«Малий Ніно» Надія Кибальчич

Читати онлайн оповідання Надії Кибальчич «Малий Ніно»

A- A+ A A1 A2 A3

— Не знаю!

Жандарм узявся за нагайку. Ніно одскочив.

— Стань там, де стояв! Ніно став.

— Ти мусиш знати, де вчитель. Коли ти не скажеш, я заберу твого батька в тюрму.

— Я не знаю...

— Твій батько здохне в тюрмі!

Хлопець затулився обома руками і заплакав.

— Не зна-а-ю!!

— Годі тобі воловодиться з тим малим. Знайшов діло! — зауважив старий жандарм.

— А справді, ну його к чортам! Старого візьмемо, бо він напевне зна, де той розбишака дівся.

Жандарми скрутили назад руки Ернесто і повели з собою.

Марія зупинилась мов приголомшена, діти тулилися до неї і перелякано мовчки дивилися на те, що робилось. Ніно стояв на порозі і заплаканими очима стежив за батьком.

Жандарми посідали на коней і повели в'язня за кінець, шнуру, яким у нього були зв'язані руки. Він ішов біля коня і здавався такий маленький, сухенький та беззахисний, що Ніно хотілося кинутися до нього, пригорнути, приголубити, захистити... хотілося впасти лицем до землі і ридати від жалощів...

Але і на думку не спало викупити його зрадою, як не спало б прохати порятунку у лісу, у гір.

"Гарібальді" — раптом сяйнуло в думках і згадалося, куди та навіщо вів він цю ніч гурток озброєних юнаків.

Ніно кинувся до матері і, припадаючи до її плеча, радісно прошепотів:

— Мамусю, він визволить батька!

Через кілька тижнів Гатті був дома. Він визволив не тільки його, але й цілу країну.