Osvita.ua Среднее образование Современная школа Ділова взаємодія у школі, що розвивається

Ділова взаємодія у школі, що розвивається

У школі, зайнятій проблемами свого розвитку, збільшується інтенсивність ділової взаємодії педагогів. Активізація педагогічного спілкування знаходить своє вираження у схильності до інтерактивних форм ділових нарад, що виступають засобом розв'язання питань шкільного розвитку

- Я нікому не дозволяю так зі мною розмовляти!
- Вам легко. Ви вчителька.

Б. Кауфман

Ключові поняття: публічний виступ, ділова взаємодія (примітивна, конверсійна, маніпулятивна, ігрова та рольова, духовна), ділова нарада, публічний виступ (манера, жести, міміка, голос, зоровий контакт), типи промови (монологічний та діалогічний).

Структура публікації:

Публічний виступ як одиниця та форма проведення ділової наради - мета та мотиви.

  • Як створити добре враження про себе у слухачів.
  • Як розпочати виступ.
  • Як зробити ясним зміст вашого виступу.
  • Як закінчити виступ.
  • Характеристика монологічного та діалогічного типів промови у процесі публічного виступу.
  • Типи суджень.

Публічний виступ як одиниця та форма проведення ділової наради

Як різні види ділових нарад в освітніх установах можуть розглядатись: педрада, планерка, психолого-педагогічний консиліум, засідання методичного об'єднання, «круглий стіл», профспілкові та батьківські збори. Просте інформування колективу, повідомлення йому готових відомостей, інструктування діловою нарадою не є. Ділова нарада - ухвалення єдиного рішення з важливого для життєдіяльності колективу питання. Групове рішення розглядається не як результат компромісу. В ідеальному варіанті - рішення персональне для кожного члена педагогічного колективу загальношкільної задачі.

Таким чином, дві характеристики є найважливішими показниками ділової наради: а) рішення приймається в результаті обговорення членами колективу; б) заявлена тема - важлива педагогічна проблема для колективу в цілому і стосується особисто кожного її учасника.

Відмітною характеристикою ділової наради є наявність ділового рівня спілкування на відміну від п'яти інших, описаних О. Добровичем.

1. Примітивного, коли партнер по взаємодії сприймається як річ, що або потрібна, або заважає. Наприклад, батьки учнів відстороняються від рішення кадрових питань у проблемних випадках та активно залучаються, коли у школи є потреба в коштах на ремонт.

2. Конвенціонального, коли учасники обговорення зайняті обміном формальними люб'язностями або здійснюють зовнішнє, ні до чого не зобов'язуюче спілкування, що більше нагадує порожнє проведення часу.

3. Маніпулятивного, коли один з учасників взаємодії виступає як партнер по грі, яку необхідно виграти. Виграш означає отримання вигоди - матеріальної, соціальної, психологічної. Розглянуті питання відбивають цілі наради. Однак бувають випадки, коли питання наради відкрито демонструють бажання ініціаторів її проведення одержати результат для себе. Таке становище маскується за допомогою соціально схвалюваних формулювань типу «стимулювати», «сприяти», «спонукати» тощо, наприклад: «Як змусити вчителів краще працювати з батьками в наданні спонсорської допомоги?», «Яким чином налаштувати батьківський комітет школи на активну діяльність (допомога школі) з рішення проблем?», «Як стимулювати роботу директорів шкіл із заробляння грошей (самофінансування, надання платних послуг тощо)?». Це є не що інше, як мовні формули маніпулятивного рівня спілкування.

4. Ігрового та рольового, тобто спілкування на рівні «флірту». Партнер у цьому випадку цікавий тільки однією стороною своєї особистості або діяльності (посадою, соціальним станом, фінансовими можливостями). Конкретними проявами цього рівня спілкування в ході ділової наради може бути загравальний (запобігливий) тон із боку виступаючих чи керівника, який веде нараду.

5. Духовного - вищого рівня міжособистісного партнерства. Співрозмовники цікаві самі по собі, результат взаємодії не задається заздалегідь, а формується у процесі спілкування. Духовне спілкування має психотерапевтичний характер, недоречний для рішення ділових задач. Його можна спостерігати, наприклад, у тих випадках, коли зміст тренінгу для вчителів із формування їхньої комунікативної компетентності підмінюється психотерапевтичними сесіями.

Ділове спілкування являє собою налагоджену систему внутрішньоорганізаційної взаємодії з приводу загальної для колективу справи. Ділове спілкування засноване на рівноправній участі всіх співробітників у взаємному інформуванні. Особливістю такого спілкування є точність розуміння змісту інформації всіма його учасниками. Ділове спілкування відбиває загальні для педагогічного колективу цілі, ділову продуктивність учителів і керівників школи, спільність у пошуку істини чи виходу зі скрутного становища.

У залежності від мети ділової наради вибираються різні форми її проведення. Як цілі можуть ставитись:

  • доведення інформації до колективу й установлення зворотного зв'язку у вигляді оцінки готовності до її застосування (публічний виступ);
  • збір інформації та її оцінка шляхом підсумовування думок та уявлень учасників обговорення (групове інтерв'ю);
  • пошук варіантів можливих рішень проблеми («мозкова атака», інші назви - «мозковий штурм» і «брейнстормінг»);
  • прийняття загальногрупового підсумкового рішення (групова дискусія - структурована, напівструктурована, вільна).

Кожна з форм ділової наради має розглядати у рамках нашого спецкурсу докладно. Слід спеціально зазначити, що ділову нараду можна провести таким чином, що всі форми будуть послідовно представлені у процесі її проведення. План проведення такої наради пропонується як приклад наприкінці даного розділу спецкурсу.

Перейдемо до докладного розглядання публічного виступу як однієї з форм проведення ділової наради.

Публічний виступ - процес передачі інформації педагогічному колективу з метою зміни думки, ставлення, поведінки (ступеня активності) його членів. Варто розрізняти цілі та спонукальні мотиви публічного виступу. При їхній неузгодженості вже на рівні планування наради важко розраховувати на її успішність.

Мета публічного виступу - чіткий, свідомий та найчастіше раціональний намір. Мотив - прихований, реальний і, можливо, соціально не схвалюваний намір.

Публічний виступ може бути побудований з урахуванням одного чи всіх трьох компонентів змісту, що позначаються як «Я» (орієнтація на себе, свої досягнення та можливості), «Ти» (орієнтація на досягнення та можливості аудиторії), «Справа» (орієнтація на значущість і необхідність цілей та змісту діяльності). Незалежно від того, на чому зроблено акцент, виступ може бути в однаковій мірі вдалим. Як приклад наводимо фрагменти виступів керівників, звернених до педагогів школи напередодні подачі заяв на атестацію педагогічних кадрів. Це уривки зі стенограм навчальних занять зі слухачами факультету підвищення кваліфікації та професійної перепідготовки працівників освіти.

«...Я як директор зобов'язана інформувати вас, шановні колеги, про те, що настав час подавати заяви на атестацію. З мого боку повинна бути проведена така робота. Насамперед я зобов'язана познайомити вас із нормативними документами з атестації, що і зроблю сьогодні ж. Уже завтра вони будуть вивішені на інформаційному стенді на першому поверсі. Ви можете цілком розраховувати на мене, якщо знадобляться якісь роз'яснення чи практична допомога. Якщо потрібно буде когось заспокоїти, валеріанка в кабінеті директора та його плече завжди до ваших послуг. Я буду рада, якщо серед тих, хто подав заяву на атестацію, будуть молоді вчителі нашої школи. Я завжди можу підтвердити в написаному від імені адміністрації представленні, що їхня робота заслуговує на те, щоби бути по достоїнству оціненою...» (орієнтація «Я»).

«...Наша школа завжди відрізнялась високими показниками завдяки професійним досягненням її вчителів. Проведена цього року атестація, як у минулому, позаминулому та будь-якому іншому році, стане свідченням професійного росту наших педагогів. Атестація - можливість саморозкриття для вчителя, це привід показати в усій повноті його високий професіоналізм. Для кожного, хто атестується, дається можливість упорядкувати свої методичні матеріали, систематизувати знання, щоби потім рухатись далі. Атестація - свято для вчителя, де йому приділяється стільки уваги та де він може так виявити себе у кращому світлі, що про нього потім довго будуть говорити. Крім того, підвищення зарплати після проходження атестації ні для кого не буде зайвим...» (орієнтація «Ти»).

«...Нарада з атестації дає мені привід ще раз нагадати про ту лінію, що я як директор проводжу та буду проводити: школі потрібні висококваліфіковані кадри! Так, атестація - справа добровільна. Але цього року я буду наполягати на тому, щоб усі, кому пора її проходити, брали в ній участь. За умови, коли з демографічних причин знижується кількість учнів у школах, нам треба виглядати гідно в конкуренції з іншими школами та зберегти всі шкільні кадри. Наша школа має добру репутацію в районі, і ми намагаємось одержати новий статус. У нинішніх умовах, як ви знаєте, зробити це зовсім не просто. Результати атестації допоможуть нам поліпшити кадрові показники та підтримати престиж школи...» (орієнтація «Справа»).

Ділова нарада, проведена у формі публічного виступу (серії виступів), є малоефективною в порівнянні з іншими. Для цього є принаймні дві причини.

Одна з них полягає в тому, що спонтанний (безконтрольний) прийом інформації слухачами буває вибірковим і неповним. Із почутого люди надають більшого значення тим фактам та оцінкам, що стосуються особисто їх. Зміст, укладений у повідомлення виступаючих, не завжди доходить до слухачів. Як точно помітили фахівці з людського спілкування, «істинне не те, що каже А, а те, що розуміє під цим У».

Іншою причиною низької ефективності публічного виступу є різне трактуванні змісту та значущості інформації для тих, хто говорить і слухає. Розбіжності сприйняття сказаного можуть бути пов'язані з розходженням у розумінні термінів, статусними та культурними розходженнями, а також тим місцем, що займає обговорювана інформація в системі особистісних і шкільних цінностей і відносин. Саме тому складніше за все, наприклад, організувати та провести зустріч керівництва району з колективом школи, навіть при наявності доброї волі з обох боків. Непорозуміння та неясності, нерозуміння між сторонами вважаються забобонами та різним змістом, що додається однією й тією ж інформацією. Відбувається приписування одною стороною іншій стороні прихованих мотивів, які сторони вимислюють, виходячи з власних почуттів, побоювань, бажань, характеру міжособистісних і виробничих відносин. Наприклад, майже цілком зводять нанівець результативність публічного виступу такі його характеристики, як залякування, прояв зарозумілості, підкреслення посадової інстанції, лукавство (коли кажуть одне, а робилять інше).

Існують прості правила, що дозволяють зробити публічний виступ доступним для слухачів. Ось деякі з них, представлені у формі листівки для ораторів-початківців «Успішність публічного виступу».

Як створити добре враження про себе у слухачів

1. Манера тримати себе. Тримайтеся природно, спокійно, не бігайте туди-сюди навкруги столу чи трибуни. Стійте твердо, спираючись на обидві ноги. Пританцьовування на місці, переступання з ноги на ногу видає ваш нервозний стан, що може передаватися слухачам. Не хапайтеся судорожно за трибуну чи стілець - це показник вашої непевності, що викликає недовіру у присутніх.

2. Жестикуляція. Занадто скупа або занадто бурхлива жестикуляція сприймається слухачами однаково негативно. Не робіть руками різких рухів. Застосовуйте жестикуляцію тільки в тому випадку, якщо треба підкреслити сказане.

3. Міміка. Ваша міміка повинна відповідати змісту вашого виступу й акцентувати увагу слухачів на визначених висловленнях. з виразу вашого обличчя присутні повинні відчути вашу впевненість у тому, про що ви кажете.

4. Голос. Спокійна мова підсилює увагу слухачів. Уникайте монотонності: підвищуйте та знижуйте голос, змінюйте темп мови в залежності від змісту. Стежте за адекватністю емоційних включень у виступ.

5. Зоровий контакт. Підтримуйте постійний зоровий контакт з аудиторією. Однак не дивіться на слухачів як на безлику масу. Звертайте свій погляд на осіб праворуч, ліворуч, перед вами. Дайте зрозуміти уважним слухачам, що ви їх помітили, знайдіть спосіб одним поглядом виявити їм подяку.

Як починати виступ

Початок виступу представляє найбільші труднощі. У той же час він є винятково важливим, тому що в цей момент розум слухачів свіжий, і на нього порівняно легко зробити враження. Якщо покладатись на випадковість, то це може привести до занадто серйозних наслідків. Початок виступу варто ретельно підготувати заздалегідь.

Вступ повинен бути стислим і складатись не більш ніж з однієї чи двох пропозицій. Часто можна взагалі обійтись без нього. Приступайте прямо до суті вашого виступу, витративши на це мінімальну кількість слів. Ніхто не стане заперечувати проти цього.

Новачки схильні починати виступ або з гумористичної розповіді, або з вибачення. І те й інше зазвичай буває невдалим. Далеко не всі люди можуть з успіхом розповісти дійсно вдалий і смішний анекдот. Найчастіше така спроба приводить аудиторію в замішання замість того, щоб доставити їй задоволення. Розповідь повинна бути доречною, гумор - глазур'ю на торті, але не самим тортом.

Ніколи не перепрошуйте, тому що зазвичай це дратує слухачів. Кажіть саме те, що ви збираєтеся сказати, скажіть це чітко, швидко й сядьте на своє місце.

Оратор може завоювати увагу аудиторії на початку свого виступу в такий спосіб:

  • збудивши цікавість слухачів;
  • повідавши цікаву історію;
  • почавши з конкретної ілюстрації;
  • поставивши запитання;
  • почавши з якої-небудь «приголомшливої» цитати чи фактів;
  • показавши, що тема виступу пов'язана з життєво важливими інтересами слухачів.

Не починайте ваш виступ занадто формально. Не показуйте, що ви ретельно його готували. Він має виглядати вільним, ненавмисним, природним. Цього можна досягти, заговоривши про те, що тільки що відбулось, або про те, про що тільки що казали.

Як зробити ясним зміст вашого виступу

1. Робіть незнайоме зрозумілим, пов'язуючи його зі знайомими предметами та явищами.

2. Уникайте спеціальних термінів у своєму виступі. Викладайте свої думки простою та зрозумілою мовою.

3. Будьте впевнені в тому, що предмет, про який ви збираєтесь говорити, так само ясний для вас, як сонячне світло опівдні.

4. Використовуйте зорове сприйняття слухачів. Коли можливо, застосовуйте експонати, картинки, ілюстрації тощо. Говоріть конкретно (не кажіть «собака», якщо ви маєте на увазі «білого фокстер'єра з чорною плямою над правим оком»).

5. Повторюйте ваші головні думки, але не повторюйте та не вживайте двічі чи тричі ті ж самі фрази.

6. Зробіть ваші абстрактні твердження зрозумілими, супроводжуючи загальні категорії конкретними прикладами чи випадками.

7. Не намагайтеся зачепити занадто багато питань. У невеликому виступі неможливо належним чином розглянути більше ніж один чи два розділи великої теми.

8. Завершуйте свій виступ коротким резюме висловлених вами положень.

9. Якщо можливо, використовуйте збалансовані контрастні пропозиції та ідеї.

10. Інтерес заразливий. Аудиторія напевно буде ним охоплена, якщо сам виступаючий ним переймається.

Як закінчувати виступ

Кінцівка промови дійсно її найбільш стратегічно важливий елемент. Те, що сказано наприкінці, слухачі швидше за все будуть довше пам'ятати.

Не завершуйте свій виступ словами: «Ось приблизно й усе, що я хотів сказати з цього приводу. Тож, мабуть, я на цьому закінчу». Закінчуйте, але не кажіть про те, що ви закінчуєте.

Ретельно підготуйте кінцівку вашої промови, заздалегідь прорепетируйте її. Знайте майже слово в слово, як ви збираєтеся завершити виступ. Закінчуйте свою мову плавно. Не залишайте її незавершеною та розбитою, подібно зазубреному кругляку. Пам'ятайте: добра імпровізація - це добре підготовлена імпровізація!

Ось сім варіантів кінцівок, що зроблять ваш виступ яскравішим:

  • резюмувати - знову повторити та стисло викласти основні положення, котрі ви зачепили у своєму виступі;
  • закликати до дії;
  • зробити слухачам належний комплімент;
  • викликати сміх;
  • процитувати дотепні поетичні рядки;
  • використати яскраву цитату;
  • створити емоційний підйом.

Готуючи початок і кінець виступу, завжди пов'язуйте їх між собою. Припиняйте виступ, перш ніж цього захочуть слухачі. Пам'ятайте: після піка популярності майже незабаром настає пересичення.

Наводимо кілька уривків із публічних виступів учасників занять із керівниками шкіл. У кожному з них виокремлені курсивом ті особливості тексту, що були відзначені слухачами та мають позитивний вплив на аудиторію. Усі виступи присвячені проблемі стимулювання педагогів до ведення методичної самоосвітньої роботи.

«Шановні колеги! (Звертання.) Ми не перший раз збираємось цього року з питання активізації роботи методичних об'єднань (підкреслення спільності справи). Я висловлюю подяку (називаються прізвища тих, кому вона адресована), що підтримали цю лінію роботи школи (указівка на позитивні приклади). Так, дійсно, «ще одна модернізація» (киває вбік найбільш незадоволеного слухача) випала на нашому професійному шляху (визнання права аудиторії на власну думку). Методична робота - складова частина всієї освіти, саме завдяки їй модернізація й можлива (підкреслення значущості).

Я не раз казала про підсумки аналізу відвіданих уроків (звертання до минулого досвіду взаємодії). Їх підсумкова експертиза дає всі підстави вважати, що вони в усіх нас без винятку (поділ відповідальності) побудовані одноманітно. Тільки для відкритого уроку ми намагаємось покопатись у методичній літературі (відкрите визнання непривабливого факту). Так, дійсно, у нас маленька зарплата, ми перевантажені сумісництвом і підробітками, наші родини вдома хочуть нас бачити не тільки тоді, коли ми сидимо за книжками та зошитами (попередження заперечень).

Свої пропозиції з розвитку методичної роботи у школі я висловила на минулій методнараді. Основні напрями її активізації я написала на дошці (наочне представлення). Їх п'ять. Я прошу вас висловитись відносно них або внести свої (готовність до діалогу зі слухачами)».

«Ми сьогодні будемо говорити про методичну роботу. Але мені хотілось би спочатку розповісти притчу про коня (сміх) (інтригуючий початок).

Розхвалює мужик на базарі покупцеві свого коня, упираючи на те, що він швидко бігає. А той йому й каже: «Тоді треба продавати його дешевше». «Це чому ж?» - запитує мужик. «А раптом він побіжить швидко, та не в той бік?» (сміх).

До чого я це? Була я позавчора на семінарі в одній школі. Там виступає вчителька з повідомленням «Застосування НЛП (нейрон-лінгвістичне програмування - Ред.) на уроках математики в початковій школі». Виступає з ентузіазмом, директорам усім подобається. А я простодушно запитую: «Яке лінгвістичне - на математиці? Яке програмування, якщо завжди на математиці розвивали мислення? Які наукові підстави в цього нововведення? Як це відіб'ється на дітях - зараз і надалі?» Розумієте, куди без методичного догляду ця жвава вчителька може забігти? (Риторичні запитання.)

Інший приклад. Став мій син готуватися з історії до сесії в інституті, перебирає свої старі зошити. Мені теж стало цікаво пригадати, як раніше подавали матеріал. Відкриваю: на всю сторінку в зошиті під запис дана вчителем біографія Черномирдіна (сміх). Звичайно, немає хороших підручників з історії та все таке. А вчителі хороші є? Як побіг кінь ідеологічною дорогою, так його й не зупинити (проблематизація через метафору, опора на приклади з власного життя та роботи).

Шановні колеги! Дорогі однодумці! (Пафосне звертання.) Ми з вами пройшли не одну смугу перешкод, пройдемо й цю (підкреслення спільності зі слухачами, вираження впевненості в їхній дієздатності). Підкажіть мені слова, якими я зможу пояснити кожному з вас, що сьогодні так працювати нам ніхто не дозволить. Методична робота - наше обличчя, рівень нашого професіоналізму. Методична робота для вчителя - звертання до нового знання. Без цього наша робота втрачає сенс. Я - за осмислену роботу. А ви? (Пуліцистичність, заклик до слухачів.)»

«Я солідарна з попередніми доповідачами в тому, що методична робота має велике значення в роботі вчителя (посилання на попередніх ораторів). Навіть тоді, коли вона не оплачується, і навіть тоді, коли вона проводиться за свій рахунок - я маю на увазі престижні курси та методичну літературу (відкрите, можливо, опозиційне ставлення до проблеми). Уявіть собі лікаря з маленькою зарплатою, який лікує вашу дитину, використовуючи знання своєї студентської юності, який закінчив 30 років тому. Чи станете ви сперечатися з тим, що ми в такому ж ступені відповідальні за зростаючу людину (порівняння)?

У своєму виступі я акцентую увагу на тому, що робить методичну роботу життєво необхідною для вчителя (анотація змісту виступу).

Перше, про що варто пам'ятати (нумерація висунутих аргументів). Дитина, яку ми вчимо, міняється на очах. П'ятикласника цього року не можна вчити так, як ми вчили у п'ятому класі нинішніх випускників. Потрібно шукати інші методики, навіть іншими словами пояснювати навчальний матеріал (наведення очевидних аргументів).

Друге. Педагог, який займається методичною роботою, - шанується нами, батьками й учнями. У ситуації падіння престижу нашої професії ми зобов'язані, я підкреслюю - дійсно зобов'язані забезпечити поважне ставлення до нашої праці (звертання до цінностей).

І третє. Ми - те, що залишимо після себе. Що залишиться після нас, коли нас самих не стане? Стопка випрасованої білизни? Якщо пам'ять, - то нехай ми запам'ятаємось як блискучі професіонали своєї справи. А ще краще - як автори методичок, підручників і статей у наших професійних журналах, як делегати з'їздів і конференцій, як кращі представники нашої країни (звертання до вищих змістів).

Дякую за можливість усе це сказати (подяка слухачам).»

Результативність ділової наради, проведеної у формі публічних виступів, підвищується, якщо є зазначені у вищенаведених текстах і перераховані нижче характеристики:

  • точність інформації, що наводиться, перевіряємість фактичного матеріалу;
  • відкритість позиції, конкретне формулювання виступаючим своєї точки зору;
  • прояв довіри до слухачів, включення їх професійної та життєвої ситуації в контекст виступу тих, хто говорить;
  • приклади з власного досвіду та досвіду слухачів;
  • підкреслення значущості, престижності того, про що говориться у виступі;
  • підкреслення спільних зі слухачами інтересів і цілей;
  • продумана структура тексту, його емоційно-образна виразність;
  • чуйне реагування на настрій аудиторії;
  • доброзичливість, невимушеність спілкування;
  • надання можливості слухачам вибору ставлення до сприйманого матеріалу, відсутність примусу та категоричності;
  • налагоджений зворотний зв'язок з аудиторією.

Публічний виступ дозволяє визначити, якого типу мови - монологічного (домінантного, авторитарного) чи діалогічного - у більшому ступені дотримується оратор.

У публічному виступі повною мірою виявляються відомі психологічні закономірності: 10 % інформації сприймається, якщо ми її тільки чуємо, 30 % - якщо чуємо й бачимо, 70 % - якщо проговорюємо, 90 % - якщо активно беремо участь у її відтворенні. Як уже відзначалось, неефективність ділових нарад, побудованих за типом публічного виступу, багато в чому пов'язана зі слабкістю зворотного зв'язку.

Під міжособистісним зворотним зв'язком розуміють навмисне вербальне повідомлення іншій особі того, як її поведінка та наслідки цієї поведінки сприймаються або переживаються. Зворотний зв'язок можна виявити за допомогою однієї з трьох категорій суджень - оцінки, опису (дескрипції), поради. Дамо їм стислу характеристику.

Оцінні судження

1. Власні оцінні судження:

а) аргументовані позитивні й негативні («Ви уважний слухач - за всіма записуєте», «Ви агресивний слухач - сказане мною ви відкидаєте»);

б) неаргументовані позитивні й негативні («Ви чудовий оратор», «Ви злісний прогульник педрад»).

2. Оцінювально-інтерпретативні (атрибутивні) судження:

а) аргументовані позитивні й негативні («Ви сумлінний працівник - вчасно заповнюєте класний журнал», «Ви ухиляєтесь від роботи, раз від разу ходите курити»);

б) неаргументовані позитивні й негативні («Завдяки вашому самолюбству ви багато чого домагаєтесь», «У вас нічого не виходить, і взагалі вам давно пора на пенсію»).

Дескриптивні (описові) судження

1. Власні описові:

а) афективно-дескриптивні позитивні та негативні («Ну, врешті-решт ви прийшли», «Що за манера перебивати», «Хто вам дозволив увійти без запрошення?»);

б) неафективно-дескриптивні позитивні та негативні («Ви багато часу проводите з дітьми поза уроками», «Ви сьогодні спізнились на перший урок»).

2. Автодескриптивні:

а) аргументовані позитивні та негативні («Я пишаюсь тим, що працюю з вами в одній школі», «Мене дратує, коли ви в черговий раз заводите про це розмову на педраді»);

б) неаргументовані позитивні та негативні («Я рада за вас», «Мені за вас соромно»).

Автодескриптивні аргументовані судження є найкращими в системі встановлення зворотного зв'язку. Саме завдяки їм є можливість виявити будь-яке, навіть дуже негативне ставлення до колеги чи учня, не вступивши з ним у відчуження або конфлікт.

Поради - пом'якшена форма негативно забарвленого судження, що належить до розряду оцінки чи інтерпретації: «Вам варто переглянути своє ставлення до роботи», «Чи не краще вам перейти у другу зміну?», «Подумайте над моєю пропозицією».

Зворотний зв'язок може бути встановлений у чотирьох різних сферах людського спілкування та діяльності: особистісної сфери, інтимно-особистісного спілкування, широкого спілкування, ділової сфери. Для кожної з цих сфер характерні свій зміст і форми мовного висловлення. У процесі спілкування важливо не плутати ці сфери та встановлювати зворотний зв'язок точно стосовно потрібної сфери.

В особистісній сфері судження зворотній зв'язок стосується людини в цілому: «Ви відповідальна та глибоко порядна людина», «Я поважаю вас за твердість характеру та сильну волю», «Ваша зарозумілість не тільки образлива для оточуючих. Вона руйнує вашу особистість».

У сфері інтимно-особистісного спілкування зворотний зв'язок може бути виявлений приблизно в таких висловленнях: «Ви вмієте зберігати чужі секрети, і я впевнена, що все сказане залишиться тільки між нами», «Я співчуваю вам і розумію ваші труднощі, мені легко поставити себе на ваше місце», «Я пишаюсь тим, що ти не тільки моя колега, а й давня подруга».

У сфері широкого спілкування судження зворотного зв'язку звернені до всієї системи взаємин і соціальних зв'язків людини: «Я не чула, щоб ви підносили на кого-небудь голос», «У вас присутнє почуття гумору, що я особисто ціную», «Ви можете, не зауважуючи цього, боляче скривдити людини».

У діловій сфері зворотний зв'язок спрямований на повідомлення іншій особі про те, як вона сприймається як колега, підлеглий або керівник: «Я ціную вас як грамотного фахівця», «Мені не подобається ваше ставлення до роботи», «Коли я бачу, як ви з ентузіазмом зайняті підготовкою до чергового ювілею та святкування, то я запитую себе: хто в цей час робить за вас вашу роботу?».

При встановленні зворотного зв'язку під час ділової наради варто дотримуватись однієї найважливішої вимоги, а саме: установлювати зворотний зв'язок тільки з приводу ділової сфери виробничого спілкування. Неприпустимо переносити судження з інших сфер, особливо особистісної й інтимно-особистісної. Подібне змішання викликає правомірний протест співрозмовника й зовсім не служить досягненню виробничих цілей. У розмові з підлеглим про роботу неприпустимі висловлення типу: «Коли я бачу безлад у лаборантській, то відразу розумію, яка там працює безладна людина», «Щораз, слухаючи ваші виступи на педраді, я розумію, чому від вас пішов чоловік», «Може, я як керівник щось упустив. А ви самі, подивіться на себе: ну яка ви мати?!». Уже одне те, що керівник уважно стежить за своєю мовою, багато в чому сприяє встановленню сприятливої атмосфери в установі.

Своєрідною формою установлення зворотного зв'язку можна вважати запитання слухачів, звернені до виступаючого. Якщо аудиторія активна, зацікавлена у змісті повідомлення, слухачі ставлять описані нижче типи запитань:

  • на уточнення - «Уточніть, будь ласка...», «Чи вірно я вас почув?..», «Повторіть, будь ласка...»;
  • на перевірку розуміння - «Чи вірно я зрозумів, що ... ?»;
  • на розвиток повідомлення - «Не могли б ви повідомити додатково...», «Не могли б ви роз'яснити?»;
  • на виявлення стосунків - «Як ви ставитесь до ... ?», «Що ви думаєте про ... ?», «Як ви вважаєте?», «Яка ваша думка з цього приводу?».

Існують також запитання-тести та запитання-пастки. Вони є індикаторами сприйняття виступаючого, проявом ступеня довіри до нього, своєрідною «перевіркою його на міцність».

Запитання-тест використовується при необхідності перевірити поінформованість партнера в тому чи іншому питанні, наприклад: «Чи знаєте ви, колега, що про це пишуть у закордонній літературі?».

Запитання-пастка - провокаційне, трюкове запитання. Вони є різновидом тесту та побудовані так, що партнеру пропонується відповісти про неіснуюче (припустимо, дати оцінку книги вигаданого автора та вигаданої назви). Найчастіше ці запитання використовуються для перевірки професійної компетентності виступаючого.

Таким чином, ділова нарада, проведена у формі публічних виступів, буває успішною при налагодженій системі встановлення та одержання зворотного зв'язку. Завдяки їй удається зрозуміти, що інформація дійшла до слухачів саме в тому вигляді, в якому її давав виступаючий.

Завдання для самостійної підготовки керівників

Запропонуйте фрази, за допомогою яких керівник може звернутись до підлеглих, щоб одержати точний зворотний зв'язок про себе як директора, заступника директора, методиста. Використовуючи категорії автодескриптивного зворотного зв'язку, складіть орієнтовний текст підсумкового повідомлення керівника про те, як він оцінює минулу нараду й активність її учасників.

Автор: Т. Чернікова

Освіта.ua
05.08.2007

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!