«Вихор у затишку» Олекса Слісаренко

Читати онлайн оповідання Олекси Слісаренка «Вихор у затишку»

A- A+ A A1 A2 A3

Що життя, коли в хаті можуть погоріти убогі лахи, без яких Лопатчиній сім'ї і голод, і холод?.. Вискочив Лопатка із схованки і похапцем почав виносити з хати до саду майно...

Через маєток бігли якісь люди, щось кричали йому, але вчитель не звертав уваги ні на людей, ні на постріли... Думками й тілом він був з перинами, ковдрами та стільцями, що виносив він їх до саду. Коли ж не було чого носити, сів Лопатка на ліжку й закам'янів.

Вже як пройшли лави червоних і дотлівали рештки спаленої ґуральні, а сонце десь на заході доганяло втікачів, Лопатка очуняв. Пострілів не чути було. Жінка з дітьми метушилася між садком та шкільним будинком, що лишився цілий, і Лопатка почав допомагати вносити речі.

Взявши мішка з житом на плечі, він побачив, що по Дворищу, прямуючи до нього і спираючись на рушницю, шкандибав Петренко.

Одна нога його була без чобота, обмотана полотняним рушником, через який просякала кров.

Лопатка, широко розплющивши очі, дивився на Петренка. Сизий ніс йому зблід, немов його хтось намазав крейдою. Жінка й старші діти полохливо збились до купи.

Коли Петренко підійшов ближче, Лопатка поставив мішка на землю:

— Що це у вас з ногою?

— Трохи поляки у лісі подряпали... та й болить же, клята! — скривився він і сів на мішка.

— А Шпон поїхав...— не знаючи що казати, промовив Лопатка.

Петренко з легенькою посмішкою подивився на нього:

— Поїхав, та недалеко... Під лісом з простреленою головою лежить... манаття коло нього... Певне, поляки, однімаючи коні, пристрелили... Втікати їм швидко довелося...— Петренко скривився од болю...

В цей час близький грім хряснув і розлігся тисячами лун у вогкому вечірньому парку... Земля задрижала...

Лопатка від жаху впав на землю, а Петренко, забувши про ранену ногу, підскочив з мішка.

Над ґуральнею піднялася хмара попелу й диму. Димаря не було...

Коли спала курява, перевів Петренко очі на школу. Вона стала ніби вища, а перекошені вікна її гордовито дивилися через руїну в далечінь полів...