Osvita.ua Среднее образование Современная школа Саморефлексія: стрижень освітньої парадигми (частина друга)

Саморефлексія: стрижень освітньої парадигми (частина друга)

Навіщо людині треба підвищити рівень своєї рефлексивної спроможності негайно, саме на початку III тисячоліття? Чи не краще було би благополучно пройти по життю, не приходячи до тями?

Так, мабуть, було би краще не приходити до тями впродовж усього життя в попередні часи, коли людина мала підкорятися ззовні встановленому й незмінному впродовж її життя порядку. Але чи зможе так жити людина постіндустріального суспільства? Ні, не зможе. Вона має бути готовою жити в постійно змінному світі. Тому й потрібно зійти на новий рівень рефлексії та саморефлексії. Насамперед для самоактуалізації в розумінні А. Маслоу та здійснення конкурентоспроможних Y-моделей організації кооперативної діяльності. Окрім того, щоби бути дійсно вільною, незалежною, автономною, убезпечити себе від маніпуляцій її несвідомим і свідомістю. Природа розвинула в людині механізми соціалізацій, які мають дві сторони (як і всі сутнісні риси) - позитивну й негативну. Людина як соціальна тварина, як член людської спільноти, як біологічна істота з обмеженими можливостями має свою вузьку спеціалізацію в одних напрямах практичної діяльності та змушена довіряти своїм «соплемінникам» у всіх інших галузях людської діяльності. З одного боку, людина має сліпо довіряти, а з іншого - нею маніпулюють. Усе це людина має знати про себе. Так, мільйони виборців мають довіряти депутатам ВР України, у тому числі й Нестору Шуфричу, Петру Симоненку та іншим, спеціалізованим на емоціях, «емоційним» політикам. Але ж політики, створюючи зовнішнього ворога й фіктивні орієнтири та розпалюючи емоції, зазвичай дбають про свої «шкурні» інтереси чи у кращому випадку знаходяться в полоні хибних уявлень. Коли ми чуємо на телешоу протилежні оцінки одних і тих же політичних подій, то найчастіше буває так, що хтось із речників бреше й дурить слухачів. Як розрізняти брехню, обман, маніпуляцію й аргументовану оцінку, коли вірити не можна?

Сучасна людина має замінити біологічні (інстинктивні, емоційні) механізми довіри вожакам із зграй на механізми соціальні, свідомі, що втілені у правових нормах громадянського суспільства. Такі норми в постіндустріальному суспільстві створюються вже не добрими царями, президентами чи прем'єр-міністрами з вузько-вузько зорієнтованими (фахово спеціалізованими) «бульками свідомості» - корисним надбанням нового часу, а колективними інтелектуальними зусиллями. Свідомий виборець має цінувати своїх обранців не за шоу на телеекрані, а за плідну колективну діяльність.

Необхідно вберегти людину від сучасних маніпулятивних технологій телебачення. Реклама неякісних товарів і кривляння політиків на телеекранах - то одна біда. Інша - кіносеріали з незчисленною підлотою та вбивствами й емоційною прив'язкою глядача до екрану сотнями серій. Що це, забавки, розважання, виховання телеглядача чи маніпуляція почуттями глядача для нав'язування йому тієї ж реклами в перервах між епізодами кіносценарію? Як бути? Упевнені, що в майбутньому відповідні обмеження маніпуляцій емоціями та свідомістю людей будуть прийняті на законодавчому рівні. Сьогодні ж вихід один: самим розібратись із власними емоціями та власною свідомістю.

Україна за рівнем життя посідає серед країн світу 99 місце. Чому? Тому, що ми бідні. А чому бідні? Тому, що дурні. Уже жодний «хороший» президент чи «хороший» прем'єр-цар одноосібно не виправить ситуацію тому, що часи осуспільнених зграй уже минули, вони (нинішні вожаки зграй) є такими ж «виродками» з вузькоспеціалізованою свідомістю, як і всі інші члени сучасного суспільства, майбутнє України може бути забезпечене лише на шляху колективного, компромісного творення норм і правил, формальних і неформальних, - такими є висновки з нашого дослідження сучасного рівня еволюції людської свідомості. Лише тоді, коли вся українська спільнота зійде на новий рівень свідомої саморефлексії й об'єднана суспільна свідомість стане більш досконалою, з'явиться шанс наздогнати Нову Зеландію чи сусідню Польщу.

Мине небагато часу, і вже наші онуки будуть сприймати нинішнє покоління українців так, як нині ми сприймаємо мешканців зоопарку чи стадо баранів. Так буде обов'язково, оскільки людина є істотою ще недосконалою, такою, що розвивається, й такою, що знаходиться на початку III тисячоліття від Різдва Христового у процесі якісного стрибка у своєму розвитку. Сьогодні ж більш глибока рефлексія вузькоспеціалізованої свідомості та неусвідомлюваного тваринного єства людини дозволила б також підняти на вищий рівень почуття гумору кожного з нас - те, чого нам не вистачає, коли ми зранку переживаємо складнощі буденного життя, а ввечері спостерігаємо кривляння нашої політичної «еліти» на екранах телеканалів, яким НАТО застряло кісткою в горлі. Чим не зоопарк!

Отже, маємо погодитись, Карл Лінней (1707-1778) поспішив назвати людину Homo sapiens, правильним було б називати її Homo вміла чи Homo емоціональна. І справді, сутність людини продовжує залишатись більш інстинктивною, емоційною, несвідомою, аніж свідомою, розумною. Читач, якого ми не переконали в цьому, може ознайомитися з додатковою аргументацією О. Базалука, який на рівні фізіологічних процесів переконує, що людина знаходиться нині на еволюційній стадії «людини емоційної» [Базалук О. А. Стадия человека эмоционального // Разумное вещество. - К.: Наук. думка, 2000. - 368 с.].

Яким має бути виховний ідеал XXI століття? Як досягти бажаного?

Виховний ідеал - поняття історичне. Сьогодні на порядку денному вже не стоїть задача зробити з дитини супермена в тій чи іншій галузі практичної діяльності. Більш затребуваним є створення умов для становлення індивідуальності людини з усебічним розвитком закладених у ній природою задатків, підготовка її до кооперативної діяльності як «клітини» суспільства. Тож необхідно наповнити новим змістом поняття «гармонійний розвиток», мається на увазі включення до об'єктів педагогічних впливів, окрім традиційних ЗУНів і зразків конвенційної моралі, усієї емоційно-вольової сфери та свідомості як системи випереджального відображення. Необхідно нарешті визнати, що емоції, почуття, свідомість, воля - досі були лише побічним продуктом оволодіння ЗУНами.

Особливість реалізації виховного ідеалу XXI століття полягає в тому, що засобами відповідних педагогічних технологій не можуть бути лише точно дозовані адресні педагогічні впливи з метою щось заперечити, заглушити, а чомусь сприяти. Адже сучасна практична педагогіка не знає всього розмаїття полісутнісної природи людини, не знає напевне, що і як одне з одним пов'язане, і якщо захоче цілеспрямовано впливати на формування окремих сутнісних якостей своїх вихованців, то може отримати протилежний результат. Вихід ми бачимо у створенні також і умов для спонтанного прояву та спонтанного становлення творчої самоактуалізованої особистості. Це зовсім не означає доцільність вільного виховання як невтручання.

Так, особистісний розвиток до рівня спонтанної творчої (духовно-катарсичної) активності можливий лише на засадах особистісно зорієнтованого навчання та виховання. Але ж теоретики нового концептуального підходу не дали поки що відповіді на «технологічні» запитання: що є зустріччю власного досвіду особистості та соціального досвіду суспільства, яким має бути співвідношення «саморуху» особистості та зовнішніх впливів, як здійснювати сприяння (фасилітацію) «саморуху» особистості, її здатності до свободи вибору - вільним вихованням чи певними вимогами дисципліни (самодисципліни); як знайти оптимальне співвідношення між двома полюсами - вільним та авторитарним вихованням.

Визнавши як необхідність вільного саморуху, так і доцільність зовнішнього впливу, маємо погодитись, що проблема співвідношення зовнішніх впливів і вільного «саморуху» особистості все ще залишається однією зі стрижневих проблем особистісно зорієнтованого підходу. Висунуті теоретиками особистісно зорієнтованого підходу Якиманською, Подмазіним та іншими тези про «вибір учнем траєкторії власного розвитку», про «зустріч» власного досвіду учня із соціальним та про «суб'єкт-суб'єктний характер стосунків учня і вчителя», опору вчителя на «суб'єктність учня» аж ніяк не наближують нас до практичного втілення ідеї, сформульованої сьогодні, на жаль, у досить загальних обрисах.

Проблема співвідношення зовнішніх впливів і вільного «саморуху» особистості могла би бути розв'язана педагогічним забезпеченням співпадіння напрямків векторів зовнішніх впливів і вільного «саморуху». Виходячи із полісутнісної природи вихованців, можна було б уявити таке співпадіння завдяки ретельно виваженим і хірургічно точним «адресним» індивідуальним впливам. Це передбачало б діагностику всього розмаїття якостей кожної особистості, контроль розвитку кожної з якостей кожної особистості, окрім того, прогнозування, моделювання, планування, формування, корекцію - що є нереальним через обмеженість наших знань і, головне, фінансових ресурсів, тобто неможливим саме із-за принципу розмаїття. Але є й інший вихід із проблемної ситуації: розмаїття спонтанних саморухів особистості можна забезпечити розмаїттям зовнішніх можливостей, причому, з огляду на вище викладене зауваження, - безадресних. У зв'язку з цим виникає питання оптимальності: велике розмаїття навчально-виховного середовища потребує великих витрат; доцільність вимагатиме розширити поле розмаїття за межі території школи, включивши середовище інших шкіл, району чи міста до цілісного освітнього середовища.

Необхідність розмаїття як умови розвитку живої природи давно усвідомлена вченими. Усвідомлюється це й педагогікою. Заслуговує уваги підхід В. Кушніра до системного тлумачення та модельного зображення особливостей педагогічних систем, який використовує поняття «поле можливостей» і розширює системний підхід до системно-синергетичного (Кушнір В. А. Характеристика особливостей педагогічних систем // Педагогіка і психологія, № 4, 1999. - С. 83-91), (Кушнір В. А. Системно-синергетичні уявлення про управління педагогічним процесом // Освіта і управління, № 4, 2001. - С. 54-58). Поле можливостей є складним утворенням, являючи собою розмаїття як прояв будь-чого єдиного за своєю сутністю в різних видах і формах. Розмаїття в педагогічних системах характеризує кількісну та якісну невизначеність елементів, складність і специфічність зв'язків і взаємодій різних за природою компонентів системи. Поняття розмаїття характеризується ознаками нелінійності, випадковості, невизначеності педагогічної системи й саме в цьому його цінність. Звісно, випадковості можна описати й за допомогою імовірнісних чи ігрових моделей, але плата за таку можливість - складність. Те, що малі збудження можуть призвести до суттєвих змін результату, результат кількох дій не дорівнює арифметичній сумі результатів цих дій, збільшення сили дії не пропорційне зміні результату, є складним для формального опису. Задача формального опису ускладнюється необхідністю врахування суб'єктивного фактора. До того ж, учинки суб'єктів не завжди можна віднести до раціональних, їх прогнозування завжди пов'язане з невизначеністю. Поняття розмаїття дає можливості уникнути цих складнощів, відмовившись від принципу детермінації, якому досі слідувала педагогічна наука, намагаючись наслідувати точні науки.

Окрім того, розмаїття є умовою розвитку системи шляхом самоорганізації. Розмаїття поля можливостей сприяє свободі творчості, здоровій конкуренції, вільному спілкуванню, створює ситуації вибору, свободи дій, сприяє у процесі досягнення мети педагогічної системи, її самоорганізації. Створення поля можливостей розвитку педагогічних систем є обов'язковою умовою виникнення атрактора - чинника стабільності на якісно новому рівні розвитку системи. Нехай працює механізм самоорганізації! Але... Передусім маємо розв'язати проблемне питання: «Як ініціювати механізми спонтанного самовизначення та самоорганізації в педагогічних системах замість механізму традиційного, лінійного, директивного управління навчально-виховним процесом? Як спроектувати необхідні умови?». Без переходу на новий рівень саморефлексії кожного з нас тут не обійтись.

Ми лише частково торкнулись проблеми реалізації особистісно зорієнтованого підходу, наполягаючи на тому, що він є необхідним, але не достатнім. Більш конкретні проблеми реалізації нової освітньої парадигми, проблеми створення педагогічних технологій, зокрема ті, що стосуються онтогенезу рефлективної спроможності, заслуговують окремого розгляду. Звісно, розпочинати треба зі змісту освіти.

Екзістенціалісти, персоналісти, постмодерністи дещо поспішили з тривожною панікою перспектив загибелі сучасної людини, її неспроможності відповідати на виклики часу. З огляду на полісутнісну природу Homo, вона знайде вихід із ситуації, щодо склалася. Звісно, за умови переходу на новий рівень саморефлексії, за умови зміни освітньої парадигми, за умови забезпечення педагогічною системою розмаїття виховного середовища та включення механізмів спонтанного самовизначення й самоорганізації замість механізму традиційного, лінійного, директивного управління навчально-виховним процесом.

Автор: А. Півненко

Освіта.ua
05.08.2008

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!