Osvita.ua Среднее образование Современная школа Циклічна економіка у хвилеподібному світі
Циклічна економіка у хвилеподібному світі

Тема економічної циклічності у шкільній програмі з економіки представлена у всіх без виключення підручниках. Проте дана проблематика залишається найменш зрозумілою і внаслідок цього зовсім нецікавою для учнів

Циклічна економіка у хвилеподібному світі

З усього видно, що вчителі самі не розуміють прикладного значення цієї теорії не тільки для економістів, а й для пересічної людини. Даною статтею на основі зібраного матеріалу з економіки та інших наук пропонується достатньо повна історія виникнення і розвитку теорії, вкладу в неї і українських учених, а також запропоновані наочні приклади її доведення та використання для розуміння макроекономічних процесів в національному господарстві, що будуть цікавими як для учнів так і для вчителів.

Рекомендується як допоміжний матеріал для вчителів економіки та цікаве доповнення у вивченні теорії учнями шкіл.

Красномовно про циклічну природу світу висловився знаменитий скептик епохи Відродження Мішель Монтень у своїй головній праці "Досліди" (1580). "Увесь світ - це вічна гойдалка... Навіть стійкість - і вона ніщо інше, як ослаблене та уповільнене гойдання. Я не в змозі закріпити предмет, що зображую. Він бреде навмання, погойдуючись, хмільний від народження, адже таким його створила природа".

Вивчення циклічних процесів торкнулося і економічної науки. Піонером у цьому став ідеолог пролетарської школи К.Маркс. Спираючись на теоретико-методологічну спадщину класиків, підсилюючи її методами матеріалістичної діалектики і принципом історизму, він висуває і науково обґрунтовує положення, що матеріальною підставою середньострокового економічного циклу є рух основного капіталу, з оновлення якого, а отже, з активізації інноваційно-інвестиційних процесів починається вихід із чергової економічної кризи. Головною детермінантою циклічності Маркс вважав технологічні нововведення як явище, що розвивається «стрибками» під час кризи і депресії та загальмовує на інших циклічних фазах. Підтвердження можна знайти у його моделі руху сукупного капіталу за простого і розширеного відтворення, що передбачає константність органічної будови капіталу. Суперечністю у марксовій теорії залишається його переконаність у ациклічності соціалістичного господарства, адже і у ньому технологічний прогрес йтиме нерівномірно-циклічно. У майбутньому його ідеологічний противник, прихильник вільного ринку і нобелівський лауреат Йожеф Шумпетер також пов'яже феномен циклічності із появою та впровадженням технологічних нововведень у господарську практику, але на противагу Марксу він не передбачав можливості ациклічного регулювання.

Фундатором теорії циклічності по праву вважається російсько-радянський вчений М.Д.Кондратьєв. Його школа, що сформувалася в стінах Кон'юнктурного інституту, директором якого він був з моменту заснування до моменту його драматичного розформування і репресивної розправи над багатьма співробітниками, є втраченою ланкою радянської економічної науки, якою вона була пов'язана зі світовою та кращими зразками дореволюційної економічної думки. Це була спроба подолання автаркічної тенденції у розвитку радянської науки [1].

Кондратьєв, вивчивши статистику економічних коливань дореволюційної капіталістичної Росії, в унісон Марксу був переконаний, що соціалістичне господарство розвиватиметься планомірно, без криз. Але дослідження навіть висхідної економічної динаміки у нетривалий період НЕПу (1921 - 1927 рр.) засвідчив, що і він окрім сезонних коливань має ще і середньоциклічні. Їх спершу відносили до «випадкових», що вже саме собою є некоректним. У зв'язку з цим М.Д.Кондратьєв ставив перед інститутом актуальну задачу - з'ясувати умови виникнення коливань, навчитися прогнозувати їх і таким чином нейтралізувати негативні наслідки. Інструментом цієї нейтралізації Кондратьєв називав планування. Однак він не розглядав його як альтернативу ринку.

Майбутнє довело, що навіть науково обґрунтоване планування, яке бралося на озброєння ринковим господарством, не убезпечило його від криз. Вони однаково повторювались, періодично нагадуючи науковій громадськості про циклічну природу світу.

Український доробок у теорію циклічності доволі вагомий. Піонером у її розвитку став М.І.Туган-Барановський, який посідає особливе місце в український і світовій економічній науці і заслужено вважається найвідомішим українським ученим-економістом. У своїй праці „Періодичні промислові кризи. Історія англійських криз. Загальна теорія криз", що вийшла у Петербурзі у 1923 році, вже після смерті автора, він пов'язував економічний цикл із оборотом капіталу, тобто періодичне пожвавлення і застій у капіталістичному господарстві спричинені швидким нагромадженням вільного капіталу та неорганізованістю виробництва. Ним також визнавалося, що промислові коливання можуть залежати і від особливих причин. Для Англії особливою причиною він назвав зовнішню торгівлю. Враховуючи сучасні глобалізаційні процеси, можна відзначити, що цей особливий фактор наразі став упливовим для економічних коньюнктур усіх національних господарств, а оскільки інтеграційні процеси тривають, ця впливовість посилюється. На жаль, учений не врахував, що насправді чинників коливань набагато більше.

Цікавим є його спостереження про те, що біржова криза вибухає значно раніше промислової. Туган-Барановський пояснює це тим, що вільний капітал перестає надходити на біржу і підвищувати курс біржових паперів. У такій ситуації промисловість може ще певний час знаходитись у пожвавленому стані. В чинній світовій економічній кризі точно повторилися спостереження 100-річної давнини - спочатку криза фінансового сектору (падіння індексів найбільших світових фондових бірж), а через певний часовий лаг - спад виробництва.

У названій праці вчений підсумував, що сучасна організація народного господарства не виконує свого призначення, а тому необхідно поєднати, як він казав „примирити", два економічних механізми: ринкового саморегулювання та державного регулювання суспільного процесу виробництва. Ідеї соціалізації економіки та можливості ациклічного регулювання, популярні в той час, не оминули і світогляду великого вченого. Але розкриття механізму реалізації цих ідей від доручив майбутньому.

Дослідженнями економічних коливань відзначився й "український А.Маршал" економіст-математик Є.Є.Слуцький, який у 1926 році переїхав до Москви, де працював в Інституті кон'юнктури з фундатором теорії довгих хвиль М.Д.Кондратьєвим. Коли інститут розпустили, а його науковців почали переслідувати, йому довелося займатися винятково математикою. В інституті Слуцький здійснював математичне забезпечення теорії «довгих хвиль». У праці "Складання випадкових причин як джерело циклічних процесів" він пояснював причину хвилеподібності економічного розвитку математичними методами, зробивши висновок про те, що будь-яка вібрація має безсумнівний характер випадкової функції. Оскільки в одному кінці шкали з'являються випадкові функції одного типу, на другому кінці - другого типу, то, очевидно, повинні існувати можливі градації між двома крайностями. Таким чином, на думку Слуцького, здатність складних випадкових рядів приймати вигляд періодичних або майже періодичних функцій можна вважати практично доведеною.

Українські вчені одними з перших почали вивчати вплив галузевої циклічності загалом на діловий цикл. До таких новаторів належав В.П.Тимошенко, який працював у тому ж Кон'юнктурному інституті. Результатом цих досліджень стала праця "Роль сільськогосподарських коливань у діловому циклі". Ним відзначалося, що сільськогосподарське виробництво у США виявляє певні циклічні коливання. Ці цикли у зміні фізичного обсягу продукції певною мірою маскуються нерегулярними дрібними коливаннями з року в рік і тим фактом, що вони не є суворо періодичними за характером. Новим для того часу було спостереження, що з 1900 року амплітуда цих коливань звузилася. Порівняння економічної статистики з коливаннями кількох індексів сільськогосподарської діяльності дало можливість Тимошенку зробити висновок про залежність ділового циклу від сільськогосподарських чинників.

Слід окремо відмітити Нобелівських лауреатів, котрі доклалися до вивчення, розвитку та наукової популяризації теорії економічних циклів. Першим у цій когорті був наш колишній співвітчизник і студент Харківського університету, а згодом американський учений Семен (Саймон) Кузнець. Ще 1926-го року С.Кузнець захистив докторську дисертацію на тему "Циклічні коливання в економіці". Нобелівську премію він отримав у 1971 році "за емпіричне обгрунтування тлумачення економічного зростання". Середні цикли економічної коньюнктури (16 - 25 років) з тих часів отримали назву „циклів Кузнеця". Саме він став фундатором теорії циклічності на заході, перебравши пальму першості у радянських і українських учених, яким репресіями чинилися перешкоди до розвитку даної проблематики.

Уже 1974 року австрієць Фрідріх фон Хайек та швед Гуннар Мюрдаль отримали Нобеля "за новаторську роботу з теорії грошей і економічних коливань та глибокий аналіз взаємозв'язків економічних, соціальних й інституціональних феноменів". Важливим у дослідженнях Мюрдаля є його увага до того, що теорія економічних циклів перебуває на стикові багатьох суспільних наук і не може бути пояснена суто економічно.

У 1980 році їх справу продовжив американець Лоуренс Роберт Клейн, який премію отримав "за створення економічних моделей та їх пристосування до аналізу коливань економіки та економічної політики". У своїх моделях він відображав циклічність економічних явищ, доводячи, що і економіці в цілому, й окремим економічним процесам притаманний циклічний, коливальний характер.

Через 7 років, у 1987-му за фундаментальні дослідження проблем економічного зростання країни, яке є однією з фаз економічного циклу, премії був удостоєний американський учений Роберт Солоу.

 Завершає достойну когорту нобеліантів американець Роберт Лукас, що хоч і отримав премію за розробку теорії раціональних очікувань, проте є автором фундаментальної праці "Методи та проблеми теорії ділового циклу", що вийшла друком у 1980 році.

Із останніх досліджень слід відмітити концептуальну працю відомого польського економіста і вченого Гжегоша В. Колодко "Світ у русі" [11], якою в черговий раз звертається увага на дисгармонію економічного розвитку, зазначаючи що він відбувався в різних регіонах за різними траєкторіями в різних національних господарствах. Також автор зазначав про, як він висловився «каскадний характер» історичного, цивілізаційного, а отже і економічного процесу. Так є, було і буде у майбутньому. Оцінюючи спад у постсоціалістичних країнах, автор наголошує, що він був неминучим, адже просто прийшов час для цієї фази економічної хвилі. Автор прогнозує повернення України до піку виробництва попередньої хвилі (1989 р.) тільки у 2017 році, якраз до 100-річного ювілею Великої жовтневої соціалістичної революції, що підтверджується і нашими прогнозами.

Підтвердженням теорії циклічності може стати теорія ймовірності, а саме, теорія розподілу Пуассона. При великій кількості спостережень за випадковими подіями, їхнє повторення відбувається з визначеною частотою. Частота випадкової події є відношенням числа появи цієї події до загального числа спостережень. Статистична стійкість випадкової величини означає, що при багаторазовому спостереженні її значення мало змінюється. Це є причиною того, що частоти випадкової події групуються біля певного числа. Стійкість частоти відбиває об'єктивна властивість випадкової події, що деякою мірою складає його можливості. Міра даної можливості конкретної випадкової події є його ймовірністю. Навколо цього числа групуються частоти конкретної події.

Хто роздивлявся картину мореніста Айвазовського "Дев'ятий вал", певно замислювався над тим чому при штормі найпотужнішою є саме  дев'ята хвиля, чому не п'ята або чотирнадцята?

Для набору інформації прослідкуємо з півгодини за хвилями прибою. Побудувавши з цих даних графік, отримаємо підтвердження: кожна третя хвиля в середньому буде трохи більшою за дві сусідні. А після аналогічних обрахунків числа вихідних спостережень між вторинними максимумами матимемо в середньому "дев'ятий вал", тобто дев'ята хвиля буде дещо більшою за сусідні з нею.

Другий експеримент є не менш наочним. Для його проведення візьмемо всього десять купюр номіналом по одній гривні. З кожного білета слід списати його семизначний номер та поєднати всі номери, що дозволить отримати ряд у сімдесят цифр. Унаочнивши їх графіком та обробивши побачимо: середнє число цифр між первинними максимумами ряду буде близьким до трьох, а між вторинними - до дев'яти.

Проведені експерименти дозволяють підсумувати, що коли характер хвилювання на морі ще можна пояснити законами гідродинаміки, то експеримент з грошовими знаками пояснити у такий спосіб украй складно.

Схожі складності виникають і при спробах пояснити коливання в органічному і неорганічному світі Землі через вплив сонячної активності. Роботи такого плану пов'язуються з іменем А.Л.Чижевського [7]. З 1745 року і по цей день було зареєстровано 22 її піки, причому тривалість періодів між ними коливається від 7 до 17 років. Фізика сонячної активності надзвичайно складна і до кінця не з'ясована.

Пов'язав сонячну активність із господарським життям і український учений С.Подолинський. Він сформулював засади найважливішої економічної парадигми, фундаментальний характер якої полягає у відкритті джерела економічного буття та суспільного прогресу. Подолинський показав, що таким джерелом є сонячна енергія. Йшлося про поєднання фізичного з економічним. У Подолинського джерелом вартості є не просто земля і праця, а сонячна енергія, яка більшою мірою акумулюється на Землі завдяки людській праці. У своїх дослідженнях науковець доводить безперечний зв'язок біологічних, економічних і суспільних процесів з космопланетарними, що дає підставу вести мову про галактичний та метагалактичний його контекст, а значить про такий рівень отриманих результатів, який залишається неперевершеним.

Заснувавши тим самим сучасну українську школу фізичної економії, Подолинський пов'язував фізичне з економічним, за що свого часу його розкритикував Ф.Енгельс. Проте така прив'язка фізичних процесів, яким притаманні вібрації до економічних, пояснює хвилеподібність останніх.

Нобелівський лауреат, фізико-хімік Ілля Пригожин визначає, що будь-які системи та їх елементи піддаються флуктуаціям (коливанням), які можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми по відношенню до системи [6]. Тобто система сама генерує ці флуктуації та ще й піддається зовнішнім коливальним впливам. Флуктуації, що діють на систему у залежності від своєї сили, можуть мати зовсім різні для неї наслідки. Із зростанням числа флуктуацій система поступово стає нестійкою, чутливою навіть до малих впливів.

Економічні системи не виняток, тому поступово коливання економічних параметрів посилюються і при переважанні певних критичних значень, настає момент, коли навіть незначна зміна параметрів призводить до стрибкоподібного переходу системи в якісно новий стан. Так досягається точка біфуркації - зламний, критичний момент у розвиткові системи, точка, в якій настає економічна криза, спад. А сама точка біфуркації є піковою фазою економічного розвитку.

У процесі руху від однієї точки біфуркації до іншої (від піку до піку) відбувається розвиток системи, тобто в точці біфуркації відбувається зміна її структури, а згодом і механізму функціонування системи, причому співіснування елементів старої і нової якості породжують хаос. Як тут не згадати Й.Шумпетера, який пов'язував економічні кризи із запровадженням інновацій. Саме інновація для традиційної системи і є хаосом, безладом, який згодом і призводить до появи системи нової якості (нової економічної хвилі).

Саме з циклічністю пов'язані протиріччя, конфлікти та економічні провали, які супроводжують розвиток будь-якої складності соціально- економічної системи. Подібні процеси можна пом'якшити, передбачаючи майбутні соціальні та економічні трансформації або, навпаки, загострити, свідомо провокуючи контрольовані конфлікти та хаотичні процеси. Історія демонструє нам безліч прикладів цього.

Нажаль, не розуміючи природи економічної циклічності українське суспільство звично звинувачує в економічних провалах державне управління. Проте навіть найефективніше керування національним господарством не зможе дієво протистояти природним економічним закономірностям, так само як не може протистояти настанню холодів. Вони розпочнуться трохи раніше або пізніше, проте настануть обов'язково.

Таким чином, згідно з проведеною в даній роботі розвідкою можна підсумувати таке:

  • Циклічні процеси в економіці є тільки частиною циклічної природи світу. Вчені в різних галузях наук давно помічали циклічність у своїх сферах. Економіка, звісно, не може розвиватися іншим чином.
  • Українська економічна наука, що стояла біля витоків теорії циклічності, згодом, у радянський час, втратила свої здобутки і наразі не використовує їх для визначення стратегії економічного розвитку та для здійснення державної економічної політики.
  • Суспільство не знає і не розуміє циклічної закономірності економічного розвитку, тому систематично здійснює помилкові економічні та політичні рішення.

На основі цих висновків можна запропонувати такі пропозиції щодо підвищення ефективності української економіки та убезпечення її від негативного впливу циклічних коливань економічних лідерів світу внаслідок глобалізаційної гармонізації економічних процесів:

  • На законодавчому рівні закріпити обов'язковість урахування при державному економічному прогнозуванні та плануванні негативних та позитивних упливів циклічних процесів.
  • Згідно із проведеним у роботі прогнозом використати майбутнє економічне зростання, що орієнтовно триватиме до 2050 року, для закладання передумов, що забезпечать перехід української економіки до постіндустріальної і посттоварної епох.
  • Проводити кращу просвітницьку діяльність у навчальних закладах і серед дорослого населення щодо прикладного значення досліджуваної у статті теорії.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

  • С.Л.Комлев. Конъюнктурный институт (судьба научной школы Н. Д. Кондратьева) // Репрессированная наука, Л.: Наука, 1991, с.163-180.
  • Воронин А.Б. Циклы в задачах нелинейной макроэкономики. Харьков, ИД "ИНЖЕК", 2006, 135 с.
  • Ставицький А.В. Моделювання циклічності світової економіки // Фінанси України. №9. 2008 р.
  • Гайдуцький А.П. Контрциклічна й антикризова природа формування та функціонування міграційного капіталу // Фінанси України. №8. 2009 р.
  • Кваша Г. Ритмы истории // Наука и религия. №1, 1991 г.
  • Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой: Пер. с англ./ Общ. ред. В. И. Аршинова, Ю. Л. Климонтовича и Ю. В. Сачкова. - М.: Прогресс, 1986.-432 с.
  • Чижевский А.Л. Земное эхо солнечных бурь. М.: "Мысль". 1976 г.
  • Воробйова Л. Формування наукових шкіл: українська школа фізичної економії // Економіка України. №5. 2008 р.
  • Гайдуцький П.І., Паливода К.В. Глобалізація економічної рецесії та фінансової нестабільності // Фінанси України. №1. 2008 р.
  • Спільний європейський економічний простір: гармонізація мегарегіональних суперечностей. Монографія. (За заг. редакцією д.е.н., професорів Д.Г.Лук'яненка та В.І.Чужикова). К.КНЕУ, 2007, 544 с.
  • Колодко Гжегош В. Мир в движении (пер. с пол. Ю.Чайникова). М., "Магистр", 2009, 575 с.

Автор: Кучеренко Р.А.

Освіта.ua
25.10.2009

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!