пов'язані з минулим досвідом). Результати такого научіння використовуються надалі в подібних та інших ситуаціях.

Научіння шляхом міркування має дві форми: процептивну, пов'язану зі сприйняттям дійсності протягом якогось часу, причому це сприйняття супроводжується научінням, і концептуальну, пов'язану з формуванням понять. Формування понять - це процес, при якому з перероблених сприйнять виділяється подібність між предметами, живими істотами, ситуаціями, ідеями і т. п. і відбувається їх об'єднання в якісь абстрактні категорії, що дозволяють упорядкувати досвід. У процесі формування понять мають місце абстрагування й узагальнення. При абстрагуванні знаходяться риси спільності й подібності між двома явищами або подіями й одним поняттям визначається їх загальна риса. При узагальненні під поняття підводяться всі нові предмети та явища, що мають подібність із тими явищами, що послужили основою для вироблення даного поняття.

Ефективність научіння

Мірою ефективності научіння може бути тільки діяльність. Ефективність научіння залежить від дуже багатьох факторів, що відносяться до перцептивної, мотиваційної, афективної сфери, а також від станів свідомості. Таким чином, на ефективність даного процесу впливають:

  • розвиненість пізнавальних процесів;
  • уміння взаємодіяти з іншими;
  • оптимальний рівень труднощів і приступності матеріалу;
  • сама ситуація, в якій відбувається научіння: її продуманість і підготовка;
  • стимулювання успіхів і попередження невдач;
  • стреси, незвичайні стани (наприклад, алкогольне сп'яніння);
  • досвід і знання, що можуть і ускладнювати, і полегшувати научіння;
  • пам'ять, емоційна й мотиваційна активність для обробки зовнішньої інформації.

Научіння й дозрівання

Ніяке научіння не буде ефективним, якщо організм досяг визначеного рівня розвитку. Розвиток відбувається у процесі дозрівання опорно-рухових структур, нервових структур і сенсомоторних зв'язків. Стадія зрілості різна для кожного органа, властивості та функції. Така гетерохронність визначає наявність так званих критичних періодів. Критичні або сензитивні, періоди - це періоди, під час яких організм найбільш чуттєвий до визначених впливів навколишнього середовища (а точніше, до визначених стимулів середовища). Научіння протягом цих періодів більш ефективне, ніж до та після них. Наприклад, для засвоєння людської мови сензитивним періодом є перший рік життя дитини. Якщо в цей період дитина не чує людську мову, то мовна здатність у неї може не сформуватись.

Таким чином, можна сказати, що звикання, сенсибілізація й навіть класичне обумовлювання можливі вже у плоду. У немовляти перші хвилини життя є критичними для виникнення прихильності до батька й подальшого нормального розвитку особистості. Оперантні форми научіння з'являються в перші дні життя. Вікарне научіння розвивається до двох-трьох років, коли є усвідомлення себе. Згідно з Ж. Піаже, когнітивні форми научіння формуються дуже повільно, коли дозріває нервова система та з'являється можливість установлювати зв'язки між окремими елементами світу. Це відбувається приблизно до п'яти років. Здатність до міркування формується тільки до 12-ти років.

Далеко не все, що пов'язано з розвитком, може бути названо научінням. Наприклад, біологічне дозрівання протікає за біологічними, генетичними законами. Але научіння спирається на рівень біологічної зрілості. Научіння в більшому ступені залежить від дозрівання, ніж дозрівання від научіння, тому що можливість зовнішнього впливу на генотипічну обумовленість процесів і структур організму досить обмежена.

Зв'язок основних понять, які характеризують придбання людиною досвіду

Научіння можна розглядати не тільки як процес, а й як результат навчання, під яким розуміють діяльність, що направляється пізнавальними мотивами та цілями. Класично в педагогічній психології навчання розглядають як процес навчальних дій, що починаються учнем, спрямованих на розвиток здібностей, придбання нових знань, умінь і навичок.

У свою чергу, процес навчання припускає спільну навчальну діяльність учнів і вчителя й характеризує процес передачі знань, умінь і навичок. Тут акцент робиться на те, що робить учитель. Навчальною діяльністю називають процес, у результаті якого людина свідомо й цілеспрямовано здобуває нові або вдосконалює наявні в неї знання. Усі три поняття відносяться до змісту навчального процесу.

Психологічні проблеми навчання

Навчання - одна з основних форм діяльності організму. Власне кажучи, навчання єдине, але еволюційно розрізнене та якісно по-різному на різних еволюційних стадіях. У навчанні можна виділити дуже багато аспектів (психологічний, педагогічний, соціальний, антропологічний, кібернетичний і т. п.).

Психологія, розглядаючи навчання з еволюційної точки зору, виходить із біологічних і фізіологічних основ навчання. Навчання - це загальне явище в житті організмів. Його можна визначити, як такі зміни в поведінці, що виникають на основі пристосування індивіда до умов життя, що змінились.

У відношенні людини необхідно враховувати активний характер навчання. У цьому сенсі навчання - це така форма діяльності, у ході якої індивід змінює свої психічні властивості та поведінку не тільки під впливом зовнішніх умов, а й у залежності від результатів своїх власних дій.

У процесі навчання відбуваються різні складні зміни пізнавальних і мотиваційних структур, на основі яких поведінка індивіда приймає цільовий характер і стає організованою. Ці системи зміни мають вірогіднісний характер.

У теорії навчання, як її розглядає теорія загальних систем, об'єднані точки зору біхевіористської психології та методологічний підхід когнітивної психології та теорії систем.

Специфічність навчання у психології обумовлена тим, що воно розглядається насамперед як активність суб'єкта. Тут поєднуються воєдино структурний і функціональний метод та ідея розвитку. У ході процесу навчання відбуваються якісні перетворення.

У залежності від уроджених особливостей у процесі навчання в індивіда виробляються структури здібностей і характерологічних особливостей, що є разом зі свідомістю вищими регулятивними інстанціями поведінки людини.

Еволюційна точка зору враховує місце навчання в онтогенезі й визначає навчання як основний фактор психічного розвитку: на його основі розвивається людська особистість. Сам же розвиток - складний багатоплановий процес, а не просто сума вивченого.

Процес навчання залежить від багатьох умов, у тому числі й соціальних: вплив групи на навчання, етнічні впливи, соціальна обумовленість психічних змін і т. д.

Навчання відіграє величезну роль у соціалізації дитини, що здійснюється при контактах з іншими людьми та продуктами культури на основі засвоєння культурно-історичного досвіду, вкладеного у предмети, мову, пізнавальні системи (А. Н. Леонтьєв). Соціальний контроль у даному випадку здійснюється шляхом використання специфічних відносин і соціального зворотного зв'язку.

У житті суспільства навчання виконує такі функції:

  • передає суспільний досвід наступним поколінням, що розвивають і збагачують його;
  • сприяє виробленню в людини мови, що використовується для збереження, переробки та передачі інформації.

Оскільки будь-яке управління не обходиться без інформації, без навчання неможливі управління суспільством і його розвиток. Передача необхідної для суспільства інформації відбувається або спонтанно (мимовільне навчання й научіння), або цілеспрямовано (навчально-виховна система). Усередині цієї нової системи виникають і нові соціальні зв'язки.

Основні протиріччя навчання

У психологічній площині можна виділити деякі протиріччя навчання:

  • між змістом навчання й новою інформацією (зміст і форми навчання повинні безупинно мінятись під впливом постійно збільшуваної кількості наукових відомостей);
  • між пізнанням і практичною діяльністю (спрощено: між розумовою та фізичною працею);
  • між логічними та психологічними аспектами навчання (яким повинно бути співвідношення між розвитком мислення й особистісним розвитком, які пріоритети);
  • між індивідуально-особистісними і груповими (соціальними) аспектами навчання (проблеми оптимального урахування розумового розвитку індивіда та взаємин індивідів у групі).

Використання теорії навчання

Загальна теорія навчання насамперед використовується в навчально-виховному процесі. Але вона одержала значнее поширення й у практиці психотерапії. Наприклад, у психотерапії цим займались Кноблох (1956), Дрвота (1958), Кондаш (1964-1966).

Кондаш є автором дисцентной психотерапії, під якою він розуміє систематичне використання відомостей, методів і закономірностей психології навчання в усьому їх обсязі в галузі психотерапії. Він розробив методи, що застосовують реципроектне гальмування та методи «позитивного» тренування. На відміну від біхевіоральної терапії, що має справу в основному з поведінкою людини, Кондаш поширив свої методи на сферу психічних станів, позицій і способів рішення проблем.

Автор: М. Розенова

Освіта.ua
05.10.2007

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!