Osvita.ua Среднее образование Современная школа Рефлексія і педагогічний процес у контексті зміни освітньої парадигми

Рефлексія і педагогічний процес у контексті зміни освітньої парадигми

Дві тенденції зміни становища людини в сучасному світі вважаються хрестоматійними: тенденція до глобалізації (зростання взаємозалежності і цілісності людського суспільства) та тенденція до зростання автономії (свободи, індивідуальності) людини

«Що більше радіус оточуючої людину зовнішньої культури, то інтенсивнішою має бути відцентрова сила особистості для того, щоб зовні, на поверхні, дати той самий результат: однаковий рівень моралі та вільної дії ... нам зараз важче бути особистостями, аніж нашим предкам» - так ще на початку XX століття бачив основну проблему сучасної людини видатний російський педагог С. Гессен. Такою ця проблема залишається й сьогодні. Її розв'язання можливе лише за умови більшої уваги педагогіки до явищ психічних і зміни освітньої парадигми на особистісно зорієнтовану.

Якщо ж ми декларуємо необхідність більшої уваги до явищ психічних, то що і як маємо робити, на які психологічні концепції спиратись? Відповідь на це запитання має враховувати, що у психіці людини є глибинні шари, які сформувались на протязі мільйонів років еволюції і в які не варто втручатись, і шари психічного, що утворились в останні тисячі років еволюції і продовжують розвиватись. Останні, насамперед пов'язані зі свідомістю, є найбільш чутливими і вразливими стосовно несприятливих зовнішніх впливів в умовах онтогенезу. Саме їх вразливість призводить до затримки чи сповільнення психічного розвитку дитини і перешкоджає становленню автономії людини. Тож педагогіка зобов'язана чітко виокремити в психіці дитини те, за що має відповідати в першу чергу. Потім вирішити як втручатись.

Особливість моменту полягає у тому, що ледь педагогіка наважується розширити коло традиційних задач, як в ту ж мить опиняється в темряві дрімучого лісу невизначених технологічних проблем. «Чи потрібно говорити про значення психології для педагогіки?» - запитував у XIX столітті К.Д. Ушинський. Сьогодні це питання стоїть інакше: «Із яких напрямів сучасної психології - психоаналізу, біхевіоризму, гуманістичної психології чи іншого і що саме взяти для будування фундаменту особистісно зорієнтованої педагогіки?».

Свідомість як критерій зрілості цивілізації

Чи унікальне людство Землі, чи єдині ми, носії розуму у Космосі? Таке питання виникає ще у дитинстві, і потім, вже у зрілому віці його час від часу задаємо ми собі. На це питання легше відповідати «Ні, ми не унікальні, не єдині у Космосі!» хоча б тому, що Космос безмежний. Важче відповісти на питання «А чому з нами не встановлюють зв'язок інші, більш могутні розумом істоти?».

Як тут не згадати Блеза Паскаля: «Це вічне мовчання безмежних просторів жахає мене». І насправді, чому? На думку спадають, як можливі, такі пояснення: або наш розум ще настільки нерозвинений і примітивний, що не становить для інших ніякого інтересу, або ж контакт є неможливим із-за нашої нездатності «переварити» його наслідки. І перше, і друге пояснення ніяк не заперечують вірогідності спостереження за нами з боку більш розвинених космічних цивілізацій.

Так, можливо за нами спостерігають. Але йти на контакт з нами не можна. Такий контакт для нас - це небачена досі лавина нової інформації. Сучасне людство ледь-ледь здатне споживати досягнення своєї цивілізації, її науки і техніки. Співвідношення між тими, хто «йде в ногу» з досягненнями нашої цивілізації, і тими, хто «випадає із строю», є критичним. Ось-ось ми почнемо з тривогою говорити про загрозу вимирання окремих прошарків населення, якщо дух милосердя не переможе і не примусить здійснювати цілеспрямовані соціальні програми запобігання алкоголізму, наркоманії, безпритульності, безробіттю, нерівності тощо. (Тільки-но, о 19.50 09.11.04 у програмі ТСН «1+1» ми знову почули статистичні дані про скоєні в Україні суїциди, їх більше, ніж вбивств і жертв дорожно-транспортних катастроф разом узятих, причому незавершених спроб суїциду у десять разів більше).

Відверто втручатись космічним цивілізаціям в наше земне життя ніяк не можна. Будь-яке явне втручання - це інформаційний контакт з вибухоподібним збільшенням інформації, яку людство не зможе засвоїти без ризику втрати свого гомеостазу - рівноваги із зовнішнім середовищем. Інша справа, втручатись непомітно, тишком. Так, приміром, можна непомітно «посіяти» із Космосу 10 заповідей Христа, зашифрувати у Біблії фундаментальні закономірності людського буття чи контролювати процес підкорення атомної енергії, сприяти винаходу Інтернету в потрібний час тощо.

Отже, суть проблеми можливого контакту з позаземними цивілізаціями полягає у нашій здатності чи нездатності сприймати великі обсяги нової інформації, переробляти та засвоювати її в контексті наших знань, згідно з нашими поточними критеріями цінностей та цілями. Очевидно, ми, людство Землі, не здатні сьогодні сприймати інформації більше тої, що маємо. Ми, люди Землі в цілому, не встигаємо, очевидно, сприймати навіть ту інформацію, яка здобута більш розвиненими представниками нашого біологічного виду - науковою елітою суспільства. А наша система відтворення соціокультури в нових поколіннях ще недосконала і занадто інерційна.

Якщо ж за нами спостерігають зовні, то що бачать? Розквіт краси і гармонії, тріумф самоорганізації живої матерії чи жалюгідне видовище - боротьбу суперечностей і невикористані можливості? «Все залежить від точки зору ...», - такою може бути початок відповіді на це запитання. То ж яку точку зору обрати? Нема сумніву, що найбільш прийнятною для усіх є точка зору, яка відповідає 10 заповідям християнства, категоричному імперативу Іммануїла Канта, нормам постконвенційної моралі, принципу верховенства права, положенням Загальної декларації прав людини, основам громадянського суспільства. З такої точки зору спостерігач бачить, скоріше всього, жалюгідне видовище. На прекрасній планеті Земля спостерігається епоха «царювання» біологічного виду мавпоподібних істот - гомінідів із тільки-но народженою, кілька чи кільканадцять тисяч років тому, свідомістю - новою властивістю відображення живою природою навколишньої дійсності, самої себе і свого відношення до відображуваного. Спостерігач бачить істот, які, зійшовши на якісно новий, суспільний рівень організації життєдіяльності, все ще залишаються далекими від досконалості стосунків між собою та з навколишнім середовищем. Вся попередня історія людства у її зовнішніх проявах - це історія насильства і війн. Прояви насильства і війни - це ніщо інше, як рудименти тваринного інстинкту агресії, відображення природної нерівності особин, грабіж результатів чужої праці. І не було в історії людства жодного народу, який би вів тільки захисні, справедливі війни і не розділяв би інших на своїх, хороших, і чужих, не зовсім хороших. Такою є природа людини. А погляньмо на екрани телевізорів і що ж ми там бачимо. Найбільше часу займають телефільми з кримінальними історіями, вбивствами, нескінченними бійками. Чи не правда, яке безглуздя! Разом з тим, все це виправдовується тим, що насилля на екрані телевізора відповідає самій природі людини. І ми погоджуємось. Так, емоції окремої людини, енергетика її душі має підживлюватись адекватними емоціями інших представників нашого біологічного виду. Стільки ж часу займають естрадні видовища з напіводягненими талантами, які невтомно імітують танцювальні рухи, відомі у тваринному світі як сезонні «шлюбні» ритуали. Головний інстинкт і смисл життя людини - все ще у відтворенні свого біологічного виду, основний зміст життя окремої людини - у подоланні дисгармоній між біологічним і соціальним, а суспільства в цілому - у розширенні сфери дії свідомого. Такою є природа людини на сучасному етапі еволюції. Час здійснення призначення людини у Всесвіті - попереду.

Рівень розвитку матеріального виробництва чи рівень розвитку свідомості - яким має бути критерій оцінки досягнень земної цивілізації?

Це питання донедавна лежало у руслі основного питання філософії: що первинне - матеріальна дійсність чи свідомість, базис чи надбудова? Однак сьогодні ми вступили на шлях методологічного плюралізму і відносимось до подібних категоричних стверджувань «або ..., або ...» як до наївних. Більш продуктивною, а значить і більш прийнятною визнається точка зору про відображення дійсності множиною моделей, про взаємодію матеріального та ідеального. Говорячи про матеріальну дійсність слід розрізняти навколишнє природне середовище, Всесвіт, і так звану вторинну матеріальну дійсність, споруди, засоби виробництва і техніку як штучну природу. Все, що створюється людиною, попередньо існує як ідеальне уявлення, проект. То що ж є більш складним витвором Природи - свідомість чи результат її прояву у практичній діяльності? Не протиставляючи перше другому, приймемо за найскладніше матеріальне утворення Природи свідомість та прояви її активності, те що ми позначаємо як взаємодію ідеального і матеріального, як продуктивні сили цивілізації, як загальнолюдські духовні цінності.

За якими ж критеріями оцінюють нас позаземні спостерігачі? Це нам достеменно не відомо. Але можна погодитись, що ці критерії не можуть бути вужчими за критерії загальнолюдських цінностей. Інакше не може бути. Адже інше означатиме звуження критеріїв до задовольняння простих біологічних потреб чи вибір критеріїв одної частини людства на шкоду іншій. Але ж відколи само людство в цілому слідує у своїй діяльності критеріям загальнолюдських цінностей? Відповідь на це запитання не може не здивувати сучасника: «Зовсім недавно ...». Зовсім недавно (XVIII ст.) Іммануїл Кант сформулював категоричний імператив моральної поведінки людини. І зовсім недавно, в XX столітті, людство своїми чисельними війнами, політичними переворотами, тоталітарними режимами все ще ставило рекорди знищення цінностей своєї культури і цінностей сотень мільйонів людських життів. Зовсім недавно (1948) людство прийняло Загальну декларацію прав людини. І зовсім недавно, у другій половині XX століття перші особи супердержав нахвалялись скільки разів їх збройні сили можуть знищити іншу частину світу. Зовсім недавно у найбільших державах світу - СРСР і Китаї, також і в не дуже великих, влада ставила поза законом або знищувала фізично своїх дисидентів - будителів свідомого духу, піонерів еволюції свідомості. І зовсім недавно (80-ті роки XX ст.) Президент США Джиммі Картер вперше поставив стосунки його країни з іншими у залежність від дотримання ними міжнародно визнаних стандартів прав людини.

Сьогодні ми, сучасники стаємо свідками небаченого досі переходу усього людства у XXI ст. до нового суспільного устрою - громадянського суспільства, у якому пріоритет особистості і держави (з її «владою від бога») міняються місцями. Лише сьогодні ми стаємо свідками народження якісно нового громадянського суспільства в Україні - великій європейській країні пострадянського простору, зміни влади, яка зневажала людину, поділяла країну на 3 сорти і ненавиділа опозицію (а значить не сприймала основ громадянського суспільства), на нову владу, яка вперше в історії країни декларує повагу до загальнолюдських цінностей, повагу до будь-якої опозиції, як до необхідного елементу громадянського суспільства, і яка, можливо, вперше в історії, не буде маніпулювати людською свідомістю, виправдовуючи свої вузькокорисні дії благими намірами.

Маємо визнати, критерії загальнолюдських цінностей, за якими можна оцінити рівень нашої цивілізованості, тільки-но формуються і тільки-но стають надбанням побутової свідомості. Яке ж ще молоде людство Землі і яка недосконала поки що його свідомість!

Нові цивілізаційні процеси глобалізації на порозі третього тисячоліття від Різдва Христового розпочинають нову епоху розвитку людства. Їм відповідають процеси народження нового світогляду, нової форми суспільної свідомості - ціннісної (включно екологічної) свідомості. Саме загальнолюдські цінності - вищий критерій і умова існування інтегрованого суспілства XXI століття і по тому, на якому рівні суспільної свідомості - міфологічному, релігійному, ідеологічному чи ціннісному знаходиться більшість людства Землі, оцінюють нас позаземні спостерігачі.

Можна інакше підійти до визначення критеріїв розвиненості цивілізації Землі і отримати той же висновок. Скористаймось відомим принципом системного підходу «Ніяка система не може бути пізнаною із середини, поза її зв'язку з системою вищого порядку і її цілями». Тож приймемо до уваги Мету Природи і призначення людини у Всесвіті.

Чи має Природа мету своєї еволюції? Що є людина і суспільство як елемент і етап еволюції Природи? Відомо, поняття мети використовується людьми як уявний результат спланованої діяльності, обмеженої у часі. Поняття мети використовується також окремими галузями науки як плідне системоутворююче поняття для опису цілеспрямованих систем зі зворотними зв'язками.

Вважаючи розвиток Природи цілеспрямованим, нам за інерцією нашого мислення хочеться допустити наявність у Природи, подібно кібернетичним системам, виокремленої керуючої підсистеми, яка забезпечує необхідний зворотній зв'язок при досягненні цілей. У кібернетиці діє постулат, що за певного рівня складності керованої системи керуюча система повинна мати рівень різноманітності (складності) вищий від керованої. Так кібернетика, наче б то, підтверджує необхідність Бога у Природи. Однак, нам відомі також і системи, зокрема, ринок з його «невидимою рукою» (Адам Сміт), де не окремі центри, а «система в цілому» містить в собі інформацію про майбутнє і є носієм програми цілеспрямованої діяльності.

Якщо ж для доказу існування систем «без явного керівництва» авторитету Адама Сміта для нас недостатньо, можемо звернутись до біології. Відомо, у будівництві термітника чи бджільника беруть участь тисячі комах. Запитаймо себе, у якому локальному просторі знаходиться програма будівництва? Змушені визнати, що носієм проектної інформації є не якась окрема комаха, а їх сукупність. Зграї сарани чи птахів рухаються зазвичай певним маршрутом. Окремо взята особина не знає ні напрямку руху, ні мети. Вся зграя - знає. За даними орнітологів на чолі зграї птахів нерідко може опинитись пташка, яка вилупилась із яйця минулого літа. Відставши від зграї окрема пташка не знаходить потрібного напрямку і гине. Але ж якщо збирається певна «критична маса», то виникає колективне знання, якого не було. Подібні ефекти «критичної маси» спостерігаються також у риб, дельфінів і інших представників живого світу. Звісно, кожна окрема особина не усвідомлює кінцеву мету колективного руху. Можна допустити, що і людське суспільство має мету, яку не усвідомлює. Як виникають властивості системи, які не можна ніякими відомими сучасній науці способами звести до властивостей елементів, - чи не найбільша загадка Природи? І чи не вступає людство в процесі розпочатої глобалізації в епоху нової якості колективної свідомості?!

Отже, ми переконуємось, що для цілеспрямованої системи не обов'язково мати виокремлену керуючу підсистему і кінцеву мету як фінал, завершення. І зовсім не обов'язково має випливати із наших звичних уявлень про цілеспрямовану діяльність, що і вся Природа повинна мати Бога як виокремлену сутність, а також і кінцеву мету свого існування як фінал. Отже, достатньо сприйняти, що Природа (Всесвіт) як над-Система має притаманні їй атрибути взаємодії складових елементів, змін, відображення, розвитку, і вважати Метою Природи не якийсь там фінал, а саме її перманентний розвиток як самоорганізацію, самоускладнення. Інакше кажучи, Природа не потребує Мети як фіналу, оскільки має внутрішню потенцію саморозвитку при її нескінченності у просторі і часі. Усе те, що людина досі приписувала Богу, насамперед, Творче Начало, є атрибутом, невід'ємною властивістю матерії, яка проявляється завжди і скрізь. Розуміння цього робить зайвим поняття Бога, розв'язує методологічну проблему дуалізму, наповнює моністичним змістом поняття матерії як об'єктивної реальності. Тож твердження «Бог - у кожному із нас» має глибинний смисл. Як і твердження: «Бог присутній у всьому.»

Що є активна свідомість людини і людства у Всесвіті? Ніщо інше, як локалізація Творчого Начала матерії. Мета Природи розподілена на елементах свідомості людини і людства подібно тому, як міграційна мета зграї птахів розподіляється на елементах їх сукупності. Саме в цьому полягає призначення людини у Всесвіті - у локалізації Творчого Начала матерії для подальшого її ускладнення, самоорганізації. Так ми приходимо з іншого боку до висновку, що рівень розвитку свідомості людини і людства як вищої форми активного самовідображення матерії у даному локальному просторі Всесвіту є критерієм розвитку цивілізації Землі для спостерігача ззовні.

Свідомість людини і суспільства як предмет наукових досліджень

Сказати про свідомість, що вона є вищою формою відображення, це дуже мало. Необхідно деталізувати це твердження, спираючись на знання сучасної науки. Не претендуючи на повноту викладу, а лише готуючи читача до сприймання суто педагогічних питань, акцентуємо увагу на наступному.

Людина - біологічна істота, вона є вищим представником живого, тваринного світу і, як така, містить в собі усю історію його розвитку і, в тій чи іншій мірі, його якості, властивості. Зокрема, людина веде себе водночас і як особина у стаді овець чи баранів, і як особина у зграї вовків чи шакалів. І в цьому нема нічого дивного чи такого, що ображає так звану гідність людини. Адже еволюція продовжується, людина розвивається і удосконалюється, наближаючись до Бога. Письменники відображали двоїсту природу людини раніше, ніж це почала робити наука, і їх мова завжди була більш зрозумілою для загалу. Так, іспанський класик Мігель де Унатуно зауважив в одній із своїх книг: «Будь-яка жива людина несе в собі сім доброчинностей і сім протилежних їм смертних гріхів: вона гордовита і сором'язлива, ненажерлива і стримана, похітлива і цнотлива, завидюща і милосердна, скупа і щедра, лінива і старанна, гнівна і терпляча. І вона може викликати із самої себе однаковим чином тирана і раба, злочинця і святого, Каїна і Авеля» (Лиханов А. Драматическая педагогика: очерки конфликтных ситуаций. - М.: Педагогика, 1983 - 320 С. 7). Психологія XX ст. переконливо пояснила двоїсту природу людини з наукових позицій, стверджуючи, що свідоме у психіці людини - це лише острів в океані несвідомого, що у несвідомому кожної людини відображено так зване колективне несвідоме усіх її попередніх поколінь і, можливо, у тій чи іншій мірі, всього попереднього тваринного світу.

Говорячи про двоїсту, точніше про багатовимірну природу людини, ми акцентуємо увагу на її складності. Колективне несвідоме людини існує у формі архетипів, які, за визначенням К. Г. Юнга, є його структурними елементами - інстинктами у формі образів, найстарішою і найзагальнішою формою уявлень людини, які є водночас і почуттями, і думкою. Разом з тим, людина як вищий представник живого, тваринного світу відрізняється від своїх попередників новою якістю - свідомістю, більш досконалою формою успадкування інформації від попередніх поколінь, відображення зовнішнього середовища і активного зв'язку з ним. За висловом Е. Нойманна, автора праці «Походження і розвиток свідомості» (1949), архетипи - органи психічної структури - пов'язані між собою і визначають визрівання свідомості особистості, подібно тому, як гормони визначають будову тіла.

В історії людства, як і в онтогенезі індивіда, спочатку переважають архетипи, потім в процесі розвитку проявляє себе і досягає незалежності сфера особистого. Індивідуалізована свідома людина нашої цивілізації - це продукт пізній, структура якого вибудувана на більш ранніх доособистісних стадіях розвитку людства, від яких його індивідуальна свідомість відокремлювалась лише крок за кроком. Поетапна еволюція свідомості однаково стосується як людства в цілому, так і окремого індивіда, оскільки онтогенез є модифікованим повтором філогенезу. Юнг визначає архетипи як «сховище успадкованих знань». Дитина після народження фактично є живим носієм цього успадкованого досвіду і це добре відслідковується у її психології. Саме тому у багатьох примітивних культурах дітям віддавали особливі знаки шани.

До З. Фрейда і К. Г. Юнга вважалось, що свідомість є автономною і найдосконалішою формою відображення, властивою людині - результат колективної праці і застосування знарядь. Однак, це вірно лише частково. На питання про співвідношення обсягів і значення інформації, яку людина отримує про навколишнє середовище на рівнях свідомого і несвідомого, сучасна наука не спростовує безмежну перевагу несвідомого. Більше того, свідомість не в змозі взагалі функціонувати без несвідомого, про що свідчать невдалі спроби створити штучний інтелект. Цей факт ставить перед педагогікою особливі задачі забезпечення гармонії свідомого і несвідомого у психіці дитини, задачі, які поки що вирішуються post factum і лише при гострій потребі вузькими спеціалістами.

Гомініди - попередники сучасної людини із сім'ї приматів опанували прямоходіння і виготовлення знарядь праці ще 7-5 млн. років тому. Але виникнення свідомості як вищої форми відображення пов'язують з колективною працею і виникненням другої сигнальної системи - мови, понять, лише 7-5 тис. років тому. Щоб уяснити процес виникнення свідомості, необхідно визначитись із визначенням самого поняття. Більшість авторів кладуть в основу визначення поняття свідомості процес виокремлення. Мова йде, насамперед, про те, коли і як людина виокремлює себе із навколишнього середовища. Тварини і гоминідні мавпи («інстинктивна людина») спочатку не протиставляють себе природі навіть тоді, коли виготовляють штучні знаряддя праці. Вони зливаються з пристосувальною діяльністю. Вважається, що сучасній свідомості людини, сутність якої полягає у розумінні окремості кожного людського індивіда, історично передує первісна свідомість як розуміння окремості лише первісного колективу - роду (табу забороняло вбивати лише членів свого роду). Тільки завдяки роду людина виокремлюється із природи. У думках первісної людини нема «я», а є лише «ми». Виокремлення роду із навколишнього середовища - перша ступінь виникнення свідомості.

Свідомість сучасної людини - це водночас і колективна, соціальна свідомість, і індивідуальна свідомість. Сучасна наука, зазвичай, саме самосвідомість індивіда ототожнює із власне людською свідомістю. Оскільки виокремлення людини із роду і природи можливе лише після виникнення мови (другої сигнальної системи), то на думку деяких авторів свідомість виникла між десятим і першим тисячоліттям до нової ери, не тільки все первісне суспільство, а й рабовласницьке до третього-першого тисячоліття до нової ери є суспільством людей, без індивідуальності і свідомості. Вважається, що виокремлення індивіда із роду - друга ступінь виникнення свідомості, або ж і є власне початком свідомості.

Свідомість відображає не більше, ніж несвідоме. То у чому її переваги? Еріх Нойманн, послідовник К. Г. Юнга, ще у 1949 році дав чітку відповідь на це питання. Свідоме, як орган почуттів, не тільки виокремлює людину із природи і роду, а взагалі розрізняє усі образи, здійснює їх фрагментацію і деемоціоналізацію. «Існує лише одна точка, в якій зір є найгострішим, а більш широкі області можна чітко розгледіти тільки при постійних рухах ока. Так і свідомість може тримати точно у фокусі лише невеликий сегмент; через це їй доводиться розбивати великий вміст на окремі аспекти, сприймаючи їх частинами, один за іншим, а потім отримувати зведену картину всього поля дії за допомогою порівняння і абстракції» (Нойманн Э. Происхождение и развитие сознания. Пер. с англ. - М., «Рефл-бук»; К., «Ваклер», 1998. - С. 341).

Цікаво, що Еріх Нойманн (1949), ще задовго до проголошення принципів самоорганізації матерії батьками синергетики - Пригожиним і Стінгерс, дав визначення центроверсії у живій природі як «тенденції цілого до створення єдності своїх частин і до синтезу їх в об'єднані системи», яка спочатку «діє несвідомо як об'єднуюча функція цілісності в усіх організмах від амеби до людини», а потім «проявляється як спрямовуючий центр з Его в якості центра свідомості і з самістю в якості психічного центру» (там само, С. 303-304). Синергетика, досліджуючи еволюцію складних систем, локалізованих у просторі, проголошує неминучість виокремлення управлінської підсистеми, відповідальної за підтримання гомеостазу.

Щодо еволюції організму людини, Еріх Нойманн сформулював цю тенденцію так:

«За мільйони років диференціації в структурі організму утворювались все більш складні взаємозв'язки, але разом з тим все більше росла потреба у реєстрації, управлінні і рівновазі. Більшість із цих чисельних точок рівноваги є несвідомими і інкорпорованими; тобто вони вмонтовані в структуру системи тіла. Але із зростанням диференціації області, які перебувають під контролем, стають все більш представленими у органі контролю, у свідомості. Це представництво набуває форми образів, які є психічними еквівалентами фізичних процесів у органах. Тільки з розвитком центроверсії, яка дає початок системам все більшого розмаху і калібру, ми отримуємо світ, представлений в образах, і орган - свідомість, який постигає цей пластичний світ образів. пластичне самовідображення інстинктів є психічним процесом вищого порядку. Воно передбачає наявність органу, здатного постигати ці первинні образи. ... свідомість була якимось органом почуттів ... могла розрізняти образи які йшли як із-зовні, так із середини ... важливим є те, що орган, приймаючи ці подразнення безумовно відчуває себе відокремленим від них, відмінним, і так би мовити, стороннім. ... Цей стан відокремленості є умовою першорядного значення для свідомості, а сутність його функціонування полягає в посиленні цієї позиції і її подальшому відокремленні. ... Система свідомості - це не просто центральний щит управління для встановлення взаємин між внутрішнім і зовнішнім, в той же час це прояв творчого спонукання організму до нового. Але якщо в біологічному і тваринному світі це спонукання реалізується в умовах необмеженого часу, то в людській свідомості воно створило орган, який заощаджує час, завдяки якому новації можуть бути перевірені за коротший період. ... Експеримент життя з залучення свідомості на допомогу своїй творчій праці представляється величезною удачею» (там само, С. 309-317). Перевага свідомого перед несвідомим полягає в прискоренні творчості Природи шляхом прямої передачі знань і вмінь від покоління до покоління людини, а не наслідуванням через генетичний код (там само, с. 318).

Зазначимо, аналіз феномену свідомості як вищої форми самовідображення матерії (Природи), що продовжує розвиватись, самоускладнюючись, досі не отримав належної уваги вітчизняної науки. На те є декілька причин. Зокрема, у вітчизняній філософії і психології категорія свідомості була впродовж тривалого часу звужена і перевантажена вузькокласовим пролетарським ідеологічним змістом, була догматичною за формою. Що ж до причин виключно наукових, то вони потребують окремого розгляду. Відправним пунктом нашого дослідження є констатація класиком вітчизняної психології С. Рубінштейном ще у 30-х роках XX ст. двох основних точок зору на проблему історичного розвитку людської свідомості. Одна із них, яку досі поділяють більшість науковців, спираючись нібито на соціологічні та етнографічні дослідження, не бачить якісної різниці між свідомістю первісної людини і свідомістю людини на сучасній стадії суспільного і культурного розвитку, зводить відмінності лише до кількісних характеристик суспільного досвіду. Основні положення іншої точки зору, яку і сам Рубінштейн вважав хибною, приписуючи її концепції Л. Леві-Брюля, зводяться до наступного:

1. У процесі історичного розвитку психіка людини змінюється не тільки кількісно, але і якісно; заодно зі змістом перетворюється і її форма - самі закономірності, яким вона підкоряється.

2. Ці зміни не вивідні із законів індивідуальної психіки; вони не можуть бути зрозумілі, якщо розглядати індивіда ізольовано від суспільства.

3. Різні форми психіки відповідають різним суспільним формаціям; специфічний для кожної суспільної формації характер психіки є продуктом впливу суспільства; всю психіку індивіда визначають «колективні уявлення», які в нього упроваджуються суспільством, ... які в кінцевому рахунку є не чим іншим, як ідеологією тої спільноти, до якої належить індивід (Рубинштейн С. Л.. Основы общей психологии. СПб.: Изд. «Питер», 1999.- С. 148).

Рубінштейн докоряє Леві-Брюлю, що для того «суспільні відносини лежать ... в основному в плані свідомості» (там само, С. 149). Беручи до уваги сучасний етап розвитку психології, ми можемо стверджувати, що Л. Леві-Брюль був більш близьким до істини, ніж його опоненти. Разом з тим, як і в часи Рубінштейна (30-50-ті роки XX ст.), сьогодні «проблема історичного розвитку людської свідомості ще мало розроблена в психології» (там само, С. 148). Психологи і досі уникають цієї теми, боячись торкатись так званого основного питання філософії, продовжують віддавати проблему свідомості на відкуп філософії чи витісняють її у лоно соціології. Розділ про свідомість у сучасних підручниках і навчальних посібниках займає скромне місце, опис проявів свідомості (і це стало традицією) розмазується в описах пізнавальних процесів тому, що «...глава про свідомість, незважаючи на дуже важливе значення цього явища в розумінні психології і поведінки людини, досі залишається одною із найменш розроблених» (Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. 3-е изд. - М.: Гуманит. Изд. центр ВЛАДОС, 1999. -Кн.1.Общие основы психологии.- С. 133). Тим самим, феномен свідомості принижено і проблему її наукового пізнання фактично витіснено у перелік другорядних проблем.

Сьогодні ми користуємось такими визначеннями свідомості, як то: «свідомість - це специфічна форма відображення об'єктивної дійсності, ... свідомість не тільки знання і відображення - рефлексія буття, але і практичне відношення до нього суб'єкта» (Рубінштейн; 1940, 1999); «свідомість - вищий рівень психічного відображення людиною дійсності, її представлення у вигляді узагальнених образів і понять» (Немов; 1999); «Свідомість включає відображення дійсності і з допомогою відчуттів, і з допомогою абстрактного мислення. Структурними елементами свідомості є також емоції, воля, самосвідомість, інтуїція» (Короткий психологічний словник. За ред. проф. В. І. Войтка. К.: «Вища школа», 1976). Короткий огляд дефініцій поняття свідомості підтверджує можливість його розчленування на складові елементи, що є необхідною умовою аналізу цього психічного феномену. Крім виокремлення самосвідомості із свідомості, психологи визнають також індивідуальну, групову, класову та суспільну свідомість, а всередині них - побутову і теоретичну свідомість. Тут можна послатись на того ж Рубінштейна: «... на вищих ступенях розвитку ... виокремлюється теоретична свідомість як відносно самостійне похідне утворення» (Рубінштейн; C. 20). Отже, напрошується системний підхід до вивчення цього психічного утворення. Уважний читач знайде у пізніших працях Рубінштейна немало позицій, які протирічать його попереднім негативним висловлюванням щодо концепції Л.Леві-Брюля: «Із зміною суспільного устрою ... змінюються почуття і погляди людей, пов'язані зі зміною суспільних відносин. ...В психології кожної людини є риси, спільні усім людям, незалежно від того, до якого суспільного устрою, класу і т д. вони б не належали, і які зберігаються протягом багатьох епох ..., але нема такої абстрактної «загальнолюдини», психологія якої складалась би тільки із загальнолюдських рис чи властивостей; в психології кожної людини є риси, специфічні для того суспільного устрою, для тої епохи, в якій живе індивід ...» (Рубінштейн, 1999; C.146, фрагмент із книги Л. Рубінштейна «Буття і свідомість». - М., 1957, C. 233-238). Поза увагою Рубінштейна не залишилось і питання про сталість тих чи інших психічних процесів: «В різних психічних явищах питома вага компонентів міри стійкості не однакова. ... Найбільш рухливим і змінним змістом психічних процесів є все те, що в почуттях, думках і т. д. виражає відношення людини як суспільної істоти до явищ суспільного життя» (там само, C.145). Зауважимо, що «найбільш рухливим і змінним змістом психічних процесів» є те, що відноситься до складових психіки, які виникли на пізніших стадіях еволюції, мова йде не про що інше, а саме про свідомість, хоча Л. Рубінштейн уникав говорити про еволюцію свідомості.

Сьогодні особливого смислу набуває зауваження Л. Рубінштейна щодо взаємодії структури і функції: « ... не підлягає сумніву, що організм взагалі і особливо найбільш активні його органи (до числа яких в першу чергу, звісно, відноситься мозок) у процесі свого функціонування зазнають більш чи менш значної перебудови, обробки, шліфування, так, що зрілі їх форми в онтогенетичному розвитку формуються під впливом функцій органу, виконаної ними роботи. Таким чином, у кінцевій своїй формі орган є продуктом не самого по собі функціонального дозрівання, а функціонального розвитку: він функціонує, розвиваючись, і розвивається, функціонуючи» (там само, C. 94). Візьмемо до уваги, що до Рубінштейна формоутворююча роль функції визнавалась лише в межах дарвінізму через природній відбір у філогенезі. Рубінштейн стверджує про взаємодію функцій і більш пластичних структур у процесі онтологічного розвитку психіки (!).

Отже, свідомість є складним і багатовимірним психічним утворенням. Ми не можемо погодитись з тим, що всі складові свідомості не мають якісних змін впродовж історії. Ми розуміємо таке твердження як неготовність сучасної науки виокремлювати ті якісні зміни, які мають бути навіть апріорі. Такий підхід є занадто грубим спрощенням категорій кількості і якості. Розкласти складові елементи свідомості та її властивості на елементи подібно «таблиці Менделєєва» дійсно важко. Свідомість, як найскладніше в Природі системне утворення, характеризується саме тими емерджентними властивостями, які не підлягають звичними класичній науці фізикалізму, детермінізму, редукції, раціоналізму тощо. Однак це не ставить непереборних перешкод на шляху досліджень, зокрема застосування методології системного підходу. Проблема полягає у тому, чи надаємо ми певного значення і смислу тій чи іншій дрібниці у проявах свідомості. (Аналогічно тому, чи є дрібницею у формуванні психіки кримінальне отроцтво кандидата на посаду Президента держави). На думку спадає приклад про погляд птаха-орла з його гострим і контрастним зором із піднебесної височини на автомобіль, що рухається по шосе. Що бачить орел у порівнянні з поглядом інженера станції технічного обслуговування, що розмістилась обіч? Орел бачить неїстівну рухливу пляму. Інженер-автомобіліст бачить річ у контексті свого тезаурусу, в одну мить у його мозку спливають історія автомобілізму, процеси конструювання і технології виготовлення, економіка, маркетинг тощо. Справа у тезаурусі і контекстах - найвагоміших надбаннях свідомості людини!

Можна по різному виокремлювати складові рефлексивної властивості людської свідомості та динаміки її розвитку. Так, філософ Ларцев В.С. розглядає одинадцять шарів у культурно-рефлексивних здібностях людства: життєдіяльного, комунікативного, поведінкового, чуттєво-пізнавального, раціонально-пізнавального, інтелектуального, теоретичного, методологічного, системного, екологічного та філософського (Ларцев В. С. Онтология формирования и проявления социокультурного генотипа человечества. - К., 1991). Такі форми культурної рефлексії виникають одна за одною у певному порядку, вважає філософ, як результат взаємодії попередніх культурних шарів і сьогодні утворюють строго ієрархічну систему соціокультурного генотипу людини.

Можливі і інші моделі стратифікації культурно-рефлексивних здібностей людства. Так суспільну свідомість можна уявити як багатовимірну структуру, що об'єднує, інтегрує свідомості великих соціальних груп, кожна із яких, в свою чергу, формує і об'єднує свідомості малих виробничих груп, ті, у свою чергу, частково відображають свідомість первинного осередку - сім'ї, а сім'я в значній мірі формує індивідуальну свідомість окремої людини. Але тут ми акцентуємо увагу читача на іншому, а саме на тому, що свідомість людства можна аналізувати, розглядаючи її з різних точок зору, розкладаючи на елементи, шари (страти), проекції тощо і спостерігаючи динаміку розвитку складових і цілого у часі. Ми акцентуємо увагу на можливостях диференціації тому, що досі звикли традиційно сприймати свідомість як щось ціле, неподільне, само собою зрозуміле, однакове у кожної людини сьогодні і раніше, і таке, що не підлягає ніяким якісним змінам, а лише кількісним.

Торкаючись теми «Свідомість людини як предмет наукових досліджень», рекомендуємо читачеві свіжий оглядовий матеріал доктора філософії РАН Н. Юліної (Юлина Н.С. Тайна сознания: альтернативные стратегии исследования // Вопросы философии, 2004. - № 10, 11). Щоб заінтригувати читача, наводимо деякі позиції автора: «Що торкається таємниці свідомості, то тут царює замішання: не ясно, з якого боку до неї можна підійти і якими засобами розкрити . ...Усі минулі і теперішні спроби намалювати більш чи менш несуперечливу і теоретично прийнятну картину свідомості стикаються з тим, що перед дослідником постає заплутаний клубок феноменів, іменованих «свідомість», розплутати який виявляється найвищою мірою трудомісткою з надто туманними перспективами задачею» (там само, № 10, С. 126). Звичайна інтуїція про самого себе штовхає людину до природного дуалізму: мозок - це одне, а свідомість - зовсім інше, тобто до картезіанства здорового глузду. Спираючись на цю інтуїцію, одні філософи продовжують будувати всілякі софістичні версії подвійного світу, зазначає автор, інші сповідують принцип монізму. При цьому і дуалізм, і монізм мають різні види. Так дуалізм може бути «слабким» і «сильним», а монізм матеріалістичним і ідеалістичним (ментальним, психологічним). Ці види в свою чергу мають різні відтінки, зокрема, фізикалізм, біхевіоризм, натуралізм, панпсихізм, елімінативізм, функціоналізм, коннективізм, когнітивізм, емерджентизм, супервенціалізм, епіфеноменалізм і т. д. Так сучасні філософські концепції свідомості простягаються від панпсихізму (розмазування свідомості по всьому Всесвіту) до її повного заперечення (елімінативізм). При цьому звичні наукові терміни тлумачаться різними авторами по-своєму. А «Міжнародний словник з психології» (1989), за свідченням Юліної, констатує: «Нічого такого, що варте читати, про свідомість не написано». Усе це свідчить, що до однозначного наукового розуміння феномену свідомості ще далеко. Не випадково Н. Юліна обрала форму викладу матеріалу, порівнявши наукові пошуки з «детективними історіями розслідування таємниці». Щодо плюралізму філософії свідомості, Юліна справедливо зазначає, рух до наукової істини проявляється не тільки у відповідях на поставлені запитання і «рішеннях», а й у самій постановці запитань, які раніше нікому не приходили в голову. Мова йде про здійснення «більш тонких дистинкцій» у досліджуваному об'єкті з метою «розширення смислового поля» науки. (там само, № 11, С.163).

Наша власна позиція у філософському баченні проблеми свідомості може бути позначена як близька до «емерджентного натуралізму». Ми стоїмо на позиції модельного сприймання дійсності, згідно з яким усі концепції і теорії в тій чи іншій частині адекватні їй і не може бути одної тотожної об'єкту сприймання. Найбільш привабливою на даний момент вважаємо філософську концепцією сітьової парадигми американського психолога Грегорі Бейтсона (1904-1980), хоча у відомих оглядових роботах (Роменець В. А., Маноха І. П., 1998; Юліна Н. С., 2004), його ім'я не згадується. Г. Бейтсон, використавши системний підхід, дав своє тлумачення як відношенням між елементами, так і системним ефектам, що можуть виникати у таких надскладних системах як людина і суспільство. Щоб концепція Г. Бейтсона отримала загальне визнання необхідно на її основі усунути ті теоретичні суперечності, що виникали при узгодженні попередніх концепцій. Однак, сьогодні і надалі вже ніхто не зможе заперечувати той факт (постулат), що чим чисельнішими і складнішими є елементи системи, зв'язки і відношення між ними, тим більш над-Природними уявляються нам системні ефекти. (Пигалев А. И. Бог и обратная связь в сетевой парадигме Грегори Бейтсона // Вопросы философии.- 2004. - № 6. - С. 148-159).

Магістральним напрямом розвитку свідомості як вищої форми самовідображення матерії є вектор руху від прасвідомості окремого представника примітивного стада гомінідів з його цілісним світосприйняттям образами без розрізнення реального і уявного - стану свідомості, що губиться у глибинах тисячоліть, до цілісної суспільної свідомості цивілізації Землі по завершенні процесів глобалізації - стану, який ми екстраполюємо на найближче століття. Саме цілісна свідомість глобалізованого суспільства (цивілізації), а не витончена самосвідомість окремої людини, якої б досконалості вона б не досягла, є вищою формою розвитку самовідображення матерії. Саме вона є системою вищого порядку відносно індивідуальної свідомості. Індивідуальна свідомість поза суспільством не виникає. Тож під свідомістю треба розуміти саме суспільну свідомість, а не індивідуальну. (Разом з тим, переважає думка, що свідомість на сучасному етапі еволюції це власне самосвідомість людини).

Погоджуючись із тією точкою зору, що свідомість є недавнім надбанням гомінідів, запитаймо себе, що є свідомість крім «виокремлення» образів, бачення себе збоку, фрагментації і деемоціоналізації образів? З позицій системно-синергетичного бачення можемо сказати, що на певному етапі еволюції стадо трансформувалось у первісний колектив - рід для здійснення більш складної колективної діяльності. Рід - це більш складна система організації матерії, а людина її елемент. Щоб нова цілісність дала нові емерджентні властивості, зв'язки між елементами мають бути якісно іншими, говорячи сучасною мовою, більш інформативними. Вищий рівень складності надсистеми забезпечується вищими рівнями складності її елементів, зв'язків і відношень між цими елементами. Виходячи з цього, можна вважати, що індивідуальна свідомість людини - це «виокремлення» з метою утворення і (або) завдяки утворенню нового механізму зв'язків між особами у їх спільноті. Можливо саме ця, комунікативна ознака індивідуальної свідомості, і є визначальною. Адже лише соціальні зв'язки актуалізують свідомість - в онтогенезі поза спілкуванням у колективі свідомість не виникає.

Деталізуючи визначення індивідуальної свідомості як механізму соціальних зв'язків, ми не можемо не сказати про такі першопричини удосконалення соціальних зв'язків як колективна охота на крупного звіра і про мову як другу сигнальну систему. Біологічні потреби вимагали випереджувального попереднього планування охоти у вигляді її імітації чи ритуалів задовольняння богів і формували стереотипні соціальні умовно рефлекторні більш протяжні у часі програми діяльності. До виникнення мови і складної колективної діяльності короткочасні зв'язки між особами здійснювались переважно рухами та сигналами про емоції. Емоції були основним способом актуалізації інформації умовних образів, однакових у представників виду. Оскільки колективна діяльність ускладнювалась, а образи психічного відображення містять в собі занадто багато інформації, то виникла потреба у фільтруванні інформації, виокремленні суттєвого, значимого у даній ситуації, тобто у абстрагуванні.

Абстрагування - акт мислення - уявне в думках відвернення одних властивостей чи відношень об'єкта, їх ігнорування і збереження інших у якості самостійного абстрактного об'єкта. Іншими словами, абстракції - це форми спрощеного виразу знань про конкретні предмети, передумова стиснення, згортки інформації. Мова дозволяє передавати таку фільтровану і стислу інформацію умовних образів несвідомої психіки ефективніше, швидше і лише в обсязі суттєвого.

Отже, індивідуальна свідомість - це виокремлення образів із несвідомого, їх фрагментація, деемоціоналізація, абстрагування, згортка (синтез) у поняття і комунікація засобами мови, які здійснюються в інтересах цілеспрямованої прагматичної колективної діяльності.

Індивідуальна самосвідомість і свідомість, яке елементи суспільної свідомості, системи вищого порядку, утворюють цілісність і водночас підлягають їй, зазнають її зворотного впливу, відображають її. Між свідомістю окремої людини і свідомістю цивілізації лежать інші проміжні системні утворення-елементи - сім'я, мала виробнича група, колектив малих груп, великі соціальні групи (професійні групи, вікові групи, прошарки, громадські організації, соціальні класи, етнічні групи, нації). Вони утворюють не скільки певну ієрархію відношень, стільки їх різноманітність. Людина з її індивідуальною свідомістю може належати одночасно багатьом групам і ієрархічним рівням, а її індивідуальна свідомість може бути відображенням і згорткою відповідних складових суспільної свідомості. Кожен елемент, кожне проміжне системне утворення мають свою еволюцію розвитку, свій вектор. Опис того, як частини утворюють ціле і як та чи інша цілісність зворотно впливає на складові частини, являє собою актуальну наукову проблему - предмет пошуків сучасної соціології, психології та філософії. Поки що найбільш продуктивними виглядають спроби дослідження взаємодії частин і цілого у соціальній психології, зокрема взаємодії психології окремої людини і психології груп.

Вектор еволюційного розвитку суспільної свідомості, як і будь-який вектор, можна розкласти за окремими напрямками, які в свою чергу можна характеризувати протяжністю, етапами. Його складові - проекції вектора зручно позначити як прояви свідомості індивідуальної, групової, колективної і т. д. Прояви свідомості (феноменологія) - це не тільки функції, але й структури, оскільки функції впливають на структури, формують їх і навпаки. Так можна розглядати складові вектора розвитку (еволюції) свідомості - модель у вигляді багатомірного математичного простору, як то: 1) рух від міфологічної до теоретичної картини світу (світоглядний вимір); 2) рух від нерозривності сприймання себе, реального і уявного світу до диференційованого сприймання себе (самосвідомості) і навколишньої дійсності (поглиблення дистинкцій і розширення смислового поля); 3) рух від язичницької релігійної свідомості з її страхами перед Природою до агресивного «мічурінського» «ми не можемо чекати милості від природи ...» і далі до ціннісної свідомості (екологічний вимір); 4) рух від доконвенційної моралі до постконвенційної (моральний вимір); 4) рух від неусвідомлюваних традицій і табу до сучасної правової свідомості з її принципом верховенства права (правовий вимір); 5) рух від полігамії до сучасної сім'ї як первинної чарунки суспільства (соціальний вимір); 6) рух від цілісності роду чи племені до сучасної диференціації суспільства з її розподілом праці (економічний вимір); 7) еволюція мислення від наглядно-дійового до абстрактного, синтетичного тощо (методологічний вимір). Кількість видимих проявів свідомості та етапів їх еволюції обмежується лише нашою спроможністю до дистинкцій та уявленнями про їх доцільність.

Особливістю проявів свідомості є нашарування нових утворень на більш ранні, давні, а не повне заміщення старого змісту новим. Як і у колективному несвідомому, у свідомості людини теж присутній досвід усіх попередніх поколінь як нескінченна множина нашарувань. Саме це створює ту різноманітність і те багатство контекстів, що так необхідні для виникнення емерджентних властивостей більш досконалої цілісності. І саме це унеможливлює створення штучного інтелекту електронними засобами. Прогрес цивілізації суттєво прискориться, якщо цивілізація буде свідомо і цілеспрямовано змінювати відношення між новими і давніми утвореннями шляхом заміщення старого змісту новим, зокрема, побутової свідомості науковою, доконвенційної моралі постконвенційною, правового невігластва правовою свідомістю.

Суперечка про те, чи різняться свідомістю первісна людина (пітекантроп, неандерталець, кроманьйонець) і сучасна людина, сьогодні вирішується так: морфологічні структури мозку, пов'язані із функціями свідомості в основному однакові як у кроманьйонця, так і у сучасної людини, вони формувалися дуже повільно. Морфологічні структури мозку відображають потенційні можливості свідомості, які розкриваються їх взаємодією з функціями. Функціональні прояви індивідуальної свідомості відображають суспільну свідомість конкретної епохи і тому різняться. Особливостями функціональних проявів свідомості сучасної людини є те, що свідомість проходить складні етапи становлення в онтогенезі, є результатом дії багатьох чинників, зокрема, виховання в широкому розумінні цього поняття. Людина не народжується із свідомістю. Онтогенез повторює у модифікованому вигляді філогенез. Крім того, морфологічні структури якось загадково взаємодіють з функціями, розкриваючи ними свої потенції. Програма становлення свідомості розгортається зовсім не так, як генетична програма визрівання біологічного організму. Здійснення цієї програми залежить від зовнішніх впливів. Все відбувається так, наче б то носієм програми становлення індивідуальної свідомості окремої людини є певний зовнішній соціум, суспільна свідомість, наче б то. відповідальність за становлення індивідуальної свідомості Природа поклала на суспільство. Разом з тим, результати соціалізації нового покоління не є наперед визначеними, становлення індивідуальної свідомості може сповільнитись і навіть зупинитись. В реальній дійсності, поряд один з одним, мусять спілкуватись, жити в одному соціумі люди, онтогенез яких з різних причин (цілком реальна ситуація!) не здійснився у повному обсязі. Ми маємо визнати, що поряд один з одним можуть співіснувати (і мають співіснувати!) люди різних епох, в тому числі і «кроманьйонці», «неандертальці» і, навіть, «пітекантропи».

Особливої уваги при аналізі суспільної свідомості заслуговують механізми об'єднання елементів у систему - інтегрування людей у спільноти - групи, колективи, організації, соціуми тощо. Тут ми ще раз звертаємо увагу читача на позицію щодо присутності і співіснування у нашому соціальному оточенні представників різних рівнів людської свідомості в широкому діапазоні - від Мауглі і Чикатило до Матері Терези і Андрія Сахарова. Якщо ж ми припускаємо існування такої стратифікації рівнів людської свідомості, то маємо відповісти на питання «Як уживається поряд творча особистість-людина XXI століття з «пітекантропами», які є і ще довго будуть елементами суспільства як наслідок недосконалостей онтогенезу людської свідомості?».

Відомо, що людей єднає, насамперед, спільність потреби підтримання життєдіяльності. Так люди змушені були дійти згоди щодо норм моралі та права. Крім логіки свідомості, існують чисто психологічні механізми, які цементують єдність людей, формують необхідну стадність поведінки, зменшуючи відцентрові тенденції. Соціальна психологія вивчає такі психічні свідомі чи несвідомі механізми взаємного впливу людей, як то: 1) зараження - позасвідому, мимовільну податливість певним психічним станам (екстази, психози, паніка) шляхом співпереживання; 2) сугестія (навіювання) - персоніфікований емоційно-вольовий вплив однієї людини на іншу, яка сприймає інформацію не шляхом логічних міркувань, а довірою до джерела інформації, котрим можуть виступати авторитети, панівні ідеї, звичаї, забобони тощо; 3) переконання - психічний стан, який виникає як результат інтелектуального впливу, самостійного висновку сприймаючого інформацію; 4) наслідування - несвідоме, мимовільне, чи свідоме, довільне, відтворення індивідом рис і зразків певної поведінки, механізм формування групових норм і цінностей; 5) конформізм - свідоме прийняття індивідом поглядів, цінностей та норм поведінки певної соціальної групи під тиском зовнішніх умов і обставин, всупереч власним переконанням, проявляється у схильності уникати самостійних рішень та в пасивній, пристосовницькій орієнтації на сприйняття готових стандартів оцінок, поведінки.

(До класичних прикладів сугестії і конформізму можна віднести поведінку підлеглих у владній ієрархії під час виборчої кампанії в Україні 2004 року. Ось один із них. З позачергової наради у районній ланці системи управління освітою одного із міст Кримського півострова повертається директор загальноосвітньої школи і схвильовано повідомляє своїм підлеглим, що тільки-но в Інтернеті оприлюднено звернення одного із кандидатів на посаду Президента до кримських татар, яким обіцяно, за умови їхньої підтримки цього кандидата, вигнати усіх росіян із Криму. Збудження директора миттєво передається підлеглим, у більшості росіянам за національністю. Виникає пропозиція негайно провести необхідну роз'яснювально-мобілізаційну роботу з учнями школи для впливу на їх батьків. Наступного дня ми спостерігаємо жваве обговорення цієї ж теми дорослим населенням у міському транспорті, зокрема, про ті ж джерела витоку інформації і про факти «роз'яснювально-мобілізаційної» роботи, навіть у початкових класах загальноосвітніх шкіл міста. Зазначимо, майже усі дійові особи «роз'яснювально-мобілізаційної» роботи мають вищу освіту. На зауваження, що в Інтернеті може розміщатись і те, що трапляється у ящиках для сміття, відповідають «А що тут такого, сьогодні кожен має право на власну думку!»).

До переліку психологічних механізмів виживання людини у спільнотах можна віднести також і багато інших якостей психіки людини, в тому числі, агресивність і толерантність, самовпевненість і обережність, безпринципність і принциповість, тупість (інтелектуальну обмеженість) і інтелект і, навіть, емоції патріотизму і інтернаціоналізму. Доцільність їх проявів залежить від конкретної ситуації.

Зазначимо, не можна однобічно відноситись до того чи іншого механізму соціалізації як негативного чи позитивного. Вони є, насамперед, механізмами згортки елементів у цілісність для здійснення спільної діяльності на рівні колективу, соціуму, суспільства. Саме ці механізми соціалізації дають змогу співробітничати людям різного рівня свідомості, в тому числі, і людині з високим рівнем теоретичної свідомості (з університетським дипломом чи науковим степенем), і людині-виконавцю простої репродуктивної роботи з переважно наглядно-дійовим мисленням, і, навіть людині, онтогенез якої зупинився на рівні «неандертальця» чи «пітекантропа».

З іншого боку, названі вище психологічні механізми виживання людини у спільнотах є підґрунтям для негативних наслідків, зокрема для такого ганебного явища як зловмисна маніпуляція людською свідомістю.

Ще раз наголошуємо, наявність «пітекантропів» у сучасному суспільстві необхідно визнати нормою. Адже, якщо ми погоджуємось із проявами будь-яких стародавніх психічних утворень у психіці сучасної людини у формі колективного несвідомого, то таким же чином маємо визнати їх у проявах свідомості. Якщо ми допускаємо можливість призупинення онтогенезу свідомості, то маємо запитати, якому етапу філогенезу відповідає кожна зупинка. Прийнявши до уваги, що згадані вище чисельні механізми адаптації, маскування, соціалізації носіїв різних рівнів свідомості надають широкі можливості їх співіснування і кооперації у практичній діяльності, робимо висновок: у сучасному суспільстві не існує ніяких обставин чи непереборних перешкод, які виключають співіснування «пітекантропа» і сучасної людини.

(Немає нічого дивного і шкідливого для суспільства в тому, що легіони чиновників в Україні сьогодні перефарбовуються у помаранчевий колір. Як заявив на засіданні Харківської облради 28 січня колишній губернатор Харківщини Євген Кушнарьов, за один день він пережив стільки проявів зради, фарисейства, скільки не було пережито ним за все його попереднє життя. Чому ж тут дивуватись? Механізми соціалізації діють!).

Зазначимо також, що спільна діяльність людей забезпечується не лише свідомістю, а й вольовою регуляцією. Сучасник може мати самосвідомість на рівні пітекантропа, підкорятись тим чи іншим впливам групової суспільної свідомості і мати окремі вольові якості низького чи високого рівня розвитку. Ми зустрічаємо таких на кожному кроці, навіть, у державних органах управління. А деякі із них завдяки мімікрії і вольовим якостям стають, навіть, вищими керівниками держави. Так газети повідомляють, що глава одної із сучасних африканських країн мав слабкість до канібалізму, а у багатьох інших країнах досі одні страчують інших, неслухняних підданих та неугодних суперників, фізично без суду і слідства. А як визначити і оцінити свідомість Гітлера, Сталіна, Пол Пота? Припущення про стратифікацію суспільної свідомості дозволяє зрозуміти це. Так, підвалини революційної теорії розробляють у муках і сумнівах творчості, зазвичай, кращі уми свого часу, піонери еволюції теоретичної свідомості, її вищого рівня. Вони створюють передумови збурення побутової свідомості мільйонів її носіїв. Організаторами-виконавцями планів перебудови часто стають вольові «пітекантропи», з сильною, але переважно несвідомою (мимовільною) чи напівсвідомою вольовою регуляцією. А результатами «матеріалізованої революції свідомості» можуть скористатись ще інші особини, більш віддалені від початкових пошуків, назвемо їх «кроманьйонцями». Отже, маємо визнати суперечливу природу людини сучасності - носія нашарувань свідомостей різних попередніх епох, наслідок недосконалостей онтогенезу індивідуальної свідомості.

(Для тих, хто не згоден з даним твердженням, ще раз нагадаємо злободенні питання, що сьогодні на слуху: «Хто давав вказівки і хто вбив журналіста Георгія Гонгадзе?», «Хто і чому збирав заздалегідь заяви «вірнопідданих» підлеглих про підтримку провладного кандидата на посаду Президента України?», «З чийого дозволу і чому так успішно політтехнологи сусідньої держави здійснювали масову маніпуляцію суспільної свідомості братнього народу впродовж недавньої передвиборної кампанії в Україні?», «Як усе це може бути можливим в наш час?», «До якої класифікації свідомості віднести тих, хто перебуває у пенітенціарних закладах?»).

З огляду на діючі механізми соціалізації - конформізму, сугестії, зараження, маскування, мімікрії, нівелювання, усереднення, пристосування тощо, маємо визнати наявність великої стратифікації суспільної свідомості. Велика стратифікація суспільної свідомості мала місце в історії завжди і пов'язувалась з майновим становищем (наприклад, касти середньовічної Індії). В Новий час вона не зникла, а лише відійшла у тінь, не так різко окреслена, пов'язується не стільки з майновим становищем, скільки з умовами онтогенезу взагалі, і є, на відміну від попередніх епох, більш різноманітною.

Завершуючи розгляд свідомості як сукупності елементів, зв'язків, відношень і функцій та відповідаючи на питання, що є власне свідомістю - самосвідомість людини чи суспільна свідомість, ми ще раз декларуємо нашу схильність вважати свідомістю саме суспільну свідомість, а не її елемент - індивідуальну свідомість чи самосвідомість. Ми не знаємо напевне, як складові елементи утворюють емерджентні властивості системи вищого порядку - суспільної свідомості. Однак, чи потрібно нам знати взагалі кількісні виміри взаємозалежності, взаємодії складових суспільної свідомості, взаємодії частин і цілого надскладної системи? Вважаємо, що це не є можливим і не потрібно. (Хоча прийнято вважати знанням редукцію складного до рівня простих елементів). Знати тенденції у якісному вимірі - то вже не мало.

Свідомість як об'єкт педагогічних впливів

Онтогенез свідомості повторює філогенез. Чи може онтогенез не завершитись? Що означає незавершений онтогенез з точки зору педагогіки? Хто має відповідати за наслідки незавершеного онтогенезу?

Сучасна система освіти як і вся система відтворення (соціалізації) нового покоління лише частково зорієнтована на становлення індивідуальної свідомості. Цей факт ігнорування проблеми свідомості педагогікою має сприйматись нами найбільш дивним в контексті сучасного реформування системи освіти, як і факт величезних розбіжностей у рівнях свідомості (рефлексії) школярів унаслідок відсторонення їх батьків від онтогенезу свідомості їх дітей, однак інерція мислення поки що заважає надати цьому належну увагу.

Усі ми чомусь впевнені, що сучасна система освіти своєчасно розпочинає свій вплив на становлення свідомості молодого покоління (вживання слова «формування» замість «становлення» слід уникати - це різні поняття). Це вірно лише частково, якщо вважати передачу молодому поколінню обсягів знань основною місією школи. Тому слід ще раз переглянути ієрархію задач спеціально створеної суспільством інституції - галузі освіти відповідно структурі і генезису свідомості.

«Людина не народжується зі свідомістю» - ось основна вихідна теза-постулат системи відтворення нового покоління. Процес становлення свідомості розпочинається в онтогенезі людини відразу після її народження і триває не менше двох десятків років, а її розвиток може продовжуватись усе життя. Становлення свідомості, в тому числі, мови, понятійного мислення було б правильним порівнювати із розквітом бутона квітки, а не з записом знань на чистий аркуш паперу, як це прийнято вважати на рівні побутової свідомості. Але ж чи знають батьки про особливості становлення свідомості їх дітей у онтогенезі і чи сучасна педагогіка в повній мірі враховує ці особливості? Ні і ні! Сучасні шкільні підручники дещо повідомляють про онтогенез як модифіковане повторення філогенезу, але виключно про онтогенез будови організму в утробний період його розвитку. Знайомлення з онтогенезом обмежується показом малюнків плоду з хвостом чи зябрами, які проявляються на певних етапах утробного розвитку. Щодо свідомості, то її онтогенез відбувається не в утробі матері, а в соціальному середовищі. Чисельні історії про «мауглі» переконливо свідчать, якщо нема відповідного середовища, то свідомість сама по собі не виникає. Батьки мають знати, що онтогенез свідомості їх дітей не повторює автоматично модифікований філогенез свідомості людини, а може зупинитись на будь-якому етапі і тоді не свідомість, а інші механізми адаптації (які скоріше притаманні зрілим «неандертальцям» і «пітекантропам») забезпечують пристосовування їх до життя у суспільстві. Батьки мають чітко знати відповідь на запитання «Якщо людина не народжується із свідомістю, то де беруть початок розбіжності у рівнях свідомості людей з однаковими генетично успадкованими задатками?». Припинення, затримка чи сповільнення онтогенезу свідомості дитини означає консервацію тих рівнів свідомості, які відповідають історично пройденим етапам філогенезу, таким як «свідомість пітекантропа», «свідомість неандертальця» тощо.

Сучасна психологія вважає доведеним і загальновідомим той факт, що основний етап становлення структур, пов'язаних з індивідуальною свідомістю (мови, мислення, вольової регуляції тощо) відбувається у віці до 5 років. Тож яка відповідальність лягає на виховне оточення дитини! Батьки ж у своїй більшості в цей період покладаються на «авось», а потім усю відповідальність перекладають на школу. А школа стає заручницею недовиховання батьками своїх дітей - проблема, яка очікує свого розв'язання на основі нової особистісно зорієнтованої освітньої парадигми. Приходимо до висновку: 1) держава має взяти на себе відповідальність за ліквідацію неуцтва, невігластва молодих батьків у питаннях становлення свідомості їх дітей дошкільного віку; 2) не передача суми знань такому собі об'єкту - «усередненому» учневі, а розвиток мови, мислення і довільної вольової регуляції - основних складових активної свідомості кожної конкретної дитини, підготовка старшокласників до майбутнього особистісно зорієнтованого виховання своїх дітей має стати пріоритетними завданнями системи освіти як основної інституції суспільства, відповідальної за відтворення нового покоління.

Чи припинилась еволюція людини та її свідомості?

Еволюцію людини пов'язують з дією механізму природного відбору. Дехто вважає, що сучасна людина не підлягає дії відкритих Ч.Дарвіном законів. Однак, ми маємо пам'ятати про взаємодію морфологічних структур мозку і його функцій. Безумовно, функції змінюються, ускладнюються. Отже змінюються і ускладнюються структури. Це і є еволюція.

Еволюція свідомості людини сьогодні - це, насамперед, більш потужний перетік знань із галузей спеціальних наук і філософії до побутової свідомості. Згадаймо Архімеда і Евкліда. Який відсоток людей у стародавньому світі володів здобутими ними знаннями? А сьогодні учні 7-8-х класів масової школи (підлітки-»неандертальці» за рівнем розвитку свідомості) трансформують їх знання у побутову свідомість. А учні 9-х класів («кроманьйонці») трансформують у побутову свідомість знання, відкриті на межі середньовіччя і Нового часу Галілеєм і Ньютоном. І тільки-но поняття теорії відносності, квантової механіки, психоаналізу, сучасної економічної теорії та філософії тощо стануть надбанням побутової свідомості, ми зможемо говорити про якісно новий рівень свідомості людства.

Еволюція свідомості людини сьогодні - це новий рівень більш динамічної єдності структури і функцій, коли структура стає поліфункціональною, а функції змінюють структуру швидше, ніж раніше.

Еволюція свідомості людини сьогодні - це також досягнення вищого рівня гармонії взаємодії пов'язаних зі свідомістю вольової регуляції, емоцій, почуттів, підсвідомого і несвідомого.

Еволюція свідомості людини сьогодні - це збагачення індивідуальності особистості на основі розвитку активної самосвідомості і таких її складових, як самовідчуття, самооцінка, самоаналіз, самодетермінація, самоактуалізація, самоініціювання, самомобілізація, самостимуляція, самовираження, самовладання, самоконтроль, самодисципліна, самоуправління, самореалізація, самоздійснення тощо.

Еволюція свідомості людини сьогодні - це зростання інтенсивності взаємозв'язків і взаємовпливів індивідуальної і суспільної свідомості.

Еволюція свідомості людини сьогодні - це те, що відбулося на Майдані Незалежності у Києві.

Чи прискорюється еволюція свідомості? Якщо так, то що з цього випливає для практичної педагогіки?

«В даний момент історії свідомість людей продовжує розвиватись, причому цей розвиток, вірогідно (курсив наш - А. П., Є. П.), іде з відомим прискоренням, зумовленим прискоренням наукового, культурного і технічного прогресу» (Немов, 1999, С. 138). Зазначимо, що обережність висловлювання тут зайва. Еволюція свідомості дійсно йде з прискоренням. Тож уявімо собі, що очікує людину в умовах прискорення і глобалізації суспільних процесів. Настає час, коли діти випереджують у загальному розвитку, зокрема у розвитку свідомості, своїх батьків і це треба вітати.

Ще раз запитаймо себе, що є структурою суспільної свідомості? Чи не можна віднести до цієї структури усю соціокультуру з усіма без винятку її інституціями, які розвиваються, як ми спостерігаємо, перманентно? Повернемось до висловлювання Л. Рубінштейна про взаємодію структур і функцій і перенесімо це положення на інституції суспільства, які є структурами і функціями суспільної свідомості. Тож чи припинилася еволюція суспільної свідомості? Ні вона не тільки не припинилася, але й прискорюється. Щодо індивідуальної свідомості людини, то її не можна ставити над суспільною свідомістю. Безумовно, відбувається взаємодія індивідуальної свідомості і суспільної. Скоріше індивідуальна свідомість є відображенням суспільної, а не навпаки. Суспільна свідомість є системою вищого порядку відносно індивідуальної. Спостерігається ситуація, коли розвиток індивідуальної свідомості пересічної людини наче б то не встигає за суспільною, є повільнішим. Тож суспільна свідомість має брати відповідальність за розвиток індивідуальної. Інакше не буде бажаних емерджентних властивостей цілісності.

Індивідуальна свідомість надає людині можливості за допомогою мови понять негенетичним шляхом швидше привласнювати знання та практичний досвід людства для здійснення колективної, суспільної діяльності. Як бути з тим, що обсяги інформації, якою користується людство, у другій половині XX століття подвоювались кожні 5 років, сьогодні подвоюється кожні 4 роки, а найближчими роками будуть зростати лавиноподібно? Бачимо, що лавиноподібне, експоненціальне збільшення обсягів інформації не лякає людину. Можливо тому, що запам'ятовування інформації - це не вся свідомість, а свідомість - це не вся психіка. Людина вже навчилась відображати і зберігати інформацію на штучних носіях, як і здійснювати пошук необхідної інформації за допомогою технічних засобів - Інтернету тощо.

Разом з тим, інтенсифікація інформаційних процесів породжує свої проблеми, зокрема проблему згортки великих обсягів інформації для її сприйняття і обробки мозком людини та пристроями, що мають реальні фізичні обмеження. Засобами згортки інформації є абстрагування, формування понять і понятійне логічне мислення - продукти пізніших етапів еволюції свідомості. Сучасна людина має різну здатність до понятійного мислення, різну здатність свідомо привласнювати досвід людства для здійснення подальшої колективної, суспільної діяльності і, відповідно, різну здатність створювати нове. Ця різниця досі не мала суттєвого значення для розвитку цивілізації. Суспільство досі задовольнялось декількома відсотками творчих працівників. Однак, процеси глобалізації відкривають нову епоху розвитку цивілізації і формують нові вимоги до людини. Віднині здатність до більш продуктивної згортки інформації та різноманітність творчих проявів людини - головний чинник прогресу цивілізації, адже чим більша різноманітність особистостей, тим сильніші прояви емерджентних властивостей і тим розвиненішою є суспільна свідомість і практика. Несприйняття нових реалій означає загрозу тій чи іншій спільноті опинитись на узбіччі цивілізаційного розвитку і вимерти подібно динозаврам, що і відбувається нині з нами (Україна за даними ЮНЕСКО за 2004 рік знаходиться на 99 місці у світі за якістю життя!).

Чому люди такі різні за рівнями розвитку свідомості і як зменшити ці розбіжності, як уникнути сповільнення й дострокового припинення онтогенезу свідомості - ось одне із головних проблемних питань педагогіки в епоху глобалізації суспільства. Пам'ять зі знаннями, вміння, навички, інтелект взагалі - це лише частина більш загального і ширшого феномену свідомості, як і зміст свідомого лише частина змісту психічного життя людини. Отже, ще раз приходимо до висновку: сучасна школа поки що лише частково здійснює необхідну для суспільства XXІ століття функцію, проблема зменшення розбіжностей між рівнями індивідуальної свідомості ще очікує свого розв'язання.

Що покласти у критерії стратифікації свідомості? Як розрізняти рівні свідомості сучасників?

Зазначимо, що поділ носіїв сучасної свідомості на «пітекантропів», «синантропів» та інших є умовним, таким, що дозволяє лише ілюструвати наявність різних рівнів свідомості. Ми не знаємо напевне, якою була свідомість пітекантропів і неандертальців, але ж пам'ятаймо, «онтогенез повторює модифікований філогенез». Що покласти в основу науково обґрунтованої стратифікації рівнів свідомості? - то питання, яке потребує окремого дослідження. Загальним критерієм рівня свідомості суспільства можна обрати побутову свідомість пересічної людини. А показниками рівнів побутової свідомості пересічної людини - усвідомлення і дотримання принципів верховенства права та норм постконвенційної моралі, спрямованість особистості («бути чи мати»), знання наукової картини світу, володіння продуктивними формами мислення тощо. Можна обрати критерієм рівня свідомості суспільства різницю (дельту) між побутовою свідомістю і теоретичною чи швидкість подолання різниці між побутовою і теоретичною свідомістю.

Дві тенденції зміни становища людини в сучасному світі вважаються хрестоматійними: тенденція до глобалізації (зростання взаємозалежності і цілісності людського суспiльства) і тенденція до зростання автономії (свободи, індивідуальності) людини. «Що більше радіус оточуючої людину зовнішньої культури, то інтенсивнішою має бути відцентрова сила особистості для того, щоб зовні, на поверхні, дати той самий результат: однаковий рівень моралі та вільної дії ... нам зараз важче бути особистостями, аніж нашим предкам» - так ще на початку XX століття бачив основну проблему сучасної людини видатний російський педагог С. Гессен. Такою вона залишається і сьогодні.

Індивідуальність людини і її самосвідомість в історії формувались одночасно, завжди були і є взаємопов'язаними. Тому, прийнявши за постулат твердження, що нова епоха постіндустріального глобалізованого суспільства формує нові вимоги до людини - бути творчою індивідуальністю, визначимо базовим елементом творчої індивідуальності її свідомість і самосвідомість. На цьому наголошує і відомий підручник: «Магістральним напрямом подальшого розвитку свідомості людини стає розширення сфери усвідомлюваного людиною в собі і навколишньому світі» (Немов, С. 138). Розширення сфери усвідомлюваного людиною в собі - це, насамперед, сучасні психоаналіз, психотерапія, психотренінги, а розширення сфери усвідомлюваного людиною у навколишньому світі - це, насамперед, усвідомлення надсистемних цілей існування людини, тобто таких, що виходять за межі організму індивіда.

Зазначимо, усвідомлення процесів в собі хоча б на рівні сучасної науки і усвідомлення надсистемних цілей і цінностей - це завтрашній день еволюції індивідуальної свідомості. Дійсно, індикатором розвитку індивідуальної свідомості є зменшення розбіжностей між науковою і побутовою свідомістю. Побутова свідомість поки що занадто відстає. Не теоретична (як це може уявлятись), а побутова свідомість ініціює, «замовляє проекти» і «обслуговує» практичну діяльність. Але не завжди відповідає за її наслідки. Саме тому філософська думка сьогодні акцентує увагу на фундаментальну диспропорцію між теоретичною свідомістю, з одного боку, та «масовою» свідомістю і практичною діяльністю, з іншого. Практична діяльність людства, будучи напрямленою с початку його історії майже виключно на підтримку свого гомеостазу продовжує за інерцією спрямовуватись у тому ж напрямку. Ідеал-мета цього спонтанного руху - споживче суспільство із штучним створенням і задовольнянням все нових і нових потреб при нерівності можливостей їх задовольняння. Це виглядає як нестримна і неусвідомлена експансія людини в нікуди, часто самознищувальна, індикатором чого є екологічні проблеми. В той же час, фактом є крихкість, незрілість, невідповідність свідомості людини можливостям її практичної, вже планетарної діяльності. Ця диспропорція, будучи біологічною спадщиною людини, ніяк не зменшується, а, за висновком аналітиків, навпаки поглиблюється і вже загрожує самому існуванню людства.

Майже вся пізнавальна і перетворююча діяльність людини поки що напрямлені назовні, тоді як самопізнання і самовдосконалення очікують свого часу. «Слабкість самопізнання зумовлює несправжні цілі пізнання і перетворення зовнішнього світу, звужує діапазон творчих пізнавальних можливостей, веде до наростання негативних наслідків і явного абсурду, бо занадто вже часто людина не відає, що творить, а якщо і відає, що творить, то не може зупинитись, побороти свої егоїстичні прагнення і свою слабкість волі» (Дубровский Д. И. Новое открытие сознания? (По поводу книги Джона Серла «Открывая сознание заново»// Вопросы философии. - 2003. - № 7). В умовах сучасного інформаційного суспільства саме слабкість самопізнання веде до наростання таких негативних наслідків, як поширення ілюзій, самообману людини, розширення можливостей дезинформації та маніпулювання суспільною свідомістю з боку окремих груп (монопольних виробників неякісних товарів та послуг продукції, владних структур, релігійних організацій тощо). Як зазначалось, це ослаблює емерджентні властивості цілісності вищого порядку - суспільної свідомості. Лише на основі розвитку властивості «відображення відображення» (самовідображення) можливе те удосконалення людини, якого вимагає постіндустріальна епоха з її потребами творчої діяльності. Без таких якісних змін людина буде залишатись представником тваринного світу з його основними цілями біологічного виживання та відтворення виду. І це, при сучасному зростанні енергетики біологічного впливу на навколишнє середовище, таїть в собі непередбачувані наслідки: «Тут ховається глибокий парадокс людської долі і виникає багато запитань. Усі відомі відповіді на ці запитання поки що проблематичні ... нинішній етап розвитку земної цивілізації гранично загострив альтернативу: або..., або ... « (Там само).

Яким бачиться вихід із такої тривожної ситуації? Людство як цілісність має усвідомити не тільки на теоретичному, а й на побутовому рівні загальні принципи розумного буття і спираючись на розуміння свого призначення у Всесвіті, сформувати надсистемні цілі, які виходять за межі підтримки власного гомеостазу. Таке усвідомлення надсистемних цілей буде основою майбутньої гармонії між людиною і суспільством. Саме таке усвідомлення на побутовому рівні надсистемних цілей буде наступним рівнем еволюції свідомості. Усвідомлення надсистемних цілей означатиме визнання пріоритету суспільних цілей відносно егоїстичних. В історії вже було немало спроб «сформувати» таку свідомість. Свідками і учасниками не зовсім вдалого формування комуністичної свідомості були наші батьки і ми самі. Людство ще повернеться до цієї проблеми пріоритетів загального перед частковим, індивідуальним.

Сьогодні нас має більше турбувати самопізнання і самовдосконалення людини як результат подальшого розвитку її функції рефлексії зовнішньої дійсності і самої себе. Розвиток самосвідомості людини, її здатності до рефлексії на сучасному етапі еволюції є першочерговою умовою подальшого розвитку суспільної свідомості, адже удосконалення елементів системи посилює емерджентні властивості цілісності.

Рефлексія (лат. reflexio - відображення) - здатність органу психіки відображати навколишню дійсність і самого себе (саморефлексія). Як така, рефлексія за мільйони років пройшла довгий шлях розвитку. На всіх етапах еволюції живих організмів рефлексія удосконалювалась шляхом морфологічної перебудови відповідального органу, поступово набуваючи все більш інформаційного виду, і досягла у людини рівня мислення і рівня комунікацій засобами мови, що утворили суспільну свідомість - механізм рефлексії, що виходить за межі одної особини. Матеріалізація рефлексії людства здійснюється у вигляді культури - соціальної форми рефлексії і набуває форми не простого пристосування, а складного, з розширенням перебудови зовнішнього середовища. Рефлексія людини збільшується, розширюється, збагачується, загострюється за рахунок розширення кола знань про себе і навколишнє середовище. Рефлексія людства здійснюється через рефлексію окремої людини. Знання людини (людства) здобуваються і зосереджуються спочатку у спеціальних науках, потім стають надбанням загальних наук, потім предметом вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах і лише після цього стають надбанням побутової свідомості. Саме так відбувається удосконалення рефлексії суспільства через удосконалення рефлексії і саморефлексії окремої людини.

На жаль, сучасна система освіти (соціалізації) молодого покоління зорієнтована на абстрактного, усередненого вихованця, не враховує відмінностей між рівнями розвитку і не ставить за мету всебічний розвиток, вважаючи це недоцільним як з економічних, так і з інших причин. Серед них є суто психологічні. Мова йде про наступне. «Історія психології, особливо XX століття, показує безконечні спроби дослідників ухилитися від безпосереднього бачення суттєвих сторін психічного. Під виглядом «науковості» пошуку, йдучи кружним шляхом пізнання суті психічного, вчені втрачали свій дійсний предмет. Це була своєрідна сліпота сцієнтизму, схожа на ту, коли людина намагається зазирнути за край світу, а не бачить того, що діється перед самими очима. ... Може, мав рацію К. Г. Юнг, коли твердив, що людина, яка пізнає саму себе, жахається побачити свою істинну природу, власне обличчя» (Роменець В. А., Маноха І. П. Історія психології XX століття: Навч. посібник. - К., 1998. - С. 896). Психолог І. Смілянський, говорячи у популярному виданні про уроки З. Фрейда, висловлює таку широко розповсюджену думку своїх колег «А якщо ж розібратись ... дуже добре, якщо ми можемо благополучно пройти по життю, «не приходячи до тями» « (Психология для всех. - 2004. - № 11 (56)). Це чимось нагадує відоме гасло «Назад, до природи!».

Отже, існує певний острах засвоювати уроки психології, зокрема, такий: «Психічне життя у ранньому дитинстві визначає увесь подальший розвиток особистості». Як реакцію на побоювання щодо необхідності визнати істинну природу людини можна розглядати пошуки гуманістичної психології. Віддамо належне «фасилітації» К. Роджерса і дотичним до неї толерантності, гуманності тощо, і, водночас, запитаймо: чи спроможна фасилітація без саморефлексії на основі досягнень сучасного психоаналізу вирішити сучасні педагогічні проблеми? Педагогічне експериментування самого К. Роджерса і його послідовників показало, що сам по собі гуманістичний підхід не є панацеєю. Чого ж не вистачає? Наука менеджменту і психологічні теорії довільної вольової регуляції наголошують на особливому значенні функції порівняння і оцінки реального і бажаного. У свідомій діяльності людини це функція рефлексії. З чого має починатись рефлексія людини самої себе? Мабуть з тієї, інколи гіркої правди відображення, що надає нам сучасний психоаналіз. Так, кожна людина має знати свою тваринну сутність, знати про колективне несвідоме у собі, знати про нашарування у своїй свідомості усіх попередніх етапів еволюції, бачити у собі не тільки риси смиренності і наближення до Бога, а й обмеженого злободенними потребами біологічного існування синантропа чи пітекантропа. Людина в рівній мірі однаково має усвідомлювати як свою велич, так і свою убогість.

Загострюючи проблему, запитаймо себе, а як бути з маленькими дітьми, підлітками, юнаками, з їх гідністю людини? Чи знайомити їх з онтогенезом свідомості, показуючи у «мультиках» чи кіно чи на стінах шкільного інтер'єру її філогенез, який включає варварство предків, паління книжок інквізицією, так званий класовий підхід в СРСР, Освенцім і ГУЛАГ, маніпуляції суспільною свідомістю в Україні політтехнологами сусідньої держави під час виборів Президента держави? Чи концентрувати їх увагу на недосконалості людської свідомості, коли вони споглядають приклади тероризму, бандитизму і криміналітету, що ллються бурхливим потоком з екранів телевізорів, відображаючи реальне життя. Чи показувати (рефлексувати) їм у процесі онтогенезу той момент, коли вони самі проходять стадії пітекантропа, синантропа, неандертальця, кроманьйонця, язичника часів Ісуса Христа, середньовічної людини часів інквізиції, якій вистачало для спілкування всього 300 слів, «пролетарія, який здобуває увесь світ» тощо? Чи рефлексувати їм та їх батькам той момент, коли онтогенез їх свідомості сповільнюється чи зовсім зупиняється? Питання не просте. (Саме тому розміри цієї статті перевищують бажане).

Повертаючись до проблеми зміни освітньої парадигми, зазначимо, що досі, спираючись на фундамент психології, педагогіка задовольнялась лише «чорним ящиком» біхевіоризму. Висловлюємо думку, що саме рефлексія, саморефлексія на основі психоаналізу і тільки у поєднанні з принципами гуманістичної фасилітації К. Роджерса можуть бути фундаментом майбутньої особистісно зорієнтованої педагогіки. Проблемне питання сьогодні полягає в тому, як здійснити об'єднання сучасного психоаналізу і гуманістичної психології на рівні навчально-виховних технологій. Так вчитель, спостерігаючи негативну поведінку учня масової школи (невиконання навчальної роботи, перешкоджання роботі інших, грубість у стосунках з однокласниками, «матірний» лексикон тощо), може сказати такому учневі «Ти не дотримуєшся норм людської поведінки і поводишся як мавпа, тварина, скотина!» і буде правий по суті, с позиції психоаналізу. Але ж той учень не має здатності до саморефлексії, не знає основ психоаналізу, сприймає слова у іншому контексті і ображається! Тож, як зазначалось, справа у тезаурусі, контекстах і дистінкціях! Звідси робимо висновок: технологічна проблема забезпечення більш високого рівня саморефлексії, насамперед, є проблемою створення тезаурусу і контекстів для здійснення відповідних дистинкцій. Вона вирішується засвоєнням відповідних додаткових знань як учнями, так і батьками, що потребує корегування змісту освіти у сучасній середній школі. Батьки мають отримувати необхідні знання заздалегідь, ще перебуваючи у школі, щоб школа не була заручницею недовиховання дітей їхніми батьками. Назвемо це першою умовою підвищення рівня рефлексії виховного середовища сучасного середнього навчального закладу.

Рефлексія свідомістю - це не просто відображення подій і людини, якою вона є, це також порівняння того, що є, з тим, що має бути, порівняння свого бачення з баченням інших, оцінка розходжень і накреслення, проектування змін. Людина реалізує себе в процесі діяльності. Оцінка розходжень в процесі діяльності між дійсним і бажаним є ключовим елементом активної свідомості. Людина на етапі найінтенсивнішого онтогенезу своєї свідомості (який припадає на шкільні роки) повинна мати можливість порівняння того, що є, з тим, що має бути, на кожному кроці свого буття.

Назвемо це другою необхідною умовою підвищення рівня рефлексії виховного середовища сучасного середнього навчального закладу.

Рефлексія - це не тільки знання, а й засоби їх представлення, зокрема, матеріальні носії інформації. Коли ми говоримо про саморефлексію, на думку спадає дзеркало як засіб її матеріальної реалізації. Що має бути дзеркалом сьогодні, у час небачених досі інформаційних технологій? Висловимо думку, яка є достатньо новою і незвичною.

Майбутня школа - це, насамперед, саморефлексуюче середовище. Майбутня школа - це більш ефективне об'єднання сім'ї і школи, що не обмежується шкільним парканом. Рефлексії має підлягати все, що має відношення до процесу навчання і виховання. Рефлексія має включати усвідомлення не тільки вихователями, а й вихованцями інформації про усі структурні і процесуальні елементи феномену свідомості, насамперед, довільного управління будь-якою діяльністю, не лише навчальною. Предметом рефлексії може бути і поведінка на перерві підлітків зі штурханиною і взаємними образами одне одного, з лексиконом, що включає широкий нелітературний набір від славнозвісних 3-х букв до жаргону із переглянутих ним напередодні західних кінобойовиків. Дві-три кінозйомки прихованою камерою і наступний розбір за участю батьків (наші діти - майже наша копія) були б більш ефективними, ніж десяток профілактичних бесід. Предметом рефлексії може бути кінозйомка поведінки на уроках «відключених» учнів, чий онтогенез уже зупинився, для наступного аналізу педагогічною радою чи фотоекспозиція процесу паління цигарок старшокласниками на території школи із відповідними анатомо-фізіологічними коментарями. Рефлексія у особистісно зорієнтованій школі - це поелементне відображення процесів мотивації, планування і досягнення кожною дитиною успіхів у будь-якій діяльності, навчанні, художній самодіяльності, спорті, відпочинку. Широка рефлексія - це оприлюднення тієї інформації, яка досі ховалась, чи яку не прийнято експонувати, чи на яку просто не звертали досі уваги із-за нерозуміння чинника чутливості критерію успішної діяльності до подібних дрібниць. У вивченні математики, наприклад, - це відображення наперед усього обсягу самостійної роботи, яку учень має виконати протягом навчального року, і відображення на стенді (на стіні) усієї його поточної діяльності. Маємо на увазі відображення не підсумкових тематичних оцінок, а переліків виконаної дрібної і простої роботи, у натуральних одиницях вимірювання. Широкого застосування мають набувати також різні психологічні та оціночні навчальні тести.

Щодо технічних засобів рефлексії, їх основою мають стати кінокамери та електронні засоби (інформаційні екрани). Адже відомо, що людина засвоює лише 20 відсотків того, що чує, і 80 відсотків того, що бачить, чує, обговорює з іншими і переживає (Запитуєте - відповідаємо // Освіта України. - 2003. - № 60-61). Застосування безперервної кінозйомки на всій території школи, детальна екранізація усієї діяльності вихованців та її порівняльний аналіз з еталонами, ідеалами, з проявами діяльності інших груп і колективів є принципово вищим рівнем рефлексії, можливо шокуючим уяву представника традиційної педагогіки.

Так рівень рефлексії, що пропонується, дійсно може викликати переляк. Знайдуться і такі опоненти, що вбачатимуть в цьому посягання на гідність людини і на її право особистого життя. Але ж чи є інший шлях поєднання психоаналізу і гуманістичної психології, як фундаментальних основ особистісно зорієнтованої педагогіки? Чи є інший фундамент особистісно зорієнтованої педагогіки, крім поєднання психоаналізу і гуманістичної психології? І чи є інший спосіб протидіяти тиску на людину цивілізаційних процесів глобалізації, аніж забезпечення автономії людини всебічним розвитком її творчої індивідуальності?

Зазначимо, що мова йде про перевірку ідеї співдружності психоаналізу і гуманістичної психології поки що у межах експериментальної педагогіки. Для розробки і впровадження «рефлексивних» елементів особистісно зорієнтованих технологій необхідне проведення цільових педагогічних експериментів. До основних передумов таких експериментів слід віднести:

  • корегування змісту освіти у частині знань про людину на основі психоаналізу і гуманістичної психології (формування тезаурусу і контекстів);
  • забезпечення якісно нового зв'язку сім'ї і школи;
  • впровадження більш диференційованих рівнів навчання з відповідною рефлексією того, що відбувається на кожному із них (кожен суб'єкт одного рівня має знати, що відбувається на усіх інших рівнях, і мати перспективу ротації);
  • удосконалення на основі рефлексії і саморефлексії таких елементів виховних технологій як мотивація і довільна вольова регуляція діяльності;
  • термінове введення у випускних класах загальноосвітніх шкіл навчальної дисципліни «Основи виховання дітей раннього дошкільного віку», а також посади заступника директора-організатора роботи з батьками;
  • використання сучасних інформаційних технологій.

Для експериментальної перевірки ідей, що формуються у процесі теоретичних пошуків і узагальнення передового педагогічного досвіду, в межах пропонованих досліджень було б доцільним обрати два навчальних заклади - звичайну масову загальноосвітню школу і навчальний заклад академічного типу з конкурсним набором, або ж навчально-виховний комплекс з різнорівневими навчальними групами (класами). Саме такий вибір дозволив би визначити діапазон потенційних можливостей дітей шкільного віку та перевірити у порівняльному експерименті ефективність пропонованих технологічних елементів.

Автори: А. Півненко, Є. Півненко

Освіта.ua
03.06.2008

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!