Osvita.ua Среднее образование Современная школа Проблема школи - відтворення інформації

Проблема школи - відтворення інформації

Останньою за рахунком, але не за важливістю задачею середньої освіти є відтворення інформації. Школа завжди розглядалась як підґрунтя піраміди пізнання, вершиною якої є триєдність науки, мистецтва, релігії. І в цьому відношенні правомочний характерний для інтелігенції підхід до школи як до підготовчого відділення ВНЗ

Оскільки пізнання в об'єктивній, суб'єктивній і трансцендентній формах є атрибутивною функцією соціосистеми, ніякі суспільні зусилля, спрямовані на рішення креативних задач, не можуть уважатись надмірними.

На жаль, саме в галузі відтворення інформації криза середньої освіти виявляється найбільше чітко. На початку 1980-х років було проведене дослідження ефективності школи як навчальної системи. Старшокласникам пропонувалось відповісти на ряд винятково простих запитань із програми попередніх років навчання. Вибирався тільки той матеріал, незнання якого оцінювалось у відповідному класі на двійку (наприклад, потрібно було назвати рік, у якому відбулась Куліковськая битва, або перелічити столиці ряду європейських держав). Дослідження показало, що для елітних ленінградських шкіл коефіцієнт засвоєння знань складав від 10 до 30 % при середньозваженому значенні близько 15 %. Уже ці цифри здаються досить тривожними, тим більше, що старшокласники продемонстрували повну відсутність системного підходу до інформації.

За наступні роки ситуація погіршилась і, зважаючи на все, значно. Зараз можна говорити про коефіцієнт засвоєння знань 3-10 %, причому остання цифра характеризує вищу еліту учнів. Особливо постраждали фізика, математика та, чомусь, географія. Далеко не переконаний, що всі восьмикласники санкт-петербурзьких шкіл здатні показати на карті світу Британські острови, і сумніваюсь, що хоча б один із класу швидко відшукає Басів пролив.

Звичайно, якість викладання у вітчизняних школах за ці десятиліття погіршувалась, але, як сказав би шварцевський Бургомістр, «не до такого ж ступеня». Окрім того, зазначене явище - деградація середньої освіти як соціального інформаційного «підсилювача-повторювача» - аж ніяк не є прерогативою нашої держави. Навпаки, наша ситуація, коли випускники шкіл принаймні вміють читати та грамотно писати, рахують усно та «на папері», оперують із дробами та відсотками, знають (у принципі), що таке годинні пояси, і можуть пояснити, відкіля в розетці береться електрика, на загальносвітовому тлі виглядає навіть благополучно.

Однакова динаміка таких різних освітніх структур, як російська/радянська, американська, французька, британська, і рівна неефективність вкладень у цих структурах указують на наявність якогось єдиного, тобто загальносистемного характеру, має фактор деградації. Оскільки простежується виразна позитивна кореляція між глибиною кризи освіти та рівнем розвитку телекомунікаційних систем у регіоні, існує спокуса зв'язати дегенераційні процеси в навчанні з поширенням серіально-кліпової культури. Дійсно, кліпове мислення оперує тільки змістом фіксованого обсягу: воно навіть теоретично не підтримує протоколи роботи із семіотичними структурами довільної складності. Як наслідок, у «кліпових» країнах відбувається первинне спрощення інформаційного простору, що з неминучістю приводить до втрати індивідуального мислення та наступної деградації освіти.

В останні роки в окремих країнах стала усвідомлюватись небезпека кліпового мислення. Це привело до створення ряду тренінгів, де навчають зосереджувати увагу на одному предметі й утримувати стан концентрації протягом тривалого часу. Неясно, наскільки діючі застосовувані методики. Для корекції індивідуальної психіки вони можуть бути досить ефективні, але як соціальний інститут тренінгова техніка, здається, марна, оскільки являє собою спробу протиставити розвинутої машинної технології ручне виробництво. При всій небезпеці серіально-кліпової культури проблема кризи освіти не зводиться до одного тільки та цього фактора. Справа в тому, що сучасні школярі-старшокласники втрачають навички роботи з такими поняттями, що уміщаються в один значеннєвий домен.

Як відомо, молодь перестала читати книги. Менш очевидно, що це явище не компенсується ростом інтересу до кіно, відео, Інтернету, електронним іграм - відповідне суспільне переконання являє собою звичайний соціальний міф. У дійсності інформаційні інновації привносяться в сучасну родину скоріше батьками, ніж дітьми. Іншими словами, в останні десятиліття інноваційний опір росте від покоління до покоління. Досить тривожною обставиною є наявність негативних кореляцій між соціальною й інформаційною розвиненістю школяра. «Виняткові» діти, які із задоволенням читають, добре вчаться у школі, виявляють високу креативную активність, як правило, соціально абсолютно безпорадні: вони можуть існувати тільки у штучному середовищі, створеному батьками. Зрозуміло, що рано чи пізно це середовище руйнується - звичайно з катастрофічними для особистості дитини наслідками.

Хотілося б підкреслити, мова йде не про те, що зразкові учні стають ізгоями в дитячому колективі: сучасна школа виділяється скоріше зниженням, ніж підвищенням соціального тиску на відмінників. Проблема в іншому: нинішній відмінник узагалі не буває в реальному світі та не здатний там вижити. Він знає й теоретично вміє більше своїх однолітків, але робить ураження менш розвитого, менш дорослого, значно більш залежного. Варто підкреслити, що комплексних соціологічних досліджень на тему деградації освіти не проводилось, і мова йде, звичайно, про окремі спостереження, що можуть бути інтерпретовані різними способами. Не приходиться, однак, сумніватись у повільному погіршенні якості шкільного навчання (цей процес зафіксовано всіма приймальними комісіями ВНЗ), а також у зниженні його рівня «зі світового Сходу на світовий Захід».

Сформулюємо гіпотезу, відповідно до якої основною причиною «інформаційної кризи» сучасної школи є прогресуюче зниження віку втрати пізнавальної активності при наближенні до фазового бар'єра.

Традиційна вікова психологія зв'язує падіння пізнавальної (та креативної) активності з так званим перехідним віком, тобто зі статевим дозріванням. Дійсно, протягом ряду поколінь різке падіння дисципліни (реакція емансипації), погіршення успішності, розсіювання уваги, погіршення здатності швидко запам'ятовувати та переробляти інформацію відбувалось у віці 14-16 років, і зв'язок цих процесів із «гормональним буревієм» пубертатного періоду здавався очевидним. Після 1960-х років критичний вік зрушився на рік уперед, що було інтерпретовано в термінах акселерації.

Само по собі падіння пізнавальної активності старшокласників зменшувало ефективність школи як інформаційного «підсилювача-повторювача». До пори до часу, однак, цей процес залишався контрольованим. Справа в тому, що критичний вік залишався досить великим. До його приходу школяр устигав засвоїти великий обсяг знань і імпринтувати ряд принципово важливих для подальшого навчання навичок. Окрім того, у віці 14-16 років уже цілком відчувається ефект «соціального турбонаддува» - учись, інакше потрапиш у армію. І старшокласники вчились: відсутність усякого інтересу до цього процесу частково компенсується усвідомленням його життєвої необхідності. Однак в останнє десятиліття вік утрати пізнавальної активності знизився до 10-11-ти років і продовжує неухильно знижуватись. Це означає, по-перше, що виникає зазор у чотири-п'ять років, коли дитині вже нецікаво вчитись, але вона ще не здатна зрозуміти, навіщо це їй потрібно. По-друге, коли усвідомлення все-таки приходить, виявляється, що пропущено занадто багато - утім не тільки знань, але й умінь. Сучасні педагогічні техніки непридатні для подолання «пізнавальної ями» глибиною більш ніж у два роки. Причини зниження віку втрати пізнавальної активності невідомі. Строго говорячи, не доведено навіть, що таке зниження дійсне відбулось. Спостереження практикуючих учителів, однак, свідчать про серйозні відхилення розвитку сучасного школяра від періодизації, що запропонована класичною віковою психологією.

Представляється природним зв'язати ці відхилення з різким зростанням на границі розподілу фаз сукупних інформаційних потоків через соціосистему. Як наслідок, у дитини дуже швидко формується адекватний, тобто дорослий, тоннель реальності. Це приводить до придушення у психіці дитини характерних дитячих інформаційних структур, що відповідають, зокрема, і за підвищену пізнавальну активність. Іншими словами, діти втрачають здатність швидко засвоювати нову інформацію просто тому, що стають інформаційно дорослими.

Автор: С. Переслегін

Освіта.ua
03.04.2009

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!