«Робінзон з Індустріальної» Євген Дудар

Читати онлайн твір Євгена Дударя «Робінзон з Індустріальної»

A- A+ A A1 A2 A3

Галапочка присів біля коня. Взяв його голову собі на коліна. Повернув мордою вгору. Вхопив за нижню та верхню щелепи, розвів. Товстий спритно вибулькав горілку.

– За п’ять хвилин подіє.

Кінь порухав спочатку вухами. Тоді головою. Потім хвостом.

– Буде жити, – зрадів товстий. – Раз уже має силу хвіст підняти.

Галапочка засумнівався:

– Може, ми йому забагато влили?

– Ти що? – здивувався водій. – Для коня півпляшки – що для людини наперсток. Йому щоб наклюкатися, треба хоч відро.

– Так він же без закуски, – каже Галапочка.

– А ми йому зараз салат з лопухів зробимо.

– Дивіться – підводить голову! – зраділа Крузя.

Дракон спочатку підвів голову. Галапочка кинувся до нього. Став гладити по шиї.

– Дракончику, вставай. Ну, давай, піднімайся.

– Треба взяти його за хвіст і за вуздечку, то він швидше встане, – сказав товстий.

– Ви що! – стривожилася Крузя. – Ще хвіст відірветься.

Водій посміхнувся:

– У коня хвіст міцний.

Кінь за той час вже звівся на передні ноги.

– Ну, ну, ще трішки, – заходився біля нього Галапочка.

Дракон зробив ривок і підвівся на всі чотири.

– О-о-о! Бачив? – захоплено вигукнув водій. – Бачив, що робить горілка? Не тільки валить з ніг, а й піднімає на ноги… А ми за тією кікіморою чортзна-куди гналися…

Дракон дивиться на ліс, на дерева. Все перед його очима хитається. Хитається Галапочка, хитається Крузя, хитається товстий незнайомець. Правда, те хитання не тривожне, а радісне. Усе довкола набрало веселого рожевого відтінку. Все навколо почало танцювати. Танцюють кущі, дерева, танцюють Галапочка і Крузя, танцює товстий. Навіть етюдник танцює.

Дракон і собі почав танцювати. Став дибки. Потім хвицнув задніми ногами, тоді пішов вибрикувать…

Коридор знайомої нам установи. Знайомі двері з табличкою "САМ І. І.".

Кабінет. За столом Іван Іванович. Перед ним навитяжку стоїть завтрашній пенсіонер.

– Ось, – каже Іван Іванович. – Надіслали звідтіля, – вказав пальцем у стелю. – Знову цей Галапочка. Вже другого коня має. Жовтого. Найсуворішим порядком розібратися! Хто він? Циган? Де він тих коней бере? То не мотоцикл, що можна в магазині купити, і не колесо, що можна на заводі вкрасти… Може, в нього десь підпільна ферма. А може, зв’язки?.. Словом, розібратися. Ще цього нам бракувало. Правильно пише цей громадянин Неусипний, чи як його… Місто бореться за зразкову чистоту, порядок, а тут чортзна-що. І дайте запит у Спілку художників, що це за Галапочка. Чи вони знають, що він гендлює кіньми. Поцікавтеся в міліції, чи не притягувався він до відповідальності за що-небудь. Словом, дерзайте.

Завтрашній пенсіонер погладив долонею лисину…

Квартира Галапочки. Увімкнений телевізор. На екрані топчеться бульдозер. Перед телевізором на софі сидить Крузя. Підібрала під себе ноги, жує яблуко.

Відчиняються двері, з’являється Робінзон.

– Ось і я.

Підійшов, поцілував Крузю. Сів біля неї на софу.

– Їсти хочу, як вовк.

Крузя байдуже спостерігає за бульдозером.

– Зачекай, додивлюся, тоді щось зготую.

– Готового нема нічого?

– Цікаво, коли я мала це зробити?

– Ти ж на заняття сьогодні не ходила.

– То я готувалася до колоквіуму.

Робінзон мовчки пішов на кухню. Повернувся з шматком хліба, сів біля Крузі, жує.

Крузя зауважила:

– Наїсися хліба, тоді не будеш їсти того, що я зготую.

– Ти спочатку зготуй… До речі, отой бульдозер, – киває на екран, – з якої організації?

– Звідкіля я знаю?

– Ти ж дивишся передачу.

Крузю ніби муха вкусила:

– Маю я право колись телевізор подивитися?

– Маєш, звичайно, що маєш. А. я маю право хотіти їсти?

– Відколи я тебе знаю, ти завжди хочеш їсти.

Галапочка обнімає Крузю:

– А ти нагодуй, і я не захочу. Хіба це так важко?

– Ти, напевно, одружуєшся тільки для того, щоб мати кухарку. По-моєму, всі ви однакові.

– А ти думала?

– Я думала, що в художників любов до коханої розташована трохи вище, ніж шлунок.

– Народна мудрість гласить, що шлях до серця чоловіка пролягає через його шлунок.

– Народна мудрість гласить: сухий хліб з водою, аби, серце, із тобою.

– Це вона каже до нього, а не він до неї. Він каже, що ти, мила, будеш їсти на Вкраїні далекій? А вона йому відповідає: сухий хліб з водою.

– Бачиш, все-таки жіноче кохання вище за ваше. Ми коли кохаємо, то безкорисливо, високо.

– Вважаю, що кохати треба не дуже високо і не дуже низько. Так, на рівні землі. Безпечніше, надійніше.

– І це говориш ти? Робінзон Галапочка? Художник-новатор? Надійніше… Боїшся риску. А може, рушійна сила кохання якраз закладена в цьому рискові?

– Знаєш, дуже вже багато тих ризикантів серед закоханих. Двоє ризикують, а третьому доводиться за цей ризик платити. Ти мені даси їсти чи ні?

Крузя встає з софи:

– Ех ти, гурман нещасний. А ще творча людина називається. Та творча людина повинна випереджувати бодай на кілька десятиріч нас, простих смертних. А ти плетешся десь у хвості минулого сторіччя – їсти! Люди боролися за емансипацію жінки…

Крузя йде на кухню, Галапочка за нею.

– Що тобі допомогти?

– Нічого, справлюся й сама. Раз уже закабалив, то нічого гратися у визволителя.

– Знаєш, я на емансипацію жінки дивлюсь трохи інакше. Я за емансипацію, тільки проти суперемансипації. Ось наша суперемансипована сусідка вважає, що вона має ходити на роботу, дитина має бути в цілодобових яслах, бо на те держава їх будує. Поки вона прийде, чоловік має зготувати їсти або принести їжу з домової кухні.

– Не бачу тут нічого поганого. Адже за це зараз веде боротьбу громадськість. Щоб більше вивільнити жінку для суспільної праці.

– Знаєш, я волію вдома мати жінку, а не голову народного контролю чи профспілкового боса. Волію, щоб моя дитина виховувалася не в комбінаті, навіть якщо він казковий, а отут, між мною і тобою. Бо жити їй потім доведеться не в казці, а в такому ось чи подібному гнізді, знаходити спільну мову з отакою горлицею, як ти, чи з таким соколом, як я. Навіть якщо на землі буде одне безкласове суспільство і люди житимуть за найвищими законами етики та естетики, їх шлунок так само вимагатиме їжі, як сьогодні.

– На ось, чисть картоплю.

Робінзон береться чистити.

Крузя:

– Для чого ж тоді будують дитячі садочки, їдальні, кафе?

– Якщо чоловік з жінкою посваряться, щоб було де пообідати. Або якщо в нього жінка суперемансипована, щоб він та діти не померли з голоду. А садочки – справа хороша. Тепер батькові й матері не треба думати, щоб дитину вчити писати, читати, готувати до школи. В садочку вчать усе. Авторитет отієї вчорашньої десятикласниці, яка працює вихователькою, для дитини набагато більший, ніж авторитет рідної матері – доктора наук.

– Ну, це вже залежить від самої матері.

– Ні. І від емансипації. Матері треба підготуватися до лекцій, займатися науковою роботою.

– Ти взяв нетиповий приклад. Припустимо, не всі жінки доктори наук і не всі навіть кандидати.

– Правильно. Але всі вони жінки. І всі емансиповані. Зараз жінці дуже важко. Щоб зодягнутися і привести себе до пуття, жінці треба зо дві години. Бо в неї щонайменше десять платтів. І кожна з них мріє мати, як цариця Єлизавета, п’ятнадцять тисяч. Вони по черзі приміряють плаття. Крутяться в ньому хвилин десять перед дзеркалом, виходять на балкон, повертаються в кімнату і зодягають інше.

– Які ж ви, чоловіки, все-таки невдячні! Для кого ж жінка старається? Для вас. Щоб бути красивою, щоб вам подобатися. А потім, жінка має ті самі права, що й чоловік.

– І обов’язки також. Обов’язок чоловіка в сім’ї – бути чоловіком, батьком, господарем. Два перші поняття розшифровувати не треба. Візьмемо третє. Якщо чоловік дбає тільки про свою хавку, себто коли він ханига, п’яниця, марнотратник, не дбає про те, щоб було житло для сім’ї і тому подібне, жінка каже: "На біса мені такий чоловік. Навіщо дитині такий батько?" І жене його в три шиї. Обов’язок жінки в сім’ї – бути дружиною, матір’ю, господинею. Якщо жінка дбає тільки про свою зовнішність, а не дбає, щоб у хаті було затишно, щоб сім’я була нагодована, чоловік не жене її, а каже: "Слухай, ти совість маєш?" А вона йому: "Ах ти, клятий варвар, узурпатор, садист! Хочеш мене перетворити в домашню робітницю! Хочеш мене прикувати до плити…"

– Досить, не філософствуй, залиш на потім.

– Ситий я не філософ. Ситий я обиватель.

– Виявляється, ти прагнеш бути обивателем? Ось бачиш, впіймала. Голод – рушійна сила всіх талантів і геніїв. Я хочу, щоб ти був талановитим, геніальним. Хіба я тобі бажаю цим зла? Хіба я роблю щось погане, коли тримаю тебе упроголодь?

Затиснувши в одній руці картоплину, в другій ніж, Галапочка обнімає Крузю:

– Молодець! Дивись, як підкузьмила. Мисляча голова.

– Аякже, емансипована.

(Продовження на наступній сторінці)