«Жертва диявола» Володимир Дрозд

Читати онлайн оповідання Володимира Дрозда «Жертва диявола»

A- A+ A A1 A2 A3

Але що про нього подумає отець Франціско? Що він сумує за єретиком? Не прийшов на аутодафе... В інквізитора — сотні очей, він усе бачить, усе знає. Як Юліус наважився не піти з процесією?

Юліус уявляє суворий погляд отця Франціско, і йому стає страшно. Жодної гальмуючої думки, лише безтямний страх, страх... Учений радник залишає келію і біжить навздогін за смолоскипами. Звиклий до поважної ходи, він задихається од нічної вогкості: тільки б отець Франціско не помітив, що він запізнився на майдан. А Роберто Граціано він скаже слова християнської втіхи. Він попереджував, він умовляв, Роберто — не захотів рятуватися. Роберто сам винен... Але слів уже не потрібно — в широко розплющених очах прикутого до стовпа Роберто Граціано виблискують смолоскипи. Ченці шпурляють під ноги Роберто його книги. Отець Франціско палаючим смолоскипом благословляє хмиз. Вогонь гуготить і пахкає в обличчя єретика полум'ям та димом. Ченці підхоплюють молитву.

"І це — все? — думає Юліус, тверезіючи між темних чернечих постатей. — Стільки страху, боротьби, вагань, і це — все?" Він ще не знає причини свого невдоволення, адже усе сталося так, як він передбачив: на вогні конає жертва диявола. Але завершиться вистава, спаде напруга останніх днів — боротись уже не треба, він залишається наодинці з собою, і жодної логічної завіси, сама тверезість.

Дим розвіюється, полум'я весело сокотить, і в тій яскравій віхолі далеко й гордо світиться недосяжне обличчя Роберто. Тепер несила більше себе обдурювати, він мусить зізнатися, що завжди мислив і мислить, як Роберто Граціано, але любить своє тіло більше, ніж свою душу. А нині він заздрить мужності Роберто, мужній смерті Роберто, заздрить, бо сам не здатний так повестися і через те ненавидить Роберто Граціано. Великий страх породжує велику заздрість, велика заздрість — велику ненависть.

Вогнище вибухає, хапаючи жертву багряною пащекою. І Юліусові здається, що Роберто Граціано занадто легко здобувається на свою душу, на свою правоту, на повагу. Не тямлячи себе од ненависті, він розштовхує ченців, кидається до вогнища і вигукує у тріумфуюче-блаженне обличчя отця Франціско:

— Повільного вогню йому! Повільного!..

1966