«Щорс» Олександр Довженко

Читати онлайн кіноповість Олександра Довженка «Щорс»

A- A+ A A1 A2 A3

  • Мовчати!.. Взяти їх!
  • Офіцери відтісняють солдатів у куток. Але один з солдатів раптом скочив на вікно, розбив його кулаком і подав команду: — Вогонь!

    В одну мить всі вікна розлетілися від кулеметного вогню. Офіцери були перебиті, а генерал Гофман піднятий на штики своїми нижніми чинами.

    Щорс закінчив напутню промову невеликій групі делегатів, яку він посилав на чолі з Михайлюком для переговорів з командуванням німецького гарнізону. Розпорядження командирам частин вже віддані й засвоєні. Щорс схвильований і весь іскриться радістю, пишаючись, що може наказувати і навіть повчати.

    — Радянська Україна підіймає прапор визвольної вітчизняної війни! Так, Михайлюк, і передай німцям. Передай також, що вся Росія і Ленін з нами і що гетьманові — однаково смерть.

    — Єсть смерть!

    — Значить, наступаємо... Так, Михайлюк! Пам'ятай, коли будеш договорюватися з німцями, обминай офіцерів. Проривайсь, де тільки можеш, до солдатських мас і крий до бога! Тільки, будь ласка, якнайменше міцних слів. Пам'ятай, що ти дипломат.

    — Командир Богунського полку товариш Щорс?— пролунав раптом непривітний голос з порога.

    У дверях на порозі стояв хтось, зовсім не схожий на командирів і політпрацівників полку. В самій його появі і у владній наполегливості питання відчувався приїжджий здалеку, новий, незнайомий і трохи ніби чужий.

    — Будь ласка,— відповів Щорс і подав прибулому руку.

    — Інспектор штабу армії Вурм.

    — Як?

    — Вурм. Бертольд Вурм.

    — Так,— сказав усміхаючись Щорс, про щось собі думаючи.— Чаю хочете? Тільки без цукру... Ось мої командири.

    Вурм чаю не схотів і холодним офіціальним тоном зразу перейшов до справи:

    — На якій підставі ви не виконали наказу Наркомвійськ? Я віддам вас під суд. .

    — Ніякого наказу Наркомвійськ я не одержував,— тихо сказав Щорс, і не можна було зрозуміти, чи він вдає невинуватого, чи справді наказ десь згубився.

    — Ах, он як! Розумію. До речі, в штабі це також передбачали, даючи пакет. Ось копія наказу.

    Щорс спокійно розірвав конверт. Навколо вже створився гнітючий настрій.

    — Дозвольте оголосити.

    — Прошу.

    Щорс швидко пробіг очима пункти наказу, які не стосувалися безпосередньо його полку, і після короткої паузи почав читати голосно:

    — "...командиру Богунського полку негайно повантажитись і направитись на колчаківський фронт. Пункт призначення — місто Самара".

    Щорс склав папірець, передав його начальникові штабу і почав швидко ходити по кімнаті. Командири не зводили з нього збентежених очей.

    — Цікаво. Дуже цікаво,— повторював він тихо, вдивляючись у Вурма.— Я мушу подумати!

    — Прошу,— підкреслено невдоволено відповів Вурм.— У вас на Україні дуже багато думають.

    — Так, так, це дуже важливо,— сказав Щорс і знову заходив по кімнаті.

    Командири стояли мовчки, очікуючи розв'язки. Деякі тихо перешіптувались, вороже поглядаючи на Вурма. Вурм це почував, і йому стало ніяково.

    — А скажіть, товаришу, як же буде з Україною? Нехай горить?— звернувся до нього комбат Кащеєв.

    — Що значить горить? — Вурм звів голову і блиснув окулярами.

    — Ви не знаєте, що робите! Народ повстає проти гетьмана і Петлюри. Окупанти грабують. Невже і далі дамо грабувати Україну?!

    Командири захвилювались. Вони обурені.

    — На Колчака!

    — Та ви знаєте, що до Самари половина полку розбіжиться? Адже люди прийшли за допомогою. Україну визволяти треба!

    — Чому Україну? А Сибір — це що?— гарячкував Вурм.

    — Знаємо, знаємо... Чому?— розсердився молодий політком Тишлер.— Тому що для революції Україна важливіша!

    — Це не наше діло.

    — Ні, це наше діло!

    — Невірно,— сказав Щорс і підійшов до Тишлера. Командири замовкли.— Сибір така ж важлива для революції, як і Україна. "Для революції Україна важливіша!.." Ох і не второпати, а ще політком!— Щорс раптом повернувся й підійшов до Вурма.— А наступати все-таки будемо на Україну.

    — Чому?

    — Тому що віримо в народ і перемогу. А втім, сьогодні спитаю про це Леніна.

    Вурм пополотнів:

    — Ах, так?

    — Так!

    — Запам'ятайте,— сказав Вурм і, круто повернувшись, вибіг з штабу.

    Щорс подивився йому вслід і раптом, широко змахнувши руками, весь просяяв:

    — Кого я бачу! Батько! Партизанський Ілля Муромець!.. Хлопці, батько Боженко 15, командир Таращанського полку |§. Хто не знайомий — знайомтесь.

    На порозі стояв Боженко.

    Василя Назаровича Боженка любили всі, хто не шкодував власного життя для революції. Але разом з любов'ю до нього ставилися з тим почуттям незлобивої вибачливості і навіть легкої іронії, з якою грубувата молодь ставиться до старих заслужених командирів, які не вміють чи не хотять приховувати свої людські примхи. В п'ятдесят чотири роки починати з хлопчаками революцію та ще командувати полком, не знаючи навіть карти,— це не жарт.

    Літа, літа, яких тільки латок не накладаєте ви на людську свитку!.. Одним словом, батько Боженко любив пошану і горілку, а часом міг і нагаєм оперіщити. За що? За боягузтво, за недбайливість в революційній бойовій справі. Батько був дужий, горлатий і безмежно хоробрий. Таращанці його обожнювали.

    — Ану, вийдіть з хати!— загримав він на привітання молодих командирів. Командири посміхнулися.— Вийдіть з хати, кажу вам! Що за народ, їй-богу! Куди не повернись, роями літають!

    Командири вийшли. Переконавшись, що, крім Щорса, в штабі нікого не лишилось, Боженко сів з Щорсом на диван. Подивившись на Щорса хитрим допитливим поглядом і помовчавши трохи, він спитав тихо, намагаючись надати голосу найніжнішої інтонації:

    — Миколо, ти нічого не чув?

    Щорс Ні. А що?

    Боженко. Так-таки нічого?

    Щорс. Ні.

    Боженко. Е, хлопчисько, й більш нічого. В солдатики граєтесь. Революція в Німеччині. Чув? Щорс. Не може бути?!

    Боженко. Чого ж не може? Робітників скільки загубили, та не може. Теж командир!..

    Щорс не витримав гри й почав весело сміятись.

    Боженко (теж усміхаючись). Та ти все знаєш, падлюко! Чого ж ти мене морочиш?

    Щорс. Одним словом, батьку, чарочку доведеться забути...

    Боженко. Чарочку? При чім тут чарочка? Я тебе про німецьку революцію спрашую.

    Щорс. Ось я про це й кажу. Ні краплі! Зрозумів?

    Боженко (жахнувшись). Колю, що ти? Боже борони!

    Щорс. Вірю, вірю. Зараз же їдь в Погар і чекай наказу уряду в повній бойовій готовності. Підеш наступати на Київ через Бахмач — Ніжин.

    Боженко. Давно готові! Там уже вдержати не можна... Ну, бувай... (Зупинившись біля порога, Боженко оглянувся і в замилуванні похитав головою.) Ох і розумний же ти хлопець, Миколо! Тобто, не те що чарочки, крапельки ніхто не побачить! Шкуру здиратиму!!! Бувай... (Грюкнули двері Голос з сіней.) Що за народ, їй-богу! Куди не повернись, тіснота!

    Боженко пішов. Щорс сів за стіл і почав працювати. Стемніло. Невідомо з якої причини за вікном почалась метушлива стрілянина. Щорс вийняв наган і поклав на стіл.

    Раптом відчиняються двері, і в кімнату вриваються чотири озброєні повстанці з Роговим на чолі.

    — Товаришу командир, ваші документи!

    — Як ви тут опинились? Адже я вас недавно арештував,— спокійно сказав Щорс, не підводячи голови.

    — Нас випустили, пане полковнику. Ви арештовані,— дуже делікатно сказав один з молодців, тут же схопивши зі стола наган.

    — Вийдіть зараз же і сядьте під арешт. Чуєте? Стрілянина на вулиці не вщухала. Хтось постукав прикладом у зачинену віконницю і гукнув знадвору:

    — Ну-ну-ну! Ви оточені!

    — Добре,— сказав Щорс, підводячись з-за столу.— Ось документи.

    Підійшовши до шафи, Щорс відчинив її і, схопивши гранату, враз повернувся до "хороброї" четвірки:

    — Геть!

    Молодчики втекли.

    — Це все кулеметна рота,— говорив на другий день Щорс командирам Зубову, Жихарьову і Гавриченкові.

    — Так. Там у них розумники зібрались,— підтвердив Гавриченко.

    — Еге. Ось їх гетьманські шпигуни й обробили. Це вам наука. Я попереджав. До речі, Рогова піймали?

    — Утік гад,— відповів Зубов.

    — Шкода,— сказав Щорс і раптом розсміявся.— Ох і пугнув же я їх! "Геть!"— кажу, а бомба без капсуля.

    — Пробач, Миколо. Вже почистили,— доповів Тишлер.— Тридцять чоловік вигнали з полку і десятьох відправили в трибунал.

    — Так, але це ще не все. Треба ізолювати наших бійців від нестійких, боягузів, слинтяїв. Зрозумійте — днями виступаємо на велику справу.— Щорс хутко підвівся і заходив по кімнаті.— Ось написав для всіх присягу-клятву на вірність. Прочитайте і обміркуйте. Зберіть увесь полк. Попередьте бійців, що присяга буде не звичайним обрядом, а людською громадянською клятвою бійця революції.

    Увесь Богунський полк стояв на колії перед скромним вокзалом Унечі. Командири вишикувались спереду.

    Щорс вийняв аркушик паперу і повільно його розправив. Бійці застигли.

    (Продовження на наступній сторінці)