Osvita.ua Среднее образование Современная школа Навчаємо критично мислити

Навчаємо критично мислити

Давайте замислимось на хвилину над тим, якими ми хочемо бачити своїх учнів. Звісно, ми прагнемо, щоб учні стали повноправними громадянами, готовими до всіх труднощів дорослого життя, щоб вони не лише виживали в цьому світі, а й стали щасливими, жили повноцінним, продуктивним, змістовним життям

Для цього їм потрібно буде знати, як інтегрувати, створювати та формулювати унікальні ідеї, обговорювати різні точки зору та знаходити компроміс. Отже, ми хочемо, щоб наші учні стали творчими особистостями.

Чи під силу кожному стати творчою особистістю? Звідкіля починає свій витік могутня ріка творчості? Здається, забагато запитань. Та чому б сучасним учителям не поставити їх собі? Вимагаючи від учнів глибини думок, творчості, самостійності, часто не замислюємось над тим, звідкіля ж це все візьметься; якими шляхами та засобами сформувати, виховати творчу особистість?

Творчість - це створення духовних і матеріальних цінностей високої суспільної значущості, вона є вершиною духовного життя людини. Але, на жаль, не всі вчителі готові працювати з творчо активними учнями, які сформувались як творчі особистості. Для одних учителів такі учні стають знахідкою, для інших - божою карою, бо не «дають посидіти спокійно на уроці», потребують додаткового навантаження та переорганізації уроку, змушують педагога виявити творчу активність. А деякі вчителі ототожнюють активність із недисциплінованістю та пригнічують активність учня.

Стикаючись із незрозумілими для себе перешкодами, учні розгублюються, відчувають непотрібність свого творчого потенціалу. За таких обставин усебічний гармонійний розвиток дитини уповільнюється, а інколи припиняється. Щоб не допустити цього, треба шукати ефективні шляхи правильного формування творчої учнівської особистості.

Часто спостерігаючи за дітьми, слухаючи їхні відповіді, думаєш: «Чому така убога думка дитини? Чому про такі відомі речі та явища дитина не може розповісти просто, добре, своїми словами?». Ефективність розвитку творчої активності учнів залежить від уміння вчителя організувати пізнавальну діяльність школярів, націлити їх на творчий підхід до питань даної теми, на засвоєння системи знань навчального матеріалу. В. Сухомлинський неодноразово зазначав: «Розвитку допитливості, системності, гнучкості, самостійності розуму сприяють такі прийоми впливу на внутрішні психічні процеси, при яких учень подумки оглядає, досліджує широке коло фактів, явищ для вивчення проблеми». Отже, для повноцінного розвитку дитини потрібна творчість: як педагога, так і самої дитини.

Як відомо, готовність до творчої діяльності складається з трьох основних компонентів: мотиваційного, змістового, емоційного. Саме мотиваційний компонент є провідним у творчій навчально-трудовій діяльності, створює опору для втілення двох інших його складових. Але поки що немає єдиної теорії, яка б визначила значення та роль мотивації в загальній структурі готовності. Дослідження багатьох авторів, зокрема О. Киричук, І. Казанцевої, показали залежність ефективності навчально-трудової діяльності від мотивів людини.

Мотив (motif) перекладається з французької мови як спонукальна причина дій і вчинків людини (від латинського moveo - рухаю). У педагогіці мотив ще розглядається як причина дії. Проте це не відображає повноти змісту поняття «мотив». Учитель постійно відчуває в роботі з учнями потребу у творчості і тому завжди буде мати позитивну мотивацію до творчої діяльності та розвитку здібностей учнів.

Для створення атмосфери творчої діяльності повинна бути використана система позитивних мотивів і стимулів. Проблема обґрунтування та застосування системи мотивів і стимулів, що сприяють більш повному розкриттю в учнів ініціативи, творчості, зараз стоїть дуже гостро. Організацію творчої діяльності, форми її стимулювання треба розглядати з позиції активізації особистісних якостей учнів.

Психологічною основою формування мотивів у людини творчої діяльності можна вважати цілі, що випливають з її змісту, форм і методів.

Творчі здібності людини особливо інтенсивно розвиваються у процесі навчання, якщо воно організоване належним чином. Це підтверджують дослідження Л. Виготського, П. Гальперіна, В. Давидова, Д. Ельконіна, О. Леонтьєва. Вивчаючи праці Г. Єрмака, Ж. Лейтеса, В. Сухомлинського, можна проаналізувати етапи творчого розвитку та якості особистості, що є її структурним компонентом.

Перший етап творчості - це попереднє накопичення знань, спостережень, вражень, навичок, майстерності.

Другий етап творчості - художній задум - евристичне прозріння творця, початок цілеспрямованої роботи. Задум ґрунтується на уяві окремих частин майбутнього результату праці як цілісного образу. Причому задум - лише його ескіз. Щоб утілити задум у життя, потрібно багато працювати. Але саме задум виражає мету й напрям усієї роботи, стимулює діяльність фантазії та уяви, викликає приплив творчої енергії та натхнення.

Третім етапом творчості є період виношування, коли сконцентровуються досвід вражень та уява особистості. Тобто людина зосереджується на внутрішніх переживаннях, звертається до напрацьованого матеріалу, власного досвіду.

Четвертий етап творчості включає плани, чернетки, зразки, ескізи, пробні варіанти.

П'ятим етапом є фаза кінцевої розробки. У цей період відбувається кінцеве становлення задуманого результату. Підготовчий матеріал витісняється його кінцевим варіантом. Виявляється евристичний характер творчої дії, народжуються великі та малі відкриття, знахідки тощо. Тепер об'єкт роботи уявляється як єдине ціле, хоча й потребує нової інформації та фактів, перевірки та уточнення матеріалу, збагачення додатковими враженнями. Настає мить, коли виникає потреба в нових задумах. У цьому виявляється процес творчості. А з'являється новий результат тоді, коли людина відчуває внутрішню потребу творити.

Отже, щоб навчити учнів працювати творчо, потрібно проводити уроки, реалізуючи такі компоненти: мотиваційний (стимулювання підвищення емоційності, зміцнення сенсорної чутливості, розвитку, уяви, фантазії); пізнавальний (інформаційно-когнітивний); ментальний (неповторність, індивідуальність); практичний (уміння, навички, самостійна творча діяльність).

Означені показники дають можливість охарактеризувати рівні творчої активності.

Перший рівень (репродуктивний) - відтворююча активність. Характерними рисами цього рівня творчої активності є прагнення учня адаптувати роботу до дійсності. В учня вже з'являється прагнення зрозуміти явище, яке вивчається на уроці, але він не звертається до вчителя із запитаннями, які стосуються окремих аспектів запропонованого вчителем проекту. Для цього рівня творчої активності характерні слабкі вольові зусилля, низький рівень знань і відсутність прагнення розвивати свої творчі можливості.

Другий рівень - раціоналізаторська активність. Характерними рисами цього рівня творчої активності є прагнення учня вдосконалити елементи роботи чи всю роботу, критично поставитись до власних і чужих ідей, модернізувати поставлене завдання.

Третій рівень - конструктивна активність. Характерними рисами цього рівня є власне бачення та підхід до вирішення проблеми, завдання. Цей рівень можна назвати етапом творення.

Четвертий рівень - новаторська активність. Характерною рисою цього рівня є втілення в життя власного задуму, чогось нового.

На сучасному етапі вітчизняна та зарубіжна педагогічна наука розробляє численні концепції, системи, теорії, моделі, методи та прийоми, спрямовані на розвиток самостійного творчого мислення особистості. Відбувається своєрідний «методичний діалог» не лише на науково-теоретичному, а й на практичному рівні, коли педагогічні ідеї та технології, сформовані в одній країні, активно поширюються в інших.

Із-поміж великої кількості різноманітних проектів, які підтримуються міжнародними організаціями, слід відзначити проект «Читання та письмо для розвитку критичного мислення» (ЧПКМ), який в Україні впроваджує Науково-методичний центр розвитку критичного та образного мислення «Інтелект».

Критичне мислення - це процес, під час якого людина може охарактеризувати явище або предмет, виразити своє ставлення до нього шляхом полеміки або аргументації власної думки, знайти вихід з будь-якої ситуації.

Критичне мислення - це вміння активно, творчо, індивідуально сприймати інформацію, оптимально застосовувати потрібний вид розумової діяльності, різносторонньо аналізувати інформацію, мати особисту незалежну думку та вміти коректно її відстоювати, уміти застосувати здобуті знання на практиці.

Є ще багато різноманітних визначень, але, як бачимо, суть одна й та ж - самостійне, незалежне мислення.

Спинимося детальніше на розкритті суті самої програми ЧПКМ. Практична реалізація даної програми розпочалась в Україні в червні 1998 року. Офіційними авторами програми є доктор Джінні Стіл і доктор Курт Мередіт, співавтором є доктор Чарльз Темпл.

Проект ЧПКМ ставить специфічні цілі для учнів:

  • критично мислити;
  • нести відповідальність за власне навчання;
  • співпрацювати з іншими;
  • учитись протягом усього свого життя.

Виокремлюються й специфічні цілі для вчителів:

  • створити у класах атмосферу для відповідальної та відкритої взаємодії;
  • брати за основу такі методи навчання, які би сприяли розвитку критичного мислення та самостійного навчання учнів як у рамках навчальної програми, так і в позашкільній діяльності;
  • стати вдумливим професіоналом;
  • розповсюджувати методику програми.

Отже, суть програми - свобода, відповідальність і демократичність школи.

Триступенева модель побудови уроку

Програма пропонує триступеневу модель уроку - АУР (актуалізація, усвідомлення, рефлексія або відтворення). Розглянемо, що відбувається на кожному зі ступенів уроку.

Актуалізація

На цьому етапі відбувається кілька важливих пізнавальних операцій.

По-перше, учні активно пригадують усе те, що вони знають із теми. Це їх змушує перевіряти свої власні знання та продумувати до дрібниць тему, над якою вони починають працювати. Важливість такого первинного занурення в тему буде краще видно на двох наступних етапах. Однак найважливішим є те, що в результаті цієї операції учні встановлюють рівень власного знання, до якого можна додати нове. Це є вирішальним, бо знання, яке набувається на довгий строк, може формуватись лише на основі того, що вже відоме та зрозуміле. Інформація, подана поза контекстом, або інформація, яку учні не спроможні пов'язати з відомим їм, може бути втрачена дуже швидко. Потрібно пробудити, викликати зацікавлення, схвилювати, спровокувати учнів думати про те, що вони знають.

Реконструюючи свої знання та погляди, учні створюють широку основу для досягнення довгострокового розуміння нової інформації. Це також сприяє виявленню непорозумінь, перекручень і помилок у знаннях, чого не можна було б досягти без активної перевірки всіх знань і поглядів.

Другою метою ступеня актуалізації є активізація учня. Навчання - це активна, а не пасивна діяльність. Занадто часто учні сидять на уроках пасивно, слухаючи своїх учителів, бездумно роблячи записи або мріючи. Навчання - це активна та цілеспрямована діяльність. Для того щоб відбулось повнозначне, критичне розуміння, розраховане на довгий строк, учні мають бути активно залучені до навчального процесу. Активне залучення означає, що учні мають усвідомити своє власне мислення у своїх власних словах. До того ж учні мають висловлювати свої знання та розуміння або через активне мислення в ході письма, або через говоріння. Таким чином особисті знання переходять на рівень самоусвідомлення, формується власна учнівська «схема» або попередньо створений конструкт для мислення про певну тему чи ідею. Формуючи такий конструкт чи схему, учень краще може пов'язати нову інформацію з відомою, оскільки контекст розуміння вже став самоочевидним.

Через те, що розуміння, розраховане на довгий строк, є процесом поєднання нової інформації з попередньою, важливою є третя мета стадії актуалізації. На цій стадії формуються зацікавленість і спрямованість на подальше дослідження теми. Це суттєво для підтримки активної залученості учня до роботи. Цілеспрямоване навчання більш ефективне, ніж нецілеспрямоване. Однак існує два типи цілеспрямованості: керована вчителем або текстом і самоспрямованість.

Самоспрямованість набагато сильніша від тієї, що отримала імпульс ззовні та визначена зацікавленням іншої особи. Без підтримки власним зацікавленням мотивація до реконструювання схем або пристосування їх до нової інформації слабшає. Ще до читання тексту зацікавлення темою виникає вже під час «мозкової атаки», коли учні складають список думок та ідей.

Установлення мети навчання є вирішальним моментом довготривалого навчання. Це потрібно розкривати на уроці, оскільки відмінності в поглядах призводять до появи особистих запитань, а особисті запитання можуть бути сильним мотивом для читання заради розуміння. Один з американських дослідників зауважив, що дійсним визначенням розуміння є «відповідь на свої власні запитання» (Пірсон, Пірсон і Філдінг, 1991). Те, що людина знає, визначає те, що вона може знати.

Ступінь усвідомлення змісту

Другим ступенем методичної системи мислення та навчання є усвідомлення змісту. У цій фазі учень вступає в контакт із новою інформацією та ідеями. Цей контакт може мати форму читання, слухання розповіді або проведення експерименту. Це - фаза навчання, протягом якої вчитель має найменший вплив на учня. У цей час учень самостійно підтримує свою зацікавленість у роботі.

Першим суттєвим завданням стадії усвідомлення змісту є підтримка залученості, зацікавленості, а також імпульсу, отриманого на ступені актуалізації.

Другим суттєвим завданням є підтримка зусиль учня перевірити своє власне розуміння. Діти, які ефективно вчаться, читатимуть, перевірятимуть правильність свого сприйняття в ході того, як стикатимуться з інформацією. Слухаючи, вони запитуватимуть або робитимуть нотатки про те, що збентежило чи було незрозумілим, задля того, щоб з'ясувати це пізніше. Розуміння змісту вимагає тривалої залученості та самоперевірки. Пасивні учні просто не звертатимуть уваги на непорозуміння, неузгодженості чи відверті похибки в інформації.

На додаток до цього, коли учні перевіряють своє власне розуміння, вони починають пристосовувати інформацію до існуючих у їхній свідомості схем. Вони цілеспрямовано сполучають нове з уже відомим. Учні встановлюють зв'язки між відомим і новим знанням, щоб утворити нове бачення.

Рефлексія

Третій ступінь методичної системи - рефлексія. Під рефлексією у психології розуміють самоаналіз, роздуми про те, що людина знає, відчуває, про що думає. У даному контексті рефлексія - це також розмірковування про те, як здійснювався процес набуття нового знання, як нове приєднувалось до вже відомого, яку особисту цінність має набута інформація.

Про цей ступінь досить часто забувають під час навчання, однак він теж є дуже важливим. Саме в ході рефлексії учні консолідують нововивчене та активно реструктурують свої схеми для включення нових понять. На цьому ступені учень перетворює нове знання на своє власне, забезпечується довготривалість знань. Навчання є процесом зміни, набуття інших якостей. Зміни виявляються в нових термінах для фіксації нових знань, у наборі нових навичок чи нових точок зору. Навчання характеризується як довершена та тривала зміна. Така зміна відбувається лише за умови активної залученості учня до процесу реструктуризації своїх схем задля пристосування до нового.

На цьому ступені має бути досягнуто кілька суттєвих цілей. Насамперед очікується, що учень почне висловлювати щойно сприйняті ідеї та відомості своїми власними словами. Для цього йому необхідно сконструювати нову схему. Тривале навчання та глибинне розуміння є особистими для кожного учня. Людина краще запам'ятовує те, що розуміє у своєму власному контексті й висловлює власними словами (Пірсон і Філдінг, 1991). Шляхом активного переформулювання за допомогою звичного, власного словника утворюється особистий змістовий контекст. Якщо необхідно запам'ятати, то забудеш. Якщо необхідно зрозуміти, то запам'ятаєш.

Учні стають власниками ідей, коли висловлюють їх своїми власними словами.

Друга мета цього ступеня - активний обмін думками між учнями, що збагачує їхній запас слів, дає можливість побачити різні схеми та зрозуміти, як вони будують свою власну. Залучаючи учнів до обговорення під час рефлексії, їх спрямовують на розмаїття конструктів для розмірковування. Це етап зміни та реконцептуалізації під час навчального процесу. Відкриття багатьох шляхів інтеграції нових знань спричинює створення більш гнучких конструктів, що можуть бути застосовані в майбутньому більш практично та цілеспрямовано.

Найрезультативніший шлях оволодіння знаннями

Особливий акцент програма ЧПКМ робить на організації групової роботи. Чому? Та саме тому, що групова робота має значні переваги. На відміну від лекції, де переважає монологічна мова педагога, і від самостійної роботи учнів, де доводиться опиратись на сформовані в них мотиви до осмисленого навчання, на заняттях з використанням групової форми роботи відбувається копітка робота невеликих груп і викладача з відпрацювання конкретних умінь і навичок у режимі діалогу. Невеликі групи дозволяють учителю бачити кожного у процесі практичної діяльності, сприяють виникненню стійких зв'язків між усіма присутніми, стимулюють процеси глибокого осмислення діяльності, полегшують діагностику результативності процесу. Групова діяльність - це спільна діяльність учителя й учнів, що дає змогу реалізувати природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги та співпраці.

Як вид навчальної діяльності школярів групова діяльність багатофункціональна. У груповій навчальній діяльності учні показують більш високі результати засвоєння знань, ніж під час фронтальної роботи. Групова форма роботи сприяє організації більш ритмічної діяльності кожного учня. Також формуються колективізм, моральні, гуманні якості особистості. Групова навчальна діяльність виконує й організаційну функцію. А полягає вона в тому, що учні вчаться розподіляти обов'язки, спілкуватись один з одним, розв'язують конфлікти, що виникають у спільній діяльності. У груповій роботі дитина бере на себе функції вчителя та виконує дорослі види діяльності.

Отже, групова форма навчальної діяльності має ряд значних переваг:

  • за однаковий проміжок часу обсяг виконаної роботи набагато більший;
  • висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь;
  • формується вміння співпрацювати;
  • формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні стосунки між дітьми;
  • розвивається навчальна діяльність (планування, рефлексія, самоконтроль, взаємоконтроль).

З усього вищесказаного можна зробити висновок, що критичне мислення - це мислення самостійне. Воно носить індивідуальний характер. Кожен формує свої власні ідеї та переконання, причому має повне право прийняти ідею іншої людини, якщо її аргументація буде вагомішою.

По-друге, інформація є відправним, а не кінцевим пунктом критичного мислення. Головним є процес здобуття знань.

По-третє, критичне мислення починається з постановки запитань та усвідомлення проблем, які потрібно вирішити. На думку Дьюї, «лише борючись із конкретною проблемою, відшукуючи власний вихід зі складної ситуації, учень дійсно думає».

А бразильський педагог Пауло Фрейре вважає, що лише постановка та вирішення проблем здатні звільнити учнів від пригноблення особистості.

По-четверте, критичне мислення прагне до переконливої аргументації (докази, контраргументи, признання інших точок зору тощо).

По-п'яте, критичне мислення - це мислення соціальне. Кожна думка перевіряється й обґрунтовується, коли нею діляться з іншими. Саме через це у програмі ЧПКМ застосовуються різні види парної та групової роботи, використовуються дебати, дискусії, різноманітні види публікацій письмових робіт.

Автор: О. Іванова

Освіта.ua
10.06.2008

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!