Osvita.ua Среднее образование Современная школа Розробка та запровадження стратегій розвитку міської освіти
Розробка та запровадження стратегій розвитку міської освіти

Протягом останньої чверті століття в усьому світі спостерігаємо прискорення зростання ролі освіти, яку все частіше трактують як чинник, що вирішально впливає на добробут, розвиток та якість життя громадян країн, формує обличчя нової епохи

Розробка та запровадження стратегій розвитку міської освіти

Рівень освіченості громадян стає одним із найважливіших параметрів, який характеризує культурно-цивілізований стан суспільства й перспективи його розвитку. Таким чином, головним завданням держави стає підвищення рівня освіченості.

Узагальнюючи все сказане, можна стверджувати про застарілість погляду на вчителя як провідну фігуру навчально-виховного процесу та його зміну у ХХІ столітті: педагог - носій освітніх і суспільних змін. Особливості сучасної соціально-освітньої ситуації висувають нові вимоги до педагогічних кадрів, зокрема вміння вчителя забезпечити соціальну функцію освіти, яка полягає в підготовці підростаючого покоління до життя в соціумі, та гуманістичну функцію освіти, яка полягає у формуванні особистості учнів, здібності до творчої самореалізації тощо.

Реформа системи освіти в Україні, яка зумовлена: а) усвідомленням нового типу соціокультурного спадкування, основою якого є оволодіння метазнаннями - методами наукового пізнання, мислення, діяльності, б) зміною парадигми освіти, визначеної новою філософією освіти, передбачає суттєві зміни в цілях, змісті освіти, формах, методах навчання. Перед сучасною школою стоїть стратегічна задача виховання нової особистості, здатної забезпечити не тільки власну життєтворчість, а й розумну життєдіяльність інших людей, держав і всієї планети. Гуманістичні принципи сучасної освіти передбачають створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку людини в сучасному суспільстві.

Саме це визначило актуальність і тему дослідження «Управління розвитком системи міської освіти», проблему якого можна сформулювати таким чином: які провідні тенденції, принципи та соціально-педагогічні умови управління розвитком системи міської освіти, що зумовлює успішність (якість) діяльності закладів освіти, та необхідність і можливість підвищення ефективності цього управління.

Предмет дослідження - система управління навчальними закладами.

Об'єкт дослідження - організаційно-педагогічні умови управління розвитком освітніх систем.

Управління будемо трактувати як функцію високоорганізованих систем. Процес управління - як спрямування руху, діяльності на досягнення поставленої мети. Для організації процесу управління освітніми системами необхідні умови вибору, набір моделей і задані параметри розвитку.

Розвиток - це спрямований процес кількісних та якісних змін у структурі об'єкта.

Управління розвитком - процес забезпечення просування об'єкта в бажаному напрямку через реакцію резонансу (відгук внутрішньої структури об'єкта на зовнішній вплив).

У науковій літературі досить ґрунтовно представлені теоретичні основи наукового управління освітою, теорія соціального управління, теоретичні основи наукового управління розвитком освітніх систем та якістю освіти у школі, система управління розвитком професійної вищої освіти, системно-цільове управління навчальними закладами, теоретичні основи та технології педагогічної освіти, теоретичні основи безперервної освіти. Проте недостатньо розробленими питаннями проблем управління освітою залишаються: управління інноваційним освітнім середовищем, структурно-організаційні та змістовно-процесуальні аспекти управління розвитком професійної компетентності управлінських кадрів, механізми управління якістю освіти та ін.

Актуальною, з точки зору побудови цілісної системи управління розвитком навчального закладу, є думка В. Олійника про вплив сучасних тенденцій розвитку суспільства на особливості вирішення ключових завдань зростання якості освітньої діяльності. Одна із груп завдань, на думку вченого, полягає в розробці науково-методичного інструментарію та запровадженні механізмів забезпечення розвитку освітніх систем через удосконалення управління закладами. «Особливо важливо запровадити в діяльність закладів освіти механізми стратегічного менеджменту (управління), заклавши на його засадах методологічні й методичні основи адаптивного управління.»

Управління розвитком освіти - це комплексна проблема, у розв'язанні якої необхідно враховувати такі моменти: знання структури якості освіти, відповідність методів управління цілям (розвиток системи освіти), урахування індивідуально-особистісних відмінностей суб'єктів управління, моніторинг процесу й результатів управління.

Аналіз підходів до розвитку освітніх систем дозволяє осмислити уявлення про можливості концептуальних механізмів організації та здійснення програм розвитку навчального закладу, розширити набір інструментарію управління розвитком професійної компетентності управлінських кадрів.

Сучасна практика підвищення якості освіти має у своїй основі професійно-орієнтований підхід. Згідно з цією моделлю, головною метою є підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, формування «функціонального вчителя та керівника», адаптованого до вимог школи й суспільства. Якість визначається ступенем відповідності одержаних навчальним закладом результатів заявленим освітнім цілям. Сильною стороною професійно-орієнтованого підходу є намагання забезпечити якість освіти за рахунок фіксовано спрямованих дій, які засновані на наукових досягненнях, управляються, відтворюються та приводять до запланованих результатів. Слабкою стороною даного підходу є розуміння школи як статичної, закритої системи з раз і назавжди заданими параметрами функціонування.

Проблемно-орієнтований підхід до підвищення якості освіти виходить із того, що розвиток освітньої системи не може відбуватися за рахунок нав'язаного ззовні досвіду (зразків діяльності). Основою проблемно-орієнтованого підходу є активна взаємодія закладу з реальною соціальною ситуацією, яка потребує свого вирішення. А показниками професіоналізму кадрів в управлінні є:

  • розвинена антиципація, що виявляється в умінні точно й надійно прогнозувати, передбачати розвиток ситуацій, які виникають в освітній діяльності;
  • високий рівень саморегуляції, що виявляється у здатності управляти своїм станом, високій працездатності, постійній готовності до екстрених дій, здатності мобілізувати свої ресурси в необхідний момент;
  • уміння приймати рішення, у тому числі сміливість у прийнятті рішень, надійність рішень, їх своєчасність і точність, ефективність;
  • креативність, що виявляється не тільки у високому творчому потенціалі, а й у спеціальних уміннях творчо вирішувати професійні задачі;
  • висока й адекватна мотивація досягнень.

Спроектувати ефективну педагогічну систему означає розробити механізм її ефективного функціонування й розвитку. В умовах різних освітніх парадигм ці механізми різні.

Стратегія оптимізації - це стратегія розвитку педагогічних систем, за якою ефективність визначається і разом з тим обмежується наявними ресурсами системи. Ю. Чабанський, розробивши теорію оптимізації в межах існуючої системи освітньої діяльності, запропонував нову модель удосконалення педагогічної практики, виходячи з певного уявлення про те, якою вона має бути. Механізм розвитку педагогічної системи реалізувався через пошук оптимальних способів розв'язання проблем у межах наявного потенціалу системи. Інноваційна стратегія розвитку педагогічних систем вибудовується на аксіоматичному твердженні, що зміни є наслідком взаємодії. Механізмом такого розвитку виступає багатоканальна взаємодія системи з іншими системами, яка обумовлює її активний стан у зовнішньому середовищі. Взаємодія дає змогу бути відкритою до нового, долати стереотипи та продукувати оригінальні ідеї, поступово набувати автономної незалежності, особливості й відмінності від інших систем. Взаємозв'язок із зовнішнім середовищем посилює адекватність системи загальним тенденціям розвитку соціуму, долучає її до внутрішніх резервів інших систем, дає змогу запозичувати необхідні ресурси та трансформувати їх у нові можливості.

Одним із найбільш важливих факторів, що сприяє створенню оптимальної системи управління розвитком освіти, є формування системи принципів здійснення управлінських процесів і прийняття управлінських рішень, яка включає підсистеми: методологічні принципи, соціально-економічні принципи, психолого-педагогічні принципи, організаційно-управлінські принципи.

До методологічних принципів управління, окрім загальних - науковості, системності, об'єктивності, конкретності, диференціації, оптимальності, - належать і такі принципи, як: стратегічної спрямованості, цілепокладання, програмно-цільового підходу, соціальної детермінації (розуміння головних соціальних завдань, суспільної ідеології освіти), правової пріоритетності (узгодженості управління із законодавством України в питаннях освіти, відповідності управлінських рішень чинним правовим нормам).

Психолого-педагогічні аспекти ефективного управління розвитком міської освіти передбачають реалізацію таких принципів, як:

  • гуманізація, що забезпечує введення людського фактора у процес професійного, культурологічного, особистісного розвитку, сприяє створенню позитивних умов для самореалізації учасників освітнього процесу як активних членів суспільства, здатних до свідомого осмислення та оцінювання власного досвіду й особистісних якостей;
  • демократизація освітнього процесу в цілому та запровадження демократичних засад функціонування освітньої системи, що передбачає активну участь усіх суб'єктів управління у здійсненні різних заходів, ініціативи знизу, вільний обмін думками, зіткнення точок зору, запровадження альтернативних освітніх моделей;
  • варіативність форм і змісту професійної освіти, програм, засобів, що забезпечує вільний вибір та індивідуальність траєкторії професійного розвитку з урахуванням персональних запитів педагогічних працівників і соціально-економічних умов функціонування системи підвищення кваліфікації;
  • наступність, послідовність і перспективність, що сприяє поглибленню, розширенню набутих раніше знань і досвіду залишатись у динаміці пошуку, спрямованості на майбутнє;
  • інтерактивність управління, що передбачає постійну активну взаємодію керівників різних рівнів, які є його рівноправними, рівнозначними суб'єктами;
  • співробітництво, що означає особистісно зорієнтоване спілкування, збагачення досвіду;
  • орієнтація на самоуправління розвитком професіоналізму через залучення керівників ЗНЗ до самоаналізу, самооцінки власної діяльності, формування педагогічної рефлексії;
  • свідомість, що базується на розумінні керівниками необхідності забезпечення розвитку навчального закладу, цілеспрямованій діяльності у процесі управління цим розвитком;
  • багатоваріантність і гнучкість форм системи підвищення професійної кваліфікації, тобто застосування нових механізмів, які б забезпечували розвиток професійної компетентності, періодичний перегляд змісту післядипломної освіти, методичної роботи відповідно до змін потреб педагога, школи й суспільства;
  • мотиваційне забезпечення, що передбачає мобілізацію та спрямування всіх суб'єктів управління на досягнення цілей розвитку освіти, безперервний пошук унікального значення та призначення навчального закладу.

Визначення певних психолого-педагогічних аспектів здійснення ефективного управління розвитком освіти є провідним моментом у розумінні механізмів формування професійного досвіду, а також впливу окреслених процесів на внутрішню мотивацію професійного росту та самореалізації як специфічного виду діяльності.

До організаційно-управлінських принципів відносимо:

  • принцип оптимальності організаційної структури управління розвитком освіти;
  • принцип ефективності процесу управління, яка забезпечується через взаємодію компонентів організаційної структури управління;
  • принцип узгодженості в управлінській вертикалі, яка організаційно та змістовно забезпечує неперервність процесу розвитку;
  • принцип стратегічного планування розвитку через упровадження програмно-цільового управління;
  • принцип інформаційної достатності управління, що є вирішальним на всіх етапах управлінського циклу;
  • принцип орієнтації управління на узагальнену модель бажаного результату (у даному випадку - модель розвитку освіти міста);
  • принцип випереджального навчання суб'єктів управління (від них залежить успішність реалізації завдань);
  • принцип зворотного зв'язку, що дає можливість через отримання інформації різними каналами аналізувати її, приймати відповідні управлінські рішення, вносити корективи у плани або ж навіть змінювати стратегію розвитку;
  • вивчення та критеріальна оцінка динаміки розвитку;
  • удосконалення управління в системі міської освіти.

Джерелом підвищення ефективності управління розвитком освіти є особистісно-організаційні чинники, які актуалізують, стимулюють процеси саморозвитку:

  • усвідомлення управлінцями протиріч у педагогічній діяльності;
  • здатність до самоаналізу, рефлексії;
  • позитивне сприйняття педагогічної реальності (існуючого стану освітньої системи);
  • здатність до самоорганізації;
  • здатність відмовитись від стереотипів педагогічного та управлінського мислення;
  • прагнення творчих досягнень;
  • здатність акумулювати досвід ефективної діяльності;
  • здатність до співпраці та взаємодії.

На ефективність управління розвитком міської освіти впливають соціально-економічні чинники, що передбачають:

  • урахування зовнішніх і внутрішніх факторів ефективного функціонування системи міської освіти, її випереджального характеру, насамперед це соціальні запити громади;
  • забезпечення матеріальних і фінансових умов діяльності навчального закладу, підняття його соціального статусу;
  • спеціалізація та розподіл функцій управління дають можливість передбачити їх раціональне використання, мінімізувати затрати на досягнення прогнозованих результатів.

Значущим фактором є економічні умови розвитку в державі, регіоні, місті; їх вплив на стан задоволення потреб громади в освіті.

Для побудови моделі управління розвитком освіти міста необхідно виходити з того, що цей процес тривалий і водночас динамічний, охоплює кілька етапів: інформаційний, аксіологічний, перетворення. Мета інформаційного етапу - формування ціннісно-змістовного поля, яке охоплює знання, принципи, норми освітньої діяльності. Аксіологічний етап відповідає усвідомленню управлінцями педагогічних цінностей, принципів, норм, мотивації на вдосконалення системи міської освіти. Етап перетворення стосується змін у змістовному та операційно-процесуальному компонентах системи освіти, що відбувається через екстеріоризацію педагогічних цінностей, практичне опрацювання технологічної сторони управління розвитком.

Управління в системі неперервного зростання якості міської освіти має свої особливості на кожному з її рівнів.

На рівні управління освіти:

  • формування в управлінців системного педагогічного мислення, усвідомлення нової філософії освіти;
  • спрямування діяльності навчальних закладів на розробку програм розвитку освітніх систем;
  • розробка інструментарію діагностики рівня освітньої діяльності;
  • створення алгоритмів складання програм розвитку, практична розробка таких програм та опрацювання механізмів їх реалізації;
  • розробка методичного кейса «Управління розвитком навчального закладу», здійснення науково-методичного супроводу такого управління.

На рівні методичних служб міст (районів) здійснюються такі форми організації професійного розвитку керівних кадрів, як:

  • педагогічні майстерні як форма входження в дослідницьку діяльність;
  • організація семінарів - семінари-занурення, проблемні семінари, семінар-рефлексія, проектний семінар, методологічний семінар, експертний семінар, консультаційний семінар та ін.;
  • професійні тренінги;
  • конференції з обговорення проблем освіти в регіоні;
  • консалтинг (метод розв'язання проблем і внесення позитивних змін у діяльність);
  • модерування (вільна комунікація, обмін думками, що приводить до прийняття грамотного рішення за рахунок реалізації внутрішніх можливостей, допомагає виявити приховані можливості та нереалізовані ресурси навчального закладу, тобто потенційне зробити актуальним);
  • супервізія (професійне консультування й супровід);
  • узагальнення та розповсюдження ефективного досвіду управління розвитком закладу, ідеї або знахідки;
  • відкритий професійний клуб та ін.

На рівні навчального закладу:

  • створення сприятливої творчої атмосфери, розповсюдження в колективі цінностей розвитку (школи, учителів, учнів);
  • координація зусиль окремих учителів чи груп на впровадження інноваційних проектів, інновацій тощо;
  • стимулювання до участі в науковій, експериментальній роботі;
  • підтримка вчителів (мотиваційна, психологічна, інформаційна, технологічна) у здійсненні індивідуальних програм розвитку професійної компетентності.

Автор: Р. Яковлева

Освіта.ua
05.10.2008

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!