«Фріц і Йоган» Олесь Досвітній

Читати онлайн оповідання Олеся Досвітнього «Фріц і Йоган»

A- A+ A A1 A2 A3

— Годі, панове! Не маємо часу! — гостро відказав Тойте і, повернувшись назад, гукнув: — Фріце! Ти перший!

У залі стало тихо, а згодом поет Фріц, витягши з кишені книжечку, почав повільно декламувати.

Оберстова рука закам'яніла в повітрі, а пузатий, роззявивши рота, захоплено дивився на запального поета. Пані блискавично кидала поглядом навколо, ніби шукаючи когось, хто б насмілився байдуже слухати чудові вірші її елегантного чоловіка.

Склавши руки на грудях і обіпершись на ріг стіни, недалеко стояв юнак, уважно слухаючи декламацію. На його обличчі грала тужна усмішка. Раптом він повернувся й зник у дверях бічної кімнати пивного відділу.

...Засідання не переривалось... Юнак сів на вільний стілець і відпив із напівпорожнього кухля пиво.

— Останнім питанням, товариші,— тягнув слова присадкуватий чоловічок,— це оголошення в газетах про явку Йоганна Брайхера до суду. Ви знаєте, верховний прокурор, тато нашого друга, склав йому нове обвинувачення за вірші, що закликають до повстання проти сучасного ладу. Поліція теж шукає... Як: чи з'являтись йому, чи уникнути буржуйської ласки?

Чоловік підвів очі і оглянув присутніх.

— Я гадаю, товаришу Найтель,— хрипким голосом почав старий Гартшталь,— що ми не визнаємо жодного їхнього суду...

— А звичайно? До чорта буржуйський суд? Хай силою беруть? — спалахнув юнак.

— Почекайте, почекайте, Лео, дайте батькові сказати,— лагідно звернувся до нього Найтель.

— Прошу мені,— підвівся Йоганн. Він пошкріб підборіддя, подивився на Гартшталя, що разом змовк, а потім, глянувши на Найтеля, сів, витяг з кишені складений папірець і, розгорнувши його, почав читати:

Ви, народи всієї землі!
Зривайте з себе ланцюги! Вперед! Прямуйте!
Німеччино: вперед! Повстань
Зі свого рабського сну!!!
Бий, барабане червоний,
Сурми червоні, сурміть!
Пролетарські штурмові колони,
Гуртуйтеся!!!
Руйнуйте ступниці палаців панів індустрії!
Увірвіться в закляті державні квартали!!!
Виборіть собі свій грунт!
Виборіть собі свої машини!
Виборіть собі свої фабрики!
Виборіть собі батьківщину!
Виборіть — нарешті — світ!!!

— Гадаю, досить,— обвів він поглядом присутніх.— Подаю пропозицію видрукувати сотні тисяч листівок чи одноденний часопис із цим і тим віршем, що за нього шукають мене, пустити по всій Німеччині. От і все.

Зчинився гармидер. Кожен хтів говорити. Височенний, з однією правою рукою велетень, перехилившись через столик, басом, що приглушив гомін, вимагав дати йому слово в першу чергу.

Найтель, переступаючи з ноги на ногу, калатав ложечкою по склянці, закликаючи до порядку.

Виходили не всі зразу. Найтель натиснув грушу й попросив рахунок розплатитися.

Коли Гартшталь, Лео і Йоганн проходили через залу, раптовий вибух аплодисментів і вітальних вигуків спинив їх.

Тойте вклонився на всі боки. Він був сповнений щастя, усміхався й витирав хусткою лоба.

Обличчя старого Гартшталя нараз скривилось, ніби він уздрів щось жахливе, і він шарпнувся до виходу.

— Йо... Ле! — загукав Фріц, метнувшись до дверей.— Що ж це? Невже і поздоровкатись не хочете? Рідні! — розпачливо промовив він, простягши обидві руки.

І коли він був зовсім близько й мав обійняти свого меншого брата, Лео щосили ляснув його по обличчю.

Фріц, здригнувши, схопився за щоку. Прикривши обома долонями ляпас, ніби боячись випустити цей дорогий подарунок, він повними туги й смутку очима дивився вслід колись близьким, рідним йому людям.

У залі на хвилинку запанувала тиша.

Розкішна пані охляло спустила руки, а на обличчі оберста заграла ледве помітна усмішка.