«Поети 1825 року» Анатолій Мойсієнко

На лютім сонці закипали сосни
І в ніч стікали терпкістю смоли.
Ми в літо йшли,
і звідти – в ранню осінь,

Й сонети пізні… За бучні столи
Нас садовили, нам вітальні тости
Підносили в солодкій лжі промов.
А ми поетами лишались просто

І ще людьми, за будь-яких умов.
Зимовий день –
звичайне й серед літа,
І вже поскрізь – зима, зима, зима…

Сибір і каторга – здавалось, на півсвіту.
Тюрма і темінь. Темінь і тюрма.
Та світлом нам були сніги пречисті.
І в друзі вибирали – декабристів.