«Робінзон з Індустріальної» Євген Дудар

Читати онлайн твір Євгена Дударя «Робінзон з Індустріальної»

A- A+ A A1 A2 A3

– Поклонники – талантам! – жартує.

Галапочка пригортає Крузю, цілує:

– Таланти – поклонникам.

– Треба поставити в якусь баночку, щоб не зів’яли, – показує Крузя на квіти.

Робінзон з легкою іронією:

– Як це високо і як благородно. Зірвати квітку з кореня, а тоді турбуватися, щоб вона не зів’яла, пхати її у банку з водою.

Крузя зауважила:

– Принесу я тобі на другий раз квіти. Будеш ходити й нюхати їх на пні.

– І буду, – заявляє рішуче Галапочка. – Я переконаний, що людина має сама йти до природи, а не тягнути природу до себе. То тільки людина може дійти до такого логічного й життєвого абсурду – втекти від пишної природи у кам’яний мурашник і тягти за собою деревину, садити її на балконі в бочку і час від часу заявляти колегам: "Знаєте, я дуже люблю природу. Я не можу без неї…"

Крузя присіла на моріжку біля етюдника. Посміхаючись, спостерігає, як Робінзон, жестикулюючи, філософствує.

– Чому ж ти, буйна твоя голова, сидиш у кам’яному мурашнику? Рубай ось дерева, будуй хату. Або копай печеру та й переселяйся. Скидай одяг, зодягни шкуру…

– Нічого не вийде. Що, з кота шкуру зодягну? Колись ходили по лісі мамонти. А тепер ось, – показує на миршаве кошеня, яке віддалік щось шукає, – зосталися тільки міні-леви.

– Тоді не воюй з вітряками. Історію назад не повернеш.

– Слухай, чому історію? Чому людина не може повернутись назад до природи? Знайти з нею спільну мову, злагоду?..

Між ріденькими кущиками пасеться Дракон. Повільно скубе траву. Час від часу хвостом або головою одганяє настирливу муху.

Раптом Дракон підвів голову. Насторожив вуха. Десь із-за кущів чути дивні звуки: якийсь підсвист, якесь булькотіння, хропіння.

Дракон ступив у напрямку тих звуків. Вони все наростають, сильнішають. Він висунув голову з-за кущів. Побачив невеличку галявину. На ній стоїть "Москвич"-фургон. На ньому написано: "ОВОЧІ-ФРУКТИ". Віддалік на розстеленій ковдрі сплять він і вона. І він, і вона такі повні, кругленькі, ніби два гумових манекени. Не визначиш, по скільки їм років. Атрибути її пляжного одягу, здається, ось-ось репнуть від напруги. Між ними на розстеленій цераті – смажена курка, зо два десятки яєць, з півкілограма сиру, зо два кілограми огірків і помідорів, кільце ковбаси, кілька банок консервів, буханець хліба, кілька булочок, кілька пляшок води, сифон, такий же пузатий, як його господарі.

Він хропе, вона висвистує і булькає.

Поруч стоїть транзисторний приймач. З нього лунає приємного тембру жіночий голос: "Отже, біг не задля бігу, а біг задля здоров’я. Бо рух – це життя, як сказав філософ…"

Нашорошені конячі вуха, здивовані конячі очі…

Іде Дракон рідколіссям. Скубне то тут, то там. Наткнувся мордою на консервну банку з-під яловичини. У другому місці торкнувся баночки з етикеткою "Скумбрия пряного посола". Під стовпцем – розбита пляшка з-під "Екстри". Дракон ковзнув поглядом по стовпцеві вгору. На ньому табличка: "Бережіть ліс – джерело здоров’я!"

Бреде Дракон далі. Вийшов на узлісся. Парить сонце. Липнуть мухи. Пішов до річки. Зупинився. Глянув на табличку: "Ріки – артерії землі". Пішов далі.

Стоїть на пологому березі. Зробив один крок у воду, другий. Вже вода сягає крупа. Нагнув голову, щоб напитися. Тільки торкнувся губою плеса – відтіля роззявлена зубаста паща. Дракон висмикнув морду. На поверхні води зостався розірваний кирзовий чобіт, що зяє цвяхами, мов зубами.

Чобіт відплив. Дракон нагнув голову, напився. Тоді поліз далі в річку. Ось уже видно тільки його голову.

Виходить Дракон з річки. Та що це? Голова у нього гніда з лисинкою, а весь Дракон став сивим, з рудими жовтуватими плямами.

Обтрусився.

На мить Драконові стало погано. Дерева закрутилися. Він струсонув головою, ніби хотів одігнати від себе головокружіння. Ген, за лісом, побачив Робінзона і Крузю. Подався до них.

– Дивись! – крикнула Крузя. – Якийсь кінь іде до нас.

– Чий же це кінь може бути? – кладучи мазки на полотно, жартома перепитує Галапочка. – По-моєму, в цих краях лише один кінь пасеться…

– Це не Дракон. Дивися… Цей світлий, з бурими плямами. Тільки голова гніда.

– Може, Дракон накинув на себе простирадло? – не оглядається Галапочка. – Щоб ми його не впізнали.

– Та ти не жартуй, поглянь…

Галапочка оглянувся і застиг: до нього йшов справді чужий кінь.

– Що за диво! Голова ніби Драконова…

Кінь підійшов зовсім близько. Жалібно заіржав, ніби хотів щось важливе повідомити. Раптом ноги в нього підкосилися, він важко плюхнувся на траву.

– Це ж Дракон! – стривожено крикнув Галапочка. – З ним щось сталося!

Кинувся до коня, гладить його по морді.

– Дракончику, любий, що з тобою?

Кінь тільки жалібно ірже, а піднятися й не пробує.

– Треба негайно шукати ветеринара. Треба в місто негайно, – став біля коня Робінзон.

– Он там, у кущах, якась машина. Попроси, може, привезе?

– За прохання ніхто не поїде. Візьми в моїй куртці гроші і швидко їдь за ветеринаром.

Крузя понишпорила в кишенях куртки, взяла сумочку, побігла…

Шосейною дорогою у напрямку міста мчить "Москвич" – фургон "Овочі-фрукти". Справа від водія сидить Крузя…

Лежить кінь біля лісу. Сидить коло нього Галапочка. Тримає в руках конячу голову. Гладить її ніжно. Кінь розплющив око, знову опустив повіку.

Мариться коневі. Отой повний, що хропів на галявині, бігає навкарачки по узліссю і хропе, хропе. Тоді починає їсти все, що постало на його шляху: кущі, дерева. Жує дедалі швидше, жадібніше, захланніше. Після нього залишається земля чорна, мов вугілля. Потім нібито Дракон побачив річку. Чисту-чисту. Вода голуба, прозора. Він ступив по коліна в ту річку, сягнув мордою до плеса, щоб напитися, а звідтіля – зубаста паща. А потім вилазить знову той повний і знову хропе. І п’є воду. А річка міліє, міліє. Ось уже дно видно. А тоді повний як зарегоче. Із зубастої пащі, мов з брандспойта, чимось пекучим як лине. Дракон заіржав…

– Чого ти, Дракончику? – гладить його по голові Робінзон. – Потерпи. Ще трохи потерпи…

Вулицею міста мчить машина "Овочі-фрукти". Петляє туди-сюди. Зупиняється біля будинку, на якому вивіска: "ВЕТПОЛІКЛІНІКА".

Крузя стоїть перед розфуфиреною дамою. Щось їй пояснює, жестикулює. Дама пихато, незворушно дивиться на Крузю і раз по раз косує поглядом на її сумочку.

Крузя перехопила погляд. Розстебнула сумочку. Дістала звідтіля десятку і простягнула дамі…

Мчить машина "Овочі-фрукти" в напрямку лісу.

Лежить Дракон на узліссі. Сидить біля нього Галапочка.

Під’їжджає автофургон. Зупиняється. Вийшов водій. Вийшла Крузя. Висунулася розфуфирена, розмальована дама. На ній довге плаття з великим декольте. На височенній платформі ходулі. На голові копиця, вифарбувана у кольори веселки. Лице в дами незворушне. Очі байдужі. Під очима такі тіні штучної втоми, ніби вона щойно перевертала гори. В руках – невеличка скринька.

– Де тут животноє? – спитала пихато.

– Ось, – показує Галапочка на Дракона. – Щось з ним сталося. Впав…

– Я питаю, – повторила високопарно дама, – де тут животное, якому я маю подати швидку допомогу?

Ставить ящичок на траву, дістає малюсінький шприц, голочку.

Галапочка настирливо:

– Та я ж кажу, ось перед вами… Кінь…

Дама так блимнула на Галапочку, що той прив’яв.

– Ви що, жартуєте! Це не по моїй часті… Я по часті домашніх животних…

– Вибачте, а він що, дикий? – починає хвилюватися Галапочка. – Це ж кінь.

– Я не знаю конструкції цього животного, – вперто наполягає на своєму дама. – Моє амплуа – кицьки, пуделі, всякі попугайчики… Я спеціаліст…

– Слухай, художник, – втрутився в розмову водій. – Пошли ти цю спеціалістку під три попугайчики… Дай коневі трішки горілки – і брикати буде.

– У нас нема горілки, – пояснила Крузя.

– Біжи до моєї Валерії, візьми там під кущем в її чоботі…

Крузя побігла.

– Це ми ранесенько на гриби вибралися, – пояснив водій.

– Хто мене доставить обратно? – претензійно спитала дама.

– Ось зараз підніметься кінь, сядете та й поїдете, – пожартував водій.

– Киньте ці жарти. Я не дєвочка, щоб наді мною підшучувати.

– Зараз нам не до жартів, – сказав Галапочка.

– Я питаю – хто мене доставить обратно? – суворо мовила дама.

Галапочка не втримався:

– Йдіть сядьте отам на березі – я потім викличу вертоліт. Якщо хочете летіти. А якщо хочете йти пішки, то йдіть отуди до асфальту. – Переходить на крик: – І швидше, поки я ще не осатанів!

Дама вхопила свою скриньку. Лякливо оглядаючись, пошвидкувала геть.

Повернулася Крузя з півпляшкою "Екстри". Товстий каже до Галапочки:

– Ти добре розкрий йому пащу, щоб не вхопив зубами, а я буду хлюпати.

(Продовження на наступній сторінці)