«Камінний господар» Леся Українка

Читати онлайн драму Лесі Українки «Камінний господар»

A- A+ A A1 A2 A3

Д у є н ь я
(жалібно)
О!..
А н н а
Ходім.
(Мовчки киває головою дон Жуанові, той низько вклоняється).
Анна з дуеньєю виходять.
С г а н а р е л ь
(виходить з каплиці)
Що ж, можна вас поздоровити, пане?
Запросини дістали на вечерю?
Та ви щось мов не раді... Се то правда —
в тім домі їсти... ще там почастують
з начиння того пана...
(Показує на статую командора).
Д о н Ж у а н
Ну, так що?
С г а н а р е л ь
Та те, що якби сей сеньйор знайшовся
там завтра при столі супроти вас,
то...
Д о н Ж у а н
Ти гадаєш, може б, я злякався?
Так я ж із ним стрівався вже не раз.
С г а н а р е л ь
То що! Мертвяк страшніший від живого
для християнина.
Д о н Ж у а н
Тільки не для мене!
С г а н а р е л ь
А все ж би ви його не запросили
на завтрашню вечерю.
Д о н Ж у а н
Бо не просять
господаря.
С г а н а р е л ь
Принаймні сповіщають.
Д о н Ж у а н
Ну що ж, іди і сповісти його.
Я бачу, ти навчився етикети
від того часу, як у гранда служиш,
а не в баніта.
С г а н а р е л ь
Як же сповістити?
Од вашого імення?
Д о н Ж у а н
Та звичайне.
С г а н а р е л ь
Чого ж мені іти? Простіше ж вам.
Д о н Ж у а н
То дбав про етикету, а тепера
простоти захотів? Ей, Сганарелю,
набрався ти тут заячого духу!
Не йде тобі Мадрід сей на користь.
С г а н а р е л ь
А вам Мадрід нічого не завадив?
Д о н Ж у а н
Ну, ну, іди і сповісти його!
С г а н а р е л ь
(рушає, але спиняється, оглянувшись на дон Жуана)
А що, як я вам принесу відповідь?
Д о н Ж у а н
Вже ж не інакше. Так я й сподіваюсь.
С г а н а р е л ь
(іде до статуї, вклоняється низько й проказує з насмішкою, але й з тремтінням у голосі)
Незрушно-міцний і величний пане!
Зволіть прийнять привіт від дон Жуана,
сеньйора де Маранья із Севільї,
маркіза де Теноріо і гранда.
Мій пан дістав високу честь запросин
од вашої дружини донни Анни
і має завтра ставитись на учту
в ваш дім. Але як вам то недогідно,
то пан мій здержиться від завітання.
Д о н Ж у а н
Ну, се останнє зайво.
С г а н а р е л ь
Ні, не зайво,
інакше — нащо й сповіщати?
(Скрикує).
Пане!
Він вам дає відповідь, ще й листовну!
Д о н Ж у а н
Яку відповідь? Де?
С г а н а р е л ь
(читає)
"Приходь, я жду".
Дон Жуан надходить.
Сганарель показує йому на сувій пергаменту в лівиці статуї.
Д о н Ж у а н
(після паузи)
Ну що ж, і я, либонь, не без девізи.
Виходять з кладовища.

VI

Світлиця для бенкетів у командоровій оселі. Не дуже велика, але гарно прикрашена різьбленими шафами, мисниками з дорогим начинням, арматурами тощо. Посередині довгий стіл, накритий до званої вечері, навколо нього дубові стільці важкого стилю. При одній стіні проти кінця стола великий портрет командора з чорним серпанком на рамі, проти другого кінця довге вузьке свічадо, що сягає підлоги, стілець, що стоїть на чільнім місці, приходиться спинкою до свічада, а передом проти портрета. Слуга відчиняє двері з сусідньої кімнати, інші слуги лагодяться прислужувати при столі. Донна Анна уводить гурт гостей, здебільшого старшого віку, поважних, гордовитих, темно вбраних. Сама Анна у білій сукні, лямованій по всіх рубцях широкою чорною габою.

А н н а
Прошу сідати, дорогії гості.
(До найстарішого гостя, показуючи на чільне місце).
Ось ваше місце.
Н а й с т а р і ш и й г і с т ь
Ні, сеньйоро мила,
пробачте, я не сяду, хай лишиться
воно порожнім. Буде нам здаватись,
що наш господар тільки запізнився
і має ще прибути на беседу.
Се вперше ми тут сходимось без нього,
і тяжко звикнути до тої думки,
що слід його закрила ляда смерті.
А н н а
(сівши в кінці стола під портретом командора, проти чільного місця, зоставленого порожнім, подає знак слугам, щоб частували гостей, що вже позаймали свої місця)
Мої панове й пані, — розростіться,
приймайтеся, частуйтеся і будьте
вибачними, якщо неповний лад
на вдовиній беседі буде. Трудно
вдові самотній вдержати в господі
той лицарський порядок, що потрібен
для честі дому.
Д о н н а К о н с е п с ь й о н
(стиха до своєї сусідки, молодшої пані)
Начебто для честі
потрібні бенкети серед жалоби,
а іншого нічого не потрібно.
Д о н н а К л а р а
(сусідка донни Консепсьйон)
Та досі донна Анна у всьому
додержувала честі.
Д о н н а К о н с е п с ь й о н
Донно Кларо!
Я знаю те, що знаю...
Д о н н а К л а р а
(з косим поглядом на Анну)
Ні... хіба?
С л у г а
(на порозі)
Прибув маркіз Теноріо.
А н н а
Проси.
Дон Жуан увіходить і спиняється коло порога
(Кивнувши дон Жуанові на привіт, звертається до гостей).
Дозвольте вам, моє шановне панство,
представити сеньйора де Маранья,
маркіза де Теноріо.
(До дон Жуана).
Сеньйоре,
прошу сідати.
Дон Жуан, пошукавши поглядом собі стільця, займає чільне місце. Угледівши напроти себе портрета командора, здригається.
А н н а
(до слуги)
Дай вина сеньйору.
Слуга подає дон Жуанові більший і кращий кубок, ніж іншим.
О д и н г і с т ь
(сусід дон Жуана)
Я пізнаю сей кубок. Нам годиться
того згадать, хто з нього пив колись.
(Простягає свого кубка до дон Жуана).
Нехай же має дух його лицарський
в сім домі вічну пам'ять!
Д о н Ж у а н
(торкаючи гостевого кубка своїм)
Вічний спокій!
С т а р а г р а н д е с а
(що сидить праворуч донни Анни. Стиха, нахилившись до господині)
Я мало знаю їх, тих де Маранья, —
чи се не дон Жуан?
А н н а
Йому наймення
Антоніо-Жуан-Луїс-Уртадо.
С т а р а г р а н д е с а
Ах, значить — се не той...
Д о н н а К о н с е п с ь й о н
(наслухає сю розмову, іронічно всміхається, нишком до сусідки)
Якраз той самий!
С т а р и й г р а н д
(до сусіда свого, молодшого гранда)
Чи ви не знаєте, чим де Маранья
так переважив нас, що без намислу
на чільнім місці сів?
М о л о д ш и й г р а н д
(похмуро)
Не знаю, справді.
С т а р и й г р а н д
Запевне, тим, що честь його нова,
а наша вже зостарілась.
М о л о д ш и й г р а н д
Запевне.
Д о н н а К о н с е п с ь й о н
(до дон Жуана, голосно)
Послухайте, сеньйоре де Маранья,
я вас не встигла розпитати вчора, —
не хтіла вам перебивать розмови,
коли ви потішали донну Анну
на гробі мужа, — а проте цікаво
мені довідатись, який же саме
ви родич їй? Запевне, брат у перших?
Д о н Ж у а н
Ні, ми зовсім не родичі.
Д о н н а К о н с е п с ь й о н
Ах, так?..
Але яке в вас добре, чуле серце!
Є наказ, правда, і в письмі святому:
"Зажурених потіш..."
А н н а
(трохи підвищеним голосом)
Свояцтво миле!
Дозвольте вам тепера пояснити,
чому се я таким ладом незвиклим
врядила сю вечерю...
(До дон Жуана).
Ах, пробачте,
ви мали щось казати?
Д о н Ж у а н
Ні, прошу,
провадьте вашу мову, донно Анно.
А н н а
(до лицарів)
Кохані свояки, скажіть по правді,
чи я коли чим схибила повагу
імення роду вашого?
Л и ц а р і
Нічим!
А н н а
(до дам)
Своячки любі, вам найкраще знати,
як потребує жінка молода
поради й захисту в ворожім світі.
А де ж поради й захисту шукати
вдові, що не покликана від бога
вступити в стан чернечий найсвятіший?
Ослона тая, що мені постачив
серпанок жалібний, тонка занадто,
щоб люди не могли мене діткнути
колючим осудом, хоч і невинну.
Скажіть мені, у кого й де я маю
шукати оборони?
Д о н н а К о н с е п с ь й о н
Ох, найкраще,
коли зовсім її шукать не треба!
Д о н Ж у а н
Ще краще — колючкам не потурати
і не давать їм на поталу волі.
Н а й с т а р і ш и й г і с т ь
(дивлячись проникливе на дон Жуана)
Своячка наша має повну волю
чинити все, що не плямує честі
імення де Мендозів. А якби
хто інший заважав своячці нашій
держати високо ту честь, — хай знає,
що є в родині лицарів багато,
і всі їх шпаги до послуги дамі.
Д о н Ж у а н
Вона багато шпаг не потребує,
поки у мене є оця одна!
(Витягає свою шпагу до половини з піхви).
Н а й с т а р і ш и й г і с т ь
(до Анни)
Чи вам доволі однієї шпаги
для оборони?
Д о н Ж у а н
Як не досить шпаги,
то я знайду ще й іншу оборону.
Н а й с т а р і ш и й г і с т ь
(знов до Анни)
Він має право се казати?
А н н а
Так.
Н а й с т а р і ш и й г і с т ь
Мені здається, ми в сім домі зайві.
(Встає, за ним інші гості).
Сеньйор маркіз, як бачте, ще не зважив,
котору форму оборони вибрать.
Та краще се зробить на самоті,
аніж прилюдно. А рішинець, певне,
нам оголосять не пізніш, як завтра,
або вже ми його сами вгадаєм.
(Вклоняється Анні, за ним усі гості, рушають із світлиці).
Донна Анна і дон Жуан лишаються сами.
Д о н Ж у а н
От і замкнулася камінна брама!
(Гірко, жовчно сміється).
Як несподівано скінчилась казка!
З принцесою і лицар у в'язниці!..
А н н а
Чи то ж кінець лихий — собі дістати

(Продовження на наступній сторінці)