«Камінний господар» Леся Українка

Читати онлайн драму Лесі Українки «Камінний господар»

A- A+ A A1 A2 A3

з принцесою і гордую твердиню?
Чого ж нам думати, що се в'язниця,
а не гніздо — спочин орлиній парі?
Сама звила я се гніздо на скелі,
труд, жах і муку — все переборола
і звикла до своєї високості.
Чому не жити й вам на сім верхів'ї?
Адже ви знаєте крилатий дух —
невже лякають вас безодні й кручі?
Д о н Ж у а н
Мене лякає тільки те, що може
зломити волю.
Ан н а
Волі й так немає,
її давно забрала вам Долорес.
Д о н Ж у а н
О ні! Долорес волі не ламала!
Вона за мене душу розп'яла
і заколола серце!
А н н а
А для чого?
Щоб вам вернути знов громадські пута,
колись такі ненавидні для вас!
Д о н Ж у а н
О, певне, я б 'не витримав їх довго,
якби не ви. Я б розрубав їх знову,
коли інакше з них нема визволу.
А н н а
Хто самохіть їх прийме хоч на мить,
тому навік вони вгризуться в душу —
я добре знаю се, мені повірте! —
і вже їх скинути з душі не можна,
та можна силою й завзяттям духа
зробити з них ланцюг потужний влади,
що вже й громаду зв'яже, наче бранку,
і кине вам до ніг! Я вам кажу:
нема без влади волі.
Д о н Ж у а н
Хай і так.
Я владу мав над людськими серцями.
А н н а
Так вам здавалося. А ті серця
від влади вашої лиш попеліли
і внівець оберталися. Єдине
зосталось незруйноване — моє,
бо я вам рівня.
Д о н Ж у а н
Тим я так змагався,
щоб вас подужати!
А н н а
І то даремне.
Хіба ж не краще нам з'єднати силу,
щоб твердо гору ту опанувати,
що я на неї тяжко так здіймалась,
а вам — доволі тільки зняти персня
з мізинця і мені його віддати.
Д о н Ж у а н
Долорес персня маю вам віддати?!
А н н а
Чом ні? Таж я Долорес не вбивала.
Се ви поклали в сьому домі трупа,
що мусив би лежати межи нами
неперехідним і страшним порогом.
Але готова я переступити
і сей поріг, бо я одважна зроду.
Д о н Ж у а н
Багато в чім мене винують люди,
але одвагу досі признавали
і друзі й вороги.
А н н а
Її в вас досить,
щоб вихід прорубати з сього дому,
Вас не злякають шпаги де Мендозів,
того я певна.
Д о н Ж у а н
Як же з вами буде?
А н й а
Що вам до того? Мною не журіться.
Найгірше лихо — легше, аніж поміч
нещира, вимушена.
Д о н Ж у а н
Ось мій перстень!
(Здіймає персня з мізинця і дає Анні).
А н н а
(міняється з ним перснями)
Ось мій. А хутко я вам подарую
інакший: щоб печаті прикладати
до командорських актів.
Д о н Ж у а н
Як то?
А н н а
Так.
Я вам здобуду гідність командорську.
Бо вже ж обранець мій не стане низько
в очах лицарства й двору. Всі те знають,
що лицарем без страху ви були
і в ті часи, коли були банітом,
а вже тепер ви станете зразком
усіх чеснот лицарських — вам се легко...
Д о н Ж у а н
(впадає в річ)
По-вашому, се легко — утопитись
у тім бездоннім морі лицемірства,
що зветься кодексом чеснот лицарських?
А н н а
Доволі вже порожніх слів, Жуане!
Що значить "лицемірство"? Таж признайте,
що й ви не все по щирості чинили,
а дещо й вам траплялось удавати,
щоб звабити чиї прекрасні очі,
то відки ж се тепер така сумлінність?
Чи, може, тут мета вам зависока?
Д о н Ж у а н
(в задумі)
То се я мав би спадок одібрати
після господаря твердині сеї?..
Як чудно... лицар волі — переймає
до рук своїх тяжкий таран камінний,
щоб городів і замків добувати...
А н н а
Ви, лицар волі, як були банітом,
були бандитом.
Д о н Ж у а н
Я ним бути мусив.
А н н а
А, мусили? То де ж була та воля,
коли був примус бити й грабувати,
щоб вас не вбили люди або голод?
Я в тім не бачу волі.
Д о н Ж у а н
Але владу,
признайте, мав я.
А н н а
Ні, не признаю!
Було "взаємне полювання" тільки, —
я пам'ятаю, як ви се назвали,
так бути ж ловчим не велика честь!
Ви ще не знаєте, що значить влада,
що значить мати не одну правицю,
а тисячі узброєних до бою,
що можуть і скріпляти й руйнувати
всесвітні трони, й навіть — здобувати!
Д о н Ж у а н
(захоплений)
Се горда мрія!
А н н а
(приступає ближче, пристрасно шепоче)
Так, здобути трон!
ви мусите у спадок перейняти
і сюю мрію вкупі з командорством!
(Підбігає до шафи і виймає звідти білий плащ командорський).
Дон Жуан одразу здригається, але не може одвести очей
од плаща, захоплений словами Анни.
Жуане, гляньте! от сей білий плащ,
одежа командорська! Се не марне
убрання для покраси! Він, мов прапор,
єднає коло себе всіх одважних,
усіх, що не бояться крів'ю й слізьми
сполучувать каміння сили й влади
для вічної будови слави!
Д о н Ж у а н
Анно!
Я досі вас не знав. Ви мов не жінка,
і чари ваші більші від жіночих!
А н н а
(приступає до дон Жуана з плащем)
Приміряйте сього плаща.
Д о н Ж у а н
(хоче взяти, але спиняється)
Ні, Анно,
мені ввижається на ньому кров!
А н н а
Се плащ новий, ще й разу не надітий.
А хоч би й так? Хоч би і кров була?
З якого часу боїтесь ви крові?
Д о н Ж у а н
Се правда, що мені її боятись?
Чому мені не взять сього плаща?
Адже я цілий спадок забираю.
Вже ж я господар буду сьому дому!
А н н а
О, як ви се сказали по-новому!
Я прагну швидше вас таким побачить,
яким ви стати маєте навік!
(Подає плаща, дон Жуан бере його на себе, Анна дає йому меча, командорську патерицю і шолом з білими перами, знявши з стіни).
Яка величність! Гляньте у свічадо!
Дон Жуан підходить до свічада і раптом скрикує.
А н н а
Чого ви?
Д о н Ж у а н
Він!.. його обличчя!
(Випускає меч і патерицю і затуляє очі руками).
А н н а
Сором!
Що вам привиділось? Погляньте ще.
Не можна так уяві попускати.
Д о н Ж у а н
(зо страхом одкриває обличчя. Глянув. Здавленим від несвітського жаху голосом).
Де я? мене нема... се він... камінний!
(Точиться од свічада вбік до стіни і притуляється до неї плечима, тремтячи всім тілом).

Тим часом із свічада вирізняється постать командора, така, як на пам'ятнику, тільки без меча й патериці, виступає з рами, іде важкою камінною ходою просто до дон Жуана. Анна кидається межи дон Жуаном і командором. Командор лівицею становить донну Анну на коліна, а правицю кладе на серце дон Жуанові. Дон Жуан застигає, поражений смертельним остовпінням. Донна Анна скрикує і падає низьма додолу до ніг командорові.

1912. 29/ІV