«Супротивні течії» Марко Кропивницький

Читати онлайн комедію Марка Кропивницького «Супротивні течії»

A- A+ A A1 A2 A3

Микола (здоровкається з Надеждою). Моє почтеніе вам! Как живьотє-можете, а ми благодарім покорно. Разві так, што не помніте меня?.. Припомнітє: княжеской камар-денер!.. Годов два з половиною назад — ні больш, ні менш, как ми у ваших гаспод билі у гостях; ви билі тогда при баришні, і ми вам адрикумельдовались... Ну, тепер єщо рикумельдуюсь. Вот. (Дає візитну картку.)

Надежда. Це ж що? (Чита.) "Николай Григорьевич Шкуров".

Микола. Ето, значить, я. Попросту наше прозвище Шкура; но при сертучной лібо при фрачной парі какось оно не подходить. Я, значить, послан їх сіятельством у деревню сделать кой-какі распоряженя... А ваші баришня как усліхали і гаварять: возьміть письмечко, по дороге завезьотє... Да! Ну, я как єхал туда, так забіл, а тепер, на обратном турне, успомнил і... Вот вам оно. (Дає письмо.)

Надежда. Це ви більш двох тижнів продержали письмо?

Микола. Да, биваєт... Немного попачкался канверт, а прочее пустяки... Да!

Надежда (розкрива лист.) Ага! (Читає.) Он як?

Микола (до Логвина). Послушай, ти, хрант, сапоги в рант! Уступи-ка место, а сам хоч і постой... (Сіда.) Достаточно сегодня жарко, не взірая на осєнню температуру!..

Логвин. Піду до дядька Андрія на тік, либонь, вони ячмінь віють,—допоможу. (Пішов.)

На де лсд а (чита). Так-так! (Упустила картку.)

Микола (підніма). Ізвольте.

Надежда. Візьміть собі.

Микола. Ето вам на пам'ять. Теперича скрозь мода, даже промеж лакеєв і кучеров движеніє цивилізації вперед... Да! Я вам і хватаграфію свою у другой раз подарю, штоб ви у альбом... Альбом у вас єсть?

Надежда. Байдуже. (Чита.)

Микола (кладе біля неї картку). Тепер даже неприлично без альбома. Какойсь-нібудь гость алі ухажор дарить вам хватаграфію, так надо єйо в альбом... Да! В дешевой распро-дажі можно вигодно купить. Ми все, которі княжескі, покупили... Да, тепер альбоми очень в моді!

Надежда (дочитала лист). Ну, слава Богу!

Микола. А правда?

Надежда (хова лист в кишеню). Що таке? Микола. Ви говорите, слава Богу, што всюду, альбомна мода проникаєть?

Надежда. Ні, я не про те... Це я дещо радісне прочитала в листі.

Микола. Да? (Помовчав.) Што ж, ви тут, как гаварать, школу імєїте? Ето не худО. Ми, которі люді понімаєм обра-зованіє, так должни деревню от невежества ослобонять поскорее... Да! Как же ваша прогресія нащот грамотєйства, імєєт движеніє Вперед?

Надежда. Ви-бо не кажіть таких слов...

Микола. Не любите заковиристих алі не понімаете?

Надежда. Не люблю і нехай не понімаю.

Микола. Да! Слихали, война оп'ять?.. 4 Там все тепер національності, і, знаєте, така пошла промеж них катавасія і демонстрація... Ах да, ви не понімаєте етіх слов! Значить, ето Іспанія гаварить: "Я желаю!.." А Італія і сєбє гаварить: "І я тоже желаю!.." А француз кричить: "Пардон, мусью!.." То єсть теперешня політіка настолько прозрачна, что нічего не видать! Возьмеш газету, читаєш, обдумуєш і только одно видиш: прозрачно, но не ясно; просто, но довольно хитро!.. Господа теятри приставляли

Надежда. Справді? Цікаво!

Микола. Да... Но только зачем оні по-деревенскому всьо? Ето довольно глупо і неприятно. І вулиця деревенська размальована на полотне, і хати, і разговори простиє, і ні альхітіктури, ні костюмов, ні умних слов... Неприятно! У цирку забавно. Как вибіжить, к прімеру, баришня, плаття короткое, више колен, ікри толстиї, симпатичниї, покрутить ето сюди-туди корпусам і сейчас хоп на лошадь, і пойдьоть скакать і кричать: "Ух-ух-ух!.." А публіка плещеть в ладошкі. Да, занімательно, не заснеш! А потом...

Надежда. Ні, ви вже краще про театр кажіть.

Микола. Ну, так і бить. Впрочем, спервоначалу оно і нічего, занімательно. Поднімається ето занавеса, і виходить какаясь чужая баришня, і начінаїть бєгать по возвишенності і гаварить: "Не хачу я кушать майской каші і газетов чітать..." І заплакала от скуки. Тут вибігаїть старичок та как закричить: "Жарко мне, ах как жарко! Наденька, чего плачеш?.." Штось-то пагаварил-пагаварил і пайшов спать. Потом вийшов Макарка і почал об'яснять про прачок, што оні платкі крадуть... Вот ето так правильно. Прачки народ разбезсовєстной, не только у господ, а і в нашого брата крадуть — і платки, і манишки, і карпетки... А миють більйо звьосткою і жалвеєм. А потом почал Макарка потішаться над баришнею: "Ви, гаварить, деревенська простота". Далі заговорил об учоності і нащот божественного; наконець того схопился, взяв мамзель єтую под ручку і пайшов у праходку... Тут вийшла друга баришня і другой кавалер, балтали-балтали, аж покаместь не вибєг оп'ять тот старичок і почав сміхотворить: "Єжели,— га-варить,— бландинка — дура, так ето Пашка; ежели брукетной кавалер, так єто Макарка!.." Валял-валял дурака, аж покедова закавєса не закрили. Как закрили занавесу, жиди заіграли на скрипках і на трубах. Хорошо, каналії, іграють!.. Только што не всьо под ногу: іграють-іграють і какурат подладять под ногу, а потом зразу затягнуть какось уже зовсем неладно... Да! Господа повставали і пайшли: мужеськой пол у бухвет, а дамськой у комнату... Предводительской повар моргнул на меня, я і догадался. Пайшли у ресторацій?, викушали по стакану пива і по стакану сактуринського і закусили колбасой... Єщо викушали сантуринського і ещо закусили колбасой. Пайшли. Приходім у тіятри, представленіе ідьоть і вже на де-ревенськой манер, і так єто показалось нам непріятно... Андрій, Стеха, Олена, Мартин. Задля чево єто? Простиє і даже безсовістниє разговори!.. Не стоїть, право, розказувать об єтом "Глитає"...5

Надежда. Пожалуста-бо, розкажіть.

Микола. Какіє ви любопитні. Как заговорили єто оні деревенськими манерами, а баришня ваші і сібє. Ну, так ето їм не подходить... Я їх зразу упознал: брови начорнені, глаза кругом обведені, как будто вони у очках — смех да і только!.. А на голове у них очепок. Вот єто уже так очень глупо!..

Надежда. Чого ж глупо?

Микола. Очепок? Разві єщо не глупо? Нонче даже редкая куфарка носить очепок. На што уже у городі торговки, што яблуїси алі сємечки продають, і те волоси стовбуром чешуть і шпилька брондзовая!..

Надежда. Кажіть далі про театр.

Микола. Вот я сувєтувал би і вам причоску перемінить.

Надежда. Або кажіть про театр, або...

Микола. Да! Почали баришня ваші плаксиві речі виго-варювать, я ледва-ледва удержався од смеху. Когда б повар не штовхонув меня разов сколько под бок — розхохотався б!.. I вот, вийшов парень Андрій, значить, муж Оленин. Как вийшов і загаварил: "Не можу я,— гаварить,— щтоб кожу мою собственную мазали салом, потому што от етаво нікотораго мне удовольствія!.." Вийшов другой чалавєк, пйоть єто чай і гаварить: "Пойдьом до волості иащот механізму і всякой процендури, штоб усякі хвактн, куплети і сословія". Заковиристо, каналія, раздобарював, жаль, што не довго. Потом вийшли ваші баришня да как заголосять, как заголосять!., А Андрій їх об-німаїть і об'являїть: "Не терзай меня стражданіями чуствительними, потому што Бог на небесах, а я тебя оставляю!.." І занавєсу закрили. Пайшли ми оп'ять у расторацію, подкрепились еантуринським і уже закусили по порції судака по-польські, прикурили, пагаварили; приходим в теятр — приставленіє вже йдьоть. Парні і дєвки ідуть і поготь: "Ой дуб-дуба-дуба-дуба!.." А один парень вприсядку шмалить; тут скрипка і бубон... Когда б єщо гармонія. Сто било весьолоє приставленіє; тольки ежели б єщо надєли хоч двє-три маски, тогда смішнєй було б!.. Закрили занавєсу, повар подморгнув на меня, ну, я не согласился, потому і так, признаться, у голове шумело довольно несносно і за галстуком уже було порадочно... 6 Подзвонили і знова открили занавесу. Ну, тут вже я нічево не розобрал: старичок штось пагаварил-пагаварил і пайшол... Так только можно було понять, што достайоться бедному старичку. Аж тут баришня ваші как вибіжать, как закричать, как заверещать, как зарегочуть, чисто, как самашедчії! Меня смех такой разобрал, я как пирхну... А тут зо мною рядом какойсь-то гаспадин сидел, да как штолхоньоть меня под бок, да как засичить на меня: "Дурак ти!.." Тогда я поняв, што сміяться не полагаеться. Одколь не возьмись Андрій, а баришня как закричать: "Андрій!" А он їх как садоньоть у груди, а они і впали. Потом вихопив он нож у пастуха да как полос-ньоть їм старичка, дак тот так і биркицнул додолу!.. "Ну, убейте меня алі закуйте!" — гаварить Андрій. I занавесу закрили. Правда, нічего інтереснаго і непонятно?..

Надежда. Так як ви розказали, то я нічого не поняла.

Микола. Потому што нєчево і понімать: одна простота і деревенщина. Да!.. Даже какіє-то гаспода гаварили: "Одно-образіє, без всякого разнообразія!.." После єтаго у наших гаспод бил вужін* шампанськое пили, мороженое кушали... Я так много мороженого скушал, што аж внутре почало замерзать... (Регоче.) Которий тепер час? (Дивиться на годинник.) I с тем, так сказать, што до приятного свіданія. (Почоломкався і пішов.) Пора в путь-вояж!

ЯВА з

Логвин (трохи раніш підійшов і слухав). Що він тут розказував про теятр, я нічого не розібрав?

Надежда (сміється). Отак же і я розібрала... Тільки, що я вже сама бачила театр не раз.

Логвин. Бачили? Ов? Що ж воно таке?

(Продовження на наступній сторінці)