«Чорна пантера і білий ведмідь» Володимир Винниченко

Читати онлайн драму Володимира Винниченка «Чорна пантера і білий ведмідь»

A- A+ A A1 A2 A3

Г а н н а С е м е н і в н а (озирається). О, тут ще більша біда! Я вже до вас... Поможіть мені якось з ними... Я ж сама, я нічого не можу! Вони сидять всю ніч, весь день і не одходять от трупика. А вона наказала, щоб я нікому не говорила, що він помер... Що вона хоче, я не знаю. Його нікуди од себе не пускає... Він цілий день нічого не їсть, дивиться на трупик, ходить по хаті, щось думає і знов дивиться... А вона от вже співає над ним... Хотіла, щоб обмити ж, поховати... Ну, горе,, нещастя, — та якось же треба порядок дати. Тільце ж хоч сховати, воно ж дух почне давати... А її ніякими словами не вговориш. Вчепиться, як... чиста пантера, і нічого з нею... Ради Бога, поможіть мені якось... Вони ж обоє побожеволіють, як іще одну ніч посидять. Треба їх розлучити. Розвіяти трохи їх... Щось... Ну, я вже не знаю... (Витирає сльозу).

М і г у е л е с. Вибачте, сеньйоро, сеньйор Корній по своїй волі не хоче одходити од тіла сина?

Г а н н а С е м е н і в н а. Не знаю... Ні, вона його не пускає... Якби хтось прийшов, кудись покликав, він би пішов... Тш!.. (Прислухається). Щось голосно балакають. Він навіть хотів вийти, так вона не пустила. Потім, я ще боюсь, щоб вона йому й собі чого не заподіяла... Ви ж знаєте, яка вона. Вона все твердить тепер, що він її кине, що зв'язок порвано, що вони не простять один одному цього. І все шукала сьогодні вранці опіум. Пляшечка опіуму в неї була... Та, слава Богу, не знайшла й покинула. Тільки сама вся така, що.. страшно дивитись. Всю ніч билась головою об підлогу, а ми не давали. Ох, ця ніч! А тепер щось думає, сидить, як камінь, і думає, думає, аж страшно стає. Благаю вас, поможіть мені якось розважити їх, якось... Порядок якийсь дати. Ми ж усі побожеволіємо от так. Господи! Якби я знала, нізащо б не виїхала сюди. Думала, на старість з сином буду. І в таке попала. Внука не стало, сина ще не стане... (Плаче).

С н і ж и н к а (розчулено). Ну, нічого, якось все буде. Треба щось зробити... Тільки як же зробити? Туди можна зайти?

Г а н н а С е м е н і в н а. Ой, ні, не пустить. Та й не варто туди йти, а надто вам. Треба, щоб вона вас і не бачила, бо й так часто говорить йому про вас L.. боїться. Ах, горе хоч у кого розум помутить... Треба, щоб добродій. Мігуелес з нею поговорив (до Мігуелеса), вона найбільш симпатично до вас ставиться... А ви. Сніжинко, уже з ним, вів вас послухається більш, ніж кого. Якби, так, щоб її кудись хоч на годинку з дому вивезти, щоб подивилась на вулиці, на людей, це б її думки хоч трохи розвіяло б. А його теж... І трупик же. Господи, треба обмити! Треба ж і труну купити, поховати. Якось же чи в поліцію, чи куди тут заяву зробити?.. Я ж нічого тут не знаю.

С н і ж и н к а. Гм!.. Що ж тут придумати? Ви кажете, що вона мене боїться й говорить йому? Ви не подумайте... я для того питаю, що, може, все — таки мені можна піти до неї... Може, вже вона не так дуже вороже ставиться?.. Як ви думаєте? (В очах жадність і напружена увага).

Г а н н а С е м е н і в н а. Ні-ні, лучче не йдіть!.. Буде гірше... Буде гірше... Не треба... Хай добродій Мігуелес...

С н і ж и н к а. Ну, а... добродій Корній як до мене?

Г а н н а С е м е н і в н а. Корній нічого... Я от що думаю: ви. Сніжинко, йдіть на веранду і сховайтесь. Я викличу сюди Риту, скажу, що добродій Мігуелес має важну справу до неї... Як вона вийде, ви тоді через ті двері ідіть до Корнія й виводьте на веранду. А звідти вже сюди та й до себе чи куди там. Тільки дивіться, я буду КАШЛЯТЬ, як можна йти... Щоб на неї не наскочити... От тільки як її з дому вивезти? Я вже думала так, щоб добродій Мігуелес сказав їй, що приїхала одна її подруга, Аня Смирнова, — вони дуже любляться — та заслабла і просить приїхати в отель. Тільки ж чого записки нема?.. От горе.

М і г у е л е с. Я скажу, що загубив записку!

Г а н н а С е м е н і в н а. Aгa! Це нічого. А як же тоді, як ніякої подруги не буде? Що вона подумає? Вона й так боїться, що... Ах, горе ж яке. Господи милостивий.

М і г у е л е с. Та навіщо все це? Я просто з нею поговорю. Сеньйора Рита людина розумна і зрозуміє, що не можна ж так весь час. Як ви думаєте, сеньйоро?

Г а н н а С е м е н і в н а. Ой, боюсь... Може б, їй це вже десь там сказали, щоб Корнія витягнути?

М і г у е л е с. Ну, добре! А як називається та подруга?

Г а н н а С е м е н і в н а. Аня Смирнова.

М і г у е л е с. Аня Смирнова? Добре.

Г а н н а С е м е н і в н а. І от ще що: не показуйте й знаку, що ви що — небудь знаєте. Боже вас борони! Так, наче нічого не сталось. А то й не рушить нікуди. І ви, Сніжинко, слідіть же, як я буду знак давати... Буду кашлять, значить можна йти. І до нього в кімнату, і сюди.

С н і ж и н к а. Добре.

Г а н н а С е м е н і в н а. От, Господи, до чого дожила на старість! Ну, та що ж зробиш?..

М і г у е л е с. Чекайте, сеньйоро... Мені здається, що сеньйориті Сніжинці треба підождати на веранді доти, доки сеньйора Рита не вийде зовсім, бо вона може вернутись і не застати...

Г а н н а С е м е н і в н а. А правда, правда... Ох, і не раз, мабуть, ще вернеться... Та чи й піде Ще? .

М і г у е л е с. А потім ще: ця сеньйорита, Аня Смирнова, блондинка чи брюнетка? І яка з себе?

Г а н н а С е м е н і в н а. Не бачила, не знаю... Фотографію бачила, здається — блондинка.

М і г у е л е с. Гм! Ну, та нічого! Якось викручусь... Ідіть уже.

Г а н н а С е м е н і в н а. Ну, Сніжинко, ховайтеся... Іду...

Сніжинка виходить на веранду, а Ганна Семенівна — в кімнату Рити. Мігуелес схвильовано ходить по ательє.

С н і ж и н к а (визираючи із дверей тихо). Мігуелес!

М і г у е л е с. Що?

С н і ж и н к а. Ви її довше не пускайте додому.

М і г у е л е с. Добре.

Сніжинка ховається, а вів знов ходить. Виходять Р и т а й Г а н н а С е м е н і в н а.

Р и т а (в чорному, дуже бліда, на лиці строга, хмура задума). Добрий вечір, Мігуелес. Що ви мені хочете сказати? Вибачайте, я з вами не можу довго говорити, я дуже зайнята.

М і г у е л е с. Дуже вибачаюсь. Але справа не моя, а... одної особи, яка сьогодні приїхала в Париж і хоче вас бачити. По дорозі вона дуже заслабла і зовсім хвора зараз...

Р и т а. Це дуже неприємно. Шкода...

М і г у е л е с. Ця особа — ваша подруга Аня Смирнова.

Р и т а (неуважно). Аня Смирнова? Коли ж вона приїхала?

М і г у е л е с. Вона приїхала сьогодні вранці й дуже хвора...

Р и т а." Сьогодні вранці й дуже хвора"... (Здавлює голову). Вибачте, добродію, мені трохи голова болить... Я вас не розумію, ви говорите, що хтось приїхав у Париж...

М і г у е л е с. Ваша подруга, Аня Смирнова...

Р и т а. Ну?

М і г у е л е с. І хоче вас бачити, бо сама прийти не може... Щоб ви прийшли до неї...

Р и т а. Ах, так-так... Зараз?

М і г у е л е с. Зараз.

Р и т а. Я не можу зараз... І взагалі, я більше не можу. Ви мені вибачте, я мушу вас лишити, у мене дуже важна справа...

Г а н н а С е м е н і в н а. Ритонько, Аня дуже хвора і хотіла б вас бачити. Аня Смирнова.

Р и т а (здавлює голову). Чекайте... Мені трохи голова болить і здається все сном... Ви говорите... Ах так! (Живіше). Ви говорите, Аня Смирнова в Парижі? Давно?

М і г у е л е с (все більш і більш почуваючи себе ніяково). Вона сьогодні вранці приїхала, дуже хвора і просить вас прийти...

Р и т а. Вона дуже хвора? Аня?.. Господи, я нічого зараз не розумію. Чого Аня в Парижі? І через що ви, Мігуелес? Я нічого не розумію.

М і г у е л е с. Її знайомий — мій приятель... І, словом, я знаю...

Р и т а. І хвора?.. Хоче мене бачити? Аня? Господи, що ж мені зробити? Чекайте (Ніби про себе). Так... Так. Ну, все одно! Тільки я не можу довго... Я на півгодини. Гм. Добре! Це навіть дуже добре! Я з Анею... Добре, добре, я зараз. Я одягнусь і... дещо зроблю. Почекайте... Ви на мене не дивуйтесь, Мігуелес, у мене зараз одна така важна робота, що мені голова запаморочилась... Я навіть з хати не виходжу. Це, мабуть, всі помітили? Правда? У Корнія теж... Ми мусимо спішити...

М і г у е л е с (з ніяковістю). О, сеньйоро, я вас цілком розумію...

Р и т а. Правда? Ну, то прошу зачекати одну хвилинку, я зараз... Я дуже рада, що так... що приїхала Аня, я її давно не бачила... Дуже дякую... Я зараз... (Біжить до себе).

М і г у е л е с (до Ганни Семенівни). Це дуже тяжка роль, сеньйоро... Я каюсь, що взяв її на себе.

Г а н н а С е м е н і в н а (витираючи сльози). Я розумію вас. Я розумію... Але ви додержте вже до кінця.

М і г у е л е с. Я не знаю, чи зможу довго... Мені хотілось зразу признатись. Я дуже каюсь, що взявся. Це дуже тяжко, сеньйоро...

Г а н н а С е м е н і в н а. Ну що ж робити? Ви бачили самі, яка вона... В неї якась думка сидить, і вона нічого не бачить і не чує. Вона ж так збожеволіє... Принесіть уже таку жертву. Хай вона навіть розсердяться на вас. Що ж робити?

М і г у е л е с. Я на це готовий... Але я не думав, що це так трудно буде...

Г а н н а С е м е н і в н а. Ну, якось уже...

Виходить Рита одягнена.

Р и т а (піднято говорить). Ну, я можу... (За нею виходить Корній, лице сіре, стомлене, тупо — суворе). Корнію! Ти ж пам'ятаєш своє слово: ти нікуди не підеш. Чуєш?

К о р н і й. Я сказав. Рито, що нікуди не піду. Я сказав, і вже.

Р и т а (до Ганни Семенівни). Мамо, ви мусите мені дати обіцяння, що Корній до мого приходу нікуди не піде...

Г а н н а С е м е н і в н а (несміла). Йому б треба хоч трошки на свіже повітря пройтись...

Р и т а. Ні-ні!.. А Лесик? (Злякано дивиться на Мігуелеса. Хапливо поправляється). А наша робота? Ти мусиш вести її далі. Чуєш, Корнію?

(Продовження на наступній сторінці)