Osvita.ua Среднее образование Современная школа Етична компетентність сучасного вчителя

Етична компетентність сучасного вчителя

Переорієнтація сучасної професійно-педагогічної освіти на європейські стандарти, передбачає, у першу чергу, підготовку компетентного фахівця, здатного практично діяти, застосовувати індивідуальні техніки та досвід успішних дій у ситуаціях професійної діяльності та соціальної практики

Серед ключових компетентностей, якими повинен оволодіти майбутній педагог, етична має пріоритетне значення. Вона виступає показником і одночасно результатом професійно-особистісної готовності вчителя до роботи у школі, тому що виконання будь-якого педагогічного завдання має моральний зміст. Етична компетентність учителя репрезентує головні регуляції його дій, що закріплюються у звичках, традиціях, принципах життя і професійній діяльності, психічних станах, діях, вчинках і якостях педагога, забезпечує вибір ним свідомої етичної поведінки згідно професійно-педагогічних норм.

Етична компетентність за специфікою реалізації належить, до так званих, надпредметних компетентностей. Вони мають інтегрований характер і поєднують у собі певний комплекс знань, умінь і ставлень, які набуваються майбутніми учителями протягом засвоєння всього змісту педагогічної освіти.

Прикладом етичної компетентності можуть бути такі здатності вчителя:

  • усвідомлення гуманістичних цінностей, інваріантного характеру норм, принципів педагогічної етики;
  • розуміння морального змісту педагогічної професії; необхідності розвитку культурних потреб та інтересів;
  • здійснення етичної рефлексії власних вчинків;
  • виявлення сутності моральних колізій у різних педагогічних ситуаціях, прогнозування результатів своїх дій;
  • уміння розв'язувати конфлікти, розуміти почуття та потреби вихованців;
  • реалізація у професійній поведінці стратегії і тактики етично адекватного спілкування з різними учасниками навчально-виховного процесу.

Змістовою основою етичної компетентності є педагогічна етика як професійна галузь філософської дисципліни «Етика». Педагогічна етика вивчає особливості, зміст, принципи та функції педагогічної моралі, характер діяльності педагога та його моральних взаємин у педагогічному середовищі, розробляє основи педагогічного етикету, який є сукупністю правил спілкування та поведінки вчителя. Етика не зводиться до певної системи санкцій у педагогічній діяльності, адже її завдання - пояснювати соціально-психологічну доцільність дотримання тих чи інших професійних норм і правил. Саме етика, з позицій цілісного підходу до особистості, наполягає на розгляді навчання та виховання особистості як духовного її насичення, що розгортається в духовному діалозі, спілкуванні рівноцінних суб'єктів.

Процес формування етичної компетентності майбутнього вчителя достатньо складний і суперечливий. Але важливим компонентом у ньому є пізнання методологічних засад професійно-педагогічної етики, як її соціокультурних джерел. Осмислення цих методологічних підходів дозволяє виявити змістове ядро етики, її інваріантний характер. Основу методології складає блок історичних знань про розвиток і становлення етико-педагогічних ідей.

Вивчення інваріантних характеристик змісту педагогічної етики засвідчує, що вона належить до, так званих, наскрізних історико-педагогічних проблем, що виникають у певну епоху й не втрачають своєї актуальності в умовах сьогодення. Професійна етика - невід'ємна частка загальнолюдської моралі, вона існує в її межах і формується на її основі. На всіх етапах історичного розвитку суспільства педагогічна думка була відображенням його актуальних потреб. Водночас будь-яка наукова педагогічна концепція ґрунтувалася на народно-педагогічній спадщині та прогресивному професійно-педагогічному досвіді.

Отже, одним  із шляхів формування етичної компетентності майбутніх учителів є домінування у змісті дисциплін педагогічного циклу («Вступ до спеціальності», «Педагогічна деонтологія», «Педагогіка», «Історія педагогіки», «Основи педагогічної майстерності») етико-педагогічний ідей, які мають інваріантний характер. Саме вони складають основу педагогічних пошуків учених-педагогів щодо удосконалення навчання та виховання підростаючого покоління у різні історичні часи.

Формуючий вплив на вчителя, як показала практика, має не хронологічне подання матеріалу за історичними періодами (усталене в «Історії педагогіки»), а проблемно-генетичний підхід, який дозволяє здійснити багатовимірне дослідження явища з позицій гуманістичної педагогіки, простежити динаміку розвитку педагогічної етики у різні суспільні періоди, виокремити й уточнити інваріантні характеристики її змісту. До основних ознак проблемно-генетичного аналізу як історичного методу, дослідники включають «ретроспективність, опосередкованість історичними джерелами, раціональність і комплексність».

Витоками сучасної теоретичної етико-педагогічної думки є етичні концепції філософів античного світу. Моральність у них розглядається як визначальне, змістоутворююче явище людського буття. Формуються головні етичні вимоги та правила до людей, які навчають і виховують дітей. Так, давньокитайський мислитель Конфуцій, переконливо доводив, що кінцева мета виховання людини полягає у зміцненні моралі, що дозволить подолати труднощі в майбутньому гармонійному суспільстві. У працях Аристотеля: «Нікомахова етика», «Евдемова етика», «Велика етика», розкривається суспільна природа моралі, її вплив на формування етики особистості.

Аналіз соціокультурних витоків дозволяє систематизувати й узагальнити наукові погляди діячів освіти і культури, починаючи від донаукового періоду та закінчуючи сьогоденням, зазначити декілька взаємопов'язаних етапів (ідей) формування етико-педагогічних ідей в історії педагогічної думки. А саме, етика як:

  • складова педагогічного ідеалу, відображення суспільних цінностей і потреб;
  • умова гуманізації педагогічного процесу;
  • етичні засади педагогічної професії;
  • регулятор взаємин між учителем і учнем;
  • результат самовдосконалення педагога;
  • базова складова педагогічних систем.

Зробимо коротенький ретроспективний огляд розвитку кожної з ідей.

Характеризуючи етику як складову педагогічного ідеалу, відображення суспільних цінностей і потреб, слід відзначити, що вперше поняття «ідеал» виникло у християнській моралі, а починаючи з ХVIII ст., широко вивчається німецькими філософами (Ф. Шиллєр, Ф. Шеллінг). У етиці зміст і структуру ідеалу вперше спробував визначити Й. Кант.

Як елемент моральної свідомості етичний ідеал є ціннісним уявленням про досконалого педагога з позицій його професійного обов'язку. Протягом тривалого часу ідеал педагога, де етика мала переважне значення, формулювався як абстрактний образ. У Древній Греції народилися такі етичні цінності як красота, добро, чесність, сумлінність.

Висвітлюючи педагогічний ідеал, доцільно звернути увагу на пам'ятки Київської Русі. Наприклад, у праці «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона опосередковано віддзеркалюються етичні вимоги до педагога.

До проблеми педагогічного ідеалу звертались педагоги всього світу. Свій доробок до генезису цих ідей зробили італійський мислитель Челіо Куріоне (трактат «Школа, або три книги про досконалу Граматику»), Кирило Ставровецький Транквіліон («Євангеліє учительноє...», «Перло многоценноє...»), Йоган Генріх Песталоцці, який називав «силою серця» моральні якості людини, Адольф Дістервег, який визначив головні вимоги до справжнього вчителя:

  • знання свого предмета, уміння його викладати, любов до дітей;
  • процес викладання має здійснюватися таким чином, щоб збудити в учнів прагнення до знань;
  • бути ентузіастом своєї справи, захоплюватися нею;
  • мати сильну волю, бути суворим, вимогливим і справедливим;
  • мати педагогічний такт, високі моральні якості та громадянську мужність.

Продовжуючи кращі європейські традиції, у вітчизняній педагогічній науці також окреслюється моральний ідеал вчителя. У працях О. Духновича «Книжка читальна для початківців» і «Народна педагогія» зазначається, що вчитель - це найбільший художник, оскільки він вибудовує людину й людство.

Відомі педагоги К. Ушинський, П. Юркевич, М. Драгоманов, Б. Грінченко, Т. Лубенець у своїх працях не тільки визначили риси ідеального педагога, а й досліджували внутрішні резерви розвитку такого вчителя.

Отже, відомі вчені, педагоги минулого розробили етичне ядро педагогічного ідеалу, який в сучасних умовах майже не змінився. У процесі історичного розвитку зміст етики у складі педагогічного ідеалу формувався та набував цілісності. Як багатокомпонентне явище він увібрав у себе такі складові:

  • загальні моральні вимоги до педагога ( любов до дітей, добро, чесність, справедливість, сумління тощо);
  • єдність професійних знань і моральних чеснот;
  • міра виховного впливу, педагогічний такт;
  • готовність педагога до самореалізації, прагнення до самоосвіти та самовдосконалення;
  • громадянський, національний, народний характер;

Виявлення етичного ядра педагогічного ідеалу впливає на формування деонтологічних засад педагогічної професії.

Розкриваючи зміст іншої історичної лінії «етика як умова гуманізації педагогічного процесу», слід відзначити, що ідеями гуманізму наповнена вся історія людської духовності. У багатьох літературних пам'ятках часів Київської Русі засуджується зло і прославляється добро, утверджуються гуманістичні основи виховання. У творах «Повчання» Володимира Мономаха дітям, «Повість временних літ» Нестора Літописця, «Остромирове Євангеліє» звертається увага на добрі починання та почуття, любов до ближнього, розвиток навичок благородної поведінки, вміння вести бесіду, важливість особистого прикладу у вихованні дітей, самовдосконалення.

Гуманісти бачили людину вольовою, діяльною, емоційно прив'язаною до світу. Етика педагога як складова гуманізму найбільш висвітлена у працях Пьєтро Верджеріо. У його трактаті «Про благородні нрави й вільні науки» містилися принципи гуманної педагогіки:

  • соціальна, громадянська спрямованість освіти;
  • повага особистості дитини;
  • орієнтація на природні особливості, вік, схильність, інтереси дитини;
  • майстерність педагога, його вміння здійснювати диференційований підхід до учнів;
  • відмова від фізичних покарань, вибір «м'яких» засобів виховання.

Вагомий унесок у становлення системи загальнолюдських гуманістичних цінностей зробили французькі матеріалісти ХVIII століття - Гельвецій, Гольбах, Дідро, Ламері.

Видатні письменники - гуманісти української демократичної думки П. Грабовський, М. Коцюбинський, Л. Українка, І. Франко, Т. Шевченко сприймали мораль як вищий принцип гуманізму, критерій людського життя. Совість, добро, справедливість, співчуття вони розглядали як основні чесноти кожної людини. Високим гуманізмом сповнена наукова спадщина М. Грушевського. Особливу увагу він звертав на гуманне ставлення до вихованців, застосування найдоцільніших засобів впливу, наголошував на значенні особистого прикладу вчителя, наявності у нього ідеалу, який би він хотів втілити у своїх вихованців.

Проблемам етики педагога в контексті розвитку ідей гуманізму присвячені праці видатних представників наукового напряму гуманістичної психології - А. Маслоу, К. Роджерса, В. Франкла, Ф. Перлза. Базовими в гуманістичній психології є поняття «відповідальність», «любов», «самореалізація», «самоактуалізація», які за своєю сутністю складають категоріальний апарат етики.

Розгляд генезису етико-педагогічних ідей у контексті гуманізації має суттєве значення для змісту сучасної професійно-педагогічної освіти, яка розвивається саме шляхом гуманізації та демократизації, упроваджує принципи особистісно зорієнтованого навчання та виховання школярів.

Вивчення етики як регулятора взаємин між учителем і учнем дозволяє зосередити увагу майбутніх педагогів саме на процесуальній стороні поведінки вчителя.

Ще у античні часи Демокрит акцентував на моральній природі взаємин вихователя з вихованцями: дбайливе ставлення до особистості, її повага, ненасильницьке формування будь-яких якостей тощо.

Ці ідеї активно розвиваються в період Відродження. Вони знаходять своє відображення у працях видатних італійських учених-гуманістів - Вітторіо Рабальдоні да-Фельтре, Маффео Веджо.

У працях Еразма Роттердамського («Про виховання дітей»), Мішеля Монтеня («Досліди») критикується невігластво вчителів і жорстокі педагогічні методи того часу. Окремо звертається увага на особливості взаємодії вчителя з молодшими школярами. Е. Ротердамський писав, що для дитини молодшого віку потрібен такий вчитель, який приваблює душевністю, а не той, який лякає жорстокістю. Поводження наставника з вихованцями має бути врівноваженим.

В Україні у Статуті Львівської Братської школи були сформульовані моральні вимоги до вчителя: гуманно й рівно ставитися до всіх дітей; не мати заздрості; бути добропорядним, чесним; спиратися на такі методи виховного впливу: особистий приклад, зміст навчальних предметів, заохочення та покарання, участь у обрядах, моральні бесіди, основи самоврядування.

У період Нового часу Жан-Жак Руссо в романі «Еміль, або про виховання» виступає проти схоластичної школи із зубрінням і жорстокою дисципліною, з тілесними покараннями та приниженням особистості. Етика поведінки педагога за Руссо, це - створення умов для саморозвитку особистості дитини.

Проблема етики педагогічної взаємодії вчителя з дитиною активно розроблялась видатними вітчизняними вченими та педагогами: К. Ушинським, С. Русовою, М. Демковим, Я. Чепігою та іншими. Так, К. Ушинський, надаючи велике значення характеру взаємин педагога з вихованцем, стверджував, що виважений, свідомий вплив на учнів можливий тільки за умови тісних, доброзичливих контактів. Якщо вчитель не любить дітей і не може викликати в них симпатії, йому треба залишити педагогічну справу. Учений звертає увагу на педагогічний такт, сутність якого він бачив у інтуїтивному відчутті особливостей дитини.

Отже, у багатьох працях учених різних часів педагогічна етика  розглядається як регулятор взаємодії учителя з учнями, визначаються певні моральні вимоги до характеру такої взаємодії: гуманно й рівно ставитись до всіх дітей; поважати особистість; бути добропорядним, чесним, справедливим тощо.

Для майбутнього вчителя досить актуальним є вивчення етичних засад педагогічної професії, а саме ознайомлення з історією виникнення та становлення педагогічних кодексів, правил професійної поведінки.

Педагогічна думка розвивалась у контексті еволюції конкретно-історичних, культурних, моральних, ідеологічних цінностей, що впливало на відповідні моральні вимоги до педагога. У педагогічній науці та практиці протягом історичного часу неодноразово робилися спроби уніфікувати ці вимоги та створити кодекси моральної поведінки вчителя, які б могли бути засобами контролю за діяльністю педагогів.

Одним із перших зазначив актуальність цієї проблеми ще Сократ, який розмірковував над життєздатністю ідей етичного раціоналізму. Він наполягав на  єдності етичних вимог як до учнів, так і до вихователя.

В Україні за часів Трипільської культури вимоги до пестунів, які здійснювали свій педагогічний вплив на особистість вихованця шляхом співпраці та взаємодопомоги, виникла система табу (моральних заборон).

В епоху середньовіччя Єпифаній Славинецький у педагогічному трактаті «Громадянство звичаїв дитячих» сформулював своєрідний громадянський кодекс, який спирається на засади народних чеснот, норми християнської моралі і може розцінюватися як перший моральний кодекс учителя в Україні.

Довгий час у історії педагогічної теорії і практики, у зв'язку з конкретними історичними умовами, недоступністю освіти для більшості людей, питання розробки кодексів професійної поведінки вчителів було не актуальним.

Розвиток прагматичної педагогіки, «вільної школи», запропонований американським педагогом Д. Д'юі, активізував питання розробки моральних вимог до діяльності вчителя. У своїй педагогічній системі вчений розширює сферу реалізації педагогічної етики: взаємодія вчителя з учнями на основі співпраці; уміння зайняти поруч з учнем місце не керівника, а помічника й консультанта; відмовитись від покарань, осуду, оцінок, що принижують особистість; використання діалогічних форм спілкування тощо.

У радянські часи в наукових роботах І. Синиці, Е. Гришина, І. Чернокозова, В. Писаренко, В. Писаренка та інших учених значна увага приділялася розробці нормативних етико-педагогічних вимог до вчителя.

У сучасних зарубіжних дослідженнях у кодексах професійної моралі педагога робиться акцент на виявленні вчителем компетентності, обов'язковості та відповідальності. Проблемно-генетичний аналіз етики як результату формування й самовдосконалення педагога повинен підвести до висновку, що моральний розвиток особистості - це діалектична тріада процесів: виховання, самовиховання та самовдосконалення.

Звертаючись до праць відомих педагогів, можна знайти чимало підтверджень зробленому висновку. Так, у роботах німецького ученого, педагога Йогана Гербарта велика увага приділяється вивченню механізмів формування етичної поведінки вчителя. Учений констатує, що для цього необхідна: внутрішня свобода; досконалість, що виробляється на основі організованої волі; доброзичливість, що спрямована на встановлення гармонії між індивідуальною волею та волею інших людей; розуміння індивідуальних прав і обов'язків індивіда у стосунках з іншими членами суспільства; справедливість.

У творах видатного українського мислителя Григорія Савовича Сковороди «Вхідні двері до християнської доброчесності», «Дружня розмова про душевний світ», «Вдячний Єродій» висвітлюється ідея щодо змісту людського існування, яка полягає в самопізнанні та самовдосконаленні, досягненні щастя цілковитою перемогою духу й душевним спокоєм.

У науковій спадщині Я. Мамонтова сформульована ідея самовдосконалення вчителя у професійній діяльності. Він зазначав, що учитель - «вічний студент», він повинен постійно розвиватись, мати яскраву індивідуальність, гармонійну натуру.

Сучасні вчені (І. Зязюн) надають великого значення розвитку педагогічної етики, а саме емоційно-чуттєвої сфери педагога як базової в її формуванні. Більшість дослідників приходять до висновку, що професійна етика педагога набувається в результаті цілеспрямованого формування й самовдосконалення, розвивається в сукупності з іншими психологічними характеристиками особистості.

Вивчення етики як базової складової педагогічних систем дозволяє визнати провідну роль і місце етики в реалізації більшості реформаторських ідей, педагогічних систем, що відомі у світі.

Видатний чеський педагог Ян Амос Коменський одним із перших запропонував навчально-виховну систему, стрижнем якої були гуманізм і педагогічна етика вчителя. У цій системі представлено комплекс основних змістових складових педагогічної етики: ідеал учителя-гуманіста, його авторитет у суспільстві, нормативні вимоги до професії, дотримання яких, веде до успіху в навчанні та вихованні учнів; процесуальна сторона поведінки вчителя тощо.

Відомою є система американського педагога Джона Д'юі. Це - школа-співтовариство, в основі якої лежать такі базові принципи:

  • практика, діяльність, досвід, інтереси учнів - цінності освіти, основа організації всіх освітніх процесів;
  • дитина - центр системи, вона може виявити свою індивідуальність тільки залучившись до активної соціальної практики;
  • учитель - гід, фасилітатор, консультант навчальної діяльності учня.

В основі педагогічних систем М. Монтессорі, Р. Штайнера (вальдорфська педагогіка) - духовна єдність педагогів і учнів; педагогіка взаємин, а не вимог; культ творчості; свобода як засіб виховання; образний, емоційний виклад матеріалу; відсутність оцінок; свобода вибору учнем виду діяльності та інше.

Світове значення мають педагогічні системи видатних українських педагогів А. Макаренка й В. Сухомлинського. Якщо етика Макаренка - це піднесення моральної позиції особистості до етики суспільної відповідальності, то етика Сухомлинського - це цінність людини, її індивідуальна свобода і гідність, які є точкою опори всіх соціальних, політичних і особистісних зусиль.

Педагогічна етика виступає стрижнем педагогічних систем, які створені Ш. Амонашвілі, М. Гузик, О. Захаренко, І. Івановим, Є. Ільїним, С. Лисенковою, В. Шаталовим, В. Караковським.

Отже, педагогічна етика пройшла в своєму розвитку шлях від абстрактного ідеалу вчителя до комплексного інтегративного утворення, базової ідеї функціонування багатьох педагогічних систем, основу яких складають ідеї гуманного ставлення вчителя до учнів, їх психологічної підтримки, ініціативи, творчості, відповідальності, особистого прикладу поведінки, доброти, співчуття, свободи самовизначення та ін.

Проведений проблемно-генетичний аналіз розвитку етико-педагогічних ідей у історії педагогічної думки дозволяє не тільки прослідкувати генезис цих ідей за змістовими напрямами, а й  створити певну методологічну основу формування в учителів етичної компетентності, показати інваріантний характер змісту професійної етики. Адже, щоб чинити компетентно, відповідно до норм етики, необхідно глибоко усвідомити їх сутність і значення на рівні цінностей, «практичної філософії дії».

Автор: Л. Хоружа

Освіта.ua
01.11.2008

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!